Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №120/12529/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 вересня 2026 р. Справа № 120/12529/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну за позовом Комунального унітарного підприємства Бершадської міської ради "Берлан" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування постанов,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Комунального унітарного підприємства Бершадської міської ради "Берлан" (далі - позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування постанов.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що оскаржувані постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів № ОПШ 000700 та № ОПШ 000701 від 14.08.2025 є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки порушення, зазначені в акті рейдової перевірки від 24.06.2025 № 000162, фактично не вчинялися.

Зокрема, представник позивача вказує, що під час перевірки габаритно-ваговий контроль транспортного засобу не проводився, фактична маса вантажного автомобіля не визначалася, а зазначені в акті 35 тонн були встановлені без фактичного зважування та без визначення навантаження на осі. На думку позивача, самі лише дані товарно-транспортної документації не можуть підтверджувати перевищення нормативних вагових параметрів транспортного засобу. Крім того, після перевірки транспортний засіб продовжив рух, хоча у разі встановлення перевищення вагових та/або габаритних параметрів його подальший рух мав бути заборонений до усунення порушення.

Щодо штрафу за відсутність тахографа представник позивача зазначає, що транспортний засіб здійснював внутрішнє, а не міжнародне вантажне перевезення, тоді як передбачена частиною одинадцятою статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відповідальність за відсутність тахографа стосується управління транспортними засобами саме під час здійснення міжнародних автомобільних перевезень.

Відтак, позивач вважає, що відповідач не довів наявності складу порушень законодавства про автомобільний транспорт, а постанови № ОПШ 000700 та № ОПШ 000701 від 14.08.2025 прийняті без належних фактичних і правових підстав, у зв`язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати.

Ухвалою суду відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відмовлено в задоволенні заявленого в прохальній частині позовної заяви клопотання позивача щодо зупинення дії постанов №ОПШ 000700 від 14.08.2025, №ОПШ 000701 від 14д08.2025. Також, даною ухвалою також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що оскаржувані постанови прийняті правомірно, за результатами проведеної 24.06.2025 рейдової перевірки, під час якої встановлено порушення позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідач зазначив, що під час документального габаритно-вагового контролю за даними товарно-транспортної накладної № 4 від 24.06.2025 встановлено повну масу транспортного засобу 35 т при нормативно допустимих 26 т, тобто перевищення на 34,6 %. При цьому документальний габаритно-ваговий контроль не передбачає фактичного зважування транспортного засобу, а здійснюється шляхом визначення його загальної маси на підставі документів на вантаж та транспортний засіб. У зв`язку з цим відповідач вважає безпідставними доводи позивача про відсутність фактичного зважування.

Також відповідач вказав, що позивач не мав відповідного дозволу на перевезення вантажу з перевищенням габаритно-вагових норм, а відповідальність за правильність завантаження та дотримання вагових параметрів покладається на перевізника. Відтак, на думку відповідача, наявні підстави для застосування штрафу відповідно до абзацу 17 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Щодо відсутності тахографа та документів про режим праці і відпочинку водія відповідач зазначив, що транспортний засіб із повною масою понад 3,5 т відповідно до Положення № 340 має бути обладнаний справним та повіреним тахографом, а водій зобов`язаний пред`являти тахокарти, роздруківки або іншу передбачену законодавством інформацію. Оскільки під час перевірки таких документів надано не було, відповідач вважає встановлене порушення доведеним.

Крім того, відповідач наголосив, що позивач та його представник були належним чином повідомлені про розгляд справи про порушення, неодноразово брали участь у її розгляді, однак 14.08.2025 на розгляд справи не з`явилися та заперечень щодо виявлених порушень не надали.

З огляду на викладене відповідач вважає, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а оскаржувані постанови відповідають вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

24.06.2025 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області, проведено рейдову перевірку транспортного засобу марки ВВК Спецмаш, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_1 .

За результатами перевірки складено:

- акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №ОРА 000162, яким зафіксовано наступне: " перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу; перевезення вантажу за відсутності в водія на момент проведення перевірки документів визначених ст. 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт", а саме відсутня тахокарта, роздруківка режиму праці та відпочинку водія за 24.06.2025.";

- акт перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №ОВА 000046, яким зафіксовано перевезення вантажу з повною масою транспортного засобу 35 т при допустимих 26 т.

