Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №320/7163/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року м. Київ справа №320/7163/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Апарату Ради національної безпеки і оборони України

про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення та посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Апарату Ради національної безпеки і оборони України (далі – відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 31.12.2025 №874-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді державної служби – заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України з 03.01.2026;

- стягнути з Апарату Ради національної безпеки і оборони України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.01.2026 по день винесення судом рішення про поновлення на посаді включно.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що у межах спірних правовідносин були відсутні підстави для звільнення позивача з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки внаслідок затвердження нового штатного збільшилась загальна чисельність державних службовців, а посади заступників Керівника Апарату були передбачені як у попередній, так і в новій структурі та штатному розписі. Позивач наголошує, що відповідач порушив вимоги частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» у частині попередження про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів до такого звільнення. Позивач також зазначає, що у межах спірних правовідносин мало місце порушення принципу забезпечення рівного доступу до державної служби.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує щодо вимог позивача та зазначає, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог Закону України «Про державну службу». За твердженнями відповідача, фактичною підставою для звільнення позивача з посади було скорочення посади заступника Керівника Апарату та оптимізація посадових обов`язків заступників Керівника Апарату.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання та витребувано у відповідача копії: особової справи позивача; всіх матеріалів, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті оскаржуваного наказу; довідку про середню заробітну плату позивача за два відпрацьованих місяці, що передували звільненню.

17.03.2026 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» від Апарату Ради національної безпеки і оборони України надійшов відзив на позовну заяву, де відповідач заперечує проти позовних вимог.

23.03.2026 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач додатково вказує, що його функціональні обов`язки змінились уже після отримання повідомлення про наступне звільнення. Позивач повторно наголошує, що із затвердженням нового штатного розпису відбулось збільшення чисельності державних службовців.

03.03.2026 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» від Апарату Ради національної безпеки і оборони України надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач вказує, що внаслідок затвердження нового штатного розпису мало місце зменшення кількості посад заступників Керівника Апарату з п`яти до трьох, що викликало зміну посадових обов`язків заступників Керівника Апарату. Відповідач також вказує, що позивач ознайомлений з попередженням про наступне звільнення з дотриманням 30-денного строку.

10.04.2026 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 витребувано від Апарату Ради національної безпеки і оборони України: копію наказу Апарату Ради національної ради безпеки і оборони України, яким ОСОБА_2 було призначено на посаду державної служби заступника керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України; копію наказу Апарату Ради національної безпеки і оборони України, яким ОСОБА_3 було призначено на посаду державної служби - заступника керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України; копію наказу Апарату Ради національної безпеки і оборони України, яким Горбатюка Анатолія Олексійовича було призначено на посаду державної служби - заступника керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України; копії документів, які підтверджують освіту, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи, професійну компетентність, професійний розвиток заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України Домбровського Кирила Григоровича; копії документів, які підтверджують освіту, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи, професійну компетентність, професійний розвиток заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України Шойко Максима Леонідовича; копії документів, які підтверджують освіту, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи, професійну компетентність, професійний розвиток заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України Горбатюка Анатолія Олексійовича; копію документа, який містить дані про проведення та результати порівняльного аналізу продуктивності праці, кваліфікації, професійної компетентності, професійного розвитку, які свідчать про переважне право на залишення на роботі заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України Домбровського Кирила Григоровича порівняно з заступником Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України Кондрадом Дмитром Георгійовичем; копію документа, який містить дані про проведення та результати порівняльного аналізу продуктивності праці, кваліфікації, професійної компетентності, професійного розвитку, які свідчать про переважне право на залишення на роботі заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України Шойко Максима Леонідовича порівняно з заступником Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України Кондрадом Дмитром Георгійовичем; копію документа, який містить дані про проведення та результати порівняльного аналізу продуктивності праці, кваліфікації, професійної компетентності, професійного розвитку, які свідчать про переважне право на залишення на роботі заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України Горбатюка Анатолія Олексійовича порівняно з заступником Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України Кондрадом Дмитром Георгійовичем.

23.04.2026 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2026.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 закрите підготовче провадження у справі, справа призначена до судового розгляду по суті.

03.06.2026 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення. Відповідач вказує, що чинне законодавство України не містить процедури визначення рівня кваліфікації і продуктивності праці. На переконання відповідача, наданою довідкою встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мають вищий рівень кваліфікації та продуктивності праці, порівняно з позивачем.

18.06.2026 до Київського окружного адміністративного суду від представників позивача та відповідача надійшли клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.

Наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2024 №290-к ОСОБА_1 призначений з 19.06.2024 на період дії воєнного стану на посаду державної служби – заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України без конкурсного відбору (на умовах строкового трудового договору).

Згідно з структурою Апарату Ради національної безпеки і оборони України, затвердженої Указом Президента України від 26.02.2021 №76/2021 «Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України», гранична чисельність працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України затверджена у кількості 237 штатних одиниць; передбачались такі посади, крім інших: перший заступник та заступники Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

Штатний розпис Апарату Ради національної безпеки і оборони України на 2025 рік, затверджений наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 07.01.2025 №3, визначав 5 штатних посад заступників Керівника Апарату.

Наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 17.10.2025 №83 затверджений розподіл обов`язків та функціональних повноважень між Керівником Апарату та його заступниками ( ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ).

Указом Президента України від 03.11.2025 №816/2025 «Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» затверджено граничну чисельність працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України у кількості 252 штатні одиниці; затверджено структуру Апарату Ради національної безпеки і оборони України; визнано таким, що втратив чинність Указ Президента України від 26.02.2021 №76/2021 «Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України».

Згідно з структурою Апарату Ради національної безпеки і оборони України, затвердженої Указом Президента України від 03.11.2025 №816/2025 «Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України», передбачені такі посади, крім інших: перший заступник Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України; заступники Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

Наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 21.11.2025 №94 введено в дію з 24.11.2025 штатний розпис на 2025 рік, який передбачає 3 штатні посади заступників Керівника Апарату.

04.12.2025 позивача письмово повідомлено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 17.12.2025 №100 затверджений розподіл обов`язків та функціональних повноважень між Керівником Апарату та його заступниками ( ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ).

Наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 31.12.2025 №874-к припинено державну службу та звільнено з 02.01.2026 позивача з посади заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Вважаючи, що його права та законні інтереси порушені, позивач звернувся до суду з цим позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями статті 38 Конституції України, громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апарат, який підпорядковується Секретареві Ради національної безпеки і оборони України. Апарат Ради національної безпеки і оборони України є юридичною особою. Положення про апарат Ради національної безпеки і оборони України та його структура затверджуються Президентом України за поданням Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. Посадові особи апарату Ради національної безпеки і оборони України є державними службовцями.

Згідно з пунктом 1 Положення про апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 14.10.2005 №1446/2005 «Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» (далі – Положення), Апарат Ради національної безпеки і оборони України (далі - Апарат Ради) є державним органом, який здійснює поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України (далі - Рада).

Відповідно до пункту 10 Положення, Керівник Апарату Ради національної безпеки і оборони України може мати заступників, у тому числі першого.

Згідно з підпунктами 6, 10 пункту 10-1 Положення, Керівник Апарату Ради національної безпеки і оборони України: призначає на посади та звільняє з посад в установленому порядку державних службовців Апарату Ради, вирішує відповідно до законодавства інші питання проходження ними державної служби в Апараті Ради; затверджує в установленому порядку штатний розпис.

Відповідно до пункту 10-2 Положення, Керівник Апарату Ради національної безпеки і оборони України у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази.

Як встановлено судом, Указом Президента України від 03.11.2025 №816/2025 «Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» затверджено граничну чисельність працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України у кількості 252 штатні одиниці; затверджено структуру Апарату Ради національної безпеки і оборони України; визнано таким, що втратив чинність Указ Президента України від 26.02.2021 №76/2021 «Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України».

Наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 21.11.2025 №94 введено в дію з 24.11.2025 штатний розпис на 2025 рік, який передбачає 3 штатні посади заступників Керівника Апарату.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно з положеннями підпункту 10 пункту 10-1 Положення, затвердження штатного розпису належить до виключних повноважень Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

Так, право Керівника Апарату самостійно визначати штатний розпис не потребує додаткового доведення, а отже, суд не уповноважений вимагати обґрунтування доцільності скорочення чисельності, посад або штату в межах розгляду спору про поновлення на посаді.

Усталеною та послідовною є практика Верховного Суду щодо неможливості втручання у діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, щодо визначення структури та штатного розпису.

Так, у постановах від 28.03.2019 у справі №755/3495/16-ц та від 22.01.2020 у справі №451/706/18 Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу. Правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.

Наведена правова позиція застосована Верховним Судом також у постановах від 10.03.2020 у справі № 822/364/17, від 18.03.2020 у справі № 640/7652/19 та від 14.12.2023 у справі №420/13741/20.

Отже, при виникненні спору щодо звільнення з посади, суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності, посад або штату, а перевіряє наявність підстав для звільнення та дотримання відповідної процедури.

Як вбачається з матеріалів справи, у наказі Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 31.12.2025 №874-к правовою підставою для звільнення позивача з посади визначений пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Зі змісту відзиву на позовну заяву та додаткових пояснень відповідача судом встановлено, що фактичною підставою для звільнення позивача з посади було зменшення штатної чисельності посад заступників Керівника Апарату до трьох одиниць, затвердження наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 17.12.2025 №100 розподілу обов`язків та функціональних повноважень між Керівником Апарату та його заступниками ( ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ) та визначення наявності у ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вищого рівня кваліфікації та продуктивності праці, порівняно з позивачем.

При цьому, доводи відповідача про те, що однією з фактичних підстав звільнення позивача стало затвердження наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 17.12.2025 №100 розподілу обов`язків та функціональних повноважень між Керівником Апарату та його заступниками ( ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ), що не узгоджуються з установленими у справі обставинами та спростовуються хронологією прийняття відповідних рішень.

На переконання суду, якщо затвердження нового розподілу функціональних повноважень дійсно мало істотне значення для визначення того, хто із заступників Керівника Апарату підлягає звільненню, то відповідне рішення повинно бути прийняте до вручення повідомлення про наступне звільнення. Лише після затвердження нового розподілу обов`язків суб`єкт призначення міг оцінити, які саме посади та функції зберігаються, які підлягають перерозподілу та який із працівників має переважне право залишитися на державній службі.

Як встановлено судом, 04.12.2025 позивача було письмово повідомлено про наступне звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Так, повідомлення про наступне звільнення є не технічною дією, а процесуальним оформленням вже прийнятого суб`єктом призначення рішення щодо визначення конкретного державного службовця, який підлягає звільненню. На момент вручення такого повідомлення суб`єкт призначення вже повинен мати сформовані та належним чином обґрунтовані підстави для прийняття відповідного рішення.

Водночас, наказ Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від №100, на який посилається відповідач як на одну з фактичних підстав звільнення, виданий лише 17.12.2025, тобто через тринадцять днів після повідомлення позивача про наступне звільнення.

За таких обставин, зазначений наказ об`єктивно не міг бути покладений в основу рішення, яке було фактично реалізоване ще 04.12.2025 шляхом персонального повідомлення позивача про майбутнє звільнення.

Отже, посилання відповідача на наказ Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 17.12.2025 №100, як на фактичну підставу звільнення позивача, суд визнає необґрунтованим.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з частиною третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», при цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Статтею 42 Кодексу законів про працю України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

У контексті цього питання варто зазначити про правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25.01.2023 у справі №600/752/22-а.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 Кодексу законів про працю України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21 лютого 2020 року (справа № 761/25605/17), у розумінні частин першої-другої статті 49-2 КЗпП України порівняння продуктивності праці і кваліфікації працівників має проводитись роботодавцем на початку процедури скорочення, а якщо точніше, то перед попередженням конкретного працівника про наступне вивільнення.

У постанові від 16 січня 2018 року у справі № 452/832/16-ц (провадження № 61-976св17) Верховний Суд зазначив, що для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі.

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 569/9913/18 (провадження № 61-15809св19) Верховний Суд вказав, що процедура визначення кваліфікації та продуктивність праці працівників, а також процедура визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, законодавчо не визначена. Проте, враховуючи, що потреба у визначені (оцінці) наявності такого права виникає при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченні чисельності штату працівників, яке ініціюється роботодавцем, тому створити умови та провести таку оцінку повинен роботодавець.

Відповідно до усталеної судової практики при вирішенні подібних спорів:

- суд не наділений правами та не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг;

- у розумінні частин першої, другої статті 49-2 КЗпП України порівняння продуктивності праці і кваліфікації працівників має проводитись роботодавцем на початку процедури скорочення, а якщо точніше, то перед попередженням конкретного працівника про наступне вивільнення;

- порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню, може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі;

- процедура визначення кваліфікації та продуктивність праці працівників, а також процедура визначення осіб, які мають переважне право на залишення на роботі, законодавчо не визначена. Проте, враховуючи, що потреба у визначені (оцінці) наявності такого права виникає при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, скороченні чисельності штату працівників, яке ініціюється роботодавцем, тому створити умови та провести таку оцінку повинен роботодавець.

На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 відповідач надав копію довідки щодо порівняння кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , позивача та ОСОБА_3 .

Вказаною довідкою, на переконання відповідача, підтверджується наявність у ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вищого рівня кваліфікації та продуктивності праці, порівняно з позивачем.

При цьому, суд не зобов`язаний здійснювати порівняння професійної підготовки та професійних компетентностей позивача та інших працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

Під час розгляду справ про звільнення з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», суд перевіряє виключно наявність підстав для звільнення та дотримання відповідної процедури.

Як вбачається зі змісту довідки, наданої відповідачем, продуктивність праці вказаних державних службовців оцінювалась за період з 17.10.2025 по 17.12.2025.

Хоча довідка не містить дати її складання, викладення у ній інформації щодо показників роботи заступників Керівника Апарату по 17.12.2025 дає підстави для висновку про те, що відповідна довідка була складена після 17.12.2025.

При цьому, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що позивач був повідомлений про наступне звільнення з посади 04.12.2025.

Суд звертає увагу на те, що оцінка кваліфікації та продуктивності праці працівників, між якими здійснюється вибір щодо залишення на посаді – є необхідною передумовою для прийняття рішення про звільнення (визначення хто саме з працівників буде звільнений у майбутньому).

Отже, оцінка кваліфікації та продуктивності праці працівників, між якими здійснюється вибір щодо залишення на посаді не може проводитися після того, як суб`єкт призначення фактично визначив працівника, який підлягає звільненню.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 у справі №600/752/22-а прямо зазначив, що саме роботодавець, вирішуючи питання про звільнення працівника, зобов`язаний перевірити наявність у працівників більш високої чи більш низької кваліфікації та продуктивності праці, провести їх порівняльний аналіз та встановити, хто має переважне право на залишення на роботі.

Із наведеної правової позиції вбачається, що відповідний аналіз повинен передувати фактичному прийняттю рішення про звільнення, а не здійснюватися після фактичного визначення особи, яка підлягає вивільненню.

Інше тлумачення фактично позбавляє змісту гарантію переважного права на залишення на роботі, адже роботодавець отримує можливість спочатку визначити особу, яка підлягає звільненню, повідомити її про це, а вже потім сформувати порівняльний аналіз, який підтверджуватиме правильність раніше прийнятого рішення.

Проте, чинне законодавство України передбачає протилежну послідовність дій: 1) встановлення кола працівників, між якими здійснюється вибір; 2) об`єктивне порівняння їхньої кваліфікації та продуктивності праці, врахування переважного права на залишення на роботі; 3) прийняття рішення щодо конкретного працівника та його персональне попередження про наступне звільнення.

Позивача письмово повідомлено про наступне звільнення 04.12.2025. Саме направлення такого повідомлення свідчить про те, що на цю дату відповідач уже реалізував своє управлінське волевиявлення щодо визначення працівника, який підлягає звільненню, інакше повідомлення про наступне звільнення не могло бути складене та вручене конкретній особі.

Водночас, із наданої відповідачем довідки вбачається, що порівняльна оцінка продуктивності праці здійснювалася за період з 17.10.2025 по 17.12.2025, тобто включала майже два тижні після того, як позивача вже було повідомлено про наступне звільнення.

Такий підхід суперечить змісту частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 42 Кодексу законів про працю України, оскільки порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці повинен бути підставою для прийняття рішення про те, кого саме необхідно залишити на державній службі, а не способом подальшого обґрунтування вже прийнятого рішення.

Отже, сам факт того, що оцінка продуктивності праці охоплювала період до 17.12.2025, тоді як позивача було повідомлено про наступне звільнення ще 04.12.2025, свідчить про те, що відповідний порівняльний аналіз не міг бути покладений в основу рішення про визначення саме позивача як працівника, який підлягає звільненню.

Натомість, викладене підтверджує, що зазначена довідка була сформована вже після фактичного прийняття рішення про наступне звільнення позивача з посади та не може вважатися належним доказом дотримання відповідачем вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» і статті 42 Кодексу законів про працю України.

Крім того, на переконання суду, доводи відповідача щодо наявності у інших заступників Керівника Апарату вищої продуктивності праці не можуть бути визнані належним та достатнім обґрунтуванням правомірності звільнення позивача, оскільки для проведення такого порівняння було обрано період, який не є репрезентативним та не забезпечує об`єктивної оцінки результатів службової діяльності всіх працівників.

Як вбачається зі змісту довідки, наданої відповідачем, продуктивність праці державних службовців оцінювалася за період з 17.10.2025 по 17.12.2025.

Водночас, з цієї ж довідки вбачається, що протягом значної частини вказаного періоду позивач фактично не здійснював виконання посадових обов`язків: з 30.08.2025 по 02.11.2025 перебував у відрядженні, а з 18.11.2025 по 01.12.2025 – у відпустці.

Таким чином, із двомісячного періоду, який відповідач обрав для оцінки продуктивності праці, позивач значну його частину перебував у відрядженні або у відпустці, тобто був об`єктивно позбавлений можливості виконувати той самий обсяг поточних функцій, що й інші особи, з якими здійснювалося порівняння.

Суд зауважує, що сам по собі факт перебування працівника у відрядженні або у відпустці не може характеризувати його продуктивність праці ані позитивно, ані негативно.

Відрядження є виконанням службового доручення за рішенням роботодавця, тоді як відпустка є гарантованим Конституцією України та трудовим законодавством правом працівника.

Відтак, використання періоду, протягом якого працівник був відсутній на робочому місці, як базового для оцінки його продуктивності, об`єктивно ставить такого працівника у менш сприятливе становище порівняно з іншими особами, які весь цей час виконували свої посадові обов`язки.

Крім того, об`єктивна оцінка продуктивності праці передбачає зіставлення результатів трудової діяльності працівників за однакових або принаймні співставних умов. Якщо ж один із працівників значну частину досліджуваного періоду перебував у відрядженні та відпустці, а інші працівники здійснювали звичайну службову діяльність, то отримані показники не можуть бути використані для об`єктивного визначення вищої продуктивність праці.

Більше того, відповідач не навів жодних мотивів, обрання періоду саме з 17.10.2025 по 17.12.2025 для проведення порівняльного аналізу; не пояснив, чому не було враховано більш тривалий період службової діяльності, протягом якого всі працівники фактично виконували свої посадові обов`язки; а також не зазначив, яким чином при оцінці було скориговано результати з урахуванням об`єктивної відсутності позивача на роботі з поважних причин.

За таких обставин, довідка про порівняння кваліфікації та продуктивності праці не може вважатися належним доказом дотримання відповідачем вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 42 Кодексу законів про працю України, оскільки вона ґрунтується на вибірковому, нерепрезентативному та необ`єктивному періоді оцінки, який завідомо не забезпечував можливості здійснити справедливе порівняння результатів службової діяльності позивача з іншими державними службовцями.

Такий підхід виключає можливість зробити достовірний висновок про те, що саме інші працівники мали вищу продуктивність праці, а відтак, не може бути покладений в основу рішення про звільнення позивача з посади.

Враховуючи викладене, суд констатує, що наказ Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 31.12.2025 №874-к «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнятий з порушенням вимог, встановлених частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» та статті 42 Кодексу законів про працю України – без проведення своєчасної, об`єктивної та обґрунтованої оцінки кваліфікації і продуктивності праці позивача.

Крім того, частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу» імперативно встановлює, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Суд ураховує, що положення частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлюють обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби попередити державного службовця про наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів саме до дати такого звільнення, а не до дати видання наказу про звільнення.

При цьому, судом встановлено, що позивач письмово попереджений про наступне звільнення 04.12.2025.

Водночас, наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 31.12.2025 №874-к державну службу позивача припинено, а його звільнено з посади з 02.01.2026.

Отже, між датою попередження позивача про наступне звільнення (04.12.2025) та датою звільнення (02.01.2026) минуло 29 календарних днів, що є меншим за мінімальний строк, встановлений частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу».

Ураховуючи імперативний характер приписів частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», недотримання мінімального тридцятиденного строку письмового попередження свідчить про порушення встановленої законом процедури звільнення державної служби.

На переконання суду, таке порушення не може вважатися формальним, оскільки зазначений строк є законодавчою гарантією прав державного службовця, спрямованою на забезпечення йому достатнього часу для реалізації своїх трудових прав.

З огляду на встановлені судом обставини спірних правовідносин, ураховуючи викладені вище норми права та правові позиції Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що відповідач під час звільнення позивача з посади не дотримався обов`язків, встановлених частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» (у частині проведення своєчасної, об`єктивної та обґрунтованої оцінки кваліфікації і продуктивності праці позивача, своєчасного повідомлення позивача про наступне звільнення), що є достатньою підставою для визнання протиправним та скасування наказу Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 31.12.2025 №874-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Зважаючи на те, що суд встановив протиправність наказу Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 31.12.2025 №874-к «Про звільнення ОСОБА_1 », позивач, в силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, підлягає поновленню на попередній посаді, а саме – заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

При цьому суд зауважує, що наказом Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 31.12.2025 №874-к позивача звільнено з посади з 02.01.2026.

Відповідно до положень статті 241-1 Кодексу законів про працю України, строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Таким чином, працівник вважається звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення.

Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, днем звільнення вважається останній день роботи.

Таким чином позивач підлягає поновленню на попередній посаді з 03.01.2026.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок №100).

Відповідно до підпункту «з» пункту 1 Порядку №100, цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

Згідно з положеннями пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, середньомісячна зарплата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, із якого пов`язана виплата, тобто до звільнення працівника з роботи.

Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Отже, сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Як вбачається з довідки, виданої Апаратом Ради національної безпеки і оборони України, позивачу нарахована заробітна плата за листопад 2025 року у розмірі 70 670 гривень 99 копійок та за грудень 2025 року у розмірі 100 559 гривень 51 копійка, що загалом складає 171 230 гривень 50 копійок. Кількість фактично відпрацьованих позивачем днів у розрахунковому періоді становила: у листопаді 2025 року – 11 днів, у грудні 2025 року – 18 днів, а загалом – 29 днів.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача за листопад-грудень 2025 року складає 5 904 гривень 50 копійок (171 230,50:29).

Судом встановлено, що строк вимушеного прогулу, що обраховується з першого дня звільнення позивача з посади до дати прийняття судом рішення у справі, складає 178 робочий день (з 03.01.2026 по 09.09.2026).

Судом здійснено розрахунок з урахуванням того, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої-п`ятої статті 67 та статей 71, 73, 78-1 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.01.2026 по 09.09.2026 у розмірі 1 051 001 гривня 00 копійок (5 904,50х178).

Відтак, ураховуючи всі доводи, які наведені позивачем у позовній заяві, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання рішення суду в частині:

- поновлення позивача на посаді заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України з 03.01.2026;

- стягнення на користь позивача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 126 946 гривень 75 копійок без урахування обов`язкових податків та зборів.

VI. Судові витрати.

Відповідно до частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За подання адміністративного позову позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 331 гривень 20 копійок, що підтверджується квитанцією від 29.01.2026 №5866-2666-2509-4998.

Проте, позивач звільнений від сплати судового збору за подання адміністративного позову в силу положень пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Отже, позивач помилково сплатив судовий збір за подання адміністративного позову у цій справі.

Суд наголошує, що порядок повернення сплаченого судового збору, який встановлений положеннями статті 7 Закону України «Про судовий збір», не передбачає стягнення суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача та не вирішується під час розгляду справи по суті.

Таким чином, у суду відсутні правові підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судового збору, який був помилково сплачений.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 31.12.2025 №874-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді державної служби – заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України з 03.01.2026.

Стягнути з Апарату Ради національної безпеки і оборони України (код ЄДРПОУ: 21656169, місцезнаходження: вулиця Банкова, будинок 6, місто Київ, 01220) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.01.2026 по 09.09.2026 у розмірі 1 051 001 гривень (один мільйон п`ятдесят одна тисяча одна) гривня 00 копійок без урахування податків і зборів.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника Керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України з 03.01.2026.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 126 946 гривень 75 копійок без урахування обов`язкових податків та зборів.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.