Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №280/5290/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 вересня 2026 року (15:00)Справа № 280/5290/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

01.06.2026 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не зарахуванні до трудового (страхового) стажу позивача періоду навчання у Брянському технологічному інституті в період з 01.09.1987 по 01.04.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , дата заповнення 30.07.1984;

зобов`язати відповідача зарахувати до трудового (страхового) стажу позивача період навчання у Брянському технологічному інституті в період з 01.09.1987 по 01.04.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , дата заповнення 30.07.1984, з урахуванням висновків суду;

зобов`язати відповідача виконати рішення стосовно зарахування до трудового (страхового) стажу позивача, періоду навчання у Брянському технологічному інституті в період з 01.09.1987 по 01.04.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_2 , дата заповнення 30.07.1984р., з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що період навчання на денній формі навчання в Брянському технологічному інституті з 01.09.1987 по 01.04.1992 (записи №№6, 13 та 14 в Трудовій книжці) до трудового стажу позивача не зараховано. Таку бездіяльність відповідача, яка полягає у не зарахуванні до трудового стажу позивача періоду навчання на денній формі навчання в Брянському технологічному інституті з 01.09.1987 по 01.04.1992, позивач вважає протиправною, оскільки це зменшує тривалість трудового стажу, а, відповідно, і розмір пенсії за віком, який належить до виплати позивачу. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 08.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/5290/26. Справа розглядається без повідомлення та виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

18.06.2026 засобами підсистеми «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву посилається на те, що при призначенні пенсії до стажу позивача, поміж іншого, зараховані періоди його працевлаштування під час навчання в Брянському технологічному інституті, а саме: 23.03.1988 – 19.07.1988 (записи №7 та №8 в Трудовій книжці НОМЕР_2 ); 21.09.1988 – 30.06.1989 (записи №9 та №10 в Трудовій книжці); 16.12.1989 –30.06.1990 (записи №11 та №12 в Трудовій книжці). При цьому, період навчання на денній формі навчання в Брянському технологічному інституті з 01.09.1987 по 01.04.1992 (записи №№6, 13 та 14 в Трудовій книжці) до трудового стажу позивача не зараховано, оскільки мають місце розбіжності в датах зарахування на навчання та період навчання перетинається з періодами роботи та військової служби, період навчання на денному відділенні потребує уточнення. Будь-яких уточнюючих документів ОСОБА_1 органу Пенсійного фонду України не надано. Отже, враховуючи викладене, підстави для зарахування періоду навчання ОСОБА_1 у Брянському технологічному інституті в період з 01.09.1987 по 01.04.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_2 до трудового (страхового) стажу позивача відсутні. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, суд встановив наступне.

06.01.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального відділення Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 52).

З 24.10.2025 позивачу призначена пенсія за віком, що підтверджується матеріалами пенсійної справи (а.с. 53-55).

24.03.2026 позивач звернувся до Пенсійного фонду України з заявою (клопотанням) щодо зарахування до його трудового стажу періоду навчання в Брянському технологічному інституті з 01.09.1987 по 01.04.1992. (а.с. 33).

Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 11.05.2026 за №22085-20739/Д-02/8-0800/26 позивачу відмовлено у зарахуванні періоду навчання до трудового стажу з тих підстав, що в наданих документах мають місце розбіжності в датах зарахування на навчання, період навчання перетинається з періодами роботи та періодами військової служби (а.с. 8).

Відмова у зарахуванні до стажу періоду навчання підтверджується і Формою РС-право, номер ПС 083850028421 (а.с. 9), згідно з якою до стажу позивача зараховані тільки періоди його працевлаштування під час навчання в Брянському технологічному інституті, а саме:

23.03.1988 – 19.07.1988 - відповідає записам №7 та №8 в Трудовій книжці НОМЕР_2 ;

21.09.1988 – 30.06.1989 - відповідає записам №9 та №10 в Трудовій книжці НОМЕР_2 ;

16.12.1989 – 30.06.1990 - відповідає записам №11 та №12 в Трудовій книжці НОМЕР_2 .

При цьому, період навчання на денній формі навчання в Брянському технологічному інституті з 01.09.1987 по 01.04.1992 (записи №№6, 13 та 14 в Трудовій книжці НОМЕР_2 ) до трудового стажу позивача не зараховано.

Зазначене підтверджується відповідачем у наданому відзиві та не є спірним.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

У період часу з 27.07.2026 по 28.08.2026 суддя Калашник Ю.В. була відсутня на роботі, що підтверджується відповідною довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 28.08.2026, яка міститься в матеріалах справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною другою цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфіковано обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до пункту «е» статті 3 Закону №1788-XII право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.

Відповідно до Порядку підтвердження трудового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.

Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Згідно із Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція №58), до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, запис про час навчання у вищих навчальних закладах.

Згідно з пункту 2.16 Інструкції №58 для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.

Аналогічні за змістом норми містились у Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивача (30.07.1984).

Судом досліджена трудова книжка позивача серії НОМЕР_2 , дата заповнення 30.07.1984 (далі за текстом – Трудова книжка) (а.с.12-19, 55-62).

Згідно з записом №4 в Трудовій книжці, позивач проходив службу в лавах Радянської Армії з 15.10.1984 по 04.11.1986 (запис внесений на підставі військового квитка НОМЕР_3 від 15.10.1984).

Слід відзначити, що період служби в лавах Радянської Армії (15.10.1984 - 04.11.1986) жодним чином не перетинається з періодом навчання позивача на денному відділенні Брянського технологічного інституту (01.09.1987 - 01.04.1992).

Період навчання позивача на денній формі навчання в Брянському технологічному інституті підтверджений наступними записами в Трудовій книжці.

Так, запис №5 від 13.01.1987 в Трудовій книжці вказує на те, що позивач прийнятий до цеху здачі і випробування дизелів випробувачем двигунів (в боксах) 4 розряду (наказ №14 від 13.01.1987).

Відповідно до запису №6 від 24.08.1987 в Трудовій книжці позивача звільнено у зв`язку з його зарахуванням на навчання до Брянського технологічного інституту (наказ №159 від 25.08.1987).

Записом №13 від 01.09.1987 в Трудовій книжці підтверджується зарахування позивача до числа студентів 1-го курсу денного відділення Брянського технологічного інституту (наказ №836/2 від 25.08.1987).

Згідно з записом №14 від 01.04.1982 в Трудовій книжці, позивач відрахований з числа студентів у зв`язку із закінченням повного курсу навчання (наказ №386/2 від 01.04.1992).

Разом з тим, Трудова книжка позивача містить записи 7-12, відповідно до яких, в межах спірного періоду, позивач працював сторожем при Радянському РВВС м.Брянська, а саме, в періоди: з 23.03.1988 по 19.07.1988 (запис №7 та №8 в Трудовій книжці); з 21.09.1988 по 30.06.1989 (запис №9 та №10 в Трудовій книжці); з 16.12.1989 по 30.06.1990 запис №11 та №12 в Трудовій книжці).

Зазначені періоди трудової діяльності зараховані до трудового (страхового) стажу позивача, що підтверджується Формою РС-право, номер ПС 083850028421 та не заперечується сторонами.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

У справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».

Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

З урахуванням викладених обставин та встановлених судом фактів слід зарахувати до страхового стажу позивача періоди його навчання на денному відділенні Брянського технологічного інституту з 01.09.1987 по 22.03.1988, з 20.07.1988 по 20.09.1988, з 01.07.1989 по 15.12.1989, з 01.07.1990 по 01.04.1992.

Суд акцентує увагу, що зарахування всього періоду з 01.09.1987 по 01.04.1992 призведе до подвійного зарахування страхового стажу, що суперечить нормам Пенсійного законодавства України.

Таким чином позовні вимоги, в цій частині, підлягають частковому задоволенню.

Що стосується вимоги «зобов`язати відповідача виконати рішення стосовно зарахування до трудового (страхового) стажу позивача, періоду навчання у Брянському технологічному інституті в період з 01.09.1987 по 01.04.1992», то суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно з частинами 2 та 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Тобто, виконання судового рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим в силу Закону і не потребує додаткового зобов`язання судом в тексті судового рішення.

Крім того відповідач ще не ухвалював рішення щодо зарахування стажу та перерахунку позивачу пенсії за на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача, у зазначеній частині, будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 14.09.2020 (справа №560/2120/20), від 19.08.2021 (справа №420/3284/20), від 17.09.2021 (справа №580/1285/20), від 06.04.2022 (справа №620/1081/20), від 23.06.2022 (справа №620/1591/20), від 13.03.2023 (справа №620/6368/20) від 30.03.2023 (справа №620/1252/20), від 25.04.2023 (справа №420/8932/20) та інших.

Інші доводи та заперечення учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1064,96 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, яким вчинена протиправна бездіяльність, а саме – ГУ ПФУ в Запорізькій області. Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у не зарахуванні до трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 періодів навчання у Брянському технологічному інституті з 01.09.1987 по 22.03.1988, з 20.07.1988 по 20.09.1988, з 01.07.1989 по 15.12.1989, з 01.07.1990 по 01.04.1992, згідно трудової книжки НОМЕР_2 , дата заповнення 30.07.1984.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до трудового (страхового) стажу ОСОБА_1 періоди навчання у Брянському технологічному інституті з 01.09.1987 по 22.03.1988, з 20.07.1988 по 20.09.1988, з 01.07.1989 по 15.12.1989, з 01.07.1990 по 01.04.1992, згідно трудової книжки НОМЕР_2 , дата заповнення 30.07.1984.

У задоволенні решти позовних вимог, – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 09.09.2026.

Суддя Ю.В. Калашник