Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №420/541/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/541/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Хлімоненкової М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд: Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 року по 27.12.2025 року включно, зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.10.2019 року по 27.12.2025 року включно у сумі 808 897 гривень 36 копійок.

В обґрунтування позову вказує, що при звільненні позивача зі служби відповідач не розрахувався з ним у повному обсязі, зокрема індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по 24.10.2019 була виплачена лише на виконання судового рішення у справі №420/15935/23. При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив позивачеві середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі, що не узгоджується з приписами чинного законодавства, оскільки відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, дає необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Навівши свої обрахунки у позовній заяві, позивач вказує, що має право на отримання середнього заробітку за спірний період у розмірі 808897,36 грн.

Ухвалою від 14.01.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому вказуючи на безпідставність позовних вимог просить відмовити у задоволенні позову.

У своїх доводах відповідач вказує, що оскільки обов`язок присуджених судом сум грошового забезпечення позивача відповідачем повністю заперечувався й був виконаний саме на підставі рішення суду, то в такому випадку відсутні підстави для розрахунку компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Фактично у доводах відповідача викладено заперечення стосовно виплати компенсації втрати частини доводів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, а не середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 з 20.05.2015 по 24.10.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (ВЧ НОМЕР_2 ).

24.10.2019 згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройові частині) від 24.10.2019 №297, позивача з 24.10.2019 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, у зв`язку із вибуттям до нового місця служби.

Водночас, лише на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/15925/23 відповідачем 28.12.2025 на розрахунковий рахунок позивача була виплачена сума належної позивачу за час служби індексації грошового забезпечення у розмірі 88255,19 грн. за період з 01.03.2018 по 24.10.2019.

Також, суд встановив, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 по справі №420/15923/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено було частково. Суд визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2015 до 28.02.2018 та зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.12.2015 до 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року.

На виконання вказаного рішення суду, відповідач провів нарахування індексації грошового забезпечення позивача у розмірі 80116,30 грн.

З огляду на несвоєчасно проведений остаточний розрахунок з позивачем при виключенні із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , позивач вважає, що відповідач при виплаті сум індексації мав виплатити також середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Однак, відповідних дій відповідачем здійснено не було.

Вважаючи свої права порушеними такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі - Закон України №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі – Закон України №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 4 ст.2 Закону України №2232-XII визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби; у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Згідно із ч.7 ст.26 Закону України №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України (ч.2 ст.24 Закону України №2232-XII).

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (надалі - Положення).

За змістом п.233 розділу XII Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до п.242 розділу XII Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Таким чином, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. При цьому в разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з наказу військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2019 №297 (по стройовій частині), лейтенанта ОСОБА_1 , командира 2 батареї протитанкових керованих ракет протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 04 липня 2019 року №184 на посаду офіцера відділу територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказано вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. 3 « 24» жовтня 2019 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин у даній справі, позивач не був звільнений з військової служби Збройних Сил України.

Водночас позивач вважає, що має право на компенсацію, передбачену ст.117 КЗпП України, а саме на середній заробіток за весь час затримки з моменту звільнення його з військової частини НОМЕР_1 по день фактичного розрахунку – виплати сум індексації грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №15925/23.

Оцінюючи доводи позивача суд звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, ст.117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (надалі - Порядок №260) визначено, що військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. У наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

Верховний Суд, зокрема й у справах цієї категорії, неодноразово висловлював правову позицію про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується передусім порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення), а також порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на викладене, у зв`язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №520/1897/22 зауважив, що положення ч.1 ст.116, ч.1 ст.117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Водночас ч.1 ст.117 КЗпП України визначені конкретні умови, за яких роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Отже, обставини, з настанням яких працівник має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до ст.ст.116, 117 КЗпП України Законом №2352-IX.

Як зазначалось вище, позивач не був звільнений з військової служби наказом військової частини НОМЕР_1 №297 від 24.10.2019, а вибув до нового місця служби.

Таким чином, виключення військовослужбовця зі списків особового складу саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої, оскільки, позивач вибув до нового місця служби, а отже, виплата йому грошового забезпечення здійснювалась за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

На підставі неведеного, враховуючи, що встановлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування ч.1 ст.117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника, суд доходить висновку, що у відповідача відсутній обов`язок для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку сум індексації грошового забезпечення.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформовану у постановах від 29.05.2026 у справі №280/758/24, від 16.02.2026 у справі №360/110/24.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням усього викладеного вище, за наслідком розгляду даної справи суд прийшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст.242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

вирішив:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2

Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА

.