Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №240/19527/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/19527/26

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 ,у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21 березня 2026 року в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 87/нст від 22.03.2026 року в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.

На обґрунтування позовних вимог вказує, що під час проведення відносно позивача означених заходів, йому не було вручено копії жодного документу, як то будь-якої повістки, направлення на проходження військово-лікарської комісії, рішення ВЛК, мобілізаційного розпорядження, витягу з наказу про призов на військову службу під час мобілізації, тощо. На переконання позивача, такі дії вчинені з метою якнайшвидшої мобілізації без з`ясування наявності для цього медичних протипоказань, підтвердженням чого, є той факт, що ОСОБА_1 затримано, доставлено до медичного закладу, проведено ВЛК та видано наказ про його призов за мобілізацією в один і той же день навіть без відвідування чи перебування у ТЦК. З огляду на викладене, позивач вважає, що працівники ТЦК та СП свідомо відмовились від виконання своїх службових обов`язків по з`ясуванню його статусу та не зважаючи на відсутність підстав для призову, провели його примусову мобілізацію, яка є протиправною, а всі видані внаслідок цього рішення та накази незаконними, в зв`язку з чим вони підлягають скасуванню, а ОСОБА_1 підлягає звільненню з військової служби. Просить позов задовольнити.

Суддя своєю ухвалою від 26.05.2026 прийняла позовну заяву до розгляду, відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи та зобов"язала ІНФОРМАЦІЯ_2 надати до суду у термін, протягом п`ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, докази ознайомлення ОСОБА_1 з наказом від 21 березня 2026 року про його призов на військову службу під час мобілізації. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 надати до суду у термін, протягом п`ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, докази ознайомлення ОСОБА_1 з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 87/нст від 22.03.2026 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини.

Відзив Військової частини НОМЕР_1 надійшов до суду 11.06.2026 (вх. від 15.06.2026). Заперечуючи позовні вимоги відповідач зазначає, що після видання наказу командира Військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до особового складу вказаної військової частини виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) та Положенням №1153. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов та про виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини. Звертає увагу суду, що оскаржуваний позивачем наказ в частині, що його стосується, є актом індивідуальної дії, актом одноразового застосування, який наразі вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та зарахування його до Військової частини НОМЕР_1 . А тому, такий акт не можу бути скасованим після його виконання. Представник відповідача вказує, що із позовної заяви та доданих документів відсутні належні та достатні докази того, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації за станом здоров`я чи з інших законодавчо встановлених підстав відповідно і підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідь на відзив надійшла до суду 22.06.2026 (вх. від 23.06.2026). Заперечуючи викладені у відзиві аргументи відповідача, представник позивача вказує, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та наказ командира військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 є актами індивідуальної дії, які вичерпали свою дію фактом виконання. Разом з тим, сама по собі реалізація таких актів не позбавляє особу права на їх судове оскарження, якщо ці акти безпосередньо порушують права та законні інтереси позивача. При цьому скасування таких наказів не порушує принцип правової визначеності та не впливає на стабільність публічно-правових відносин у сфері проходження військової служби, а навпаки є необхідним способом реагування держави на допущене суб`єктом владних повноважень порушення вимог законодавства у сфері мобілізації. Таким чином, визнання протиправним та скасування наказу у відповідній частині є ефективним та належним способом захисту порушених прав позивача, оскільки спрямоване на відновлення його прав, порушених внаслідок призову на військову службу.

У період із 13.07.2026 по 27.07.2026 та із 11.08.2026 по 27.08.2026 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, судом встановлено наступне.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №87/нст від 22.03.2026 солдата ОСОБА_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження військової служби на посадах курсантів школи базової загальновійськової підготовки, 22 березня 2026 року зараховано до списків тимчасово прибулого особового складу військової частини на всі види забезпечення.

Підстава: поіменні списки ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 17).

Звертаючись до суду позивач вважає протиправними та такими, що порушують права позивача, накази відповідачів про призов на військову службу та зарахування до списків особового складу військової частини.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ст. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.

Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543 в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно приписів ч.5 ст. 22 Закону №3543 призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Статтею 23 Закону №3543 передбачені підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).

Відповідно до п.81 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють: військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Приписи ст. 1 Закону №2232-XII передбачають, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч. 2, 3 статті 2 Закону України №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не видає накази про призов на військову службу, а початком проходження військової служби є день відправлення особи у військову частину, що і було зроблено ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо позивача.

Отже, є помилковою та такою, що не відповідає приписам законодавства України позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

При цьому, відповідно до ч.3 ст. 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Слід взяти до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, відповідно якого процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.03.2026 №87/нст, суд зазначає, що підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно частині 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до Закону №2232-XII Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Пунктом 7 Положення №1153/2008 встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, звільнення з військової служби) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Суд вважає, що після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України №2232-XII та Положенням №1153/2008. Вказаними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов. Цей наказ вже реалізовано, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

Відтак, аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов`язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків та інше.

Згідно з п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення).

Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170).

Відповідно до абз.13 пункту 14.10 Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Тому, звільнення з військової відбувається шляхом подання військовослужбовцем відповідного рапорту до безпосереднього начальника з долученням належних документів на підтвердження наявності таких обставин.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2008 від 22 квітня 2008 року в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача, направлення його для проходження військової служби та зарахування до особового складу військової частини.

Після видання спірного наказу, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов. Цей наказ вже реалізований, та позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).

Отже, скасування після його реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про його призов, порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.

Скасування такого наказу не призведе до відновлення попереднього становища позивача, адже порядок демобілізації військовослужбовців чітко визначений законом і такий порядок не передбачає випадків демобілізації за рішенням суду про скасування наказу про призов.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування наказу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук

09.09.26