14.08.2025 Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті прийнято постанови:

- №ОПШ000701, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення вимог статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", в розмірі 17000,00 грн., який передбачено абзацом 3 частини 1статті 60 цього Закону;

- №ОПШ000700, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", в розмірі 51000,00 грн., який передбачено абзацом 17 частини 1статті 60 цього Закону.

Вважаючи вказані постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

За змістом частини 12 статті 6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Положеннями частини 7 статті 6 Закону №2344-III встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, зокрема: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Приписами частини 14 статті 6 Закону №2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

У частинах 17-20 статті 6 Закону №2344-III закріплено, що рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право, зокрема: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) та порядок здійснення габаритно-вагового контролю визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), відповідно до пункту 1 якого цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Згідно з пунктом 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) можуть проводитися із залученням посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Агентства відновлення, органу місцевого самоврядування та/або місцевої держадміністрації, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Укртрансбезпеки, та власників (балансоутримувачів) пунктів габаритно-вагового контролю (за погодженням з їх керівниками).

За правилами пункту 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Статтею 48 Закону №2344-III визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника-документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Положеннями статті 2 Закону №2344-ІІІ передбачено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Статтею 18 Закону №2344-III встановлено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці 27.06.1979 року у м. Женева ухвалила Конвенцію Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (далі - Конвенція №153).

Статтею 1 вказаної Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів. Ця Конвенція застосовується також, якщо в ній не передбачено іншого, до власників транспортних засобів, зайнятих професійно автомобільними перевезеннями, та до членів їхніх сімей, які не отримують заробітної плати, коли вони працюють водіями.

Відповідно до частини 3 статті 10 Конвенції №153 традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті" від 25.01.2012 року №51 визначено Міністерство інфраструктури компетентним органом з питань виконання Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті в частині внутрішніх автомобільних перевезень.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 року №340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340), пунктами 1.1, 1.2 якого визначено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Регламенту (ЄС) № 561/2006 Європейського Парламенту та Ради від 15.03.2006 року про гармонізацію відповідного соціального законодавства, що регулює відносини в галузі автомобільного транспорту та вносить зміни до Регламентів Ради (ЄЕС) № 3821/85 та (ЄС) №2135/98 і скасовує Регламент Ради (ЄЕС) №3820/85, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України та Законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух".

Це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.

За правилами пункту 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Пунктом 1.4 Положення №340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності.

За визначенням, наведеним у пункті 1.5 Положення №340 тахограф-обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

За змістом пункту 6.1 Положення №340 автобуси, вантажні автомобілі, автомобілі-тягачі, спеціальні автомобілі та інші транспортні засоби з повною масою понад 3,5 тонни повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, якщо інше не передбачено цим Положенням.

При цьому суд звертає увагу, що положення Положення №340 поширюються не лише на міжнародні, а й на внутрішні перевезення. Так, відповідно до пункту 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Отже, довід позивача про те, що обов`язок щодо використання тахографа виникає виключно під час здійснення міжнародних перевезень, не відповідає змісту наведених нормативних положень.

Разом з тим суд враховує, що оскаржуваною постановою №ОПШ000701 від 14.08.2025 до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф не за абзацом одинадцятим частини першої статті 60 Закону №2344-III, а за абзацом третім частини першої цієї статті, за порушення вимог статті 48 цього Закону.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф, зокрема, за перевезення вантажів за відсутності документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, для вирішення питання про правомірність постанови №ОПШ000701 суду необхідно встановити, чи був у водія на момент проведення рейдової перевірки документ, передбачений законодавством, та чи мав він обов`язок його пред`явити.

Як вже зазначалося, статтею 48 Закону №2344-III визначено перелік документів, які автомобільні перевізники та водії повинні мати і пред`являти уповноваженим особам під час здійснення вантажних перевезень.

Водночас положеннями статті 18 Закону №2344-III на автомобільного перевізника покладено обов`язок організовувати роботу водіїв, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства, а також здійснювати контроль за роботою водіїв, що включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку.

У свою чергу, пунктом 3.3 розділу ІІІ Інструкції №385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зобов`язаний, зокрема, мати при собі заповнені тахокарти або, у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа.

При цьому Верховний Суд у постанові від 08.09.2025 у справі №500/4485/24, аналізуючи положення статей 34, 53, 60 Закону №2344-III та Інструкції №385, дійшов висновку, що автомобільні перевізники мають обов`язок забезпечити, а водії – пред`явити документи, пов`язані з використанням тахографа, а у разі використання цифрового тахографа – роздрукувати інформацію про роботу та відпочинок водія. Верховний Суд також наголосив на необхідності правильної правової кваліфікації встановленого порушення відповідно до конкретної норми статті 60 Закону №2344-III.

При цьому наведений висновок Верховного Суду не свідчить про те, що вимоги щодо тахографа поширюються виключно на міжнародні перевезення. Навпаки, суд касаційної інстанції виходив із того, що обов`язок водія щодо використання тахографа та надання відповідної інформації випливає з положень законодавства про автомобільний транспорт, а питання відповідальності має вирішуватися залежно від конкретного складу порушення, встановленого контролюючим органом.

У справі, що розглядається, актом перевірки №ОРА000162 від 24.06.2025 встановлено, що на момент проведення перевірки у водія були відсутні тахокарта та роздруківка режиму праці та відпочинку водія за 24.06.2025. Відповідні обставини відображені також в оскаржуваній постанові №ОПШ000701.

Позивач, оскаржуючи постанову, не заперечує належним чином самого факту ненадання водієм зазначених документів, а обґрунтовує свою позицію виключно тим, що перевезення було внутрішнім.

Проте така обставина сама по собі не спростовує встановленого порушення, оскільки, як зазначено вище, пункт 1.3 Положення №340 прямо поширює його вимоги на водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи вантажів.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач мав правові підстави для кваліфікації встановленого порушення як перевезення вантажу за відсутності передбачених статтею 48 Закону №2344-III документів та застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 цього Закону.

Суд також відхиляє доводи позивача про те, що відсутність фактичного зважування транспортного засобу виключає можливість встановлення перевищення вагових параметрів.

Як встановлено судом, під час рейдової перевірки було проведено саме документальний габаритно-ваговий контроль. Пунктом 16 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.

За визначенням, наведеним у підпункті 5-1 пункту 2 Порядку №879, документальний габаритно-ваговий контроль – це визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу.

Натомість точний габаритно-ваговий контроль передбачає визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному, автоматичному або пересувному пункті з урахуванням похибки вимірювального обладнання.

Отже, законодавством передбачено два самостійні способи здійснення габаритно-вагового контролю, при цьому проведення фактичного зважування транспортного засобу є необхідним саме при здійсненні точного габаритно-вагового контролю, тоді як документальний контроль здійснюється без використання вагового обладнання шляхом дослідження відповідних документів.

Аналогічний висновок викладений в рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі №420/2174/25, у якому суд зазначив, що документальний габаритно-ваговий контроль може здійснюватися поза межами стаціонарних чи пересувних пунктів габаритно-вагового контролю шляхом дослідження документів, що містять відомості про власну масу транспортного засобу та масу вантажу. Суд також визнав належними та допустимими доказами такого порушення товарно-транспортну накладну та реєстраційні документи на транспортний засіб.

Отже, саме по собі посилання позивача на те, що транспортний засіб не зважувався, не може бути підставою для висновку про недоведеність перевищення встановлених габаритно-вагових норм.

Як вбачається з матеріалів справи, під час перевірки водієм було пред`явлено товарно-транспортну накладну №4 від 24.06.2025, відповідно до якої здійснювалося перевезення вантажу. На підставі даних зазначеної товарно-транспортної накладної та реєстраційних документів на транспортний засіб відповідач визначив повну масу транспортного засобу у розмірі 35 тонн при нормативно допустимій повній масі 26 тонн.

Таким чином, перевищення становило 9 тонн, або 34,6 відсотка, що перевищує встановлений законодавством поріг у 30 відсотків.

Суд враховує, що відповідно до абзацу сімнадцятого частини першої статті 60 Закону №2344-III за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні подільного вантажу без відповідного дозволу застосовується адміністративно-господарський штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник зобов`язаний виконувати вимоги цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері перевезення вантажів, а також забезпечувати безпеку дорожнього руху.

При цьому саме автомобільний перевізник як суб`єкт господарювання, що здійснює перевезення, повинен організувати таке перевезення з дотриманням установлених вагових обмежень та, у випадку необхідності, отримати відповідний дозвіл.

Матеріалами справи не підтверджується наявність у позивача дозволу на рух транспортного засобу з перевищенням нормативних вагових параметрів. Доказів на спростування цієї обставини позивачем суду не надано.

Доводи позивача про те, що після проведення перевірки транспортний засіб продовжив рух, а тому відповідач фактично не встановив перевищення вагових норм, суд також відхиляє.

Сам по собі факт продовження транспортним засобом руху після проведення документального контролю не спростовує встановленого за документами перевищення вагових параметрів. Питання подальшого руху транспортного засобу та питання притягнення автомобільного перевізника до адміністративно-господарської відповідальності є різними за своїм правовим змістом.

Відсутність фактичної заборони подальшого руху не означає відсутності самого порушення та не звільняє автомобільного перевізника від відповідальності за перевищення встановлених вагових норм.

У цьому контексті суд враховує, що документальний контроль за своєю правовою природою не передбачає фактичного зважування транспортного засобу, а отже, й обов`язкового оформлення документів, характерних для точного габаритно-вагового контролю.

Суд також звертає увагу, що позивач не надав доказів недостовірності відомостей, зазначених у товарно-транспортній накладній №4 від 24.06.2025, не надав іншої товарно-транспортної документації з відмінними відомостями про масу вантажу, а також не довів неправильності визначення відповідачем власної маси транспортного засобу.

Відтак, посилання позивача на те, що дані ТТН самі по собі не можуть підтверджувати фактичну масу транспортного засобу, ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи документального габаритно-вагового контролю.

Вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваних постанов, суд також враховує положення частини другої статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень суб`єкта владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України саме на відповідача покладається обов`язок доказування правомірності свого рішення.

У даній справі відповідачем надано матеріали рейдової перевірки, акт №ОРА000162 від 24.06.2025, акт перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №ОВА000046, товарно-транспортну накладну №4 від 24.06.2025 та інші матеріали, на підставі яких встановлено обставини, що стали підставою для прийняття оскаржуваних постанов.

Наведені докази у своїй сукупності дають суду підстави дійти висновку про наявність у діях позивача порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт.

При цьому суд зазначає, що позивач, будучи суб`єктом господарювання та автомобільним перевізником, не був позбавлений можливості надати під час розгляду справи відповідачем свої заперечення, документи на підтвердження відсутності порушень та докази, які б спростовували відомості, зафіксовані посадовими особами Укртрансбезпеки.

Як встановлено судом, позивач та його представник були належним чином повідомлені про розгляд справи, неодноразово брали участь у її розгляді, однак на остаточний розгляд 14.08.2025 не з`явилися та належних документів на спростування встановлених порушень не подали.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи постанови №ОПШ000700 та №ОПШ000701 від 14.08.2025, діяв у межах наданих йому законом повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законодавством, а висновки, покладені в основу оскаржуваних постанов, підтверджуються належними та допустимими доказами.

При цьому суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08.09.2025 у справі №500/4485/24, відповідно до яких при застосуванні статті 60 Закону №2344-III необхідно розмежовувати передбачені нею склади правопорушень та надавати правову оцінку відповідності фактичних обставин конкретній нормі, яка передбачає відповідальність. У цій справі відповідач застосував до позивача абзац третій частини першої статті 60 Закону №2344-III у зв`язку з відсутністю документів, передбачених статтею 48 Закону, а не абзац одинадцятий цієї частини, який стосується управління транспортними засобами під час міжнародних автомобільних перевезень без тахографів чи відповідних реєстраційних листків.

Таким чином, доводи позивача про те, що відповідальність за відсутність тахографа передбачена частиною одинадцятою статті 60 Закону №2344-III виключно щодо міжнародних перевезень, не спростовують правомірності постанови №ОПШ000701, оскільки вказаною постановою позивача притягнуто до відповідальності за іншим складом правопорушення – перевезення вантажу за відсутності документів, передбачених статтею 48 Закону №2344-III.

З огляду на встановлені обставини суд доходить висновку, що оскаржувані постанови №ОПШ000700 та №ОПШ000701 від 14.08.2025 є обґрунтованими та такими, що прийняті відповідно до вимог чинного законодавства, а позовні вимоги Комунального унітарного підприємства Бершадської міської ради «Берлан» є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Інших доводів, які б спростовували встановлені відповідачем обставини або свідчили про протиправність оскаржуваних постанов, позивачем не наведено, а судом не встановлено.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши дії суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Комунальне унітарне підприємство Бершадської міської ради "Берлан" (вул. Холодівського Миколи, 44, м. Бершадь, Гайсинський район, Вінницька область, 24400, код ЄДРПОУ 44156248)

Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (вул. В.Порика, 29, 3 поверх, м. Вінниця, 21021, код ЄДРПОУ 39816845)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна