Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №340/4692/25 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/4692/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Притули К.М., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо несвоєчасної виплати ід час звільнення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 17.04.2025 по 03.07.2025 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати в сумі 67853,94 грн;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 2 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення а одноразові додаткові види грошового забезпечення) , інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, за період з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу а деяких інших осіб''.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що відповідач під час його звільнення з військової служби не виплатив компенсацію за невикористану додаткову відпустку як особі з інвалідністю внаслідок війни. Вважає, що поданого у день виключення зі списків особового складу рапорту з копією посвідчення було достатньо для проведення розрахунку, а зволікання військової частини з перевіркою його статусу не звільняє її від відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України. Крім того, позивач вважає неправомірним обчислення його грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 19.05.2023 із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 замість показника, установленого на 1 січня відповідного календарного року.

Ухвалою суду від 14.07.2025 відкрито провадження у справі.

Представник відповідача подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що про наявність у позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни військовій частині стало відомо лише 16.04.2025. Посвідчення старого зразка не містило посилання на конкретну норму закону, на підставі якої надано статус, тому військова частина зверталася за роз`ясненнями до органів військового управління та органу соціального захисту. На думку відповідача, до одержання відповідного підтвердження 24.06.2025 підстав для застосування статті 117 КЗпП України не було. Щодо грошового забезпечення відповідач послався на обов`язковість застосування розрахункової величини 1762 грн та відсутність повноважень самостійно змінювати встановлений Кабінетом Міністрів України порядок розрахунку.

Позивач додатково подав банківську виписку на підтвердження дати виплати компенсації, а також клопотання від 02.09.2025 з інформацією військової частини щодо надання йому додаткових відпусток до мобілізації. Зазначив, що раніше працював у цій самій військовій частині водієм та користувався додатковими відпустками як особа з інвалідністю внаслідок війни, тому заперечення відповідача щодо необізнаності з його статусом не відповідають дійсності.

Дослідивши письмові докази та доводи учасників справи, суд установив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 з 26.02.2022 по 16.04.2025, мав військове звання майстер-сержанта та обіймав посаду сержанта із матеріального забезпечення.

Наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України від 22.03.2025 № 19-РС позивача звільнено з військової служби у відставку за віком. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 16.04.2025 № 109 його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16.04.2025.

У витягу з наказу № 109 передбачено виплату грошової компенсації за 109 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022– 2025 роки в сумі 96 052,98 грн. Також у ньому зазначено про отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 39 126,17 грн та грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік. Відомості про виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку як особі з інвалідністю внаслідок війни у цьому витягу відсутні.

Позивач має посвідчення інваліда війни серії НОМЕР_2 , видане 11.11.2014, із зазначенням ІІ групи інвалідності та безстрокової дії посвідчення.

16.04.2025 позивач подав командиру військової частини рапорт про виплату компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток при звільненні, до якого додав копію зазначеного посвідчення. Рапорт зареєстрований відповідачем за вхідним № 1129. Подання рапорту та копії посвідчення у цей день визнається обома сторонами.

За поясненнями відповідача, військова частина зверталася за роз`ясненнями 21.04.2025 та 12.05.2025 до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, а 29.05.2025 — до органу соціального захисту населення щодо підстав надання позивачу відповідного статусу. У відзиві зазначено, що 24.06.2025 одержано підтвердження цього статусу та роз`яснення ІНФОРМАЦІЯ_1 , після чого видано наказ від 24.06.2025 № 187 про виплату компенсації та подано заявку на додаткове фінансування.

Сторони не заперечують, що позивачу нараховано компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2022– 2025 роки у сумі 49 348,32 грн. Відповідач у відзиві посилається на платіжну відомість від 01.07.2025 № 56.

Згідно з випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 14.07.2025 кошти від Військової частини НОМЕР_1 в сумі 48 608,10 грн зараховані на рахунок позивача 03.07.2025. Ця сума відповідає нарахованій компенсації 49 348,32 грн за вирахуванням 1,5 відсотка. Окреме надходження цього ж дня в сумі 8 179,06 грн має іншого платника і не є доказом додаткової виплати відповідачем компенсації відпустки.

Листом від 25.08.2025 № 892/1/782 Військова частина НОМЕР_1 надала позивачу інформацію про використання ним додаткових відпусток відповідно до статті 77-2 КЗпП України та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» під час роботи водієм. З доданої інформації вбачається, що позивачу надавалися такі відпустки тривалістю по 14 календарних днів за 2016, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки.

Згідно з довідкою відповідача від 21.06.2025 № 892/1/606 позивачу нараховувалися посадовий оклад за 10 тарифним розрядом, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби та премія. За лютий і березень 2025 року зазначені в довідці щомісячні виплати становили по 26 436,60 грн, за період з 01.04.2025 по 16.04.2025 — 14 099,56 грн.

В інформації від 21.06.2025 № 892/1/603 та № 892/1/604 відповідач зазначив, що протягом служби позивача посадовий оклад розраховувався із застосуванням величини 1762 грн та тарифного коефіцієнта 1,85 і становив 3260 грн, а оклад за військовим званням — із застосуванням величини 1762 грн та коефіцієнта 0,58 і становив 1020 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України суд перевіряє, зокрема, чи вчинені дії суб`єкта владних повноважень на підставі та у спосіб, установлені законом, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо і своєчасно.

Щодо перерахунку грошового забезпечення

Статтею 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено державні гарантії грошового забезпечення військовослужбовців. До його складу входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Його розмір залежить від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов служби, а розміри встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифні сітки і схеми тарифних коефіцієнтів. Пунктом 2 цієї постанови визначено склад грошового забезпечення, а пунктом 4 — порядок обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями.

У первісній редакції пункту 4 Постанови № 704 розрахунок пов`язувався з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, установленим законом на 1 січня календарного року, та відповідним тарифним коефіцієнтом. Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 внесено зміни, якими розрахункову величину пов`язано з прожитковим мінімумом станом на 01.01.2018.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та скасовано.

Проте правова оцінка застосованої відповідачем розрахункової величини не обмежується питанням відновлення попередньої редакції підзаконного акта. Визначальним є дотримання ієрархії нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом. Його розмір на відповідний рік установлюється законом.

У постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 застосування у формулі пункту 4 Постанови № 704 прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 суперечить актам вищої юридичної сили, якими цей показник змінено на відповідний календарний рік. Тому пункт 4 підлягає застосуванню в частині, що узгоджується із законом, із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного року.

У постанові від 02.04.2024 у справі № 340/608/23 Верховний Суд підтвердив цей підхід щодо показника на 01.01.2023 та зазначив, що військовослужбовці, з огляду на особливий характер служби і спеціальний статус, не належать до працівників інших державних органів, для яких закон про Державний бюджет установлював окрему розрахункову величину 2102 грн.

Зазначені справи стосувалися довідок для перерахунку пенсій. У цій справі суд ураховує викладені в них висновки саме щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 та визначення окладів, оскільки ця сама норма визначає розрахунок спірного грошового забезпечення. Порядок перерахунку пенсій до спірних виплат позивача не застосовується.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 установлено в розмірі 2481 грн, а статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 — 2684 грн.

Отже, за період з 26.02.2022 по 31.12.2022 розрахунок окладів позивача мав здійснюватися із застосуванням величини 2481 грн, а за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 — 2684 грн та відповідних тарифних коефіцієнтів.

З урахуванням установлених відповідачем коефіцієнтів 1,85 та 0,58 і правил заокруглення за додатками 1 та 14 до Постанови № 704 посадовий оклад та оклад за військовим званням за повний місяць у 2022 році становлять відповідно 4590 грн і 1440 грн, а у 2023 році в межах спірного періоду — 4970 грн і 1560 грн. За неповні місяці належні виплати визначаються пропорційно відповідному періоду служби.

Доводи відповідача про те, що рішення у справі № 826/6453/18 стосується індивідуального акта та має наслідки виключно для учасників тієї справи, є помилковими. Оспорюваний припис змінював загальний порядок розрахунку окладів і мав нормативний характер. Крім того, незалежно від цих доводів, частина третя статті 7 КАС України зобов`язує суд застосовувати акт вищої юридичної сили у разі невідповідності йому підзаконного акта.

Посилання на Правила підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України не спростовує обов`язку застосувати належний розмір прожиткового мінімуму відповідно до висновків Верховного Суду. Застосування закону не є самовільною зміною військовою частиною встановлених тарифних коефіцієнтів або реалізацією дискреційних повноважень.

Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набула чинності 20.05.2023, не регулює нарахування за заявлений позивачем період, що закінчився 19.05.2023. Питання обчислення грошового забезпечення за період з 20.05.2023 предметом цього спору не є.

Оскільки від посадового окладу та окладу за військовим званням залежать установлені позивачу надбавки і премія, перерахунок має охоплювати також ті щомісячні та одноразові виплати, які за правилами їх обчислення залежать від зазначених окладів і належать позивачу за спірний період. При цьому зберігаються правомірно встановлені відсоткові розміри відповідних виплат.

Саме по собі збільшення окладів не є підставою для призначення допомоги, право на яку не виникло, або для зміни виплат, установлених у фіксованих сумах і не пов`язаних із розміром окладів. Зокрема, цей спосіб захисту не означає автоматичного збільшення додаткової винагороди за Постановою № 168 пропорційно прожитковому мінімуму та не вирішує питання про окремі виплати за 2025 рік.

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачу належної різниці грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 19.05.2023 є протиправною. Для відновлення порушеного права відповідача належить зобов`язати здійснити перерахунок та виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум. Уточнення в резолютивній частині конкретних розрахункових величин та обов`язку виплатити перераховані суми забезпечує ефективність захисту відповідно до частини другої статті 9 КАС України і відповідає змісту заявленого спору.

Щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, на день виключення зі списків особового складу військовослужбовець має бути повністю забезпечений грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Спеціальне законодавство не встановлює окремого механізму відшкодування за несвоєчасний остаточний розрахунок при звільненні з військової служби. Тому застосовуються статті 116, 117 КЗпП України. Такий підхід підтверджено, зокрема, постановою Верховного Суду від 03.02.2026 у справі № 400/5149/24.

За статтею 116 КЗпП України виплата всіх належних працівникові сум проводиться у день звільнення, а якщо в цей день він не працював — не пізніше наступного дня після пред`явлення вимоги про розрахунок.

Стаття 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX передбачає відповідальність роботодавця за винну невиплату належних звільненому працівникові сум у встановлений строк у вигляді середнього заробітку за період затримки до фактичного розрахунку, обмежений шістьма місяцями. Наявність спору про розмір виплат не усуває відповідальності, якщо відповідний спір вирішено на користь працівника, а при частковому задоволенні розмір відшкодування визначає суд.

Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено право осіб з інвалідністю внаслідок війни на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Пункт 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII установлює виплату при звільненні грошової компенсації за невикористані дні відповідних відпусток.

У постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 Велика Палата Верховного Суду розмежувала тимчасове обмеження можливості використання додаткової відпустки в особливий період та збереження права на компенсацію невикористаних днів при звільненні. Хоча та справа стосувалася учасника бойових дій, відповідний висновок щодо компенсації враховується судом з огляду на спільне регулювання додаткової відпустки статтею 16-2 Закону України «Про відпустки». Ця справа не визнається типовою лише на підставі зазначеної постанови.

Право ОСОБА_1 на компенсацію відповідач у підсумку визнав і здійснив виплату. Спір у цій частині стосується причин та правових наслідків її несвоєчасного проведення.

Посвідчення, передбачене Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302, підтверджує відповідний статус і є підставою для надання встановлених пільг та компенсацій. Подане позивачем посвідчення видане компетентним органом, містить відомості про ІІ групу інвалідності та є безстроковим. Відповідач не навів обставин, які свідчили б про скасування статусу, недійсність посвідчення або припинення його дії.

Саме по собі оформлення посвідчення за зразком, чинним на час його видачі, та відсутність у ньому додаткових реквізитів, запроваджених надалі, не доводять відсутності права позивача на компенсацію. Одержане відповідачем у червні 2025 року підтвердження стосувалося раніше встановленого статусу, а не набуття позивачем нового права з 24.06.2025.

Крім того, твердження військової частини про відсутність будь-яких попередніх відомостей щодо статусу позивача спростовується її ж листом від 25.08.2025 № 892/1/782 та доданою інформацією про надання відповідних додаткових відпусток під час роботи позивача водієм. Зміна характеру правовідносин із цивільної роботи на військову службу не робить неіснуючими кадрові відомості, якими вже володіла та сама військова частина.

Медичні документи самі по собі не замінюють посвідчення ветерана війни. Однак у цій справі висновок про наявність права ґрунтується на посвідченні, рапорті з його копією та інформації самого відповідача про попереднє надання пільги, а не виключно на медичних записах.

Отже, доводи відповідача про відсутність підстав для відповідальності до 24.06.2025 суд відхиляє. Обов`язок провести повний розрахунок виник у зв`язку з виключенням позивача зі списків особового складу 16.04.2025. Рапорт від цієї дати додатково підтверджує заявлення вимоги про виплату, а не виникнення нового права на відпустку.

Датою виплати саме спірної компенсації є 03.07.2025, коли кошти зараховано на рахунок позивача. Дата складання платіжної відомості або надходження фінансування до військової частини не тотожна даті одержання коштів позивачем. Відтак заявлений період затримки з 17.04.2025 по 03.07.2025 включно становить 78 календарних днів: 14 днів квітня, 31 день травня, 30 днів червня та 3 дні липня. Цей період не перевищує шести місяців.

Водночас виплата компенсації відпустки не означає, що 03.07.2025 проведено повний розрахунок за всіма можливими складовими грошового забезпечення, оскільки в цій самій справі вирішується спір щодо його перерахунку за 2022– 2023 роки. Суд оцінює затримку в межах заявленого періоду та не поширює відшкодування на наступні періоди, яких позивач не заявляв.

Щодо визначення розміру відшкодування

Обчислення середнього заробітку здійснюється за Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Відповідно до пункту 2 розрахунковими є останні два календарні місяці роботи, що передують відповідній події. Пункти 3 і 4 визначають виплати, які включаються до розрахунку або виключаються з нього. За пунктами 5 і 8 виплата визначається з використанням середньоденного заробітку та кількості днів, які підлягають оплаті.

У цій справі розрахунковими місяцями є лютий і березень 2025 року. Довідка № 892/1/606 містить щомісячні виплати за ці місяці в загальному розмірі 52 873,20 грн. Тривалість двох місяців становить 59 календарних днів. Виходячи лише з цих сум середньоденний показник становить 896,155932 грн, а середній заробіток за 78 днів до оцінки співмірності — 69 900,16 грн при округленні кінцевого результату до копійок.

Зазначені позивачем 881,22 грн дорівнюють діленню місячного забезпечення 26 436,60 грн на умовні 30 днів. Цей показник не є окремо визначеним у довідці середнім заробітком за Порядком № 100.

У постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 Верховний Суд наголосив на необхідності перевірки складових грошового забезпечення, які враховуються при визначенні середнього заробітку. Тому сам факт одержання позивачем у період служби додаткової винагороди за Постановою № 168 не дозволяє без підтвердження її нарахування за розрахункові місяці додавати таку винагороду до розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 визначила, що запроваджене з 19.07.2022 шестимісячне обмеження встановлює максимальну межу відповідальності, але не усуває оцінки розумності, справедливості та пропорційності відшкодування. При цьому враховуються сума простроченої заборгованості, тривалість затримки, поведінка обох сторін та співвідношення компенсації з імовірними майновими втратами працівника.

Отже, застосування критеріїв співмірності не виключається лише з тієї причини, що позивач звільнений після 19.07.2022 або заявлений ним період становить менше шести місяців.

У постанові від 14.05.2026 у справі № 520/2009/24 Верховний Суд застосував цей висновок у спорі з військовою частиною та вказав на необхідність установити загальну суму належних при звільненні виплат, своєчасно виплачену і прострочену частки. Для пропорційного зменшення використовується співвідношення простроченої частини до загального розміру належних виплат. Відсутність дослідження цих обставин стала підставою для направлення тієї справи на новий розгляд.

У цій справі на користь позивача свідчать подання рапорту в день виключення зі списків, повторні звернення з вимогою провести розрахунок та наявність у відповідача попередніх відомостей про його пільговий статус. Водночас із наказу № 109 вбачається, що при звільненні позивачу передбачалися й інші істотні виплати. Ця обставина підлягає врахуванню при визначенні співмірного розміру відшкодування і не дозволяє ототожнювати затримку окремої компенсації із затримкою всього грошового забезпечення.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить із відомостей довідки Військової частини НОМЕР_1 від 21.06.2025 №892/1/606 про розмір грошового забезпечення позивача. Відповідно до цієї довідки грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий та березень 2025 року становило по 26 436,60 грн щомісячно, а загалом за два розрахункові місяці — 52 873,20 грн.

Кількість календарних днів у зазначених місяцях становить 59 днів: 28 днів у лютому та 31 день у березні 2025 року.

Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 896,15 грн, обчислених шляхом ділення 52 873,20 грн на 59 календарних днів. Для запобігання похибці проміжне значення використовується без округлення, а кінцевий результат розрахунку округлюється до копійок.

Позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 16.04.2025. Згідно з банківською випискою кошти в рахунок компенсації за невикористану додаткову відпустку зараховано на його рахунок 03.07.2025. Таким чином, заявлений період затримки з 17.04.2025 по 03.07.2025 включно становить 78 календарних днів: 14 днів квітня, 31 день травня, 30 днів червня та 3 дні липня.

Середній заробіток за зазначений період до застосування критеріїв співмірності становить 69 900,16 грн, обчислених за формулою: 52 873,20 грн/59 календарних днів*78 календарних днів.

Наведений позивачем розрахунок у сумі 67 853,94 грн не може бути прийнятий без перевірки, оскільки ґрунтується на показнику 881,22 грн, отриманому шляхом ділення місячного грошового забезпечення на умовні 30 днів, та враховує 77 днів затримки замість 78. Виявлені помилки не усувають права позивача на відшкодування, проте потребують визначення його розміру судом.

Водночас обчислена сума середнього заробітку підлягає оцінці з погляду співмірності з установленим порушенням. Згідно з наказом від 24.06.2025 №187 розмір несвоєчасно виплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку становить 49 348,32 грн. Платіжна відомість №56 та банківська виписка підтверджують зарахування позивачу відповідної виплати в сумі 48 608,10 грн. Для зіставлення з іншими нарахованими виплатами суд використовує визначений наказом розмір компенсації — 49 348,32 грн.

За наявними документами встановлено такі суми виплат, пов`язаних із розрахунком при звільненні: грошове забезпечення за період з 01.04.2025 по 16.04.2025 — 14 099,56 грн; компенсація за невикористану основну відпустку — 96 052,98 грн; одноразова грошова допомога при звільненні — 39 126,17 грн; компенсація за невикористану додаткову відпустку — 49 348,32 грн. Сукупний розмір зазначених виплат становить 198 627,03 грн.

Допомога на оздоровлення до цієї розрахункової сукупності не включається, оскільки наказ №109 містить відомості про її отримання, однак не визначає розміру. Так само не використовується зазначена в довідці загальна сума грошового забезпечення за весь період служби, оскільки вона характеризує інший період та не є сумою розрахунку при звільненні. Отже, для оцінки співмірності суд ураховує саме виплати, конкретний розмір яких установлений наявними доказами.

Співвідношення несвоєчасно виплаченої компенсації додаткової відпустки до сукупного розміру зазначених виплат становить 24,844715… відсотка, обчислених за формулою: 49 348,32 грн /198 627,03 грн*100.

Ураховуючи розмір спірної заборгованості, тривалість затримки, звернення позивача з вимогою провести розрахунок та наведене співвідношення документально визначених виплат, суд вважає співмірним відшкодування в сумі 17 366,50 грн, обчисленій за формулою: (52 873,20 грн/59*78) * (49 348,32 грн / 198 627,03 грн). Зазначене співвідношення використовується як кількісний орієнтир при оцінці розміру відшкодування в сукупності з установленими обставинами затримки.

Таким чином, вимога про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.04.2025 по 03.07.2025 включно підлягає частковому задоволенню в сумі 17 366,50 грн. Зазначена сума визначена до утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню відповідачем при її виплаті відповідно до закону. У задоволенні цієї вимоги в решті заявленої суми — 50 487,44 грн — належить відмовити.

Обов`язок визначити розмір присудженого відшкодування покладається на суд, який вирішує спір. Оцінку співмірності та встановлення остаточної суми не можна передавати відповідачу на стадію виконання рішення.

Відповідно до статей 77, 90 КАС України суд оцінює докази в сукупності, а обов`язок довести правомірність оспорюваної поведінки покладається на відповідача. Визнані сторонами обставини враховуються за правилами статті 78 КАС України, проте визнання самого факту виплати не підміняє перевірки її розміру, складу та дати, якщо ці обставини є спірними.

Позивач як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Документально підтверджені витрати, які підлягають розподілу між сторонами, у наданих матеріалах відсутні.

Керуючись статтями 2, 7, 9, 72– 78, 90, 139, 241– 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі з інвалідністю внаслідок війни за 2022–2025 роки.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.04.2025 по 03.07.2025 включно в сумі 17 366,50 грн, визначеній до утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню відповідачем при виплаті згідно із законом.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не проведення нарахування грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 2 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України здійснити перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення а одноразові додаткові види грошового забезпечення) , інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, за період з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 ''Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу а деяких інших осіб''.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА