Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №380/16043/26 — Львівський окружний адміністративний суд

Суд: Львівський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 08 вересня 2026 р.

Справа: №380/16043/26

Суддя: Желік Олександра Мирославівна

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 рокусправа № 380/16043/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області №134650045147 від 28.07.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити пенсію за віком з 04.03.2026, зарахувавши до стажового стажу періоди навчання, проходження служби, та роботи; з 01.09.1982 по 11.11.1983; з 26.07.1988 по 08.06.1989; з 01.08.1989 по 19.07.1991;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 04.03.2026, включивши до страхового стажу періоди навчання, проходження служби та роботи з 01.09.1982 по 11.11.1983, з 26.07.1988 по 08.06.1989 та з 01.08.1989 по 19.07.1991.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області за тимчасовим місцем проживання, а 08.08.2025 його пенсійну справу закрито у зв`язку з непродовженням групи інвалідності. Позивач вказує, що звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком та надав копії трудових книжок, копію військового квитка, копію диплома, копію виписки із заліково-екзаменаційних відомостей і копію довідки Донецького національного технічного університету. Незважаючи на це, оскаржуваним рішенням йому відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу 32 роки. Позивач вважає протиправним неврахування періодів з 01.09.1982 по 11.11.1983, з 26.07.1988 по 08.06.1989 та з 01.08.1989 по 19.07.1991. Наполягає, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, а інші документи приймаються лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Стверджує, що відсутність у відповідача можливості перевірити відомості на підприємстві, яке розташоване на непідконтрольній території, не може бути підставою для відмови особі в реалізації права на пенсійне забезпечення. Перевірка документів належить до повноважень та обов`язків органів Пенсійного фонду України і не залежить від волі позивача, а тому невиконання пенсійним органом своїх обов`язків не може обмежувати конституційне право позивача на соціальний захист. З цих підстав позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 10.08.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачам встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду 14.08.2026 надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, у якому цей відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що заява про призначення пенсії подається до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб, а після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів та електронну пенсійну справу. Зазначив, що 20.07.2026 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, а 28.07.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення №134650045147 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Пояснив, що на день звернення пенсійний вік позивача становив 60 років 10 місяців, страховий стаж для визначення права - 31 рік 05 місяців 06 днів, страховий стаж - 29 років 04 місяці 03 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Вказав, що до загального страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 08.06.1989 згідно з дипломом НОМЕР_1 від 08.06.1989, оскільки тривалий термін навчання, вказаний період перетинається з періодом проходження строкової військової служби з 12.11.1983 по 11.11.1985 згідно з військовим квитком НОМЕР_2 від 11.11.1983, а довідку від 29.01.2026 №21 видано на підставі диплома, який не береться до розгляду, за відсутності інформації про навчання на підставі первинних документів. Також не зараховано період роботи з 05.12.1988 по 30.12.1988 згідно із трудовою книжкою НОМЕР_3 від 02.02.1989, оскільки перший запис про прийняття датований 05.12.1988, а дата видачі трудової книжки - 02.02.1989, що не відповідає п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, а інформації щодо видачі дубліката трудової книжки не зазначено. Не зараховано і період роботи з 01.08.1989 по 19.07.1991 згідно з довідкою від 14.03.2017 №54 та дублікатом трудової книжки НОМЕР_4 від 15.02.2017, оскільки у попередніх зверненнях було надано трудову книжку НОМЕР_5 від 15.10.1986, в якій зазначені періоди роботи відсутні, а в дублікаті трудової книжки запис про цей період внесено на підставі наказів на прийняття та звільнення і засвідчено підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, що, на думку відповідача, є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, при цьому не надано документів, які підтверджують підстави внесення вказаних записів. Додатково зазначив, що періоди роботи, вказані в дублікаті трудової книжки, необхідно підтвердити показаннями не менше двох свідків відповідно до п.17, 18 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а страховий стаж за період ведення підприємницької діяльності обчислено за даними реєстру застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків. Окремо наголосив, що Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення (перерахунку) пенсії, суд не може підміняти пенсійний орган і на власний розсуд розраховувати страховий стаж, а належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача або зарахувати стаж. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

На адресу суду 24.08.2026 надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якому цей відповідач також проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що з 1 квітня 2021 року впроваджено нову технологію екстериторіального призначення (перерахунку) пенсії, яка передбачає опрацювання заяв і прийнятих документів бек-офісами 25 головних управлінь Пенсійного фонду України у порядку черговості, незалежно від місць прийому заяв та місця проживання пенсіонерів, а формування електронної пенсійної справи проводиться автоматично за принципом екстериторіальності. Зазначив, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії. Вказав, що документи позивача розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке і прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії за віком. Навів ті самі підстави неврахування спірних періодів, що й перший відповідач, та додатково послався на п.2.4-2.9, 2.11, 2.12, 2.14 Інструкції №58, зазначивши, що законодавством України чітко визначено порядок внесення змін та виправлень до трудової книжки. Наполягав, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області діяло в межах своїх повноважень та на підставі чинних нормативно-правових актів. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши позов, відзиви, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Костянтинівка Донецької області, є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України у формі картки № НОМЕР_6 , виданим 05.10.2021, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 . Згідно з довідкою Галицької районної адміністрації про реєстрацію місця проживання особи від 24.01.2022 №79573 місце проживання позивача з 24.01.2022 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_8 , виданого 25.09.2021 Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис №24 від 25.09.2021, прізвище, власне ім`я та по батькові після державної реєстрації зміни імені - Ковальський- ОСОБА_3 . Відповідний запис про зміну прізвища внесено і до розділу VII військового квитка позивача.

Згідно з дипломом НОМЕР_1 , виданим 08.06.1989 Донецьким політехнічним інститутом (реєстраційний №179), ОСОБА_3 у 1982 році вступив до Донецького політехнічного інституту і в 1989 році закінчив повний курс названого інституту за спеціальністю «Автомобілі і автомобільне господарство»; рішенням Державної екзаменаційної комісії від 08.06.1989 йому присвоєно кваліфікацію інженера-механіка.

Довідкою Державного вищого навчального закладу «Донецький національний технічний університет» від 29.01.2026 №21 підтверджено, що диплом НОМЕР_1 від 08.06.1989 видано ОСОБА_3 в тому, що він у 1982 році вступив до Донецького політехнічного інституту і в 1989 році закінчив повний курс названого інституту за спеціальністю «Автомобілі і автомобільне господарство», а рішенням Державної екзаменаційної комісії від 08.06.1989 йому присвоєно кваліфікацію інженера-механіка. У довідці зазначено, що відомості щодо навчання надані на підставі оригіналу диплома НОМЕР_1 від 08.06.1989, реєстраційний номер 179, та додатка до диплома від 08.06.1989 з посиланням на ч.7 ст.5-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Довідка також містить відомості про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.1993 №646-93 «Про вдосконалення мережі вищих навчальних закладів» на базі Донецького політехнічного інституту було створено Донецький державний технічний університет, якому Указом Президента України від 07.08.2001 №591/2001 «Питання надання вищим навчальним закладом статусу національного» надано статус національного. Довідку підписано першим проректором закладу освіти та скріплено печаткою; у кутовому штампі зазначено місцезнаходження закладу освіти: 85300, Донецька обл., м. Покровськ, пл. Шибанкова, буд.2.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого 11.11.1983 ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач призовною комісією визнаний придатним до стройової служби, призваний на дійсну військову службу 12.11.1983 і 11.11.1985 на підставі наказу Міністра оборони СРСР від 27.09.1985 №236 звільнений (демобілізований) у запас.

У розділі І «Загальні відомості» військового квитка щодо освіти зазначено: середня школа №13 у 1981 році, Донецький політехнічний інститут у 1989 році, «Автомобілі і автомобільне господарство», основна цивільна спеціальність - інженер-механік.

У матеріалах справи наявне також свідоцтво про присвоєння кваліфікації серії НОМЕР_9 , видане 26.06.1982, за яким позивач у 1982 році закінчив курс навчання за програмою «Автосправа» в міжшкільному навчально-виробничому комбінаті (протокол кваліфікаційної комісії автотранспортного підприємства 04674 №4 від 06.05.1982).

Із трудової книжки серії НОМЕР_5 від 15.10.1986 слідує, що позивач працював: з 15.10.1986 по 01.02.1987 слюсарем-сантехніком 3 розряду в Горлівському управлінні житлово-комунального господарства Артемівського виробничого об`єднання по видобутку вугілля «Артемвугілля»; з 02.02.1987 по 30.04.1987 - слюсарем-сантехніком 3 розряду в управлінні комунальних котелень і теплових мереж; з 16.06.1987 по 24.07.1987 - слюсарем механоскладальних робіт на Кременчуцькому автомобільному заводі; з 13.10.1987 по 14.04.1988 - слюсарем-сантехніком 3 розряду; з 15.06.1988 по 25.07.1988 - слюсарем з ремонту автомобілів другого розряду на Київському автотранспортному підприємстві 33032 на час проходження виробничої практики; з 12.09.1991 по 24.08.1995 - експертом-автотоварознавцем малого підприємства «Простор».

Із трудової книжки серії НОМЕР_3 , заповненої 02.02.1989, слідує, що позивач 05.12.1988 прийнятий вантажником у гірчичний цех Горлівського заводу продтоварів (наказ №148к від 01.12.1988) і 30.12.1988 звільнений у зв`язку із закінченням строку договору за п.2 ст.36 КЗпП УРСР (наказ №156к від 26.12.1988), а також 29.08.1995 прийнятий на посаду експерта-автотоварознавця (наказ №39 від 29.08.1995) і 30.12.1999 звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору (наказ №51 від 30.12.1999).

Із дубліката трудової книжки серії НОМЕР_4 , заповненого 15.03.2017, слідує, що на титульному аркуші проставлено відмітку «Дублікат», зазначено прізвище « ОСОБА_4 », ім`я « ОСОБА_5 », по батькові « ОСОБА_6 », дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , дату заповнення 15 березня 2017 року; титульний аркуш підписано власником книжки та особою, відповідальною за видачу трудових книжок, і скріплено печаткою Константинівського автотранспортного підприємства 11409. У розділі «Відомості про роботу» першим внесено запис «До поступлення в АТП 04114 стажу не мав», після чого зазначено, що позивач 01.08.1989 прийнятий на посаду механіка автоколони №2 (наказ №67-к від 01.08.1989), 19.06.1991 переведений на посаду начальника відділу технічного контролю (наказ №55-к від 19.06.1991) і 19.07.1991 звільнений за прогули за п.4 ст.40 КЗпП України (наказ №87-к від 16.08.1991). Записи засвідчено підписом старшого інспектора відділу кадрів та печаткою підприємства; виправлень записи не містять. Вказані відомості додатково підтверджені довідкою від 14.03.2017 №54.

Відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, сформованими засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 29.07.2026, підтверджується, що до реєстру внесені, зокрема, такі записи: запис №1 - Донецький політехнічний інститут, дата запису 01.09.1982, зміст відомостей «Навчання за спеціальністю "Автомобілі і автомобільне господарство», документ-підстава - довідка 21 від 29.01.2026; запис №16 - Донецький політехнічний інститут, дата запису 08.06.1989, той самий зміст відомостей і той самий документ-підстава; запис №14 - Горлівский завод продтоварів, дата запису 05.12.1988, «Прийнятий вантажником в гірничий цех», документ-підстава - приказ 148к від 01.12.1988; запис №15 - той самий роботодавець, дата запису 30.12.1988, звільнення за ст.36 п.2 КЗпП УРСР, документ-підстава - приказ 156к від 26.12.1988; запис №17 – Константинівське АТП 11409, дата запису 01.08.1989, «Прийнятий на посаду механіка автоколони 2 (наказ від 01.08.1989 г. №67-к)», документ-підстава - довідка 54 від 14.03.2017; запис №18 - той самий роботодавець, дата запису 19.06.1991, переведення на посаду начальника ВТК, той самий документ-підстава; запис №19 - той самий роботодавець, дата запису 19.07.1991, звільнення за ст.40 п.4 КЗпП України, той самий документ-підстава. Крім того, реєстр містить записи №2 і №3 про призов позивача на дійсну військову службу 12.11.1983 та звільнення в запас 11.11.1985 на підставі військового квитка НОМЕР_2 від 11.11.1983, а також запис №49 про зміну прізвища на підставі свідоцтва НОМЕР_8 від 25.09.2021.

