Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №240/29314/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/29314/25

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.11.2025 №064450013286 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити з 31.10.2025 пенсію за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до спеціального стажу періоди роботи з 11.01.2012 по 31.07.2012 та з 11.10.2017 по 31.10.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач набула достатнього спеціального страхового стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у зв`язку із чим звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення такої пенсії. Проте пенсійним органом винесено рішення про відмову у призначенні пенсії з посиланням на недостатність спеціального стажу, який дає право на даний вид пенсії. Не погоджуючись з таким рішенням органу Пенсійного фонду, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

04.05.2026 представником Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) 31.10.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою щодо призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та 07.11.2025 прийнято рішення №064450013286 про відмову у призначенні пенсії.

В зазначеному рішенні вказано, що до стажу за вислугу років не враховано період трудової діяльності з 01.07.2009 по 15.09.2009, згідно довідки №10 від 17.04.2025, оскільки посада культорганізатора не відноситься до посад , що дають право на пенсію за вислугу років, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 та період трудової діяльності з 11.01.2012 по 31.07.2012, згідно довідки Бранівської міської ради Острожецький ЗДО №8 від 19.06.2025, оскільки вказаний період зазначено як вихователь по сумісництву без зазначення основного місця роботи. Страховий стаж позивача становить — 38 років 09 місяців 16 днів. Стаж за вислугу позивача станом на 11 жовтня 2017 року становить 24 роки 04 місяці 21 день.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII (далі Закон №1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).

Згідно із приписами ч. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень ст. 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно із п. "е" ст. 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції Закону до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02.03.2015 за №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (надалі за текстом - Закон №213-VІІІ) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт "е", за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Ці зміни набрали чинності 01.04.2015.

Законом України від 24 грудня 2015 року за №911-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року; далі за текстом - Закон №911-VІІІ) у п. "е" ст. 55 Закону №1788-ХІІ в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років". Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п`ятим, які визначають умови виходу на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 за №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, №911-VIII.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 за №2-р/2019 встановлено, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано неконституційними положення про наявність певного стажу роботи, а також про віковий ценз.

Разом з тим Законом України від 03.10.2017 за №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі за текстом - Закон №2148-VIII; набрав чинності 11 жовтня 2017 року) розділ ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Також Законом №2148-VIII абзац 2 п. 16 розділу ХV Прикінцеві положення Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV викладено в такій редакції: "Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії".

Суд зазначає, що вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону "Про пенсійне забезпечення".

За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів пенсійного фонду здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону №1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, №911-VIII.

Крім того, зі змісту п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" слід дійти висновку про те, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров`я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Із урахуванням викладеного, суд зазначає, що доводи відповідача про необхідність набуття пільгового стажу станом на 11.10.2017 року не менше 26 років 6 місяців для призначення пенсії за вислугу років є помилковими.

Судом встановлено, що у спірному рішенні відповідачем зазначено, що страховий стаж позивача становить 38 років 09 місяців 16 днів. Стаж за вислугу років становить 24 роки 04 місяці 21 день.

Щодо незарахування періоду роботи позивача з 11.10.2017 до 31.10.2015 до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд зазначає таке.

Як вже було вказано, Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно із п. 16 Закону розділу XV Прикінцеві положення №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку, та Законом №1058-ІV, з іншого, в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11 жовтня 2017 року.

Приписами ч. 3 ст. 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018).

Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття „легітимні очікування) (Доповідь „Верховенство права, схвалена Європейською Комісією „За демократію через право (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).

Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року №2-р/2017).

Відтак, суд доходить висновку про те, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20 сформовано наступну правову позицію: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV».

Крім того суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21 зазначено, що обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.

Зважаючи на те, що в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що позивач з 11.10.2017 по 31.10.2025 працювала на посаді вихователя, то висновки відповідача стосовно відсутності підстав для врахування стажу після 11.10.2017 є необґрунтованими.

Щодо незарахування періоду трудової діяльності позивача з 11.01.2012 по 31.07.2012 згідно довідки Баранівської міської ради Острожецький ЗДО №8 від 19.06.2025, оскільки вказаний період зазначено як вихователь по сумісництву без зазначення основного місця роботи, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 442/456/17 звернула увагу, що сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації.

Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 № 245). Тобто, працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.

Приписами п.4 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 78 "Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України "Про освіту", частини першої статті 25 Закону України "Про загальну середню освіту", частини другої статті 18 і частини першої статті 22 Закону України "Про позашкільну освіту", визначено, що працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи займалися викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася викладацька робота.

Працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати), до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховується період роботи на цих посадах.

Виходячи з зазначених вище норм, зарахування роботи на посаді вихователя до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).

Так, матеріалами справи встановлено, що відповідно до довідки, виданої Баранівською міською радою №8 від 19.06.2025, ОСОБА_1 працювала на посаді вихователя у період з 20.07.2011 по 10.01.2012 (наказ №28-К від 20.07.2011 та наказ №1-К від 10.01.2012).

В подальшому, з 11.01.2012 ОСОБА_1 переведена на посаду вихователя по сумісництву (наказ №2-К від 11.01.2012).

З 01.08.2012 ОСОБА_1 переведено на посаду вихователя за основним місцеи роботи (наказ №23-К від 01.08.2012).

Враховуючи, що позивач у період основної роботи з 11.01.2012 по 31.07.2012 працювала за сумісництвом на посаді вихователя, суд дійшов висновку про те, що вказані періоди роботи слід зарахувати до спеціального стажу, який дає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років як педагогічному працівнику.

Враховуючи висновки Верховного Суду відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, а також зважаючи на вказані обставини, суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», викладену в рішенні №064450013286 від 07.11.2025.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію за віком, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати.

Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

При цьому, чинним законодавством України встановлена можливість подання відповідної заяви про призначення (перерахунок) пенсії до територіального органу Пенсійного фонду України та визначено екстериторіальний принцип обробки заяв. А тому, оскільки відповідальним за прийняття оскаржуваного рішення є орган Пенсійного фонду, що розглядав таку заяву, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання саме такого органу Пенсійного фонду повторно розглянути заяву про призначення пенсії та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

Отже, позовні вимоги слід задовольнити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу період роботи позивача з 11.01.2012 по 31.07.2012 та з 11.10.2017 по 31.10.2025 та повторно розглянути заяву позивача від 31.10.2025 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти рішення з урахуванням викладених висновків суду.

Щодо понесених судових витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як встановлено із доданих письмових доказів, а саме: договору про надання правничої допомоги від 11.12.2025, акту наданих послуг з правничої допомоги від 11.12.2025, детального опису наданих послуг, адвокатом Давиденко Н.В. було надано послуги позивачу на суму 5 000,00 грн., зокрема:

- правова консультація клієнта з питань, викладених в позовній заяві, з детальним аналізом норм пенсійного законодавства та судової практики з піднятих в позовній заяві питань. Аналіз практики Верховного Суду;

- підготовка на подання до суду позовної заяви;

- представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Що стосується витрат на надання правової консультації клієнта з питань, викладених в позовній заяві, з детальним аналізом норм пенсійного законодавства та судової практики з піднятих в позовній заяві питань, аналіз практики Верховного Суду, то суд дійшов висновку про відсутність зв`язку таких витрат з розглядом цієї адміністративної справи та відсутності ознаки їх неминучості. Оскільки мова йде про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, такі витрати як консультація клієнта з питань, викладених в позовній заяві, з детальним аналізом норм пенсійного законодавства та судової практики з піднятих в позовній заяві питань, аналіз практики Верховного Суду, не підлягають розподілу як витрати, що були необхідні для розгляду цієї адміністративної справи.

При цьому, суд не бере до уваги заявлені витрати на професійну правничу допомогу в частині представництва інтересів позивача в суді першої інстанції, оскільки розгляд цієї справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відтак, участь представника у судових засіданнях у суді першої інстанції фактично не здійснюється, у зв`язку з чим відповідні витрати не можуть бути віднесені до витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Отже, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом цієї справи, у розмірі 2000,00 грн.

Згідно із ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності свого рішення, а тому позовні вимоги слід задовольнити частково.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненська обл., Рівненський р-н, 33028, ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №064450013286 від 07.11.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу період роботи з 11.01.2012 по 31.07.2012 та з 11.10.2017 по 31.10.2025 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.10.2025 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та прийняти рішення з урахуванням викладених висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 49 коп. та 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Майстренко

08.09.26