Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №240/23237/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

Суд: Житомирський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Дата: 08 вересня 2026 р.

Справа: №240/23237/25

Суддя: Липа Володимир Анатолійович

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/23237/25

категорія 111031101

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового-повідомлення рішення,

встановив:

I. Стислий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рух справи

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (форма «Ф») від 09.05.2025 на загальну суму 518 913,10 грн, а саме:

— за 2023 податковий період: № 0102014-2410-0625-UA10040030000089649 на суму 19 622,63 грн; № 0102015-2410-0625-UA10040030000089649 на суму 139 152,30 грн; № 0102016-2410-0625-UA10040030000089649 на суму 91 228,54 грн; № 0102017-2410-0625-UA10040030000089649 на суму 1 806,21 грн;

— за 2024 податковий період: № 0102023-2410-0625- НОМЕР_1 на суму 147 459,90 грн; № 0102024-2410-0625-UA10040030000089649 на суму 22 968,50 грн; № 0102025-2410-0625-UA10040030000089649 на суму 96 675,02 грн.

Позивач також просив стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 189,13 грн та витрати на професійну правничу допомогу.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є власником комплексів нежитлових будівель (виробничого цеху площею 1 361,62 кв.м, приміщень площею 2 076,90 кв.м та складу площею 323,50 кв.м у с. Іванівка Житомирського району), які згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 віднесені до групи 125 («Будівлі промислові та склади», підклас 1252.8 «Склади універсальні»). На переконання позивача, вказані об`єкти використовуються ним у власній господарській діяльності фізичної особи — підприємця для виробництва металевих виробів за видом діяльності КВЕД 25.99 (Секція C КВЕД ДК 009:2010), а готова продукція постачалася ФОП ОСОБА_2 за договором поставки № 13/01-23 від 13.01.2023. Посилаючись на норми підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, позивач вважає, що ці будівлі не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Передачу частини площ однієї з будівель в оренду позивач вважає такою, що не позбавляє пільги інші об`єкти нерухомості та вільні площі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позову та просить відмовити у його задоволенні повністю. Контролюючий орган наголосив, що за приписами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в редакції Закону України від 16.01.2020 № 466-IX податкова преференція застосовується лише за сукупності чотирьох обов`язкових критеріїв, зокрема якщо основна діяльність суб`єкта господарювання класифікується у секціях B — F КВЕД ДК 009:2010 та будівлі не здаються власником в оренду, лізинг чи позичку. За даними ЄДР, основним видом економічної діяльності ФОП ОСОБА_1 був КВЕД 46.31 (до 07.09.2023) та КВЕД 68.20 (з 07.09.2023), які не належать до секцій B — F. Подані позивачем податкові декларації за 2023 та 2024 роки свідчать про отримання 100% доходу від надання нерухомості в оренду (КВЕД 68.20) за відсутності будь-якого задекларованого доходу від виробництва металовиробів (КВЕД 25.99) та за відсутності найманих працівників. Крім того, у формі 20-ОПП позивач визначив ці об`єкти як такі, що передані в оренду. Відтак право на звільнення від оподаткування у позивача відсутнє.

Третя особа — фізична особа-підприємець ОСОБА_2 окремих письмових пояснень по суті спору не подав.

Позивач подав відповідь на відзив та додаткові письмові пояснення, у яких зазначив, що наявність у ЄДР зареєстрованого виду діяльності КВЕД 25.99 свідчить про наявність статусу виробника, а відсутність оплати від покупця у 2023–2024 роках за поставлений товар підтверджена рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.11.2025 у справі № 924/995/25, у зв`язку з чим відсутність доходу в деклараціях обумовлена невиконанням зобов`язань контрагентом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито загальне позовне провадження у справі. Ухвалою суду від 22.10.2025 за клопотанням сторони позивача залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача — ФОП ОСОБА_2 . З огляду на подання сторонами всіх заяв по суті справи та письмових доказів, справу розглянуто судом у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

II. Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин

Заслухавши пояснення та доводи учасників справи, дослідивши матеріали справи, письмові докази та розрахунки податкових зобов`язань, суд встановив такі фактичні обставини.

ОСОБА_1 є власником таких об`єктів нерухомого майна:

1) з 06.04.2021 — будівлі, цеху по виробництву металовиробів будівельної індустрії, загальною площею 1 361,62 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 2332654318220);

2) з 26.08.2022 — нежитлових приміщень, загальною площею 2 076,90 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 2543546418040);

3) у період до 27.12.2023 — складу площею 319,50 кв.м та будівлі свердловини площею 4,0 кв.м, а з 27.12.2023 — складу з будівлею артезіанської свердловини загальною площею 323,50 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта 2855280118040).

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказані об`єкти віднесені до групи 125 («Будівлі промислові та склади», підклас 1252.8 «Склади універсальні») відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа — підприємець (номер запису в ЄДР 2 305 000 0000012493 від 09.10.2006) та перебуває на спрощеній системі оподаткування (3 група, ставка 5%). Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:

- з 04.01.2013 по 07.09.2023 основним видом економічної діяльності позивача був КВЕД 46.31 «Оптова торгівля фруктами й овочами» (Секція G);

- з 07.09.2023 основним видом економічної діяльності визначено КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (Секція L).

КВЕД 25.99 «Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.» (Секція C) зареєстрований позивачем лише як один із додаткових (другорядних) видів діяльності.

Судом досліджено податкові декларації платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за 2023 та 2024 роки, з яких встановлено:

- за звітний 2023 рік позивач задекларував дохід у сумі 2 922 465,40 грн за видами діяльності КВЕД 68.20 та 46.69; дохід за КВЕД 25.99 склав 0,00 грн; наймані працівники відсутні (чисельність — 0);

- за звітний 2024 рік позивач задекларував дохід у сумі 7 271 488,40 грн виключно за видом діяльності КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна»; дохід за КВЕД 25.99 склав 0,00 грн; наймані працівники відсутні (чисельність - 0).

Матеріали справи підтверджують, що належні позивачу приміщення передавалися в оренду іншим юридичним особам:

- за договором оренди № 30/09 від 30.09.2022 передано в оренду офісне приміщення площею 11,4 кв.м ТОВ «Торговий дім Бент-Айрон»;

- за договором оренди № 3 від 30.09.2022 (з урахуванням додаткової угоди № 2 від 01.02.2023 та нового договору від 01.06.2024) передано в оренду виробничо-складські приміщення площею 758,00 кв.м ТОВ «Котлозавод Бент-Айрон».

Крім того, у поданих контролюючому органу повідомленнях за формою 20-ОПП позивач особисто визначив вказані приміщення як об`єкти, що здаються в оренду.

09 травня 2025 року Головне управління ДПС у Житомирській області на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ставок податку, встановлених рішенням місцевої ради (у розмірі 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного року, за 1 кв. метр площі), винесло податкові повідомлення-рішення форми «Ф» за 2023 та 2024 роки на загальну суму 518 913,10 грн, а саме:

- за 2023 рік: № 0102014-2410-0625-UA10040030000089649 (19 622,63 грн), № 0102015-2410-0625-UA10040030000089649 (139 152,30 грн), № 0102016-2410-0625-UA10040030000089649 (91 228,54 грн), № 0102017-2410-0625-UA10040030000089649 (1 806,21 грн);

- за 2024 рік: № 0102023-2410-0625-UA10040030000089649 (147 459,90 грн), № 0102024-2410-0625-UA10040030000089649 (22 968,50 грн), № 0102025-2410-0625-UA10040030000089649 (96 675,02 грн).

Рішенням Державної податкової служби України від 04.09.2025 № 25701/6/99-00-06-01-02-06 скаргу позивача на вказані рішення залишено без задоволення, а повідомлення-рішення — без змін.

III. Джерела права, судова практика та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За змістом підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 цієї ж статті визначено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, яка обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вичерпний перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування цим податком, закріплено у підпункті 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції Законів України № 466-IX від 16.01.2020 та № 3603-IX від 23.02.2024) імперативно встановлено, що не є об`єктом оподаткування:

«будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B — F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку».

Аналіз змісту наведеної правової норми дає підстави для висновку, що законодавець обумовив звільнення будівель промисловості від оподаткування одночасним (кумулятивним) виконанням чотирьох обов`язкових критеріїв:

1) об`єкт нерухомості має належати до класу промислових та складських будівель (код 125);

2) об`єкт має використовуватися за призначенням у господарській діяльності;

3) основна діяльність суб`єкта господарювання має класифікуватися у секціях B — F КВЕД ДК 009:2010;

4) об`єкт нерухомості не повинен здаватися його власником в оренду, лізинг чи позичку.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо тлумачення критерію «основна діяльність» суб`єкта господарювання Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.07.2025 у справі № 120/11299/24 сформував висновок про те, що оскільки пільга прямо прив`язана до класифікації основної діяльності відповідно до секцій КВЕД, термін «основна діяльність» у розумінні підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України означає саме основний вид економічної діяльності, що визначений платником податків у встановленому порядку, відображений у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як основний КВЕД та відноситься до секцій B - F КВЕД ДК 009:2010. Якщо зазначений у ЄДР основний вид діяльності платника не належить до зазначених секцій, платник не відповідає умовам для застосування пільги, що виключає можливість звільнення від оподаткування.

Аналогічний підхід підтверджено у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.12.2025 у справі № 160/18696/23, від 28.01.2026 у справі № 260/164/23, від 15.07.2026 у справі № 560/11510/24 та від 16.01.2025 у справі № 500/4582/22, де суд касаційної інстанції неодноразово наголошував на кумулятивному характері умов звільнення за кодом 125 та обов`язковості належності саме основного виду діяльності власника/користувача до секцій промисловості та будівництва (B — F).

Як беззаперечно встановлено судом під час розгляду справи, основним зареєстрованим видом економічної діяльності позивача в ЄДР у спірні періоди 2023 та 2024 років були КВЕД 46.31 «Оптова торгівля фруктами й овочами» (Секція G) та з 07.09.2023 - КВЕД 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (Секція L). Жоден із цих видів діяльності не належить до секцій B — F КВЕД ДК 009:2010. Наявність у позивача серед додаткових видів діяльності КВЕД 25.99 не змінює правової природи його основного виду діяльності, закріпленого в ЄДР.

Крім того, суд критично оцінює твердження позивача про фактичне самостійне виробництво металопродукції у 2023–2024 роках, оскільки ці твердження спростовуються даними його власної податкової звітності. За весь звітний період 2023 та 2024 років позивач задекларував дохід виключно від операцій з оренди та оптової торгівлі машинами, тоді як дохід від промислового виробництва (КВЕД 25.99) у податкових деклараціях склав 0,00 грн. Найману працю для організації виробництва позивач не залучав (кількість найманих осіб - 0). Посилання на наявність верстата та трубогиба, придбаних у 2016 році, за відсутності фактичного задекларованого виробництва та доходу, не спростовує спрямованості діяльності позивача на отримання орендних платежів.

Щодо заборони передачі майна в оренду суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 16.12.2025 у справі № 160/18696/23 роз`яснив: законодавець виключає можливість звільнення від оподаткування будівель промисловості у разі передачі власником правомочностей володіння та користування майном іншій особі на підставі договорів оренди, лізингу чи позички. Як визнав сам позивач та підтверджено матеріалами справи, площі у будівлі виробничого цеху площею 1 361,62 кв.м передані у строкове платне користування ТОВ «Котлозавод Бент-Айрон» (758,00 кв.м) та ТОВ «Торговий дім Бент-Айрон» (11,4 кв.м), а у формі 20-ОПП позивач прямо класифікував свої об`єкти як призначені для передачі в оренду. Відтак об`єкти нерухомості не відповідали і четвертому критерію, встановленому підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Суд відхиляє посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17, оскільки ці висновки стосувалися редакції норми підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, що діяла до 23.05.2020 (до набрання чинності Законом України від 16.01.2020 № 466-IX). Законом № 466-IX правове регулювання зазнало істотних змін: законодавець прямо встановив критерій обов`язкової класифікації основної діяльності суб`єкта в секціях B - F та прямо заборонив надання майна в оренду, лізинг чи позичку як підставу для застосування пільги.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

У рішеннях у справах «Сєрков проти України» (заява № 39766/05 від 07.07.2011) та «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06 від 14.10.2010) ЄСПЛ підкреслив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним і ґрунтуватися на доступних та передбачуваних нормах права. Пункт 2 статті 1 Першого протоколу визнає суверенне право держави здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію законів, які вона вважає за необхідне для забезпечення сплати податків чи інших зборів.

Норми статті 266 ПК України у спірний період були чіткими, передбачуваними та однозначно пов`язували звільнення від оподаткування з обов`язковою наявністю у суб`єкта зареєстрованого основного виду діяльності у визначених промислових секціях та неприпустимістю здавання майна в оренду. Втручання у права позивача здійснене на підставі закону та переслідувало легітимну мету наповнення місцевого бюджету без покладення на нього індивідуального надмірного тягаря.

Принцип належного урядування («Рисовський проти України», заява № 29979/04 від 20.10.2011) вимагає від органів влади діяти послідовно та у спосіб, визначений законом. Контролюючий орган нарахував податок виключно за встановленими у Державному реєстрі відомостями про площі нерухомості та ставками місцевого самоврядування, повністю дотримавшись передбаченої законом процедури.

Згідно з практикою ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 та «Проніна проти України» від 18.07.2006) пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, проте це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент, якщо суд навів мотиви щодо суті спору.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Відповідач виконав обов`язок доказування правомірності оскаржуваних повідомлень-рішень, надав обґрунтовані розрахунки сум податку, що відповідають вимогам пунктів 266.3 - 266.7 статті 266 ПК України. Натомість позивач належними та допустимими доказами не довів дотримання всіх обов`язкових умов підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України для звільнення належних йому будівель від оподаткування.

IV. Висновки суду та судові витрати

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, пропорційно та з дотриманням критеріїв, встановлених частиною другою статті 2 КАС України. Правові підстави для їх визнання протиправними та скасування відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7,м. Житомир,Житомирська обл., Житомирський р-н,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 44096781) , за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 . РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Липа

09.09.26

Оригінал: reyestr.court.gov.ua