Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №420/5627/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5627/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін), в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 прикордонний загін ДПСУ) про відмову №85 у перетинанні державного кордону України від 11.01.2026 громадянину України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 11.01.2026 прибув до пункту пропуску через державний кордон «Старокозаче» з метою виїзду з України та подав уповноваженій особі відповідача наказ про відрядження, розпорядження Харківської обласної військової адміністрації від 26.02.2025 №143В з додатком до нього, індивідуальні відомості про застраховану особу, посвідчення про відрядження, військово-обліковий документ із застосунку «Резерв+», довідку про гарантії повернення на підприємство та запрошення іноземної компанії.

Представник позивача вказує, що, незважаючи на подання цих документів, уповноважена особа відповідача прийняла рішення про відмову №85 у перетинанні державного кордону України від 11.01.2026 з причини нелогічності руху.

На переконання представника позивача, це рішення є протиправним, оскільки воно прийняте без конкретизації фактичних підстав для відмови, не містить пояснень щодо нелогічності руху, не розкриває змісту порушення, не містить посилання на норму права та не дає можливості зрозуміти, які саме обставини стали підставою для обмеження його права.

Представник позивача зазначає, що формулювання «нелогічний рух» не є законодавчо визначеною підставою для обмеження права на виїзд, а перелік підстав тимчасового обмеження права громадянина України на виїзд з України, встановлений статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», є вичерпним та такої підстави не містить.

За твердженням представника позивача, позивач має право на перетин державного кордону на підставі пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, як військовозобов`язаний, який не підлягає призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з бронюванням, а подані ним документи підтверджували наявність трудових відносин з підприємством, що має статус критично важливого, факт направлення у службове відрядження, наявність бронювання та гарантії повернення.

Стислий виклад заперечень відповідача

Представник Військової частини НОМЕР_1 проти задоволення позовної заяви заперечує, вказує, що позивач при спробі перетину кордону не надав підтверджуючих документів, які б могли свідчити про наявність підстав для перетину державного кордону під час дії правового режиму воєнного стану, що і стало причиною прийняття оскаржуваного рішення.

Представник відповідача вказує, що в жодному з додатків до розпорядження Харківської обласної військової адміністрації від 26.02.2025 №143 В, в яких зазначається перелік критично важливих підприємств, товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС-СИСТЕМА», в якому працює позивач, відсутнє, що з самого початку викликало сумніви у посадової особи, яка виносила оскаржуване рішення.

За твердженням представника відповідача, наказ про відрядження від 09.01.2026 №09/01-1 за формою та змістом не відповідає вимогам пункту 1 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59, а тому надані позивачем документи не підтверджували мету поїздки. З цих підстав відповідач просить відхилити подані позивачем докази на підставі статті 75 КАС України.

Також представник відповідача зазначає, що наявність у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв`язку з бронюванням не надає йому права на перетин державного кордону, оскільки право на відстрочку та право на виїзд є різними правовими категоріями, що регулюються різними законами й визначаються різними органами. На підтвердження цієї позиції представник відповідача посилається на постанови Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №260/2807/22, від 26.06.2025 у справі №260/4205/22 та від 17.10.2025 у справі №380/22083/23.

Крім того, представник відповідача зазначає, що оскаржуване рішення є актом індивідуальної дії, не має нормативного характеру та фактично вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому при пред`явленні позивачем повного пакету документів, які надають право на виїзд з України, оскаржуване рішення не створить перешкод для перетину державного кордону, та посилається на постанови Верховного Суду від 19.09.2023 у справі №160/14641/22, від 27.09.2023 у справі №380/16876/22 та від 26.10.2023 у справі №260/3428/22.

Стислий виклад відповіді на відзив

У відповіді на відзив представник позивача вказує, що оскаржуване рішення містить лише одне формулювання підстави відмови - «нелогічний рух», і не містить жодного посилання ані на невідповідність наказу від 09.01.2026 №09/01-1 вимогам Інструкції, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59, ані на відсутність товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС-СИСТЕМА» у переліку критично важливих підприємств.

Також представник позивача зазначає, що підстави та мотиви, наведені відповідачем у відзиві, є новими підставами, яких не було в оскаржуваному рішенні станом на дату його прийняття, та що законність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень оцінюється судом виходячи з підстав, фактично зазначених у самому рішенні, а не з мотивів, сформульованих після його прийняття.

За твердженням представника позивача, Інструкція, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59, не є нормативним актом, який визначає повноваження Державної прикордонної служби України щодо здійснення прикордонного контролю чи підстави для відмови у перетинанні державного кордону, а твердження відповідача про відсутність товариства у відповідному переліку є голослівним запереченням.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 03.03.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, витребував у відповідача докази.

Ухвалою від 17.03.2026 суд задовольнив частково клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, залишив позовну заяву без руху та встановив строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 15.04.2026 суд визнав неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовною заявою, відмовив у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду, залишив позовну заяву без розгляду.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.06.2026 скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2026, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою від 19.06.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, витребував у відповідача докази.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 11.01.2026 №85, прийнятого начальником 1 групи відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » капітаном ОСОБА_2 , позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону України у напрямку «Виїзд з України».

Це рішення у графі підстав його прийняття містить запис: «На підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну гр. України», Правил перетинання ДК гр. України, затверджених ПКМУ №57 від 27.01.95 року», а у графі причин відмови - запис: «нелогічність маршруту руху (заброньований)». Номера пункту Правил, а також номера статті, частини чи пункту закону, які встановлюють підставу для відмови, рішення не містить.

Згідно з цим самим рішенням, примірник рішення позивач отримав, про що свідчить його підпис; дату отримання рішення - 11.01.2026 - сторони не оспорюють.

Позивач зазначив, що під час прикордонного контролю подав уповноваженій особі відповідача наказ товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС-СИСТЕМА» від 09.01.2026 №09/01-1 про направлення у службове відрядження, посвідчення про відрядження, розпорядження Харківської обласної військової адміністрації від 26.02.2025 №143 В з додатком, індивідуальні відомості про застраховану особу, військово-обліковий документ із застосунку «Резерв+», довідку про гарантії повернення на підприємство та запрошення іноземної компанії. Подання наказу від 09.01.2026 №09/01-1 та розпорядження від 26.02.2025 №143 В відповідач визнав у відзиві на позовну заяву від 30.06.2026.

Дослідженням додатка до розпорядження начальника Харківської обласної військової адміністрації від 26.02.2025 №143 В, який містить перелік підприємств, установ, організацій, визначених такими, що відповідають критеріям, зазначеним у пункті 2 Критеріїв та порядку, і є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, суд встановив, що цей перелік складається з шістдесяти позицій та не містить товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС-СИСТЕМА».

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 №1710-VI, а тому, вирішуючи спір, суд керується такими нормами.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Згідно з частиною другою статті 14 цього Закону, форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Суд застосовує наведені норми, оскільки саме ними визначено порядок відмови громадянину України у перетинанні державного кордону та вимоги, яким має відповідати рішення про таку відмову, тобто акт, який є предметом оскарження у цій справі.

Із частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» суд виводить дві вимоги до рішення про відмову громадянину України у перетинанні державного кордону: воно має бути обґрунтованим та має містити зазначення причин відмови.

Наведена норма також визначає підстави, за наявності яких громадянину України може бути відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України: відсутність документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або наявність однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Суд встановив, що оскаржуване рішення у графі причин відмови містить запис «нелогічність маршруту руху (заброньований)».

Така причина не є жодною з підстав, визначених ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» та ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України». Поняття «нелогічність маршруту руху» законодавство України не визначає, і жодна норма не пов`язує з ним настання наслідку у вигляді відмови у перетинанні державного кордону.

Оскаржуване рішення не містить також посилання на конкретну норму, яка встановлює підставу відмови: у графі підстав його прийняття наведено лише назви Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, без зазначення статті, частини чи пункту.

Крім того, оскаржуване рішення не містить відомостей про те, які саме документи позивач повинен був подати і не подав уповноваженій особі відповідача, та не містить оцінки документів, які позивач подав.