Із відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 23.03.2026 №15102-15119/С-02/8-1300/26, наданої на звернення позивача від 04.03.2026 (реєстраційний номер ВЕБ-13001-Ф-С-26-147215), слідує, що позивачу з 06.09.2022 було призначено пенсію по інвалідності ІІІ групи загального захворювання відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; інвалідність встановлено до 1 жовтня 2023 року, а на період дії воєнного стану виплату пенсії продовжено по 08.08.2025. У цій же відповіді повідомлено, що за результатами розгляду заяв позивача від 07.01.2026 та від 30.01.2026 про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком територіальними органами Пенсійного фонду України прийнято рішення від 12.01.2026 та від 06.02.2026 про відмову в перерахунку пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Указані рішення предметом оскарження у цій справі не є.

20.07.2026 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV). Ця обставина визнається обома відповідачами у відзивах.

За результатами розгляду заяви Відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області прийняв рішення від 28.07.2026 №134650045147 про відмову в призначенні пенсії за віком. У рішенні зазначено, що пенсійний вік відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV становить 60 років, вік заявника - 60 років 10 місяців, необхідний страховий стаж відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV - 32 роки, страховий стаж особи для визначення права - 31 рік 05 місяців 06 днів, страховий стаж - 29 років 04 місяці 03 дні. Висновок рішення сформульовано так: відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Дату, з якої особа матиме право на пенсійну виплату, визначено як 11.09.2028.

Цим же рішенням до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1982 по 08.06.1989 згідно з дипломом НОМЕР_1 від 08.06.1989, оскільки тривалий термін навчання, а вказаний період навчання перетинається з періодом проходження строкової військової служби з 12.11.1983 по 11.11.1985 згідно з військовим квитком НОМЕР_2 від 11.11.1983; неможливо зарахувати період навчання згідно з довідкою від 29.01.2026 №21, оскільки довідка видана на підставі диплому, який не береться до розгляду, а інформація про навчання на підставі первинних документів (наказів, розпоряджень тощо) відсутня. Не зараховано період роботи з 05.12.1988 по 30.12.1988 згідно із трудовою книжкою НОМЕР_3 від 02.02.1989, оскільки перший запис про прийняття датований 05.12.1988, а дата видачі трудової книжки - 02.02.1989, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162), а інформації щодо видачі дубліката трудової книжки не зазначено. Не зараховано також період роботи з 01.08.1989 по 19.07.1991 згідно з довідкою від 14.03.2017 №54 та дублікатом трудової книжки НОМЕР_4 від 15.02.2017, оскільки у попередніх зверненнях було надано трудову книжку НОМЕР_5 від 15.10.1986, в якій зазначені періоди роботи відсутні, а в дублікаті трудової книжки запис про цей період роботи внесено на підставі наказів на прийняття та звільнення і засвідчено підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, що, на думку пенсійного органу, є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), при цьому не надано документів, які підтверджують підстави внесення вказаних записів.

Зі стажу для розрахунку права (форма РС-право) слідує, що до страхового стажу позивача зараховано, зокрема, строкову військову службу з 12.11.1983 по 11.11.1985 (2 роки 0 місяців 0 днів), періоди роботи з 15.10.1986 по 01.02.1987, з 02.02.1987 по 30.04.1987, з 16.06.1987 по 24.07.1987, з 13.10.1987 по 14.04.1988, з 15.06.1988 по 25.07.1988, з 12.09.1991 по 24.08.1995, з 29.08.1995 по 30.12.1999, а також подальші періоди роботи та ведення підприємницької діяльності по 31.07.2021 включно. Загальна тривалість стажу для визначення права становить 31 рік 05 місяців 06 днів. Періоди з 01.09.1982 по 11.11.1983, з 26.07.1988 по 08.06.1989 та з 01.08.1989 по 19.07.1991 у цьому розрахунку відсутні.

Не погодившись із рішенням від 28.07.2026 №134650045147, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1, 2 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пунктом 6 ч.1 ст.92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначає Закон №1058-IV.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 4 ст.24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, спірні періоди, які мали місце до 1 січня 2004 року, зараховуються до страхового стажу за правилами законодавства, що діяло раніше, тобто за правилами Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та прийнятих на його виконання підзаконних актів.

Статтею 56 Закону №1788-XII визначено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію. Зокрема, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби. Крім того, згідно з п. «д» ст.56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Аналогічні за змістом положення містить ст.48 Кодексу законів про працю України, згідно з якою трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

На виконання вимог ст.62 Закону №1788-XII Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 6 Порядку №637 визначено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.

Згідно з п.8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Пунктом 18 Порядку №637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості одержання їх, зокрема, у разі, коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються (розміщувалися) на тимчасово окупованій російською федерацією території України, в районі проведення антитерористичної операції або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, а також на територіях територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають (перебували) в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також у разі, коли майно (документи) підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (незалежно від місця їх реєстрації на території України) розташоване на території України та/або пошкоджене чи знищене внаслідок воєнних (бойових) дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації проти України, за умови документального підтвердження пошкодження чи знищення майна (документів), стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1). Відповідно до підп.2 п.2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком №637. Згідно з п.4.7 розділу ІV Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Відповідно до ч.3 ст.44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що підставою для призначення пенсії за віком є досягнення визначеного законом пенсійного віку та наявність страхового стажу необхідної тривалості. Періоди роботи, служби та навчання, які мали місце до 1 січня 2004 року, підтверджуються трудовою книжкою як основним документом, а за її відсутності або за відсутності в ній відповідних записів - іншими документами, переліченими у Порядку №637, зокрема довідками, виписками із наказів, дипломами, посвідченнями та свідоцтвами. Підтвердження стажу показаннями свідків є винятковим способом, який застосовується лише за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Щодо неврахування періодів навчання з 01.09.1982 по 11.11.1983 та з 26.07.1988 по 08.06.1989 суд враховує таке.

Факт навчання позивача в Донецькому політехнічному інституті з 1982 року по 1989 рік підтверджується сукупністю доказів: дипломом НОМЕР_1 від 08.06.1989 і додатком до нього, довідкою Донецького національного технічного університету від 29.01.2026 №21, записом у розділі І військового квитка серії НОМЕР_2 від 11.11.1983 про здобуття освіти в Донецькому політехнічному інституті у 1989 році за спеціальністю «Автомобілі і автомобільне господарство», а також записами №1 і №16 у реєстрі застрахованих осіб. Жодного доказу, який би спростовував факт навчання позивача у вказаному закладі освіти або ставив під сумнів достовірність диплома, відповідачі суду не надали.

Пункт 8 Порядку №637 прямо називає диплом самостійним документом, яким підтверджується період навчання за денною формою здобуття освіти. Підстава відмови, сформульована в оскаржуваному рішенні як «неможливо зарахувати період навчання, згідно з довідкою від 29.01.2026 №21, оскільки довідка видана на підставі диплому, який не береться до розгляду», не узгоджується з наведеною нормою. Позиція пенсійного органу є внутрішньо суперечливою: диплом відхилено з посиланням на тривалість навчання, а довідку закладу освіти - з посиланням на те, що вона видана на підставі відхиленого диплома. За такого підходу жоден із документів, які п.8 Порядку №637 визначає як належні, взагалі не може бути врахований, що позбавляє цю норму практичного змісту.

Вимога відповідачів про подання «інформації про навчання на підставі первинних документів (наказів, розпоряджень тощо)» не ґрунтується на п.8 Порядку №637. Ця норма не встановлює обов`язку підтверджувати період навчання наказами про зарахування та відрахування і не ставить чинність диплома в залежність від надання таких документів. Суд додатково враховує, що заклад освіти, який видав довідку від 29.01.2026 №21, розташований у м. Покровськ Донецької області, а сама довідка видана з посиланням на ч.7 ст.5-1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». За таких умов покладення на позивача обов`язку подати первинну документацію закладу освіти за 1982-1989 роки є вимогою, виконання якої від нього об`єктивно не залежить.

Посилання відповідачів на «тривалий термін навчання» суд відхиляє. Ані ст.56 Закону №1788-XII, ані п.8 Порядку №637 не встановлюють граничної тривалості навчання, перевищення якої виключає зарахування цього періоду до стажу. Тривалість навчання позивача з 1982 року по 1989 рік пояснюється перервою на проходження строкової військової служби з 12.11.1983 по 11.11.1985, що прямо випливає з військового квитка серії НОМЕР_2 від 11.11.1983 та не заперечується відповідачами. Отже, обставина, яку пенсійний орган поклав в основу відмови, має очевидне і документально підтверджене пояснення, яке відповідачі не дослідили.

Довід відповідачів про перетин періоду навчання з періодом строкової військової служби спростовується змістом заявлених позовних вимог. Позивач просить зарахувати до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1982 по 11.11.1983 та з 26.07.1988 по 08.06.1989, тобто періоди, які передують призову на строкову військову службу і настають після звільнення з неї. Період з 12.11.1983 по 11.11.1985 позивач до зарахування не заявляв, і цей період уже врахований відповідачем як строкова військова служба, що підтверджується стажем для розрахунку права (форма РС-право). Отже, заявлені позивачем періоди навчання не перетинаються з періодом військової служби, а подвійного зарахування одного й того самого проміжку часу не відбувається.

Заявлені періоди навчання не перетинаються також із періодами роботи, які вже зараховано відповідачем. Період з 01.09.1982 по 11.11.1983 передує першому зарахованому періоду, а період з 26.07.1988 по 08.06.1989 починається наступного дня після закінчення зарахованого періоду роботи з 15.06.1988 по 25.07.1988 і завершується до початку наступного зарахованого періоду. Єдиний проміжок, що припадає на цей час, - робота з 05.12.1988 по 30.12.1988, яку відповідач до стажу не зарахував і яка, відповідно, подвійного врахування не спричиняє.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що періоди навчання позивача з 01.09.1982 по 11.11.1983 та з 26.07.1988 по 08.06.1989 підтверджені належними документами у розумінні п.8 Порядку №637 і підлягають зарахуванню до страхового стажу на підставі п. «д» ст.56 Закону №1788-XII та ч.4 ст.24 Закону №1058-IV, а відмова в їх зарахуванні є протиправною.

Щодо неврахування періоду роботи з 01.08.1989 по 19.07.1991 суд виходить із такого.

Цей період підтверджується дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_4 , заповненим 15.03.2017 Константинівським автотранспортним підприємством 11409, та довідкою цього ж підприємства від 14.03.2017 №54. Записи в дублікаті містять посилання на конкретні накази роботодавця - наказ №67-к від 01.08.1989 про прийняття на посаду механіка автоколони №2, наказ №55-к від 19.06.1991 про переведення на посаду начальника відділу технічного контролю та наказ №87-к від 16.08.1991 про звільнення, засвідчені підписом старшого інспектора відділу кадрів і печаткою підприємства та не містять виправлень.

Доводи відповідачів про те, що в раніше поданій трудовій книжці серії НОМЕР_5 від 15.10.1986 спірні періоди роботи відсутні, суд відхиляє. Відсутність відповідних записів у трудовій книжці є тією самою обставиною, з якою п.1 і п.3 Порядку №637 пов`язують можливість підтвердження стажу іншими документами, виданими за місцем роботи. Саме таким документом є довідка від 14.03.2017 №54, а також дублікат трудової книжки, виданий тим самим роботодавцем. Наявність у працівника двох трудових книжок, оформлених різними роботодавцями в один період, та подальша видача дубліката є наслідком порядку ведення кадрової документації, за який позивач не відповідає.

Твердження відповідачів про те, що внесення в дублікат трудової книжки записів про період роботи на підставі наказів на прийняття та звільнення і засвідчення їх підписом відповідальної особи та печаткою підприємства «є порушенням вимог Інструкції №58», суперечить змісту самої Інструкції №58. Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення вносяться власником або уповноваженим ним органом саме після видання наказу (розпорядження) і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Згідно з п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Пунктом 5.2 Інструкції №58 передбачено, що дублікат трудової книжки заповнюється за загальними правилами, а до розділу «Відомості про роботу» вносяться записи про роботу за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень). Отже, спосіб оформлення записів у дублікаті трудової книжки позивача відповідає, а не суперечить наведеним нормам.

Не знаходить підтвердження і зауваження відповідачів про відсутність у дублікаті сумарного запису про загальний стаж роботи до влаштування на підприємство. Дублікат трудової книжки серії НОМЕР_4 містить внесений перед відомостями про роботу запис про те, що до вступу на роботу до автотранспортного підприємства стажу позивач не мав, що відповідає вимозі п.5.3 Інструкції №58 про внесення відомостей про попередній стаж. У будь-якому разі повнота і правильність оформлення дубліката належать до сфери відповідальності роботодавця.

Суд відхиляє посилання відповідачів на п.17, 18 Порядку №637 та на необхідність підтвердження спірного періоду показаннями не менше двох свідків. Наведені норми застосовуються за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання. У цій справі документи про стаж наявні - це довідка роботодавця від 14.03.2017 №54 та дублікат трудової книжки. Відтак підстав для переходу до виняткового способу підтвердження стажу показаннями свідків немає.

Суд також враховує, що відомості про роботу позивача в Константинівському автотранспортному підприємстві 11409 з 01.08.1989 по 19.07.1991 внесені до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (записи №17, 18, 19) саме на підставі довідки 54 від 14.03.2017, а відомості про навчання позивача (записи №1 і №16) - на підставі довідки 21 від 29.01.2026. Пункт 3 Порядку №637 прямо називає дані, наявні в цьому реєстрі, документом, який приймається для підтвердження стажу роботи. Пенсійний орган, який веде персоніфікований облік, вніс ці відомості до реєстру, а відтак визнав документи, на підставі яких вони внесені, достатніми для такого внесення, і водночас відмовився врахувати ті самі періоди при визначенні права на пенсію. Така непослідовність не узгоджується з вимогою обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Оцінюючи доводи відповідачів у сукупності, суд зазначає, що всі підстави відмови, наведені в оскаржуваному рішенні, стосуються не факту навчання чи роботи позивача, а форми та порядку оформлення документів, які такі факти посвідчують. Тим часом за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення кадрових і бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, в якій сформульовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, а також про те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд виклав правову позицію, згідно з якою на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці; відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві, за наявності належним чином оформленої трудової книжки не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

У постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а Верховний Суд висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом також у постановах від 28.02.2018 у справі №428/7863/17, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 та від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а.

У постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19 Верховний Суд, розглядаючи спір щодо незарахування періодів роботи через недоліки заповнення трудової книжки, зазначив, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах, і вказав, що недолік трудової книжки, який полягає у відсутності відомостей про те, чи є вона копією, оригіналом або дублікатом, не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист, оскільки позивач жодним чином не впливає на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки, а підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу на те, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, а тому перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним, і що неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 25.06.2024 у справі №300/3435/21 сформулював висновок про те, що неподання заявником безпосередньо до територіального органу Пенсійного фонду України окремих документів не зумовлює автоматичного настання для особи негативного наслідку у вигляді відмови у призначенні (перерахунку) пенсії, оскільки пенсійний орган не позбавлений можливості вчинити активні дії щодо отримання необхідних відомостей або повідомити заявника про необхідність їх надання.

В силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд зазначає, що відповідач, обмежившись констатацією формальних недоліків оформлення поданих документів, не скористався наданим йому ч.3 ст.44 Закону №1058-IV правом витребувати додаткові документи чи перевірити обґрунтованість видачі та достовірність поданих відомостей і не повідомив позивача про необхідність подання інших документів, передбачених Порядком №637. Натомість обов`язок усунення недоліків кадрової документації, складеної третіми особами понад тридцять років тому, фактично покладено на позивача.

Доводи відповідачів про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують висновків суду.

Щодо посилання відповідачів на п.2.2 Інструкції №162 як на підставу неврахування періоду роботи з 05.12.1988 по 30.12.1988 суд зазначає таке. Позивач окремої позовної вимоги про зарахування саме цього періоду не заявляв, а відповідний проміжок часу повністю охоплюється заявленим до зарахування періодом навчання з 26.07.1988 по 08.06.1989. Водночас суд наголошує, що заповнення трудової книжки серії НОМЕР_3 02.02.1989 при першому записі про прийняття на роботу 05.12.1988 є недоліком, допущеним роботодавцем при веденні кадрової документації, і за викладених вище мотивів не може бути самостійною підставою для позбавлення позивача права на врахування відповідного часу.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, суд керується наступним. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 28.07.2026 №134650045147 в частині неврахування до страхового стажу позивача періодів з 01.09.1982 по 11.11.1983, з 26.07.1988 по 08.06.1989 та з 01.08.1989 по 19.07.1991 прийняте без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, тобто необґрунтовано, а тому в цій частині є протиправним і підлягає скасуванню.

Щодо способу відновлення порушеного права суд зазначає таке.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію. Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права. Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Суд враховує, що обчислення страхового стажу за конкретні періоди, визначення його загальної тривалості та встановлення на цій підставі права на пенсію належать до компетенції органу, що призначає пенсію. Водночас суд зазначає, що сукупна тривалість спірних періодів, які підлягають зарахуванню, перевищує чотири роки, а тому в поєднанні з обчисленим самим відповідачем стажем для визначення права (31 рік 05 місяців 06 днів) перевищує як 32, так і 33 роки, тобто нормативи, передбачені ч.1 ст.26 Закону №1058-IV відповідно для 2025 і 2026 років. Остаточний розрахунок стажу та вирішення питання про призначення пенсії має здійснити відповідач під час повторного розгляду заяви позивача.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення (вчинення дій) суб`єктом владних повноважень, порушене право позивача у даному випадку підлягає відновленню шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву позивача від 20.07.2026 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди з 01.09.1982 по 11.11.1983, з 26.07.1988 по 08.06.1989 та з 01.08.1989 по 19.07.1991.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання призначити пенсію за віком саме з 04.03.2026 суд зазначає таке.

Відповідно до абз.1 п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Позивач досяг 60-річного віку 10.09.2025, а із заявою про призначення пенсії за віком, за результатами розгляду якої прийнято оскаржуване рішення, звернувся 20.07.2026, тобто зі спливом трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку. Звернення позивача від 04.03.2026 на вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України заявою про призначення пенсії за віком не було: за наслідками його розгляду Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області надало позивачу відповідь від 23.03.2026 №15102-15119/С-02/8-1300/26 в порядку Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян». Рішення про відмову в перерахунку пенсії від 12.01.2026 та від 06.02.2026, прийняті за заявами позивача від 07.01.2026 та від 30.01.2026, у цій справі не оскаржуються і предметом судового розгляду не є. За таких обставин правових підстав для призначення позивачу пенсії за віком з 04.03.2026 немає, а тому позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з 04.03.2026 суд зазначає таке.

Оскаржуване рішення прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яке за принципом екстериторіальності опрацьовувало заяву позивача. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком не приймало і стажу позивача не обчислювало. Відповідно до п.4.10 розділу ІV Порядку №22-1 електронна пенсійна справа передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії лише після призначення пенсії. Оскільки пенсію позивачу не призначено, вимога про зобов`язання цього відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії є передчасною та задоволенню не підлягає.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, згідно з якою хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, суд зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ступінь цього обов`язку може бути різним залежно від характеру рішення. Наведене узгоджується з приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, за якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням задоволення судом вимог немайнового характеру, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, за рахунок бюджетних асигнувань цього відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст.ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 28.07.2026 №134650045147 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 в частині незарахування до страхового стажу періодів з 01.09.1982 по 11.11.1983, з 26.07.1988 по 08.06.1989 та з 01.08.1989 по 19.07.1991.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ЄДРПОУ 13844159) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) від 20.07.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди з 01.09.1982 по 11.11.1983, з 26.07.1988 по 08.06.1989 та з 01.08.1989 по 19.07.1991, з урахуванням правової оцінки, викладеної судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua