Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №160/6650/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокуСправа №160/6650/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

18.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Дніпровського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 03.10.2022р. №12002/147387/5205/ про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати з 01.09.2022р.

- зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , нарахування та виплату щомісячної страхової виплати та виплатити заборгованість з 01.09.2022р.

В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що з 01.09.2022 року позивач не отримує страхові виплати. Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив поновити страхову виплату з дати припинення, однак відповідач відмовив у поновленні виплат, пославшись на необхідність подання заяви позивачем про поновлення страхових виплат виключно у спосіб передбачений постановою Правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 року № 4-1 «Про затвердження Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Із діями відповідача позивач щодо невиплати та відмови у поновленні виплати позивач щомісячних виплат останній не погоджується, а тому звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою суду від 20.03.2026 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області своїм правом на подання відзиву не скористалось про розгляд справи повідомлене належним чином.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як одержувач щомісячних страхових виплат відповідно до Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

30.01.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення щомісячних страхових виплат.

17.02.2026 року відповідач листом № 17330-11162/Н-01/8-0400/26 повідомив позивача про те, що для поновлення страхових виплат необхідно надати:

- заяву ідентифікація отримувача страхової виплати та дистанційне інформування;

- заяву на продовження страхових виплат “Заява про призначення/перерахування/продовження страхових виплат у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням)“ Додаток 1 до Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 № 4-1 з наступним пакетом документів: довідка з акту огляду МСЕК від 20.11.2006 серії ДОН04053967, довідка ВПО, паспорт, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, особистий банківський рахунок. Документи можна надати одним із способів:

- особистого звернення до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) Пенсійного фонду України та надання повного пакету документів;

- надання повного пакету документів з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису "Дія.Підпис" ("Дія ID"), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія);

- через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв`язку.

Право позивача на отримання страхових виплат сторонами не заперечується.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що Фонд соціального страхування України державний цільовий фонд, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням в Україні від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 вирішено питання щодо припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з 01.01.2023 року шляхом приєднання до Пенсійного фонду України.

Наразі органи Пенсійного фонду України є саме тим органом, що реалізує державну політику у сферах соціального страхування.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).

Суд застосовує положення законодавства, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 1105-XIV право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно до ч. 1 та 7 ст. 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, вказана стаття вказує на випадки, згідно з якими страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються.

Відповідно до ст. 27 Закону України Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року № 16/98-ВР передбачено підстави припинення страхових виплат: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Тобто, вказаний перелік є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати страхових виплат з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом (згідно із Закону № 16/98-ВР) чи законодавством (згідно із Закону № 1105-XIV).

Відповідач не наводить інших випадків, передбачених законами, для припинення страхової виплати, а лише вказує, що нарахування щомісячних страхових виплат позивачу було припинено (затримано) у зв`язку з відсутністю інформації про місце мешкання позивача.

Вказані аргументи не приймаються до уваги, оскільки не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону № 1105-XIV застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений лікарем, не виконують інструкцій, рекомендацій фахівців з реабілітації, необхідних для надання реабілітаційної допомоги відповідно до індивідуального реабілітаційного плану, погодженому цією особою, або не з`являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі лікарсько-консультативною комісією (далі - ЛКК) чи МСЕК, втрачають право на таку допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Суд зазначає, що відповідачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для припинення виплати щомісячної страхової виплати позивачу з підстав, передбачених ч. 2 ст. 16 Закону №1105-XIV.

Крім того, підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

У спірних правовідносинах, відповідач не врахував положення Закону № 1105-XIV, який за місцем в ієрархічній структурі має більшу юридичну силу у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні та відповідно є пріоритетним у застосуванні до правовідносин, що виникають при виплаті раніше призначених щомісячних страхових виплат особам, які втратили працездатність внаслідок професійного захворювання.

З аналізу норм статті 46 Закону № 1105-XIV - визначені законодавством підстави припинення виплат не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства - інші випадки для припинення виплати страхових внесків повинні також бути передбачені саме законом.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб визначено Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 року№ 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Статтею 1 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статус внутрішньо переміщеної особи не позбавляє права на отримання соціальних виплат. Уповноважені органи державної влади та місцевого самоврядування повинні сприяти в реалізації такими особами гарантованих Конституцією та законами України прав та свобод, створюючи належні для цього умови.

Суд звертає увагу на те, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантовано Законом України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, і ніхто не може позбавляти його права на отримання призначених йому страхових сум.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або його відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на отримання страхових виплат через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд зауважує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що ні Законом № 1105-XIV, ні іншими Законами не передбачено можливість припинення страхових виплат з підстав інших, ніж визначені ст. 46 Закону № 1105-XIV.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 30.08.2023 у справі № 200/619/21-а.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є правонаступником Дніпровському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області з 01.01.2023 року (у зв`язку з припиненням Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, які реорганізуються шляхом приєднання до Пенсійного фонду України).

Станом на час розгляду справи Дніпровське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, припинено.

Враховуючи дату припинення позивачу страхових виплат (01.09.2022 року), в розглядуваному випадку позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.09.2022 року, а також виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з моменту її виникнення.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (юридична адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26 ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Дніпровського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області від 03.10.2022р. №12002/147387/5205/ про припинення (затримання) щомісячної страхової виплати з 01.09.2022р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01 вересня 2022 року, а також виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з моменту її виникнення.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко