Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №420/16231/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/16231/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 02 червня 2026 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі-позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі-відповідач), в якому позивачка просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.05.2026 № 103550013115 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Одеській області зарахувати до загального страхового стажу період навчання на території Казахської РСР на денній формі з 01.09.1981 по 16.07.1984, згідно Диплому серії НОМЕР_1 , період навчання з 14.09.1988 по 14.08.1989, згідно Диплому серії НОМЕР_2 та період роботи з 27.10.1987 по 31.08.1988; з 15.01.1992 по 30.09.1994 та з 08.06.2001 по 18.07.2002 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 26.04.1988 та призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 28.05.2026;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України Одеській області на користь ОСОБА_1 повну суму сплаченого судового збору.

Позиція позивачки обґрунтовується наступним

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності її заява та подані документи були передані для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Одеській області, яке за результатами їх розгляду прийняло рішення від 08.05.2026 № 103550013115 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивачка не погоджується із зазначеним рішенням, оскільки вважає, що відповідачем безпідставно не враховано до її страхового стажу періоди навчання у 1981 - 1984 та 1988-1989 роках, а також періоди роботи з 27.10.1987 по 31.08.1988, з 15.01.1992 по 30.09.1994 та з 08.06.2001 по 18.07.2002, які підтверджуються дипломами та записами трудової книжки.

Позивачка вважає, що неврахування спірних періодів призвело до неправильного визначення її страхового стажу та безпідставної відмови у призначенні пенсії, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржуване рішення.

Відзив на адміністративний позов обґрунтовано наступним

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області проти задоволення позовних вимог та заперечує, вважаючи оскаржуване рішення правомірним. Зазначає, що за результатами розгляду заяви позивачки їй підтверджено 30 років 01 місяць 10 днів страхового стажу за необхідних 33 років, у зв`язку з чим підстав для призначення пенсії не встановлено.

Відповідач вважає, що спірні періоди навчання та роботи в Казахстані не підлягають зарахуванню через відсутність документів про неотримання пенсійних виплат в іншій державі, а періоди роботи в Російській Федерації - з огляду на припинення участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Також відповідач посилається на обов`язок позивачки надати документи, необхідні для підтвердження страхового стажу, та просить у задоволенні позову відмовити.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

22 червня 2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву з додатками.

Станом на 09 вересня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV.

Розгляд заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області за принципом екстериторіальності.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.05.2026 року № 103550013115 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивачки визначено у розмірі 30 років 01 місяця 10 днів за необхідних 33 років.

Згідно з оскаржуваним рішенням до страхового стажу позивачки не зараховано:

- період навчання на території Казахської РСР на денній формі з 01.09.1981 по 16.07.1984, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 , виданим ГПТУ № 19 м. Караганди 16.07.1984;

- період навчання з 14.09.1988 по 14.08.1989, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 , виданим СПТУ-9 14.08.1989;

- період роботи з 27.10.1987 по 31.08.1988 на Абайській швейній фабриці, що підтверджується записами трудової книжки серії НОМЕР_3 , з підстави відсутності документів про неотримання пенсійних виплат в іншій державі;

- періоди роботи з 15.01.1992 по 30.09.1994 на целюлозно-паперовому заводі та з 08.06.2001 по 18.07.2002 у соціально-реабілітаційному центрі для неповнолітніх, згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_3 , з підстави припинення участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 з 01.01.2023.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивачка звернулася до суду, посилаючись на те, що неврахування вказаних періодів призвело до неправильного визначення її страхового стажу та безпідставної відмови у призначенні пенсії.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини щодо призначення пенсії за віком на час звернення позивачки врегульовані Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування відповідно до законодавства, що діяло раніше, та/або підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до цього Закону і за який сплачено страхові внески.

При цьому частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, які до набрання чинності цим Законом зараховувалися до стажу роботи для призначення пенсії, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Отже, щодо спірних періодів, які мали місце до 01 січня 2004 року, підлягають застосуванню норми законодавства, чинні на час набуття відповідного стажу.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком визначається, зокрема, за наявності необхідного страхового стажу. Таким чином, правильне визначення страхового стажу безпосередньо впливає на наявність у особи права на призначення пенсії.

Судом встановлено, що відповідач визначив страховий стаж позивачки у розмірі 30 років 01 місяця 10 днів за необхідних 33 років, у зв`язку з чим відмовив у призначенні пенсії. Водночас при визначенні страхового стажу відповідач не врахував спірні періоди навчання та роботи позивачки.

Спірні періоди навчання позивачки з 01 вересня 1981 року по 16 липня 1984 року та з 14 вересня 1988 року по 14 серпня 1989 року припадають на період до набрання чинності Законом №1058-IV.

За правилами законодавства, яке діяло до 01 січня 2004 року, час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах та на курсах з підготовки кадрів за відповідних умов зараховувався до стажу роботи, що дає право на пенсію. Такий підхід безпосередньо випливає з положень статті 56 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», якою визначено види діяльності та інші періоди, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії. Офіційні матеріали законодавства також прямо відносять до відповідного переліку навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, училищах та на курсах підготовки кадрів.

При цьому спірні періоди навчання підтверджуються належними документами дипломом серії НОМЕР_1 , виданим ГПТУ № 19 м. Караганди 16.07.1984, та дипломом серії НОМЕР_2 , виданим СПТУ-9 14.08.1989.

Отже, сам факт проходження позивачкою навчання у відповідні періоди підтверджений документально, а відповідачем не наведено належного правового обґрунтування того, чому зазначені періоди, які за законодавством відповідного часу могли зараховуватися до стажу, не підлягають врахуванню при визначенні права позивачки на пенсію.

Посилання відповідача на відсутність документів про неотримання позивачкою пенсійних виплат в іншій державі також не може саме по собі свідчити про відсутність права на зарахування періодів навчання до стажу, оскільки відповідач повинен був насамперед визначити правову природу таких періодів, встановити законодавство, яке діяло на час їх набуття, та надати належну оцінку поданим позивачкою документам.

Окремого правового регулювання також потребують періоди роботи позивачки на території Російської Федерації з 15 січня 1992 року по 30 вересня 1994 року та з 08 червня 2001 року по 18 липня 2002 року.

На час набуття зазначеного стажу діяла Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Відповідно до статті 5 цієї Угоди вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав учасниць Угоди.

Згідно зі статтею 6 Угоди для встановлення права на пенсію громадянам держав учасниць враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з таких держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності Угодою. Документи, необхідні для пенсійного забезпечення, видані в установленому порядку на території держав учасниць, приймаються без легалізації.

Отже, у період набуття позивачкою спірного стажу Україна та Російська Федерація були учасницями зазначеної Угоди, а тому до спірних правовідносин підлягали застосуванню її положення.

При цьому частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відтак положення Угоди від 13.03.1992 підлягали врахуванню відповідачем під час вирішення питання про зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи на території Російської Федерації. Посилання відповідача на припинення участі Російської Федерації в Угоді з 01 січня 2023 року суд вважає необґрунтованим.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 Україна прийняла рішення про вихід з Угоди від 13.03.1992. Водночас відповідно до встановленого порядку припинення міжнародного договору, Угода припинила свою дію для України лише 19 червня 2023 року. Саме на цю обставину звернув увагу Верховний Суд у постанові від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що на час трудової діяльності позивачки у спірний період та на час її звернення за пенсією Угода була чинною, а тому її положення підлягали застосуванню. Верховний Суд визнав безпідставним посилання органу Пенсійного фонду на припинення участі Російської Федерації в Угоді як на підставу для неврахування періоду роботи, набутого на території РФ у період дії Угоди.

Більше того, Верховний Суд звернув увагу на положення статті 13 Угоди, відповідно до якої пенсійні права громадян держав учасниць Співдружності, що виникли відповідно до її положень, не втрачають своєї сили і в разі виходу з Угоди держави учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, подальше припинення дії Угоди не може бути застосоване ретроспективно таким чином, щоб позбавити позивачку правового значення стажу, набутого нею у період, коли відповідні міжнародні гарантії були чинними.

За таких обставин висновок відповідача про неможливість зарахування періодів роботи позивачки в Російській Федерації виключно з огляду на припинення участі Російської Федерації в Угоді від 13.03.1992 є таким, що не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути прийняте, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішення суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Отже, саме на відповідача покладається обов`язок довести не лише формальну наявність підстав для відмови, а й те, що при прийнятті оскаржуваного рішення ним було належним чином досліджено всі подані позивачкою документи, визначено законодавство, яке підлягає застосуванню до кожного спірного періоду, та надано обґрунтовану оцінку кожному з таких періодів.

Натомість із матеріалів справи вбачається, що відповідач фактично виключив спірні періоди з розрахунку страхового стажу, не врахувавши правове значення законодавства, чинного на час їх набуття, а щодо періодів роботи в Російській Федерації положення міжнародного договору, чинного у відповідні періоди.

Такий підхід призвів до неправильного визначення загальної тривалості страхового стажу позивачки та, як наслідок, до помилкового висновку про відсутність у неї необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Суд наголошує, що орган Пенсійного фонду, вирішуючи питання про призначення пенсії, не може обмежуватися механічним підрахунком періодів, зазначених у поданих документах. Він зобов`язаний встановити юридично вагомі обставини, визначити норми права, які регулюють відповідні правовідносини, та надати належну оцінку всім документам у їх сукупності. У цій справі відповідачем цього обов`язку належним чином не виконано.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що неврахування відповідачем спірних періодів навчання та роботи позивачки призвело до неправильного визначення її страхового стажу, а відтак і до безпідставної відмови у призначенні пенсії за віком.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

З огляду на встановлені судом обставини, суд вважає належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.05.2026 року № 103550013115, а також зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки спірні періоди навчання та роботи.

Оскільки після зарахування зазначених періодів страховий стаж позивачки перевищує необхідні для призначення пенсії 33 роки, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.

При цьому суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача повторно розглядати заяву позивачки, оскільки всі обставини, необхідні для вирішення питання про право на пенсію, встановлені судом, а спір щодо зарахування відповідних періодів до страхового стажу вирішено по суті.

Такий спосіб захисту є ефективним, відповідає характеру встановленого порушення та забезпечує поновлення порушеного права позивачки.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії, та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати в сумі 1331 грн. 20 коп. підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08 травня 2026 року № 103550013115 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання з 01 вересня 1981 року по 16 липня 1984 року та з 14 вересня 1988 року по 14 серпня 1989 року, періоди роботи з 27 жовтня 1987 року по 31 серпня 1988 року, з 15 січня 1992 року по 30 вересня 1994 року та з 08 червня 2001 року по 18 липня 2002 року, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення із заявою про призначення пенсії.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя С.О. Cтефанов