Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №320/13818/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Київ № 320/13818/24

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиці А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неврахування до стажу судді періоду роботи ОСОБА_1 на посаді нотаріуса в Комунарській державній нотаріальній конторі, а саме: з 04.04.1975 по 24.03.1980, що становить 5 років 9 місяців 26 днів, при проведенні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 96% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням довідки Верховного Суду від 23.01.2024 №387/0/2-24 та фактично виплачених сум, починаючи з 27.12.2023.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що у зв`язку з прийняттям рішення Конституційним Судом України від 18.02.2020 № 2-р/2020, вона має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці внаслідок зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідний посаді, на підставі частини четвертої статті 142 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів». Разом з тим, позивач вказує, що при проведенні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці їй не було здійснено зарахування (перерахунок) стажу за період роботи на посаді нотаріуса в Комунарській державній нотаріальній конторі, який в загальному, з урахуванням стажу роботи на посаді судді, мав становити 43 роки 5 місяців 11 днів.

На думку позивача, дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо здійснення перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 82% від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, є необгрунтуваними та такими, що суперечать чинному законодавству.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з березня 1980 року по березень 1985 року працювала народним суддею Біловодського районного народного суду Ворошиловградської області, з березня 1985 року по червень 1997 року - член Ворошиловградського обласного суду, з червня 1997 року по травень 2013 року - суддя апеляційного суду Луганської області, з травня 2013 року - суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Верховною Радою України 15 травня 1997 року обрана на посаду судді безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 23.06.2016 №1267/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку» позивач була звільнена з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справу зв`язку з поданням заяви про відставку.

Після звільнення з посади судді, з вересня 2016 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди, обчисленої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.

Надалі, на підставі Закону України від 21.11.2023 №3481-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з рішенням КСУ від 18.02.2020 №2-р/2020 щодо безперервності здійснення правосуддя найвищим судом у системі судоустрою України», Верховним Судом видано довідку від 23.01.2024 №387/0/2-24 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідно до якої станом на 27.12.2023 суддівська винагорода ОСОБА_1 , яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, складає 236 475,00 грн, у тому числі: посадовий оклад – 131 375,00 грн; доплата за вислугу років – 105 100,00 грн.

Рішенням пенсійного органу від 11.03.2024 №930090859129 на підставі вказаної довідки довідку від 23.01.2024 №387/0/2-24 проведено ОСОБА_1 перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023 у розмірі 82% від грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, тобто виходячи з 36 років 6 місяців стажу на посаді судді.

Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо неврахування до стажу судді періоду роботи ОСОБА_1 на посаді нотаріуса в Комунарській державній нотаріальній конторі, а саме: з 04.04.1975 по 24.03.1980, що становить 5 років 9 місяців 26 днів, при проведенні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Справа є типовою, оскільки відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у зразковій справі № 620/1116/20, яке набрало законної сили 07.08.2020.

Вирішуючи спір між сторонами суд, враховуючи відповідно до статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/1116/20, виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статей 21, 22 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 64 Конституції України гарантовано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Також у статті 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 4 частини п`ятої).

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII).

Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Згідно із частиною першою статті 142 Закону №1402-VIІІ, суддя, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Відповідно до частини другої статті 142 Закону №1402-VIІІ, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIІІ, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною четвертою та п`ятою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Для визначення базового розміру посадового окладу судді не може застосовуватися інша вартісна величина, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, передбачений абзацом четвертим частини другої статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум», в розмірі, встановленому для цієї соціальної і демографічної групи населення законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

За приписами пункту 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Законом України від 16.10.2019 №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року:

а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII).

Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.

Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами.

У вказаному рішенні (пункти 15-17) зазначено, що згідно з положеннями пункту 25 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402, право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці.

Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого, правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому зміна розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці.

Отже, суд зазначає, що позивач має право на перерахунок з 27.12.2023 довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Верховного Суду від 23.01.2024 №387/0/2-24, виданої станом на 27.12.2023.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Важливою є і послідовність дій законодавця, особливо з огляду на сферу суспільних відносин, у якій може проявлятись непослідовність.

Різниця у правах суддів у відставці на перерахунок їх довічного грошового утримання судді в залежності від проходження ними кваліфікаційного оцінювання під час перебування на посаді судді та (або) необхідності пропрацювати на посаді судді три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у зразковій справі № 620/1116/20.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про те, що позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з урахуванням довідки Верховного Суду від 23.01.2024 №387/0/2-24, починаючи з 27.12.2023, є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині перерахунку та виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі вказаної довідки, встановивши щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 96% суддівської винагороди судді, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, станом на момент призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір такого забезпечення становив 90% суддівської винагороди.

Як встановлено судом і не оспорюється сторонами, стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді становить 36 років 6 місяців.

Однак, як стверджує позивач, під час здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідачем не було враховано стаж періоду роботи на посаді нотаріуса в Комунарській державній нотаріальній конторі, а саме: з 04.04.1975 по 24.03.1980, що становить 5 років 9 місяців 26 днів

Так, з відомостей з копій трудової книжки ОСОБА_1 , наявних у матеріалах справи, вбачається, що позивач 04.04.1975 була переведена на посаду нотаріуса Комунарської державної нотаріальної контори, на якій працювала до 24.03.1980.

Суд звертає увагу, що на момент виходу позивача у відставку був чинним Закон України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Пунктом 11 Перехідних положень Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», який скасував дію Закону України від 15.12.1992 №2862-ХІІ «Про статус суддів», було передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 43 Закону України від 15.12.1992 №2862-ХІІ «Про статус суддів», який був чинний на момент призначення позивача суддею Апеляційного суду Луганської області, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Отже, до загального і спеціального стажу роботи позивача, що дає право на одержання щомісячного грошового утримання, належить враховувати період роботи на посаді нотаріуса в Комунарській державній нотаріальній конторі з 04.04.1975 по 24.03.1980.

Аналогічні позиції щодо необхідності зарахування стажу роботи за юридичною спеціальністю викладені у постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 у справі №320/13316/23 та від 28.11.2024 у справі №320/43457/23, у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2024 у справі №420/12617/24.

Крім того, вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі №592/2737/17, від 13.02.2020 у справі №592/5433/17, від 24.03.2020 у справі №559/512/17 та від 29.04.2020 у справі №426/12415/16-а.

Із матеріалів адміністративної справи позивача, зокрема з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 11.03.2024 №930090859129, вбачається, що до стажу роботи на посаді судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, позивачу включені періоди її роботи на посаді судді 36 років 6 місяців, без урахування періоду роботи на посаді нотаріуса в Комунарській державній нотаріальній конторі (як підвідомчого органу Міністерстві юстиції України). При цьому, як було встановлено вище, вказаний період роботи повинен був бути врахований до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді.

Відповідно до частини третьої статті 142 Закону 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

За таких обставин, зважаючи, що стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді та стаж, який зараховується до стажу на посаді судді, складає, з урахуванням наведених висновків судової справи 43 роки 5 місяців та 11 днів, суд вважає, що позивач має право на призначення довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 96% грошового утримання працюючого судді на відповідній посаді.

Поряд з викладеним, суд вважає за необхідне зазначити, що, відповідно до підпунктів 2, 4, 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами частин третьої - четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 96% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням довідки Верховного Суду від 23.01.2024 №387/0/2-24, починаючи з 27.12.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.09.2023 у справі 3580/1983/20.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 221,20 грн, що підтверджується відповідною квитанцією, тому він підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо неврахування до стажу судді періоду роботи ОСОБА_1 на посаді нотаріуса в Комунарській державній нотаріальній конторі, а саме: з 04.04.1975 по 24.03.1980, що становить 5 років 9 місяців 26 днів, при проведенні перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у розмірі 96% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням довідки Верховного Суду від 23.01.2024 №387/0/2-24, починаючи з 27.12.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 1 211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.