Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №300/6446/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. справа № 300/6446/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач 2) в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.08.2025 №2000-0304-9/118657 про відмову в призначенні пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період безробіття з 27.03.1993 по 26.12.1993 та періоди здійснення підприємницької діяльності з 13.04.2004 по 10.06.2004 та з 16.05.2005 по 11.07.2014;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.07.2025 про призначення пенсії за віком згідно 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що вона 29.07.2025 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення від 05.08.2025 №2000-0304-9/118657, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком, аргументуючи відсутністю страхового стажу. При цьому, відповідач не зарахував до страхового стажу період згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.12.1982, а саме, безробіття з 27.03.1993 по 26.12.1993, оскільки відсутні підстави запису початку та припинення виплати допомоги по безробіттю, з 13.04.2004 по 10.06.2004 та з 16.05.2005 по 11.07.2014, тому, що відсутні відомості про сплату внесків до Пенсійного фонду України. Позивачка звернула увагу, що не зарахування вказаних періодів відбулось через формальні помилки, які допущені не нею, а також через неповне дослідження пенсійним органом необхідних документів, а тому вона не може бути позбавлена права на пенсійне забезпечення. Враховуючи наведене, позивачка вважає, що винесене ГУ ПФУ в Харківській області рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.51-52).

01.10.2025 від Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позов, за змістом якого представник заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що період здійснення позивачкою підприємницької діяльності з 13.04.2004 по 10.06.2004 та з 16.05.2005 по 11.07.2014 не підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 (довідка форми ОК-5) – частково відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, у зв`язку із чим у відповідача немає правових підстав для зарахування такого періоду до страхового стажу. Щодо періоду безробіття позивачки з 27.03.1993 по 26.12.1993 представник відповідача 1 також заперечив, з підстав відсутності у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 16.12.1982 запису про початок та припинення виплати допомоги по безробіттю, також вона не містить посилання на підставі чого внесено запис, а саме відсутні номер та дата відповідного наказу. Отже, у Головного управління відсутні підстави для зарахування зазначених періодів здійснення підприємницької діяльності та безробіття до страхового стажу позивачки, що дає право на пенсію за віком. Враховуючи наведене, представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити (а.с.57-60).

ГУ ПФУ в Харківській області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, який був надісланий 01.10.2025 на електронну адресу суду. Представник відповідача не визнав позовні вимоги та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав. При зверненні позивачки із заявою про призначення пенсії за віком її страховий стаж становив 29 років 03 місяці 24 дні, при необхідних 32 роки. До страхового стажу не зараховано період безробіття з 27.03.1993 по 26.12.1993, оскільки у записах трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 16.12.1982 відсутні підстави початку та припинення виплати по безробіттю. Також відповідач 2 зазначив що пенсійним органом не взято до уваги довідку №1380/6/09-19-24-02-06 від 31.01.2025, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, а інших доказів про сплату страхових внесків позивачкою не надано. Відтак представник відповідача 2 вважає рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 05.08.2025 №2000-0304-9/118657 законним і обґрунтованим та просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі (а.с.73-75).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до матеріалів справи, народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується першою сторінкою паспорта громадянина України (а.с. 13).

29.07.2025, тобто після досягнення 60-річного віку, позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення від 05.08.2025 №2000-0304-9/118657 про відмову у призначенні пенсії позивачці у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 45-46). У вказаному рішенні вказано, що страховий стаж позивачки становить 29 років 03 місяці 24 дні. При цьому, за результатами розгляду документів, до страхового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.12.1982, не враховано періоди:

з 27.03.1993 по 26.12.1993 безробіття, оскільки відсутні підстави запису початку та припинення виплати допомоги по безробіттю;

з 13.04.2004 по 10.06.2004 та з 16.05.2005 по 11.07.2014 здійснення підприємницької діяльності у зв`язку із відсутністю відомостей про сплату внесків до Пенсійного фонду України.

Вважаючи протиправним таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.08.2025 №2000-0304-9/118657 про відмову у призначенні пенсії, позивачка звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV).

Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - 32 років.

Суд звертає увагу, що у спірному рішенні вік позивачки не є спірним, при цьому, відповідач у спірному рішенні вказав, що страховий стаж позивачки становить 29 років 03 місяці 24 дні (а.с.32), тобто спірним є кількість здобутого позивачкою страхового стажу.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).

Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Так, судом встановлено, що у позивачки наявна трудова книжка серії НОМЕР_1 від 16.12.1982 (а.с.31-44), у якій містяться записи з 27.03.1993 по 26.12.1993 періоду безробіття.

Суд констатує, що записи у трудовій книжці виконані ручкою, підписом відповідальної особи та печаткою підприємства, тобто у відповідності до Інструкції №58.

Отже, позивачка має трудову книжку, у якій містяться відповідні записи про періоди його роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, а також внесення виправлення до запису в трудовій книжці працівником підприємства, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист, тобто позбавляти позивача його право на належне пенсійне забезпечення у відповідності до вимог Конституції України та Законів.

Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.

Відтак, суд звертає увагу, що доводи відповідача не невірне оформлення запису у трудовій книжці позивачки є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не відповідає за її оформлення та заповнення, зокрема в частині відсутності підстав запису початку та припинення виплати допомоги по безробіттю, а саме не зазначення дати та номерів наказів. Крім того варто зауважити, що такий запис скріплений печаткою підприємства та підписом відповідальної особи.

Таким чином, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивачки період безробіття з 27.03.1993 по 26.12.1993.

Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії від 05.08.2025 року № 092350010264 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Харківській області, не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті КАС України, а отже є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Водночас, суд зазначає про безпідставність позовних вимог в частині зарахування періоду здійснення підприємницької діяльності 13.04.2004 по 10.06.2004 та з 16.05.2005 по11.07.2014.

Так, відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно підпункту 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Тобто, після 01.07.2000 необхідною передумовою для зарахування фізичній особі-підприємцю страхового стажу є підтвердження сплати страхових внесків за відповідний період.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з Порядком №22-1, для підтвердження страхового стажу до 01.01.2004 подаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, а за період роботи починаючи з 01.01.2004 за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з Порядком №637, за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, до трудового стажу зараховується час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці за період до 1 травня 1993, а також, час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства.

Зараховуються до трудового стажу фізичних осіб-підприємців періоди проведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності. Або довідки, виданої податковою інспекцією про перебування на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку.

Згідно пункту 2.1 Порядку 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності (крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування), з 01.07.2000 підтверджується довідкою з бази даних Реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5). Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 - довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Вказана правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2020 у справі №414/1864/16-а.

Судом встановлено період ведення позивачем підприємницької діяльності протягом 2004, та 2005-2014 років не зараховано, оскільки в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату страхових внесків. Протилежного суду не доведено та будь-яких інших документів, окрім даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхувати (довідка Форми ОК-5), на підтвердження здійснення підприємницької діяльності позивачка пенсійному органу та суду не надала. Відтак, суд вважає, що спірний період ведення підприємницької діяльності протягом періодів 13.04.2004 по 10.06.2004 та з 16.05.2005 по 11.07.2014 не може бути зараховано до страхового стажу позивачки, оскільки не підтверджений сплатою страхових внесків.

Отже заявлена позовна вимога в частині зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності не підлягає до задоволення.

При вирішенні даного спору суд бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, визначаючи відповідача, який має виконувати рішення зобов`язального характеру, суд виходить із такого.

Статтею 44 Закону України №1058 врегульований порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Відповідно до п. 1.1 Порядку 22-1 в редакції, що діяла на час звернення позивача до органу Пенсійного фонду, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії – додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі – сервісний центр).

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку № 22-1, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.

Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.

Сторонами не заперечується, що заява позивачки розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, відтак на останнього й має бути покладено й обов`язок відновлення порушених прав позивачки, оскільки саме відповідач 2 не виконав свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачкою питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 05.09.2025 підтвердила сплату судового збору на суму 1211,20 грн, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області сплачений судовий збір в розмірі 605,60 грн (а.с.48).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.08.2025 №092350010264 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період безробіття з 27.03.1993 по 26.12.1993.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.07.2025 про призначення пенсії за віком згідно 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору в розмірі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Відповідачам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018);

Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, майдан Свободи, 5, м. Харків, Харківська область, 04053).

Суддя Микитин Н.М.