Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №300/1096/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. справа № 300/1096/26

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивачка, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Остап`як Микола Михайлович (надалі, також - представник позивачки), звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (надалі, також - відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 25.12.2025 № 913020159081 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25% мінімальної пенсії за віком з 16.12.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 16.12.2025 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991, із розрахунку підвищення розміру пенсії на 25 % мінімальної пенсії за віком.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка має статус особи, яка є потерпілою від репресій, що підтверджено належними та достатніми доказами. Однак відповідач, за результатами розгляду заяви позивачки про встановлення їй відповідної доплати, відмовив у задоволенні поданої нею заяви про встановлення надбавки. З огляду на те, що позивачка набула право на встановлення їй підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, то прийняте відповідачем рішення є протиправним та не відповідає фактичним обставинам справи. У зв`язку з цим просила позов задовольнити (а.с. 1-24).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 26-27).

20.03.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачкою обставин та правових підстав позову. У відзиві відповідач зазначив, що до заяви про перерахунок пенсії позивачка долучила тільки скан-копію посвідчення потерпілого та реабілітованого від політичних репресій, за змістом якого позивачку визнано особою, яка є потерпілою від репресій. Однак, позивачкою не надано відповідачу документ, який посвідчує визнання позивачки реабілітованою особою. З огляду на це, для здійснення перерахунку пенсії позивачки та встановлення їй відповідного підвищення, на думку відповідача, немає жодних законних підстав, тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 29-42).

23.06.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка заперечила проти аргументів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву з мотивів, наведених у позовній заяві (а.с. 43-47).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 48), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16.12.2025 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про встановлення їй доплати до пенсії, як особі, яка є потерпілою від політичних репресій. До даної заяви позивачка долучила пакет документів, серед яких архівна посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій № 80/8-П від 23.08.2012 (а.с. 34-35).

Відповідно до змісту посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій № 80/8-П від 23.08.2012, ОСОБА_1 визнана такою, що має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (а.с. 18).

За змістом наданої позивачкою архівної довідки № 4-5-22496 від 16.12.1991, ОСОБА_2 разом з дітьми, серед яких ОСОБА_3 , 1928 року народження, була виселена з конфіскацією майна із с. Медвежа Дрогобицького району Львівської області і по постанові особливої наради КДБ СРСР визначені на спец поселення в Пермську область. ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_3 були звільнені з спец поселення 29.02.1960 року, та в подальшому реабілітовані з поновленням в усіх громадянських правах (а.с. 16).

Відповідно до архівної довідки № 10/468 від 21.08.2012, ОСОБА_4 , 1928 року народження, був виселений з конфіскацією майна із с. Латиня Дрогобицького району Львівської області на спец поселення в Пермську область як член сім`ї учасника ОУН-УПА, звідки був звільнений 23.02.1960, та в подальшому реабілітований з поновленням в усіх громадянських правах (а.с. 15).

Також до матеріалів справи позивачкою долучено копію архівної довідки № 10/469 від 21.08.2012, за якою ОСОБА_5 , 1928 року народження, була виселена на спец поселення в Пермську область як член сім`ї учасника ОУН-УПА, звідки була звільнена 23.02.1960 та в подальшому реабілітована з поновленням в усіх громадянських правах (а.с. 17).

Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14).

За змістом свідоцтва про народження, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком є ОСОБА_6 , матір`ю ОСОБА_8 (а.с. 10).

До матеріалів справи долучено довідку про укладення шлюбу № 580, відповідно до змісту якої, ОСОБА_9 уклав шлюб із ОСОБА_1 23.04.1977. Після укладення шлюбу ОСОБА_1 присвоєно прізвище ОСОБА_1 (а.с. 11).

За змістом свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було розірвано 06.07.1981. Після розірвання шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_1 (а.с. 12).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 913020159081 від 24.12.2025, у проведенні перерахунку пенсії позивачки та встановлення їй доплати до пенсії відмовлено. Дане рішення обґрунтовано тим, що документ, який підтверджує факт визнання заявника реабілітованою особою до заяви не надано (а.с. 19).

Вважаючи прийняте відповідачем рішення щодо відмови у встановленні підвищення до пенсії протиправним, позивачка звернулася з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов`язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Водночас, у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17.04.1991 № 962-XII (надалі, також - Закон № 962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Згідно статті 1 Закону № 962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивачки) реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Відповідно до статей 3, 4 Закону № 962-XII, у редакції до 05.05.2018, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Частиною 1 статті 6 Закону № 962-XII, у вказаній редакції передбачено, що реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до Закону № 962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву закону "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", преамбулу та статей 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ.

Вказаний перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом № 962-ХІІ.

Статтею 1-1 Закону № 962-XII встановлено, зокрема, що вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР; депортація - примусове виселення народів, етнічних, етноконфесійних, соціальних або інших груп населення з місць їхнього постійного проживання з політичних, класових, соціальних, релігійних, національних мотивів; заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення; репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю були пов`язані спільним побутом.

Відповідно до статті 1-2 Закону № 962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи:

1) які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених підпунктів 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені підпунктів 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;

5) стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Згідно з статтею 1-3 Закону № 962-XII потерпілими від репресій - є діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942 № 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена.

Положення цієї норми чітко визначають, що потерпілими від репресій є діти репресованої особи, у тому числі: діти, які були переселені разом із батьками; діти, які народилися під час перебування репресованої особи на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Таким чином, до членів сімей, яких було примусово переселено, належать й діти, які народилися на засланні і проживали з репресованою особою однією сім`єю.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 13.05.2024 у справі № 500/5507/23.

Відповідно до статті 3 Закону № 962-XII реабілітації підлягають всі громадяни, заслані і вислані з постійного місця проживання та позбавлені майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вказаного Закону слідує, що частина 1 статті 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" із змінами внесеними Законом № 2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018.

Згідно пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 01.11.1991 року № 1788-XII (надалі, також - Закон № 1788-ХІІ), призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно підпунктом 4 пункту 2.6 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Порядок), при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються, зокрема, документи про визнання заявника реабілітованим або членом його сім`ї, якого було примусово переселено (для підвищення пенсії згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення").

Відповідно до пункту 2.13. Порядку, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Повертаючись до матеріалів справи, суд звертає увагу на наступне.

16.12.2025 ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про встановлення їй доплати до пенсії, як особі, яка є потерпілою від політичних репресій. До даної заяви позивачка долучила пакет документів, серед яких архівна посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій № 80/8-П від 23.08.2012.

Відповідно до змісту посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій № 80/8-П від 23.08.2012, ОСОБА_1 визнана такою, що має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

За змістом наданої позивачкою архівної довідки № 4-5-22496 від 16.12.1991, ОСОБА_2 разом з дітьми, серед яких ОСОБА_3 , 1928 року народження, була виселена з конфіскацією майна із с. Медвежа Дрогобицького району Львівської області і по постанові особливої наради КДБ СРСР визначені на спец поселення в Пермську область. ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_3 були звільнені з спец поселення 29.02.1960 року, та в подальшому реабілітовані з поновленням в усіх громадянських правах.

Відповідно до архівної довідки № 10/468 від 21.08.2012, ОСОБА_4 , 1928 року народження, був виселений з конфіскацією майна із с. Латиня Дрогобицького району Львівської області на спец поселення в Пермську область як член сім`ї учасника ОУН-УПА, звідки був звільнений 23.02.1960, та в подальшому реабілітований з поновленням в усіх громадянських правах.

Також до матеріалів справи позивачкою долучено копію архівної довідки № 10/469 від 21.08.2012, за якою ОСОБА_5 , 1928 року народження, була виселена на спец поселення в Пермську область як член сім`ї учасника ОУН-УПА, звідки була звільнена 23.02.1960 та в подальшому реабілітована з поновленням в усіх громадянських правах.

Свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_3 уклала шлюб із ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14).

За змістом свідоцтва про народження, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком є ОСОБА_6 , матір`ю ОСОБА_8 .

До матеріалів справи долучено довідку про укладення шлюбу № 580, відповідно до змісту якої, ОСОБА_9 уклав шлюб із ОСОБА_1 23.04.1977. Після укладення шлюбу ОСОБА_1 присвоєно прізвище ОСОБА_1 .

За змістом свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 було розірвано 06.07.1981. Після розірвання шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_1 .

Таким чином, у позивачки виникло право на встановлення їй підвищення до пенсії як члену сім`ї особи, яку було примусово переселено.

Щодо підстав відмови позивачці у перерахунку пенсії, у зв`язку з не наданням довідки регіональної комісії, що підтверджує статус реабілітації відповідно до Закону України "Про внесення змін до законів України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" та "Про пенсії за особливі заслуги перед України", суд зазначає таке.

05.05.2018 набув чинності Закон України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", яким внесено зміни, зокрема, у Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Відповідно до статей 7-8 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Прийняття рішень з питань визнання осіб реабілітованими або потерпілими від репресій здійснюється Національною комісією з реабілітації (далі - Національна комісія) за поданням регіональних комісій з реабілітації (далі - регіональні комісії).

Національна комісія є спеціальним постійно діючим органом, який утворюється при центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері відновлення та збереження національної пам`яті Українського народу, у порядку, визначеному цим Законом.

Регіональні комісії є постійно діючими колегіальними органами, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі Радою міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Попередній розгляд обставин, пов`язаних із здійсненням репресій проти конкретної особи, здійснюється регіональною комісією. Для цього регіональна комісія досліджує матеріали архівної кримінальної справи, інші речові або письмові докази, у тому числі за їх місцезнаходженням, заслуховує пояснення заявника або його представника, інших осіб, яким відомі будь-які обставини, що стосуються здійснення репресій проти конкретної особи, може залучати осіб, які володіють спеціальними знаннями у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо.

Разом з тим, Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" не передбачено, що довідки, посвідчення чи інші документи про реабілітацію репресованих осіб, складені (прийняті) та/або видані у період до 5 травня 2018 року, втрачають чинність.

До 5 травня 2018 року, тобто до набуття чинності закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", процес реабілітації в Україні регулювався законом від 17.04.1991 № 962-ХІІ "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Стаття 1 цього закону передбачала, що реабілітованими вважаються особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 закону від 17.04.1991 № 962-ХІІ "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

Реабілітованими також було визнано громадян, засуджених за антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакції до ухвалення закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР" за поширення свідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 1871 Кримінального кодексу України; порушення законів про відокремлення церкви від держави й школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Визнано такими, що підпадають під реабілітацію, осіб, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Крім того, відповідно до статті 3 закону 1991 року було визнано реабілітованими всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади й управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їхніми сім`ями.

Згідно зі статтями 7 та 8 цього ж закону у період до 5 травня 2018 року проведення перевірки щодо кримінальних справ репресованих осіб, складання відповідних висновків та видача довідок про реабілітацію покладалися на органи прокуратури. У випадках наявності підстав для визнання особи такою, що не підлягає реабілітації, остаточне рішення щодо реабілітації такої особи ухвалювалося судом. Особі, яку було визнано такою, що не підлягає реабілітації, вручалася копія ухвали (постанови) суду, а в разі визнання особи необґрунтовано засудженою або підданою покаранню за рішенням позасудового органу довідка про реабілітацію. Крім того, розв`язання питань, пов`язаних зі встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, згідно зі статтею 9 здійснювалося штатними комісіями з питань поновлення прав реабілітованих, утвореними обласними, міськими та районними радами. За дорученням зазначених комісій факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації й вилучення майна встановлювалися органами внутрішніх справ.

Після 5 травня 2018 року єдиним органом, який має повноваження ухвалювати рішення про визнання осіб реабілітованими та видавати відповідні документи про реабілітацію, є Національна комісія з реабілітації, яка ухвалює рішення за поданням регіональних комісій з реабілітації.

Разом з тим, у період до 5 травня 2018 року довідки та інші документи про реабілітацію репресованих осіб приймалися (складалися) та видавалися репресованим особам органами прокуратури, судами, а також іншими органами у визначених законом 1991 року випадках. Такі довідки та інші документи про реабілітацію, видані до 5 травня 2018 року, є чинними та підтверджують факт визнання осіб реабілітованими.

Отже, особи, яких до 5 травня 2018 року в Україні було визнано реабілітованими, не потребують додаткової або повторної реабілітації. Такі особи продовжують мати статус реабілітованих.

З наведеного убачається, що ГУ ПФУ у Вінницькій області не надавав оцінку поданим позивачкою документам, які долучались до заяви про перерахунок пенсії, прийняв рішення про відмову не витребувавши у позивачки архівну довідку ГУ МВС України у Львівській області, а тому таке прийнято передчасно без врахування усіх належних підстав та доказів.

Вказане дає підстави для висновку про те, що відповідачем належним чином не розглянуто по суті заяву позивача про перерахунок пенсії, у зв`язку з чим протиправно відмовлено у перерахунку пенсії.

Стосовно позовних вимог щодо розміру такого підвищення пенсії та доводів сторін з цього приводу, суд звертає увагу на наступне.

Згідно пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 01.11.1991 року № 1788-XII (надалі, також - Закон № 1788-ХІІ), призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до пункту 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, з наступними змінами та доповненнями (надалі, також - Закон № 1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654 (з наступними змінами та доповненнями) установлено, що з 01 вересня 2008 року репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн.

Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, згідно з яким, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV з наступними змінами та доповненнями, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Згідно із частиною 4 статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами 1-3 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Із урахуванням загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, під час визначення розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону № 1788-XII, який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.

Таким чином, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що підстав для не призначення позивачці підвищення пенсії, передбаченого особам, які є членами сім`ї репресованої особи, яка в подальшому була реабілітована немає, відтак суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 24.12.2025 № 913020159081 є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас суд зазначає, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зауважує, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Відтак, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у відповідача прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, а також враховуючи те, що призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивачки слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, як орган, який відмовив у встановленні позивачці підвищення до пенсії як особі, яка є членом сім`ї репресованої особи, яка в подальшому була реабілітована, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за віком та здійснити їй перерахунок та виплату пенсії за віком з 16.12.2025, з нарахуванням їй підвищення пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з врахуванням раніше виплачених сум та з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про повне обґрунтування заявлених позовних вимог, тому позов підлягає задоволенню повністю.

Суд вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд користується повноваженнями, передбаченими частиною другою статті 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: самостійно визначає формулювання резолютивної частини рішення суду, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 1064,96 грн згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 2.547590203.1 від 25.02.2026 (а.с. 20).

Як наслідок, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 1064,96 грн, відповідно до розміру задоволених позовних вимог.

Інші витрати, питання про розподіл яких може бути вирішено судом, відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 913020159081 від 24.12.2025 щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з нарахуванням підвищення розміру пенсії як особі, яка є членом сім`ї репресованої особи, яка в подальшому була реабілітована в розмірі 25 процентів мінімального розміру пенсії відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії за віком та здійснити їй перерахунок та виплату пенсії за віком з 16.12.2025, з нарахуванням їй підвищення пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням раніше виплачених сум та з врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, 21005) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 (дев`яносто шість) копійок.

Копію рішення надіслати представнику позивачки та відповідачу через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця, 21005).

Суддя Главач І.А.