Наведене унеможливлює перевірку судом фактичних і юридичних підстав, з яких відповідач виходив, приймаючи оскаржуване рішення.

Застосовуючи наведені норми, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у п.76 постанови від 03 лютого 2026 року у справі №140/36313/23: «Станом на 04 грудня 2023 року відповідач, ухвалюючи рішення про відмову в перетинанні державного кордону, був зобов`язаний: визначити конкретну підставу відмови; надати належні докази її наявності; відобразити це у мотивуванні рішення так, щоб воно ґрунтувалося на встановлених фактах, а не на припущеннях».

Цей висновок суд визнає застосовним до спірних правовідносин, оскільки справа, у якій його сформульовано, є справою про оскарження рішення органу охорони державного кордону про відмову громадянину України у перетинанні державного кордону, прийнятого за тією самою нормою - частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що причиною прийняття оскаржуваного рішення стало ненадання позивачем підтверджуючих документів, а надані ним документи не підтверджували мету поїздки, оскільки таких мотивів оскаржуване рішення не містить.

Так само суд відхиляє посилання відповідача на невідповідність наказу від 09.01.2026 №09/01-1 вимогам пункту 1 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59, та на відсутність товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС-СИСТЕМА» у переліку критично важливих підприємств: жодна з цих обставин в оскаржуваному рішенні як підстава відмови не наведена, і відповідач вперше навів їх у відзиві на позовну заяву, тобто після прийняття оскаржуваного рішення та в процесі судового розгляду справи.

Суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у п.87 постанови від 03 лютого 2026 року у справі №140/36313/23: «Колегія суддів зазначає, що відповідно до Закону №1710-VI рішення про відмову у перетинанні державного кордону має прийматися за наявності визначених законом підстав, бути належним чином оформленим та містити чітке зазначення причин відмови. Отже, правомірність відмови підлягає оцінці насамперед крізь призму тих конкретних підстав і мотивів, які прямо зазначені у рішенні суб`єкта владних повноважень, а не через можливі міркування, сформульовані згодом у судовому процесі».

Суд відхиляє твердження позивача про те, що товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС-СИСТЕМА» має статус підприємства, критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, наданий розпорядженням Харківської обласної військової адміністрації від 26.02.2025 №143 В.

Суд встановив, що відповідно до переліку підприємств, установ та організацій, наведений у ньому, товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКСПРЕС-СИСТЕМА» не містить. Наведений позивачем документ заявленої ним обставини не підтверджує.

Суд відхиляє також доводи позивача про те, що подані ним під час прикордонного контролю документи підтверджували факт направлення у службове відрядження, гарантії повернення та мету поїздки. Питання про достатність поданих позивачем документів предметом оцінки в оскаржуваному рішенні не було, а тому суд його не вирішує.

Суд наголошує, що предметом судового розгляду в цій справі є відповідність оскаржуваного рішення вимогам, встановленим частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» та частиною другою статті 2 КАС України. Питання про наявність у позивача права на перетин державного кордону України станом на 11.01.2026 судом не вирішується, оскільки відповідач цього питання в оскаржуваному рішенні не вирішував та мотивів з цього приводу не навів. Це рішення суду не встановлює для відповідача обов`язку пропустити позивача через державний кордон України.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у п.36 постанови від 12 листопада 2024 року у справі №380/11916/22: «Водночас Верховний Суд не погоджується з оскарженими судовими рішеннями в частині застосування до спірних правовідносин пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону з огляду на те, що ця норма не була покладена в основу прийнятого відповідачем рішення, а також не була підставою для відмови в перетинанні державного кордону..., а тому в судів обох інстанцій не було підстав надавати оцінку обставинам через призму застосуванням цієї норми до спірних правовідносин».

У п.37 цієї постанови Верховний Суд зазначив: «З цих же мотивів суд касаційної інстанції не вбачає підстав для формування правового висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 2-6 Правил перетинання державного кордону, відсутність якого була підставою для відкриття цього касаційного провадження».

