Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №280/5415/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року Справа № 280/5415/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я. розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась із позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 5 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік»;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у відповідності до додатку 2 до Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України станом на 01.01.2026, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік», з прожитковим мінімумом для працездатних осіб, станом на 01 січня 2026 року у розмірі 3328,00 грн.

В обгрунтування позову посилається на те, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як суддя у відставці та отримує довічне грошове утримання. 08.05.2026 позивач звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з заявою, про видачу довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, станом на 01.01.2026 року у відповідності до винагороди діючого судді, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» із розрахунку прожиткового мінімуму на одну особу для працездатних осіб, який складає 3328 гривні. Проте, листом від 01.06.2026 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області відмовило в наданні зазначеної довідки. Відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в наданні зазначеної довідки вважає незаконною та протиправною, через що позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач позовні вимоги не визнав, у відзиві від 19.06.2026 вх.№ 34482 посилається на те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» обсяг видатків за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» на 2026 рік затверджені у розмірі, який дозволяє виплачувати суддівську винагороду виходячи з базового посадового окладу судді, розрахованого на підставі саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2 102грн.), а не іншої розрахункової величини. Зважаючи на наведене, ТУ ДСА України в Запорізькій області вважає, що релевантними для вирішення питання щодо предмету спору у справі №280/5415/26 є висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, а не висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 лютого 2026 року по справі № 200/2309/25. Додатково зазначає, що станом на дату складання листа від 01.06.2026 №08-04/5074 положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» в частині визначення розрахункової величини для базового посадового окладу судді (2102грн.) є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, територіальне управління діяло на законних підставах. Просить відмовити у задоволенні позовної заяви.

У відповіді на відзив від 23.06.2026 вх.№35247 позивач підтримує вимоги позовної заяви та просить задовольнити повністю. Доводи відповідача, викладені у відзиві, вважає необгрунтованими та законодавчо безпідставними.

Ухвалою суду від 08.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/5415/26. Призначено розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 08.09.2026 відмовлено у задоволенні клопотання ТУ ДСА в Запорізькій області про зупинення провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 4 ст. 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 , перебувала на посаді судді Мелітопольського міського суду та Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з 03 травня 1993 року по 16 листопада 2015 року.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 №788-VIII у зв`язку з поданням заяви про відставку позивача звільнено з посади судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

Наразі позивач є суддею у відставці та отримує довічне грошове утримання.

08.05.2026 позивач звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області з заявою про видачу довідки про суддівську винагороду судді, який працює на відповідній посаді, станом на 01.01.2026 року у відповідності до винагороди діючого судді, визначеного на підставі частини другої статті 130 Конституції України, частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» із розрахунку прожиткового мінімуму на одну особу для працездатних осіб, який складає 3328 гривні.

Листом від 01.06.2026 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області відмовило позивачу в наданні зазначеної довідки, оскільки "... статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» для розрахунку базового посадового окладу судді затверджено окремий показник - прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року (2 102 гривні). Посадові оклади у штатних розписах місцевих загальних судів на 2026 рік затверджені виходячи з вищевказаного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2 102 гривні). Враховуючи наведене, територіальне управління Держаної судової адміністрації України в Запорізькій області не має можливості надати довідки про розмір суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, розрахованої виходячи з показника, що відрізняється від затвердженого у Законі України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»".

Позивач відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в наданні довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2026 із розрахунку прожиткового мінімуму на одну особу для працездатних осіб 3328 гривні, вважає незаконною та протиправною, через що звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України від 2 червня 2016 року №1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон №1402-VI) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.

Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Правові засади формування та застосування прожиткового мінімуму як базового соціального стандарту регламентовані Законом України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі — Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум — це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

За приписами статті 4 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум встановлюється для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Суд наголошує, що Закон № 966-XIV містить вичерпний перелік соціальних та демографічних груп населення і не передбачає такого окремого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для визначення базового розміру посадового окладу судді», а судді як категорія громадян не віднесені цим Законом до окремої демографічної групи, стосовно якої даний показник може обчислюватися за спеціальними чи заніженими критеріями.

Натомість статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” з 01 січня 2026 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб в розмірі 3328,00 грн (абзац 4 ст.7), та абзацом 5 вказаної статті установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, посадового окладу прокурора окружної прокуратури, посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - на рівні, встановленому для відповідного державного органу станом на 31 грудня 2025 року.

Отже, згідно абзацу 5 ст.7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого залишився на рівні, встановленому на 31.12.2025 року, становить 2102,00 грн.

Розглядаючи колізію норм між Законом № 1402-VIII та Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки щодо розрахункової бази посадового окладу судді, суд виходить із принципів пріоритетності спеціального закону та верховенства Конституції України.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII є спеціальним нормативно-правовим актом, який регламентує виключно організацію судової влади та статус суддів. Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII закріплено принцип, за яким суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У свою чергу, Закон про Державний бюджет України є процедурним актом, який затверджує видатки та доходи держави на відповідний фінансовий рік, і не повинен містити положень, що змінюють або скасовують матеріальні гарантії, встановлені спеціальними законами України. Закон про Державний бюджет України не має вищої юридичної сили стосовно спеціальних законів.

Зазначена правова позиція є усталеною та послідовно розкрита у Рішеннях Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), де наголошено, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати пільги, компенсації і гарантії, оскільки це порушує принципи правової визначеності та стабільності.

Питання щодо застосування статті 135 Закону № 1402-VIII у зіставленні зі статтями 7 законів про Державний бюджет України на відповідні роки неодноразово досліджувалося Верховним Судом. За наслідками судового розгляду чисельних спорів даної категорії у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 22.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 12.09.2024 у справі № 580/2522/24, від 13.11.2024 у справі № 200/1707/24, від 20.02.2025 у справі № 420/3716/24 та від 17.02.2026 у справі №200/2309/25 сформовано чіткий і недвозначний правовий висновок.

Верховний Суд констатував, що:

- Визначена Законом № 1402-VIII система суддівської винагороди є єдиною, виключною та гарантованою Основним Законом України. Зміна її розрахункових елементів у бік зменшення або застосування штучно обмежених розрахункових величин (2102,00 грн) без внесення змін безпосередньо до Закону № 1402-VIII є протиправною та суперечить частині першій статті 130 Конституції України;

- Відповідно до принципу Lex specialis derogat generali (спеціальний закон скасовує дію загального) та принципу пріоритетності спеціальної норми, при визначенні посадового окладу судді застосуванню підлягають виключно норми частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII у системному зв`язку з абзацом 4 статті 7 Законів про Державний бюджет України на відповідні роки, який встановлює єдиний загальний прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року;

- Встановлений законами про Державний бюджет України на 2021-2026 роки у розмірі 2102,00 грн показник «прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді» є непередбаченим Законом № 1402-VIII та Законом № 966-XIV обмеженням, а тому його застосування розпорядниками бюджетних коштів при обчисленні окладів суддів є порушенням гарантій їхньої матеріальної незалежності.

Що стосується гарантій соціального захисту суддів у відставці, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 142 Закону № 1402-VIII суддя, який вибув у відставку, має право на виплату щомісячного довічного грошового утримання.

За приписами частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Частиною четвертою статті 142 Закону № 1402-VIII імперативно встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до пунктів 1 та 2 розділу II Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 січня 2008 року № 3-1 (у редакції постанови від 09.02.2023 № 7-2, далі - Порядок № 3-1), перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органами Пенсійного фонду України на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за формою, встановленою Додатком 2 до цього Порядку.

Згідно з витягами з Порядку № 3-1 така довідка видається відповідним судом або територіальним управлінням Державної судової адміністрації України за останнім місцем роботи судді на основі розмірів суддівської винагороди працюючого судді відповідного суду станом на 01 січня поточного року.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для беззаперечного висновку, що розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці перебуває у прямій розрахунковій залежності від фактичного розміру суддівської винагороди працюючого судді на відповідній посаді, складовою якої є базовий посадовий оклад, обчислений виходячи з повноцінного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного року.

При цьому, суд враховує, що колегія суддів Верховного Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2025 року у справі №520/32171/24, у якій викладено правовий висновок про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці, та сформувала такий висновок:

у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Таким чином, Верховний Суд у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25 виснував, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік, а в даному випадку станом на 01.01.2024 р. - 3028,00 грн.

При цьому суд вважає за необхідне вказати на безпідставність посилань відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву, на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 04 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, під час розгляду цієї справи, з огляду на таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на наведені приписи процесуального закону, суд зазначає, що Верховний Суд (зокрема, і Велика Палата Верховного Суду) висловлює правові висновки у справ з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантної та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Встановлюючи обов`язковим врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України резюмує застосування норм права саме у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У постанові від 19 травня 2020 року (справа № 910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Так, у справі № 240/9028/24 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, спірні правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді.

Натомість, у справі, яка розглядається, предмет спору стосується видачі довідки для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, зокрема, наявності підстав для здійснення такого перерахунку, у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року.

Отже, відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі № 240/9028/24 та у справі, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2025 року у зазначеній справі, під час розгляду цього спору.

З урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25, які суд враховує відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України, повертаючись до обставин даної справи, суд доходить висновку, що Територіальним управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області протиправно було відмовлено ОСОБА_1 у видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік», а саме показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2026 у розмірі 3328,00 грн.

Окрім викладеного, суд також бере до уваги, що Законом України № 4905-IX від 09.06.2026 року частину третю статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" доповнено абзацом такого змісту: "Для визначення базового розміру посадового окладу судді не може застосовуватися інша вартісна величина, ніж прожитковий мінімум для працездатних осіб, передбачений абзацом четвертим частини другої статті 1 Закону України "Про прожитковий мінімум", в розмірі, встановленому для цієї соціальної і демографічної групи населення законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

Вказані зміни до частини третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" лише підтверджують правильність висновків Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25, та остаточно усувають можливість неоднозначного тлумачення зазначеної норми закону.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачці всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі сплаченого судового збору в сумі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду станом на 01.01.2026 для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням абзацу 4 статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 26316700) видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2026, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01 січня 2026 року у розмірі 3328,00 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн.20 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 168, код ЄДРПОУ 26316700).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 08.09.2026.

Суддя Л.Я.Максименко