Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №260/3287/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 вересня 2026 року м. Ужгород№ 260/3287/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Плеханова З.Б. розглянувши у письмовому проваджені адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом військової частини НОМЕР_2 , яким просить:

- Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 28 квітня 2026 року день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

- Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по 28 квітня 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі № 260/6443/24 відповідачем було виплачено грошове забезпечення позивача за час проходження військової служби, однак при цьому у виплаті передбаченої законодавством компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати такої індексації протиправно відмовлено.

Ухвалою суду від 20 травня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

17 червня 2026 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позову, вважаючи позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами. Зазначив, що позивач проходив військову службу у військовій частині з 12.02.2020 по 17.11.2022. Також відповідач наголосив, що позивача було виключено зі списків особового складу 17.11.2022, при цьому на момент виключення він не мав претензій до військової частини щодо виплати грошового забезпечення та погодився на виключення до проведення остаточного розрахунку. Посилаючись на пункт 242 Положення №1153/2008 та правову позицію Верховного Суду у справі №480/3105/19, відповідач вказав, що згода військовослужбовця на виключення зі списків без проведення остаточного розрахунку виключає застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач після звільнення не звертався безпосередньо до військової частини з вимогою про виплату належних йому сум грошового забезпечення, а звернення адвоката із запитом не може вважатися такою вимогою. Відповідно, на думку відповідача, обов`язок щодо виплати виник лише після звернення позивача до суду, а після ухвалення рішення суду військова частина належним чином виконала судове рішення та виплатила визначені ним кошти. Відповідач вважав, що відсутність претензій позивача на момент виключення зі списків, його подальше звернення безпосередньо до суду та відсутність вини військової частини у затримці виплат не породжують права на отримання компенсації за час затримки. При цьому відповідач фактично пов`язував виникнення затримки з бездіяльністю самого позивача та посилався на недопустимість зловживання ним своїми правами, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Обставини встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо неправильного нарахування та виплати сум грошового забезпечення під час проходження військової служби у відповідача, позивач оскаржив такі в судовому порядку.

Так, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі № 260/6443/24 відповідач перерахував позивачу недоотримані суми грошового забезпечення. При цьому компенсацію втрат частини доходів нараховано та виплачено не було.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації його грошового забезпечення, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Мотиви та норми права застосовані судом

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Порядок, об`єкти та підстави проведення індексації грошових доходів населення регламентуються нормами Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі Закон №1282).

При цьому, ст. 2 Закону №1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до ст. 9 Закону №1282 індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно з ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 19.12.2024 року у справі №260/6443/24 було захищено право позивача на отримання гарантованих законодавчими нормами сум його грошового забезпечення. Так, сума на виконання рішення суду була виплачена відповідачем 28 квітня 2026 року. Вказана обставина відповідачем не заперечується та не є предметом доказування.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі Закон №2050) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 (далі Порядок).

Відповідно до ст. 1 Закону №2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Ст. 2 Закону №2050 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в розумінні ст. 2 Закону №2050 слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.

Відповідно до ст. 3 Закону №2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно ст. 4 Закону №2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Вищевказане кореспондується також з нормами Порядку.

Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до відповідача за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Суд вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Аналогічна позиція, викладена у постанові судової палати КАС ВС від 02.04.2024, справа № 560/8194/20, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору.

Таким чином, провівши правовий аналіз зазначених законодавчих норм, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, індексації).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення, а право на отримання такої особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20.

Судом встановлено, що передбачені законодавством суми грошового забезпечення позивачу у встановлені строки виплачені не були.

Разом з тим, покликання відповідача на те, що нараховані позивачу на виконання судового рішення кошти були виплачені своєчасно, є безпідставним, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (нарахованих сум індексації), а не виконання рішення суду.

Оскільки вказані кошти нараховані в результаті донарахування індексації грошового забезпечення та відновлення права позивача, порушеного при неналежному проведенні індексації грошового забезпечення, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ.

Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, що наведена у постанові від 16.11.2022 у справі №674/22/17.

З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування і виплата остаточного розрахунку з позивачем сум грошового забезпечення відбулось з вини відповідача, тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Суд встановив, що на відповідача покладений був обов`язок провести з позивачем повний розрахунок при звільненні з військової служби.

Враховуючи, що такий обов`язок відповідачем виконаний лише 28 квітня 2026 року, з метою відновлення прав позивача, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 12.02.2020 по 17.11.2022, зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити спірну компенсацію втрат частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норми, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 12 лютого 2020 року по 17 листопада 2022 року день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 12 лютого 2020 року по 17 листопада 2022 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адмінсуду.

СуддяЗ.Б.Плеханова