З цієї ж причини суд не надає оцінки посиланням відповідача на постанови Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №260/2807/22, від 26.06.2025 у справі №260/4205/22 та від 17.10.2025 у справі №380/22083/23: висновки, викладені в цих постановах, стосуються питання про наявність в особи права на перетин державного кордону, яке в цій справі судом не вирішується.

Суд враховує, що у постанові від 19 вересня 2023 року у справі №160/14641/22, на яку відповідач також посилається, Верховний Суд зазначив: «Водночас наявність недоліку у спірному рішенні, на який указує суд першої інстанції, на думку колегії суддів, не є безумовною підставою для скасування спірного рішення, яке в цілому відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, та не впливає на його законність».

Цей висновок суд до спірних правовідносин не застосовує. Верховний Суд сформулював його щодо рішення, у якому причину відмови було зазначено - ненадання документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, - і недолік якого полягав у незазначенні переліку таких документів.

Оскаржуване ж у цій справі рішення містить причину, яка не є жодною з підстав, визначених частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».

Крім того, у справі №160/14641/22 суд касаційної інстанції визнав недолік рішення таким, що не впливає на його законність, встановивши обставини, з якими він пов`язав відсутність у позивача права на перетин державного кордону, тоді як у цій справі відповідач жодних обставин щодо наявності або відсутності у позивача такого права ані в оскаржуваному рішенні, ані під час розгляду справи не навів.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що оскаржуване рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому не створить перешкод для перетину державного кордону у майбутньому.

Частина третя статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» прямо передбачає право особи, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, оскаржити відповідне рішення до адміністративного суду. Виконання рішення суб`єкта владних повноважень не позбавляє особу права на його оскарження та не звільняє суд від обов`язку перевірити таке рішення за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України.

Суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відхилення поданих позивачем доказів на підставі статті 75 КАС України. Обставини, на які відповідач посилається як на підставу відхилення, тобто невідповідність наказу від 09.01.2026 №09/01-1 вимогам Інструкції, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59, та відсутність товариства у переліку критично важливих підприємств, стосуються не достовірності доказів, а їх оцінки по суті, і суд надав таку оцінку в цьому рішенні.

Відповідач обґрунтовує свою позицію посиланням на пункт 1 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 №59. Суд не застосовує цю норму до спірних правовідносин, оскільки вона регулює порядок оформлення службових відряджень і не визначає ані підстав для відмови у перетинанні державного кордону, ані вимог до рішення про таку відмову.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, на виконання ухвал суду від 03.03.2026 та від 19.06.2026 про витребування доказів документів, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, з нормативно-правовим обґрунтуванням суду не надав і поважних причин їх ненадання не повідомив. За таких обставин суд відповідно до частини шостої статті 77 КАС України вирішує справу на підставі наявних доказів і виходить з того, що відповідач не довів правомірність оскаржуваного рішення.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оскаржуване рішення цьому критерію не відповідає: воно не містить ані підстави відмови з числа визначених частиною першою статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», ані посилання на конкретну норму, ані опису фактичних обставин, з яких відповідач виходив.

Вирішуючи питання про те, чи були і ким порушені права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд виходить з такого. Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) - оскаржуваним рішенням відмовив позивачу у перетинанні державного кордону України, не навівши при цьому передбаченої законом підстави такої відмови та мотивів її прийняття. Отже, права та інтереси позивача порушив саме відповідач, і таке порушення полягає у прийнятті щодо позивача рішення, яке не відповідає вимогам частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль».

Суд оцінив усі доводи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а також стосуються обставин, що не входять до предмета доказування у спірних правовідносинах, а тому не спростовують наведених висновків суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль» та критерію обґрунтованості, визначеному пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, тобто відповідач діяв не у спосіб, що передбачений законами України, як того вимагає частина друга статті 19 Конституції України, а тому позовна вимога про визнання його протиправним та скасування є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджує квитанція від 27.02.2026 ID 5563-1583-2333-7838, отже він підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про відмову №85 у перетинанні державного кордону України від 11.01.2026, прийняте щодо громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін), місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО