Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №380/8912/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 рокусправа № 380/8912/26

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправним рішення, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 від 02.03.2026 про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону України;

- скасувати рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 від 02.03.2026 про відмову ОСОБА_1 в перетині державного кордону України.

Ухвалою від 08.05.2026 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).

Ухвалою від 20.07.2026 у задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду – відмовлено.

Ухвалою від 20.07.2026 відмовлено представнику ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи з у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працевлаштований на посаду водія автотранспортних засобів на ТОВ «ЛЕВ ГРУП ЛОДЖИСТІК» та був направлений у службове відрядження на власному автомобілі до м. Люблін (Республіка Польща) з метою проведення переговорів, огляду виробничої бази та заключення договорів на обслуговування й ремонт автомобілів на території республіки Польщі.

Рішенням прийнятим начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенантом ОСОБА_3 відмовлено позивачу в перетинанні державного кордону України з причин: відсутності документів, що дають право на перетин державного кордону в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями).

Стверджує, що під час спроби перетину кордону позивачем було надано всі необхідні документи які підтверджують мету службового відрядження ОСОБА_1 , крім того, позивач має відстрочку дійсну до 29.12.2026 року, не знаходиться у розшуку та отримав усі необхідні документи для виїзду за кордон, які пред`явив відповідачу під час перетинання державного кордону. Однак відповідач безпідставно й необґрунтовано відмовив йому в перетинанні державного кордону України.

Із наведених підстав, просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що у разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".

Зазначає, що на виконання вищевказаних норм посадові особи провели перевірку паспортних та інших документів, наданих позивачем з метою встановлення мети поїздки за кордон. За результатами проведених заходів у зв`язку із не підтвердженням мети поїздки, позивачу відмовлено в пропуску через державний кордон. Відповідач наголошує, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою ДПСУ.

Відтак, відповідач вважає за необхідне зауважити, що віднесення (ТОВ «ЛЕВ ГРУП ЛОДЖИСТІК») (суб`єкт господарювання, працівником якого є позивач) до критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період та бронювання у зв`язку із цим позивача в реєстрі Оберіг не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.

Стверджує: «…оскаржуване рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України громадянину України від 02 березня 2026 року, відповідає формі, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 №967. При цьому, посадовою особою органу охорони державного кордону зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких у позивача відсутнє право виїзду за кордон.

Слід також звернути увагу суду на те, що уповноваженою особою підрозділу охорони державного кордону у рішенні про відмову позивачу у перетині державного кордону України зазначені конкретні нормативні акти, на підставі яких позивач не мав підстав для здійснення виїзду за кордон.

У рішенні вказано персональні дані позивача, його паспортний документ. Також зазначено підстави його ухвалення (як нормативні, такі і фактичні).

Отже, відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив конкретні нормативні та фактичні підстави для обмеження позивача у виїзді за кордон, вважає позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення є необґрунтованими.

Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

22.05.2026 позивач подав до суду відповідь на відзив в якій зазначив, що ним було надано повний пакет документів на підтвердження права на перетин державного кордону України.

Стверджує: "...Щодо доводів відповідача про можливість обмеження окремих конституційних прав у період правового режиму воєнного стану, позивач не заперечує того, що в умовах дії вказаного правового режиму окремі конституційні права і свободи можуть зазнавати тимчасових обмежень. Водночас позивач наголошує, що рішення про відмову у перетинанні державного кордону є втручанням у гарантоване статтею 33 Конституції України право на свободу пересування, а тому у разі оскарження такого рішення саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність, необхідність та обґрунтованість відповідного втручання.

Крім того, Відповідач у відзиві зазначає, що окрім документів, які підтверджують підстави для виїзду за кордон, особа також повинна підтвердити мету поїздки як невід`ємну складову здійснення прикордонного контролю. Водночас зазначена мета поїздки була належним чином обґрунтована Позивачем не лише у позовній заяві, а й безпосередньо під час спроби перетину державного кордону України 02.03.2026, коли позивач надав уповноваженим особам відповідні пояснення та документи на підтвердження мети виїзду, зокрема було надано наказ від 26.02.2026 №2026/26-02-1 «Про службове відрядження за кордон», а також лист-запрошенням SML Group від 23.02.2026, що безперечно підтверджує необхідність у присутності особисто ОСОБА_1 , як представника компанії ТОВ «ЛЕВ ГРУП ЛОДЖИСТІК» у м. Люблін задля участі у ділових переговорах. На підтвердження факту відрядження також суду надавалася платіжна інструкція про зарахування добових на відрядження згідно наказу №2026/26-02-1 від 26.02.2026.

Не заслуговують на увагу твердження Відповідача про разовий характер оскаржуваного рішення та вичерпання його дії фактом виконання. Позивач у позовній заяві наголошував на принциповому значенні визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у перетині державного кордону України для подальшої реалізації своїх прав та законних інтересів, зокрема у сфері професійної діяльності, де безпідставна відмова у перетині державного кордону вже спричинила для нього негативні наслідки, що зумовлює необхідність їх усунення…».

Із вказаних підстав просить задовольнити позов в повному обсязі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України.

Наказом від 21.07.2025 №2025/21-07-1к ОСОБА_1 з 22.07.2025 прийняли на посаду водія автотранспортних засобів та, за суміщенням, механіка з ремонту транспорту в Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ ГРУП ЛОДЖИСТІК» з посадовим окладом 140000,00 грн на місяць з 22 липня 2025 року на умовах неповного робочого часу, з оплатою пропорційно відпрацьованому часу, що становить не менше 25% від посадового окладу.

Відповідно до військово-облікового документу, сформованого 27.02.2026 через застосунок Резерв плюс, позивач має бронювання, дійсне до 29.12.2026 з підстав передбачених пунктом 1 частиною 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім того, в матеріалах справи міститься протокол № 43 від 26.12.2025 засідання комісії з визначення підприємств, установ та організацій, які мають важливе значення для національної економіки у галузі автомобільного транспорту в особливий період, яким визнано ТОВ «ЛЕВ ГРУП ЛОДЖИСТІК» таким, що має важливе значення для національної економіки у галузі автомобільного транспорту в особливий період.

Відповідно до листа-запрошення SML Group від 23.02.2026 підтверджено мету перетину позивачем кордону України, а саме: участь у ділових переговорах, пов`язаних з укладенням договорів та розвитком двостороннього комерційного співробітництва.

Довідкою №2026/26/02-д від 26.02.2026 підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ ГРУП ЛОДЖИСТІК» на посаді водія автотранспортних засобів та, за суміщенням, механіка з ремонту транспорту з 22 липня 2025 року на умовах неповного робочого дня.

Згідно із наказом №2026/26-02-1 від 26.02.2026 про службове відрядження за кордон, судом встановлено інформацію про направлення у службове відрядження з 02 березня 2026 року по 09 березня 2026 року ОСОБА_1 , механіка з ремонту транспорту на власному автомобілі до м. Люблін (Республіка Польща) до компанії SML GROUP SP, z.o.o., NIP 7123354880, 20-325 Lublin, Polska, Droga Meczennikow Majdanka 74/119.

Метою відрядження визначено: проведення переговорів та огляду виробничої бази та заключення договорів на обслуговування та ремонт автомобілів на території республіки Польщі.

Також вказано, підставою відрядження є лист запрошення від компанії SML Group від 23.02.2026, строк відрядження з урахуванням часу на проїзд становить вісім календарних днів (з 02 березня 2026 року по 09 березня 2026 року) з виплатою ОСОБА_1 добових із розрахунку 60 євро на добу (по куру НБУ на дату отримання коштів).

26.02.2026 позивач мав намір перетнути кордон України через пункт пропуску «Угринів-Долгобичув».

Метою перетину кордону було службове відрядження на підприємстві ТОВ «ЛЕВ ГРУП ЛОДЖИСТІК» з метою участі у ділових переговорах, пов`язаних з укладанням договорів та розвитком двостороннього комерційного співробітництва.

В пункті пропуску «Угринів-Долгобичув» позивач надав документи, які підтверджують право та мету перетинання державного кордону на виїзд з України:

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.05.2024 року, орган, що видав 8018;

- паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 28.01.2019 року, орган, що видав 8032;

- копія електронного Військово-облікового документа Абрамчука А.В., сформованого 27.02.2026 засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста «Резерв+»;

- протокол № 43 від 26.12.2025 про засідання комісії з визначення підприємств, установ та організацій, які мають важливе значення для національної економіки у галузі автомобільного транспорту в особливий період;

- наказ №2025/21-07-1к від 21.07.2025 «Про прийняття працівника»;

- довідка №2026/26/02-д від 26.02.2026 «Про підтвердження місця роботи ОСОБА_1 »;

- наказ №2026/26-02-1 від 26.02.2026 «Про службове відрядження за кордон»;

- лист-запрошення SML Group від 23.02.2026.

02.03.2026 під час перетину державного кордону України у пункті пропуску «Угринів-Долгобичув» начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ІНФОРМАЦІЯ_2 лейтенантом ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України з причини відсутності документів, що дають право на перетин державного кордону в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями).

Не погодившись із цим рішенням позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку позиціям сторін у справі суд застосовує наступні правові норми.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене законом. При цьому відповідний державний орган повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (надалі за текстом - Закон № 1710-VI).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів. Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 6 Закону № 1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Частина перша статті 14 Закону № 1710-VI визначає, що громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону (частина друга статті 14 Закону № 1710-VI).

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу (частина третя статті 14 Закону №1710-VI).

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (надалі за текстом - Закон № 3857-XII).

Стаття 1 Закону № 3857-XII передбачає, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Частина перша статті 6 Закону № 3857-XII визначає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України, що є загальними та функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.

Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і триває на час розгляду справи.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Отже, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтею 33 Конституції України, а саме: щодо того, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII (далі – Закон № 389-VIII).

Стаття 1 Закону № 389-VIII визначає, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 389-VIII).

Пунктом 6 частини першої статті 8 Закону № 389-VIII встановлено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному КМУ особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Частина друга статті 3 Закону № 3857-XII визначає, що Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою КМУ від 27.01.1995 № 57 (надалі за текстом – Правила).

Пункт 2 Правил передбачає, що перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, за одним з документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до пунктів 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 таких Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах 2 і 3 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 згаданих Правил.

У разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".

Судом встановлено, що в пункті пропуску «Угринів-Долгобичув» позивач надав документи, які підтверджують право та мету перетинання державного кордону на виїзд з України:

- паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 07.05.2024 року, орган, що видав 8018;

- паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 28.01.2019 року, орган, що видав 8032;

- копія електронного Військово-облікового документа ОСОБА_1 , сформованого 27.02.2026 засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста «Резерв+»;

- протокол № 43 від 26.12.2025 про засідання комісії з визначення підприємств, установ та організацій, які мають важливе значення для національної економіки у галузі автомобільного транспорту в особливий період;

- наказ №2025/21-07-1к від 21.07.2025 «Про прийняття працівника»;

- довідка №2026/26/02-д від 26.02.2026 «Про підтвердження місця роботи ОСОБА_1 »;

- наказ №2026/26-02-1 від 26.02.2026 «Про службове відрядження за кордон»;

- лист-запрошення SML Group від 23.02.2026.

Наказом від 21.07.2025 №2025/21-07-1к ОСОБА_1 з 22.07.2025 прийняли на посаду водія автотранспортних засобів та, за суміщенням, механіка з ремонту транспорту в Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ ГРУП ЛОДЖИСТІК» з посадовим окладом 140000,00 грн на місяць з 22 липня 2025 року на умовах неповного робочого часу, з оплатою пропорційно відпрацьованому часу, що становить не менше 25% від посадового окладу.

