Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №320/19904/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Київ Справа № 320/19904/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доСолом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

провизнання протиправними дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач / ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного судочинства з позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 , Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (відповідач / Солом`янський ВДВС), в якому просить суд (з урахуванням уточненої позовної заяви):

- визнати протиправними дії Солом`янського ВДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо відкриття виконавчого провадження та накладення арештів на банківські рахунки.

- визнати протиправним та скасувати Постанову №3936 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні 17.10.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що виконавче провадження здійснювалося з істотними порушеннями закону, позивач не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження, що позбавило його можливості добровільно виконати рішення або своєчасно його оскаржити. Разом з тим, ОСОБА_1 стверджує, що арешт на його кошти накладено без належного повідомлення останнього та за відсутності законним підстав у зв`язку з незаконністю самої постанови ТЦК.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 справу розподілено судді Жуковій Є.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

11 червня 2026 року до відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 відкрито провадження у справі, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 Кодексом адміністративного судочинства України без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 роз`єднано позовні вимоги у цій справі та залишено в провадженні адміністративної справи №320/19904/26 позовні вимоги ОСОБА_1 до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними дій Солом`янського ВДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо відкриття виконавчого провадження та накладення арештів на банківські рахунки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.08.2026 повторно витребувано у Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження № 80703202.

24 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника Солом`янського ВДВС надійшла копія матеріалів виконавчого провадження № 80703202.

Згідно з довідкою про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді "Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання" від 26.06.26 по справі № 320/19904/26 (суддя Жукова Є.О.) було надіслано Солом`янський районний відділ ДВС у м. Києві Головного територіального управління юстиції у м. Києві в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 30.06.26 08:27.

У встановлений судом строк, відповідачем відзиву на позов не подано.

Згідно частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що відповідач по справі своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, з метою додержання розумного строку розгляду справи, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Солом`янський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) здійснював примусове виконання постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у виконавчому провадженні № 80703202 (далі також – ВП № 80703202).

17.10.2025 ТВО начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення було прийнято постанову № 3936 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України, якою на громадянина ОСОБА_1 накладено штраф у сумі одна тисяча неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 (сімнадцять тисяч) гривень.

Листом від 25.03.2026 № 2881 ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про примусове виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення.

За результатами розгляду зазначеного вище листа головним державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було прийнято постанову від 09.04.2026 про відкриття виконавчого провадження № 80703202.

09.04.2026 головним державним виконавцем Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в межах ВП № 80703202 прийнято постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із діями відповідача щодо відкриття виконавчого провадження № 80703202 та діями щодо накладення арешту на кошти боржника в межах вказаного виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, стосуються дій Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які полягають у відкриття виконавчого провадження та накладені арешту на кошти позивача.

Отже, для вирішення цього спору, перш за все, необхідно дослідити чи діяв відповідач на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, приймаючи рішення щодо відкриття виконавчого провадження та рішення щодо накладення арешту на кошти позивача.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як відомо, діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом».

Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 235 Кодексу України про адміністративні правопорушення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Отже, до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить притягнення військовозобов`язаного до відповідальності за порушення правил військового обліку з прийняттям відповідної постанови.

Аналіз зазначених вище положень законодавства дає підстави виснувати, що постанова № 3936 від 17.10.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України, прийнята ТВО начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 є самостійним виконавчим документом та підлягає пред`явленню до примусового виконання з урахуванням положень Закону України №1404-VIII «Про виконавче провадження».

Так, положеннями статті 4 Закону України №1404-VIII «Про виконавче провадження» регламентуються вимоги до виконавчого документа, а саме у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

Разом з тим, учасники виконавчого провадження (стягувач, боржник, державний виконавець) наділені сукупністю прав та обов`язків, які реалізують у визначеній законом послідовності. Спільною вимогою законодавця до учасників виконавчого провадження є обов`язок сумлінного використання усього обсягу прав з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина 8 статті 19 Закону №1404-VIII).

Водночас, учасники виконавчого провадження не є рівноправними суб`єктами правовідносин. Перш за все, вказане обумовлене правовим статусом державного виконавця, як суб`єкта, що реалізує в таких правовідносинах владні управлінські функції по відношенню до двох інших учасників (стягувача та боржника).

Правовим наслідком реалізації владних управлінських функції державного виконавця є його рішення, якій приймаються у формі постанов. Такі рішення (постанови) державного виконавця є індивідуальними актами права, оскільки головним чином стосуються прав та обов`язків двох інших суб`єктів стягувача та боржника.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Пунктом 7 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Аналізуючи наведені приписи Закону №1404-VIII в контексті спірних правовідносин, суд відмічає, що відкриттю виконавчого провадження передують три стадії:

- звернення стягувача із заявою про примусове виконання рішення;

- перевірка державним виконавцем поданого виконавчого документу щодо наявності підстави для повернення стягувачу без прийняття до виконання;

- прийняття рішення про відкриття виконавчого провадження.

В свою чергу, звернення стягувача із заявою про примусове виконання, є втіленням принципу диспозитивності у виконавчому провадженні (пункт 4 частини 1 статті 2 Закону №1404-VIII), оскільки пов`язується виключно із правом стягувача на примусове виконання рішення.

Для відкриття виконавчого провадження стягувач пов`язаний обов`язками дотримання (1) вимог до форми та змісту виконавчого документа, (2) вимог щодо форми та змісту заяви про примусове виконання, (3) порядку звернення із такою заявою до державного виконавця та (4) строків пред`явлення виконавчого документу до виконання.

На другому етапі, державний виконавець перевіряє виконавчий документ щодо наявності правових підстав для прийняття рішення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання (частина 4 статті 4 Закону № 1404-VIII).

За умов відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, державний виконавець, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Верховний Суд у постанові від 06.05.2020 року у справі №815/6844/17 зазначив, що органи державної виконавчої служби і приватні виконавці у силу Закону України "Про виконавче провадження" не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку, перевірки правильності заповнення найменувань сторін виконавчого провадження тощо. Отримавши виконавчий документ, державний виконавець обтяжений обов`язком винести постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня.

Таким чином, на переконання суду, державний виконавець за умов відсутності підстав для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, "має своїм обов`язком" винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

Суд зауважує, що при вирішенні питання про відкриття виконавчого провадження державний виконавець керується лише тими документами, які надаються йому згідно із законом (заява стягувача про примусове виконання рішення та виконавчий документ) і не має обов`язку та повноважень вчиняти додаткові дії, не передбачені законом, до відкриття виконавчого провадження, зокрема, чи була оскаржена порушником постанова про накладення адміністративного стягнення у передбаченому порядку, а в разі залишення скарги без задоволення чи повідомлено порушника про такий результат.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що листом від 25.03.2026 № 2881 ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про примусове виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення.

До вказаного листа було долучено засвідчену копію постанови №3936 про адміністративне правопорушення від 17.10.2025, якою на громадянина ОСОБА_1 накладено штраф у сумі одна тисяча неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 (сімнадцять тисяч) гривень.

За результатами розгляду заяви про примусове виконання рішення та доданих до неї документів, надісланої ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 25.03.2026 № 2881, відповідачем було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт коштів боржника.

Суд відмічає, що як постанова №3936 від 17.10.2025 на підставі якої відкрито виконавче провадження № 80703202, так і заява про примусове виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення, надіслана листом від 25.03.2026 № 2881, відповідають вимогам Закону України №1404-VIII «Про виконавче провадження».

Тому, у головного державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби були відсутні правові підстав для прийняття іншої постанови або ж вчиненні інших дій, аніж відкриття виконавчого провадження на підставі отриманих документів.

За таких обставин, Солом`янський ВДВС приймаючи постанову про відкриття провадження та постанову про арешт коштів боржника діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, а відтак відсутні правові підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо відкриття виконавчого провадження та щодо накладення арешту на кошти позивача.

Разом з тим, в межах вирішення спору, який виник між сторонами судом не надавалася оцінка твердженням ОСОБА_1 про незаконність постанови №3936 від 17.10.2025, на підставі якої відкрито виконавче провадження № 80703202, оскільки зазначена вище постанова не є предметом розгляду в цій адміністративній справі.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Київський окружний адміністративний суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, відшкодуванню підлягають судові витрати сторони, яка є суб`єктом владних повноважень, виключно у разі задоволення позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд –

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.