Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №240/21564/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/21564/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

І. Стислий зміст позовних вимог та доводів сторін

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, за участю третьої особи - Громадської організації «Проти придурків та ідіотів», у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:

Визнати неправомірними рішення та дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області щодо не виплати з 01 березня 2023 року ОСОБА_1 пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком (виплачується лише 90%).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, здійснити перерахунок ОСОБА_1 раніше призначеної з 01 березня 2023 року пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, та виплатити суму донарахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є особою з інвалідністю II групи (інвалідність встановлено довічно). До 01 березня 2023 року позивач отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу». З 01 березня 2023 року орган Пенсійного фонду в автоматичному порядку на підставі пункту 4-7 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV здійснив переведення позивача на пенсію по інвалідності за нормами Закону № 1058-IV. Позивач зазначає, що з 14 грудня 2017 року не працює, звільнений з останнього місця роботи у зв`язку із закінченням строку трудового договору, а його страховий стаж становить понад 41 рік. Відповідно до частини другої статті 33 Закону № 1058-IV непрацюючі особи з інвалідністю II групи мають право на отримання пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком (100%). Однак пенсійний орган безпідставно зазначив у розпорядженні ознаку «Працює» та нарахував пенсію лише в розмірі 90% пенсії за віком, чим порушив його право на належне пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 15 вересня 2025 року позовну заяву було залишено без руху через необхідність уточнення дати листа відповідача та ідентифікації оскаржуваного рішення. На виконання вимог цієї ухвали позивач 17 вересня 2025 року подав заяву про усунення недоліків та заяву про уточнення позовних вимог, надавши копію відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01 липня 2025 року № 060О-0202-8/57764 та розпорядження про перерахунок пенсії, усунувши виявлені недоліки.

Ухвалою судді від 22 вересня 2025 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач заявив клопотання про поновлення строку на подання відзиву, мотивуючи його запровадженням воєнного стану та триваючими загрозами ракетних ударів і повітряними тривогами в Житомирській області. По суті спору відповідач вказав, що переведення позивача з 01 березня 2023 року на пенсію за нормами Закону № 1058-IV відбулося автоматично відповідно до пункту 4-7 розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону на підставі наявних матеріалів пенсійної справи. Відповідач також зазначив, що період роботи позивача головним бухгалтером у колгоспі «Шлях до комунізму» з 07 жовтня 1976 року по 18 грудня 1978 року не було враховано до страхового стажу через відсутність у трудовій книжці даних про річний мінімум трудової участі та відпрацьовані трудодні. З огляду на це пенсійний орган просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Розглянувши клопотання відповідача про поновлення процесуального строку для подання відзиву, суд, ураховуючи введення в Україні воєнного стану та наявність об`єктивних перешкод у роботі державних органів, вважає за можливе визнати причини пропуску строку поважними, поновити цей строк відповідно до статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) та прийняти відзив до розгляду.

ІІ. Фактичні обставини, встановлені судом

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах адміністративної справи, суд установив наступне.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з довідкою МСЕК серії 10ААВ № 822080 від 30 грудня 2013 року позивачу безстроково (довічно) встановлено другу групу інвалідності з причиною «інвалідність внаслідок роботи на державній службі». Первинно інвалідність встановлено з 19 листопада 2009 року, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_1 від 09 січня 2014 року.

З 05 лютого 2014 року ОСОБА_1 перебував на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримував пенсію по інвалідності другої групи відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.

Згідно із записами трудової книжки позивача НОМЕР_2 (вкладиш НОМЕР_3 ):

- запис № 41: 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Коростишівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області;

- запис № 42: 14 грудня 2017 року позивача звільнено з посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору згідно з пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

Будь-яких інших записів про прийняття на роботу чи проходження служби після 14 грудня 2017 року трудова книжка позивача не містить. Доказів реєстрації позивача як фізичної особи — підприємця чи провадження ним незалежної професійної діяльності матеріали справи також не містять.

28 лютого 2023 року Коростишівським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України винесено розпорядження (рішення) № 918090142479 про перерахунок пенсії з 01 березня 2023 року. Цим розпорядженням позивача автоматично переведено з пенсії по інвалідності за Законом України «Про державну службу» на пенсію по інвалідності другої групи за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV.

Зі змісту вказаного рішення про перерахунок пенсії від 28 лютого 2023 року слідує, що орган Пенсійного фонду України встановив:

- повний страховий стаж позивача: 41 рік 3 місяці 29 днів (коефіцієнт страхового стажу - 0,41250);

- середньомісячний заробіток: 22609,33 грн;

- розмір пенсії за віком відповідно до статті 27 Закону № 1058-IV: 9326,35 грн;

-доплата за понаднормовий стаж за 6 років (частина перша статті 28 Закону № 1058-IV): 64,44 грн;

- загальний розмір пенсії за віком: 9390,79 грн.

Водночас у рішенні від 28 лютого 2023 року пенсійний орган зазначив категорію: «ознака роботи: Працює» та визначив відсоток для обчислення пенсії по інвалідності на рівні 90%, встановивши розмір пенсії по інвалідності 8451,71 грн (9390,79 грн х 90%), замість виплати пенсії в повному розмірі пенсії за віком (9390,79 грн).

Листом від 01 липня 2025 року № 060О-0202-8/57764 Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача, що з 01 березня 2023 року він отримує пенсію по II групі інвалідності за нормами Закону № 1058-IV, розмір якої з 01 березня 2024 року становить 9633,47 грн, а станом на 01 березня 2025 року згідно з доданим розрахунком від 26 лютого 2025 року за страхового стажу 43 роки 6 місяців становить 10732,42 грн (90% від загального розміру пенсії за віком 11924,91 грн), при цьому позначка «Працює» зберігається.

Не погоджуючись із визначенням його статусу як працюючого пенсіонера та нарахуванням пенсії по інвалідності II групи у розмірі 90% замість розміру пенсії за віком (100%), позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. Норми матеріального права та правова оцінка суду

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі — Закон № 1058-IV).

Пунктом 4-7 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV установлено, що особам, пенсії яким призначені відповідно до Закону України «Про державну службу», розмір яких з урахуванням перерахунку, передбаченого пунктом 4-3 цього розділу, розрахований за нормами цього Закону, буде більший, проводиться автоматичне, без їхнього звернення, переведення пенсії на умовах, передбачених цим Законом, за матеріалами пенсійних справ.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

Разом з тим, частиною другою статті 33 Закону № 1058-IV встановлено спеціальне правило, згідно з яким непрацюючі особи з інвалідністю II групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності такого страхового стажу:

- у чоловіків — 29 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 56 років включно;

- у чоловіків — 30 років, якщо їм вперше встановлено інвалідність у віці до 59 років включно.

Непрацюючі особи з інвалідністю II групи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та особи з інвалідністю III групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 28 цього Закону (не менше 35 років для чоловіків).

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що законодавець пов`язує виникнення в особи з інвалідністю II групи права на отримання пенсії в розмірі пенсії за віком (100%) із сукупністю двох обов`язкових умов: 1) наявність необхідного страхового стажу (від 29 років залежно від віку встановлення інвалідності, або щонайменше 35 років); 2) перебування особи у статусі непрацюючої.

Щодо наявності необхідного страхового стажу суд зазначає, що позивачу вперше інвалідність II групи встановлено 19 листопада 2009 року, коли позивач досяг віку 54 років. Для даної вікової категорії необхідний страховий стаж згідно з частиною другою статті 33 Закону № 1058-IV становить 29 років.

Як беззаперечно підтверджується рішенням пенсійного органу про перерахунок пенсії від 28 лютого 2023 року № 918090142479, відповідач самостійно визнав та зарахував позивачу станом на 01 березня 2023 року страховий стаж тривалістю 41 рік 3 місяці 29 днів, а станом на 2025 рік — 43 роки 6 місяців 0 днів. Тобто наявний у позивача страховий стаж значно перевищує як встановлений для нього норматив у 29 років, так і загальний ценз у 35 років.

Щодо аргументів відповідача про неврахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 07 жовтня 1976 року по 18 грудня 1978 року головним бухгалтером колгоспу «Шлях до комунізму» через відсутність відомостей про вихододні, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

У трудовій книжці позивача НОМЕР_2 містяться послідовні записи за № 4 від 07.10.1976 про прийняття позивача в члени колгоспу та призначення головним бухгалтером колгоспу «Шлях до комунізму» на підставі протоколу № 17, та за № 5 від 18.12.1978 про звільнення за власним бажанням на підставі протоколу № 26.

Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17 звернув увагу на те, що за наявності записів у трудовій книжці про періоди роботи в колгоспі певні недоліки їх заповнення не можуть нівелювати факт виконання трудових обов`язків.

Крім того, у постановах від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 29 березня 2019 року у справі № 548/2056/16-а та від 28 січня 2025 року у справі № 300/8132/23 Верховний Суд послідовно сформував правову позицію, згідно з якою обов`язок щодо належного ведення трудової книжки та кадрового обліку покладено на роботодавця. Працівник не може нести відповідальність за помилки, неточності чи недоліки в оформленні трудових книжок або облікових документів, допущені підприємством чи організацією, а формальні недоліки таких документів не є підставою для позбавлення особи права на зарахування трудового стажу.

Разом з тим суд підкреслює, що навіть без урахування спірного періоду 1976–1978 років, обчислений і беззаперечно визнаний самим відповідачем страховий стаж позивача (41 рік 3 місяці 29 днів) повністю покриває передбачений частиною другою статті 33 Закону № 1058-IV стаж, а тому спір про дорахування вихододнів колгоспу не впливає на вирішення питання щодо набуття позивачем права на призначення пенсії у розмірі 100% пенсії за віком.

Щодо статусу позивача як працюючого або непрацюючого пенсіонера, суд наголошує на наступному.

У постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 340/1173/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду роз`яснив, що в розумінні Закону № 1058-IV «працюючий пенсіонер» — це особа, якій призначено пенсію та яка підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього Закону, тобто перебуває у трудових відносинах на підставі трудового договору, займається підприємницькою діяльністю або проходить військову службу, за яку роботодавцем чи нею самостійно нараховується та сплачується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ).

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 14 грудня 2017 року був звільнений з посади начальника Коростишівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, що підтверджено записом № 42 у його трудовій книжці.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Орган Пенсійного фонду України є держателем та розпорядником Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування і системи персоніфікованого обліку. Проте відповідач не надав суду жодного доказу того, що після 14 грудня 2017 року позивач перебував у трудових відносинах з будь-яким роботодавцем, отримував заробітну плату (дохід), або що за нього після цієї дати здійснювалася сплата страхових внесків чи єдиного соціального внеску.

Більше того, ще 24 вересня 2018 року позивач подавав до пенсійного органу заяву, в якій прямо повідомляв про те, що він не працює і не має інших доходів, на підставі чого відповідач змінив дату виплати пенсії.

За таких обставин зазначення пенсійним органом у розпорядженні від 28 лютого 2023 року № 918090142479 категорії «ознака роботи: Працює» є необґрунтованим, не відповідає дійсним фактичним обставинам справи та свідчить про неналежне виконання суб`єктом владних повноважень обов`язку перевірки даних пенсійної справи під час автоматичного переведення пенсії.

Оскільки позивач на дату переведення (01 березня 2023 року) був і залишається непрацюючою особою з інвалідністю II групи та має страховий стаж понад 41 рік, він відповідно до частини другої статті 33 Закону № 1058-IV має безумовне право на отримання пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком (100%), обчисленої за статтями 27 і 28 цього Закону.

Відмова пенсійного органу у виплаті пенсії у зазначеному розмірі та нарахування її на рівні лише 90% порушує права позивача на соціальний захист.

Оцінюючи спірні правовідносини крізь призму міжнародно-правових стандартів, суд враховує положення статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішенні від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10) ЄСПЛ підкреслив, що зменшення або позбавлення пенсійної виплати, на яку особа має законне право за національним законодавством, становить втручання у право власності, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Якщо особа відповідає всім встановленим законом критеріям для отримання певного розміру пенсії, у неї виникають законні очікування (legitimate expectations), які підлягають безумовному захисту.

У рішенні від 15 вересня 2009 року у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland, заява № 10373/05) ЄСПЛ зазначив, що принцип належного врядування (good governance) накладає на органи влади обов`язок діяти добросовісно, вчасно і послідовно. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а допущені помилки не можуть виправлятися за рахунок зацікавленої особи, якщо вона діяла добросовісно.

Також у рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04) ЄСПЛ наголосив, що потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність дій органу влади.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Дії відповідача щодо нарахування позивачу пенсії по інвалідності в розмірі 90% пенсії за віком зазначеним критеріям законності та обґрунтованості не відповідають.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача за частиною другою статті 245 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправними рішення (розпорядження від 28 лютого 2023 року № 918090142479) та дії відповідача щодо визначення ОСОБА_1 статусу «Працює» та нарахування пенсії по інвалідності II групи у розмірі 90% пенсії за віком, та зобов`язати відповідача здійснити з 01 березня 2023 року перерахунок та виплату позивачу пенсії по інвалідності II групи у розмірі 100% пенсії за віком відповідно до частини другої статті 33 Закону № 1058-IV, з урахуванням раніше виплачених сум.

ІV. Розподіл судових витрат

Позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи, тому відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, учасниками справи не заявлено, у зв`язку з чим розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл.,10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 березня 2023 року пенсії по інвалідності II групи у розмірі 90 відсотків пенсії за віком.

Визнати протиправним та скасувати рішення (розпорядження) Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 28 лютого 2023 року за особовим рахунком № НОМЕР_5 у частині встановлення ОСОБА_1 ознаки роботи «Працює» та визначення розміру пенсії по інвалідності II групи на рівні 90 відсотків пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01 березня 2023 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності II групи в розмірі 100 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі частини другої статті 33 цього Закону, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Липа

09.09.26