Відповідно до військово-облікового документу, сформованого 27.02.2026 через застосунок Резерв плюс, позивач має бронювання, дійсне до 29.12.2026 з підстав передбачених пунктом 1 частиною 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Крім того, в матеріалах справи міститься протокол № 43 від 26.12.2025 засідання комісії з визначення підприємств, установ та організацій, які мають важливе значення для національної економіки у галузі автомобільного транспорту в особливий період, яким визнано ТОВ «ЛЕВ ГРУП ЛОДЖИСТІК» таким, що має важливе значення для національної економіки у галузі автомобільного транспорту в особливий період.

Відповідно до листа-запрошення SML Group від 23.02.2026 підтверджено мету перетину позивачем кордону України, а саме: участь у ділових переговорах, пов`язаних з укладенням договорів та розвитком двостороннього комерційного співробітництва.

Довідкою №2026/26/02-д від 26.02.2026 підтверджено, що ОСОБА_1 дійсно працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ЛЕВ ГРУП ЛОДЖИСТІК» на посаді водія автотранспортних засобів та, за суміщенням, механіка з ремонту транспорту з 22 липня 2025 року на умовах неповного робочого дня.

Згідно із наказом №2026/26-02-1 від 26.02.2026 про службове відрядження за кордон, судом встановлено інформацію про направлення у службове відрядження з 02 березня 2026 року по 09 березня 2026 року ОСОБА_1 , механіка з ремонту транспорту на власному автомобілі до м. Люблін (Республіка Польща) до компанії SML GROUP SP, z.o.o., NIP 7123354880, 20-325 Lublin, Polska, Droga Meczennikow Majdanka 74/119.

Метою відрядження визначено: проведення переговорів та огляду виробничої бази та заключення договорів на обслуговування та ремонт автомобілів на території республіки Польщі.

Також вказано, підставою відрядження є лист запрошення від компанії SML Group від 23.02.2026, строк відрядження з урахуванням часу на проїзд становить вісім календарних днів (з 02 березня 2026 року по 09 березня 2026 року) з виплатою ОСОБА_1 добових із розрахунку 60 євро на добу (по куру НБУ на дату отримання коштів).

Початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.

Тобто уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України під час процедури прикордонного контролю здійснюють лише перевірку документів наданих для перетину державного кордону, а також мету поїздки відповідно до пункту 29 Правил № 57.

Щодо змісту оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.

Пункт 29 Правил № 57 містить норму, відповідно до якої у разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".

Як уже зазначав суд, ОСОБА_1 , виконуючи наказ директора ТОВ «ЛЕВ ГРУП ЛОДЖИСТІК» про службове відрядження за кордон №2026/26-02-1 від 26.02.2026 мав намір перетнути кордон України на пункті пропуску «Угринів-Долгобичув» з 02.03.2026 по 09.03.2026 на власному автомобілі до м. Люблін (Республіка Польща) до компанії SML GROUP SP, z.o.o., NIP 7123354880, 20-325 Lublin, Polska, Droga Meczennikow Majdanka 74/119.

Метою відрядження визначено: проведення переговорів та огляду виробничої бази та заключення договорів на обслуговування та ремонт автомобілів на території республіки Польщі.

Також вказано, підставою відрядження є лист запрошення від компанії SML Group від 23.02.2026, строк відрядження з урахуванням часу на проїзд становить вісім календарних днів (з 02 березня 2026 року по 09 березня 2026 року) з виплатою ОСОБА_1 добових із розрахунку 60 євро на добу (по куру НБУ на дату отримання коштів).

Суд зауважує, що ні у спірному рішенні, ні у відзиві відповідач не навів переліку документів, які не були подані ОСОБА_1 , але є необхідними для перетину кордону у випадку направлення працівника у відрядження.

Суд акцентує увагу на тому, що рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Відповідач не надав жодних доказів та не навів у документах по суті справи, які саме документи, які б посвідчували мету поїздки позивача, повинні були подані позивачем під час проходження прикордонного контролю.

Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто, наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Так Верховний Суд у постанові від 12.11.2024 у справі № 380/11916/22 сформулював висновок, згідно з яким рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що рішення прикордонників про відмову з посиланням на ненадання підтверджуючих документів повинно визначати, які саме документи потрібно було надати; покликання у рішенні лише на закон про правовий режим воєнного стану без зазначення конкретної норми законодавства, на підставі якої особу обмежено у праві виїзду, та без визначення конкретного переліку документів, яких особа не надала на паспортний контроль, свідчить про невідповідність такого рішення критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та про протиправне втручання у можливість реалізації конституційного права особи вільно залишати територію України.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку та встановити законність, обґрунтованість і пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню про відмову в перетинанні державного кордону України в контексті вищенаведених вимог, суд встановив, що у графі «причини» оскаржуваного рішення відповідач обмежився формулюванням про відсутність документів , що дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану.

Водночас зміст оскаржуваного рішення не дозволяє встановити, яких саме документів не надав позивач у момент проходження прикордонного контролю та з яких саме підстав, передбачених статтею 6 Закону № 3857-XII, позивачу відмовлено у перетинанні державного кордону України. Оскаржуване рішення не містить конкретного та вичерпного переліку документів, які позивач повинен був надати і не надав, а також не містить покликання на конкретну норму законодавства, на підставі якої позивача обмежено у праві виїзду за кордон.

Суд враховує, що можливість підтвердження особою наявності права на перетин державного кордону прямо залежить від чіткого визначення відповідачем конкретного та вичерпного переліку необхідних для цього документів. Оскільки відповідачем такого переліку ані в момент проходження прикордонного контролю, ані в самому рішенні про відмову, ані у відповіді на адвокатський запит не наведено, позивач був позбавлений об`єктивної можливості усунути ті недоліки, на які, за твердженням відповідача, послалася уповноважена службова особа.

Доводи відповідача про те, що поняття обґрунтованості рішення про відмову не передбачає опису підстав у самому рішенні, форма якого цього не вимагає, та що затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 № 967 і наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 № 457 форма не містить вимоги конкретизувати підстави, суд відхиляє. Відповідність рішення затвердженій формі не звільняє уповноважену службову особу від передбаченого частиною першою статті 14 Закону № 1710-VI обов`язку зазначити причини відмови. Форма рішення, затверджена підзаконним актом, не може застосовуватися у спосіб, що нівелює вимогу закону вищої юридичної сили щодо обґрунтованості рішення; навпаки, у пункті 1 відповідної форми передбачено зазначення, серед іншого, підстав для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон. Таким чином, посилання відповідача на форму рішення не спростовує висновку про відсутність у рішенні конкретних фактичних і юридичних підстав його прийняття.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що оцінка підтвердження особою мети поїздки та прийняття рішення про відмову віднесені до дискреційних повноважень посадової особи прикордонної служби, а тому не підлягають перевірці. Наявність у суб`єкта владних повноважень дискреції не звільняє його від обов`язку діяти обґрунтовано, з дотриманням вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та не виключає судового контролю за тим, чи прийнято рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, з використанням повноваження з метою, з якою воно надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Дискреційний характер повноваження стосується вибору одного з правомірних варіантів рішення, проте не звільняє від обов`язку це рішення вмотивувати.

При цьому суд звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено сукупність обставин, які об`єктивно вказували на наявність у позивача підстав для виїзду за кордон у спірний період.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені правові норми, суд приходить до висновку про скасування спірного рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Державної прикордонної служби України в особі Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 02 березня 2026 року про відмову в перетинанні державного кордону України ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна