Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №340/8564/25 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/8564/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Притули К.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність 4 державного пожежно- рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 10 листопада 2020 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 21 листопада 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період 10 листопада 2020 року листопада 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність 4 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 21 листопада 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 21 листопада 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на день звільнення позивачу не було нараховано та виплачено в повному обсязі індексацію грошового забезпечення.

Позивач вважає, що оскільки зазначена сума була належною йому в день звільнення, але фактично виплачена лише 21.11.2025, відповідач повинен виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку. Також позивач вважає, що у зв`язку з порушенням строків виплати індексації йому має бути нарахована компенсація втрати частини доходів.

Ухвалою судді від 04.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій.

Відповідач надав відзив на позовну заяву із запереченнями проти позовних вимог. Зазначив, що індексація не є самостійним видом грошового доходу, а має компенсаційний, коригуючий характер, спрямований на збереження купівельної спроможності основного доходу, і не може розглядатися як складова заробітної плати або грошового забезпечення у класичному розумінні.

Також, на думку відповідача, положення Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» не підлягають застосуванню до правовідносин, які склались між позивачем та відповідачем, у зв`язку з тим, що відповідачем не було здійснено затримку виплат, скільки під час звільнення позивача не підлягали нарахуванню. Так, під час звільнення відповідачем не було нараховано позивачу суми індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зазначені суми, як і порядок їх нарахування були предметом спору у адміністративній справі № 340/1469/25. Таким чином, нараховані і виплачені зазначені суми коштів були на підставі відповідного рішення суду, яке набрало законної сили. Також відповідачем не було здійснено затримку виплати, оскільки виплату здійснено ним у найкоротший термін після набрання законної сили зазначеного рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту в 25 державній пожежно-рятувальній частині Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області з 12.08.1999 по 10.11.2020.

Після штатно організаційних змін, які відбулися в 2021 році 25 державна пожежна-рятувальна частина стала структурним підрозділом 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області.

Згідно наказу 25 державної пожежно-рятувальної частини Управління ДСНС України у Кіровоградській області від 10.11.2020 № 61 “Про звільнення особового складу” прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , водія 25 державної пожежно-рятувальної частини Управління ДСНС України у Кіровоградській області, наказом Управління ДСНС України (по особовому складу цивільного захисту) від 10.11.2020 № 414, звільнено зі служби цивільного захисту за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров`я), знято з усіх видів забезпечення та виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій з 10.11.2020 року.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 визнано протиправною бездіяльність 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року у неналежному розмірі.

Зобов`язано 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області (ЄДРПОУ 36734718) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням для обчислення індексації грошового забезпечення січня 2008 року як базового місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін, з урахуванням компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44, враховуючи раніше виплачені суми.

На виконання зазначеного рішення 21.11.2025 на розрахунковий рахунок позивача виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року в загальній сумі 64341,43 грн (а.с.13).

З відомостей про грошове забезпечення по особовому рахунку ОСОБА_1 судом встановлено, що грошове забезпечення без врахування матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в вересні 2020 та в жовтні 2020 року становило 12 205,59 грн відповідно (а.с.12 зв.б.)

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов`язані з обов`язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи (зі служби).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно зі статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (такий висновок Верховного Суду викладений також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі №816/1640/17)

Крім того, необхідно враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, де Велика Палата зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд зазначає, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 29.02.2024 у справі №460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.

Отже, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку регулюється статтею 117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 - статтею 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ з 19.07.2022 з застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.

Останнім днем служби позивача було 10.11.2020.

Оскільки розрахунок повинен був бути проведений у день звільнення, період затримки розпочався наступного дня — 11.11.2020.

Спірні правовідносини виникли до набрання чинності Законом №2352-IX і продовжилися після 19.07.2022.

До періоду з 11.11.2020 до 18.07.2022 включно застосовується стаття 117 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022.

До періоду, починаючи з 19.07.2022, застосовується нова редакція статті 117 КЗпП України із шестимісячним обмеженням.

Відлік шести місяців розпочинається 19.07.2022 та закінчується 19.01.2023.

Тому розрахунковий період складається з двох частин:

з 11.11.2020 до 18.07.2022 включно — 615календарних днів;

з 19.07.2022 до 19.01.2023 включно — 185 календарних днів.

Розрахунок середнього грошового забезпечення

Одноденне грошове забезпечення позивача становить 400,18 грн.

За період з 11.11.2020 до 18.07.2022 розрахована сума становить:

400,18 грн * 615 календарних днів = 246110,7 грн.

За період з 19.07.2022 до 19.01.2023 розрахована сума становить:

400,18 грн * 185 календарних днів = 74033,30 грн.

Загальний розрахований розмір середнього грошового забезпечення становить:

246 110,70 грн + 74 033,30 грн = 320 144,00 грн.

Суд зазначає, що визначена відповідно до статті 117 КЗпП України сума середнього грошового забезпечення не повинна бути очевидно непропорційною розміру виплат, які роботодавець не виплатив працівникові під час звільнення.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, має компенсаційний, а не штрафний характер. Воно спрямоване на відновлення майнової сфери працівника у зв`язку з несвоєчасним проведенням остаточного розрахунку, а не на покарання роботодавця.

Повний розрахунковий середній заробіток — 320 144,00 грн — у 4,97 рази перевищує несвоєчасно виплачену суму.

З урахуванням принципів справедливості, розумності та пропорційності розмір середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку підлягає визначенню відповідно до істотності частки несвоєчасно виплаченої суми.

Істотність частки невиплаченої при звільненні суми порівняно із середнім грошовим забезпеченням за весь розрахунковий період становить:

64 341,43 грн /320 144 грн * 100 = 20,097 відсотка, або після округлення — 20,1 відсоток.

Сума середнього грошового забезпечення, визначена з урахуванням істотності частки невиплаченої суми, становить:

400,18 грн * 800 календарних днів * 20,1% = 64 348,944 грн.

Після округлення до копійок розмір відшкодування становить 64 348,944 грн.

Суд враховує, що зазначений розрахунок відповідає компенсаційному характеру відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, забезпечує справедливий баланс між інтересами сторін і не призводить до покладення на відповідача непропорційного фінансового тягаря.

Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, від 03.04.2019 у справі №662/1626/17 та від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Отже, позовна вимога про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню в сумі 64 348,944 грн.

Сума середнього грошового забезпечення визначається судом без попереднього відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Відповідач як податковий агент під час виконання судового рішення повинен нарахувати й утримати із присудженої суми податки та обов`язкові платежі відповідно до законодавства.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (одноразових додаткових видів грошового забезпечення та індексації) за весь час затримки виплати.

Згідно зі статтями 1- 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 та Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 16.04.2024 у справі 560/13904/23.

Суд зазначає, що у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян, в тому числі грошового забезпечення, провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення, а саме з 01 січня 2016 року по 21 листопада 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судом не встановлено судових витрат, які б підлягали розподілу.

Керуючись ст.ст.139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області (вул. Героїв-рятувальників, 21, м. Новоукраїнка, Кіровоградська область, 27100, ЄДРПОУ 36734718) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 4 державного пожежно- рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 листопада 2020 року по 21 листопада 2025 року.

Стягнути з 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 листопада 2020 року по 21 листопада 2025 року в загальній сумі 64 348,94 грн.

Визнати протиправною бездіяльність 4 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 21 листопада 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

Зобов`язати 4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 21 листопада 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА