Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №240/18692/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/18692/26

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення у повному обсязі, за період з 20.10.2024 по 20.04.2025 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованого грошового забезпечення у повному обсязі, за період з 20.10.2024 по 20.04.2025 не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/18802/25;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб утриманого із грошового забезпечення нарахованої за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі № 240/18802/25.

На обґрунтування позовних вимог вказує, що при виплаті грошового забезпечення, відповідач не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, а також утримав податок на доходи фізичних осіб, однак не виплатив рівноцінну компенсацію утриманого податку. Просить позов задовольнити.

Суддя своєю ухвалою від 18.05.2026 прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи та зобов`язала відповідача надати до суду: довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці, що передували місяцю звільнення з військової служби; інформацію про розмір виплачених позивачу при звільненні коштів.

Відзив на позовну заяву надійшов до суду 01.06.2026 (вх. від 04.06.2026). До відзиву додано витребувані судом довідки.

У період із 13.07.2026 по 27.07.2026 та із 11.08.2026 по 27.11.2026 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, судом встановлено наступне.

Наказом начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області від 18.10.2024 №602 позивача звільнено зі служби цивільного захисту із 20 жовтня 2024 року.

Рішенням суду від 29 жовтня 2025 року у справі №240/18802/25 ухвалено: "Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IХ станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IХ станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IХ станом на 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати".

Матеріалами справи підтверджується, що нараховані на виконання рішення суду від 29 жовтня 2025 року у справі №240/18802/25 кошти в розмірі 400894,72 грн були виплачені позивачу 16.04.2026.

Звертаючись до суду з позовом позивач вважає, що у зв`язку із затримкою повного розрахунку при звільненні, він має право на отримання середнього заробітку, на компенсацію утриманого податку на доходи фізичних осіб, а також на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині, що стосується середнього заробітку, суд зазначає наступне.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, у тому числі, порядок проходження служби цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту, врегульовані нормами Кодексу цивільного захисту України від 02.10.2012 № 5403-VI.

Відповідно до частини першої статті 101 Кодексу цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Частиною першою статті 115 Кодексу цивільного захисту України визначено, що держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Згідно зі статтею 125 Кодексу цивільного захисту України держава гарантує достатнє грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту з метою створення умов для належного та сумлінного виконання ними службових обов`язків. Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, визначає порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та регулює питання, пов`язані з перебуванням громадян України у добровільному порядку в резерві служби цивільного захисту.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з метою визначення умов та розмірів виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року №623, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за №936/32388, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (надалі - Інструкція №623).

Інструкція №623 визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Наведене дає підставу для висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту норм Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб служби цивільного захисту не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані КЗпП України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з служби цивільного захисту, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що не заборонено спеціальним законодавством. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №823/2249/18.

Суд також звертає увагу на висновки Конституційного Суду України у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), згідно з якими при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби зокрема.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Крім того суд зазначає, що за змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника йому виплачуються "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 13.05.2020 у справі №810/451/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, буквальний аналіз норми статті 116 КЗпП України у взаємозв`язку з нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, дає підстави для висновку, що у день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок, затримка проведення якого зумовлює правові наслідки згідно зі статтею 117 КЗпП України, а саме виплату середнього заробітку за увесь час затримки проведення розрахунку.

Отже, не проведення відповідачем у день звільнення позивача зі служби цивільного захисту виплати належних при звільненні сум доводить протиправність такої бездіяльності та обґрунтованість застосування наслідків згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні та не виплатив йому в належному розмірі грошове забезпечення за період проходження служби в день його звільнення, тобто 20.10.2024

Грошове забезпечення в розмірі 400894,72 грн було виплачене позивачу на виконання рішення суду лише 16.04.2026, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 20.10.2024 (в день звільнення зі служби), а 16.04.2026, тобто із затримкою.

Враховуючи, що позивачу не було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в день його звільнення зі служби, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є обґрунтованими.

Із 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким норму статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції, якою визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам суд у цій справі враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, які підлягають урахуванню в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Так, у постанові Верховний Суд дійшов висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2352-IX , тобто з 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.

Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, до спірного у даній справі періоду стягнення середнього заробітку (з 13.08.2024 по 27.12.2025) застосуванню підлягає стаття 117 КЗпП України в редакції після внесення змін Законом №2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку періодом у шість місяців.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходить із такого.

Як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд наголошує, що для військовослужбовців середньоденне грошове забезпечення визначається шляхом ділення грошового забезпечення за два календарні місяці, що передували місяцю звільнення зі служби на число календарних днів за цей період. Крім того, тривалість затримки з військовослужбовцями повного розрахунку при звільненні визначається також в календарних, а не робочих днях.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

З наданих представником відповідача довідки від 21.05.2026 №604/4 вбачається, що розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, розрахованого за два календарні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби становить 1010,94грн.

При цьому, затримка з позивачем повного розрахунку при звільненні тривала в період з 21.10.2024 по 16.04.2026, тобто понад шість місяці. Однак, чинна на момент спірних правовідносин редакція статті 117 КЗпП України передбачає обмеження виплати працівникові середнього заробітку терміном в шість місяців.

У зв`язку із цим, тривалість затримки розрахунку при звільненні за період якої позивач має право на отримання середнього заробітку, з огляду на шестимісячне обмеження, визначене статтею 117 КЗпП України в редакції після внесення змін Законом №2352-ІХ, становить 183 календарних дні (з 21.10.2024 по 21.04.2025).

Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки з позивачем повного розрахунку при звільненні складає 185002,02 гривень (1010,94 грн х 183 календарних дні).

Суд вважає, що у порівнянні із виплаченою із затримкою сумою грошового забезпечення в розмірі 400894,72 гривень, суму середнього заробітку в розмірі 185002,02гривень можна вважати співмірною, оскільки вона не перевищує суму заборгованості.

Відтак, суд вважає, що позивач має право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 185002,02 гривень.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення з ним повного розрахунку при звільнені зі служби та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 185002,02 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в частині, що стосується компенсації податку на доходи фізичних осіб, утриманого із грошового забезпечення, нарахованого за час служби до дня виключення зі списків особового складу на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/18802/25, суд зазначає наступне.

Відповідачем не заперечувалось, що при виплаті позивачу нарахованого на виконання рішення суду у справі №240/18802/25 грошового забезпечення за період із з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року, Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області було утримано з нарахованої суми податок на доходи фізичних осіб.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби регламентовано Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).

Згідно з приписами пунктів 2- 5 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З наведених приписів законодавства випливає, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Системний аналіз вищенаведених норм Податкового кодексу України та Порядку №44 дає підстави суду вважати, що вказана грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб дозволяє зменшити розмір обов`язкових утримань із належних до виплат сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат виключно на суму утриманого податку з доходів фізичних осіб. При цьому, така компенсація виплачується за умови, що вказані виплати, отримані особою у зв`язку з виконанням нею обов`язків під час проходження служби.

Таким чином, законодавство України передбачає відповідний механізм грошової компенсації військовослужбовцям утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

У постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22, Верховний Суд указував на те, що аналіз наведених пунктів 2 3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2020 року у справі №813/189/18 зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 у справі №240/18802/25 відповідачем було здійснено перерахунок та виплату позивачу сум грошового забезпечення.

При цьому, відповідачем визнається, що відповідач одночасно провів утримання податків та зборів, а саме: податок на доходи фізичних осіб.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що нарахування та виплата грошового забезпечення за період із 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року позивачу мала бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановах: від 18.04.2024 у справі №160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23 та від 27.06.2024 у справі № 580/602/22.

Ураховуючи наведене правове регулювання та викладену Верховним Судом правову позицію, суд уважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошову компенсацію сум податків з доходів фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/18802/25.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відтак, суд, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн

У зв`язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області (вул. Героїв Пожежних, 67Б, м.Житомир, 10006, ЄДРПОУ: 38624322) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку (із 21 жовтня 2024 року по 16 квітня 2026 року) повного розрахунку при звільненні в розмірі 185002 (сто вісімдесят п`ять тисяч дві) гривні 02 копійки.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 рівноцінної грошової компенсації податку на доходи фізичних осіб, утриманого із грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі №240/18802/25.

Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 рівноцінну грошову компенсацію податку на доходи фізичних осіб, утриманого із грошового забезпечення, нарахованого на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2025 року у справі №240/18802/25.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1331 ( одна тисяча триста тридцять одна ) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук

09.09.26