Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №120/15945/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 вересня 2026 р. Справа № 120/15945/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

13.11.2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні виплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошового забезпечення ОСОБА_3 , який вважається зниклим безвісти;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2025 року про виплату всіх належних до виплати коштів її брата ОСОБА_3 військовослужбовця, який зник безвісті 11.06.2025 року під час виконання бойового завдання із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в районі н.п. Андріївка Сумської області;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні виплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошового забезпечення ОСОБА_3 , який вважається зниклим безвісти;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.08.2025 року про виплату всіх належних до виплати коштів її брата ОСОБА_3 військовослужбовця, який зник безвісті 11.06.2025 року під час виконання бойового завдання із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в районі н.п. Андріївка Сумської області.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю дій відповідача щодо відмови у здійсненні виплати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошового забезпечення ОСОБА_3 , який вважається зниклим безвісти.

Ухвалою суду від 18.11.2025 року, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

Цією ж ухвалою суду залучено до участі у справі в статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05.12.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначає, що позивачами не було документально підтверджено факт представництва військовослужбовцем ОСОБА_1 своїх сестер ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у визначений законодавством України спосіб, командуванням Військової частини НОМЕР_1 було відмовлено у виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_1 його рідним сестрам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як таким, що не входять до кола осіб, визначеного пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що підстави для задоволення даного адміністративного позову відсутні.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами старшого солдата ОСОБА_1 , який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Батьки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли, що підтверджується свідоцтвами про смерть серії НОМЕР_2 від 10.01.1984 року, серії НОМЕР_3 від 22.06.2004 року.

Крім позивачів, у ОСОБА_1 є ще рідний брат - ОСОБА_6 , який також проходив військову службу та зник безвісти 07.03.2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 , що підтверджується повідомленням про зниклого безвісти від 23.06.2025 року №2223 та витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, номер витягу 20250509-2241 від 09.05.2025 року.

Наказом командира Військовї частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2025 року № 88 старшого солдата ОСОБА_1 зараховано до складу сил та засобів оперативно-тактичного угруповання " ІНФОРМАЦІЯ_2 ".

Згідно з повідомленням від 13.06.2025 року №2122 повідомлено ОСОБА_1 , що її старший брат ОСОБА_1 зник безвісті 11.06.2025 року в ході виконання бойового завдання в районі населеного пункту Андріївка, Сумської області.

Наказом командира Військовї частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2025 року № 190 вважати таким, що зник безвісті під час бойових дій при захисті батьківщини (не повернулися після виконання бойового завдання) 11.06.2025 року старший солдат ОСОБА_1 , з 12.06.2025 року його знято з продовольчого і усіх видів забезпечення.

04.07.2025 року та 04.08.2025 року позивачі звернулися до Військової частини НОМЕР_1 із заявами про виплату часток грошового забезпечення зниклого безвісті рідного брата ОСОБА_1 , надавши відповідні документи.

Листами Військової частини НОМЕР_1 від 09.07.2025 року №6388 та від 08.08.2025 року №8921 відмовлено позивачам у виплаті часток грошового забезпечення зниклого безвісти брата ОСОБА_1 , оскільки документи, які підтверджують факт, що військовослужбовець ОСОБА_1 є їхнім законним представником згідно Цивільного кодексу України відсутні.

Позивачі вважаючи такі відмови протиправними, оскільки вони є єдиними особами, які мають право на отримання належного грошового забезпечення зниклого безвісті їхнього брата військовослужбовця ОСОБА_1 , а тому звернулися до суду з даним адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 2 Закону №2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до частин другої-четвертої статті 9 Закону №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII (у редакції Закону України № 3995-ХІІ) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

Також на виконання положень абзацу восьмого пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15.04.2025 № 449, якою вніс зміни, зокрема у постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти" від 30.11.2016 № 884 (далі - Порядок № 884, в редакції постанови від 15.04.2025 № 449), виклавши Порядок № 884 у новій редакції.

Згідно з пунктами 1 та 2 Порядку № 884 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - визначені особи).

За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Пунктом 6 Порядку №884 визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється:

особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:

виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

Суд зауважує, що Закон № 3995-ІХ був прийнятий з метою удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.

Згідно з пояснювальною запискою до проекту вказаного закону, його розроблено на виконання доручення Віце-прем`єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 № 8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).

З наведених норм законодавства також вбачається, що після повернення, зниклий безвісти військовослужбовець, зберігає за собою належне йому грошове забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов`язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Водночас, родичі та сім`я військовослужбовця зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошових коштів у разі визнання його загиблим.

Аналіз пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ, пункту 6 Порядку № 884 дає підстави дійти висновку про те, що за військовослужбовцями, зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення, та здійснюється:

1) особам, визначеним в особистому розпорядженні;

2) у разі відсутності особистого розпорядження - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців;

3) у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та інших осіб, зазначених в абзаці четвертому пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

При цьому, грошове забезпечення рідним сестрам здійснюється за умови, що військовослужбовці є їх законними представниками, а на підтвердження цього факту відповідно до пункту 3 Порядку № 884 необхідно подати разом із заявою про виплату копію документа, що підтверджує: призначення військовослужбовця опікуном, піклувальником повнолітніх дітей, рідних братів (сестер) чи їх усиновлення.

07.06.2018 наказом Міністерства оборони України № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260), який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Розділом ХХХ вказаного Порядку регулюється питання виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими.

Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку № 260).

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що за безвісно відсутнім військовослужбовцем зберігаються виплати грошового забезпечення в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Така виплата грошового забезпечення здійснюється з дня зникнення військовослужбовця безвісти членам його сім`ї за їх заявою на ім`я командира військової частини. У свою чергу, командир військової частини розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

Спірним у цій справі є питання правомірності відмови Військової частини НОМЕР_1 у призначенні та виплаті грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_1 його рідним сестрам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зокрема: чи підтверджено у визначений законодавством України спосіб факт того, що військовослужбовець є їхнім законним представником, та чи належать позивачі до кола осіб, які мають право на отримання вказаних виплат відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так як судом встановлено, військовослужбовець ОСОБА_1 вважається безвісти зниклим, про що свідчить Повідомлення про зникнення безвісті, наказ командира Військовї частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2025 року № 190, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань та військовослужбовець ОСОБА_1 є рідним братом позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Вирішуючи спір по суті, судом враховано, що зміни до пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ, внесені Законом №3995-ІХ, обов`язковою умовою для виплати грошового забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця, зокрема повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), є умова, що такий військовослужбовець є їх законним представником. Тобто, факт родинних зв`язків не надає права таким родичам на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що представництво за законом є різновидом представництва, підставою виникнення якого, виступає не воля особи, яку представляють, а вказані у законі юридичні факти. При цьому, підставою виникнення представництва за законом є спеціальна вказівка закону, а підставою втратити для такого представництва є лише втрата правового статусу батьків, опікунів, усиновлювачів, з огляду на що, законні представники мають лише ті повноваження, які для них передбачені спеціальними нормами закону.

При цьому, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що військовослужбовець ОСОБА_1 складав особисте розпорядження.

В свою чергу, позивачами не доведено, що їх брат був їхнім законним представником в силу статті 242 ЦК України, такі докази не були додані до заяв, поданих відповідачу, а також до матеріалів справи.

Отже, позивачі відповідно до абзацу п`ятого пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ мали б право на отримання грошового забезпечення лише за умови, що їх рідний брат, зниклий безвісти військовослужбовець ОСОБА_1 є законним представником позивачів, про що відповідач правильно роз`яснив позивачу у листі відмові.

Проте, ні до звернення адресованого відповідачу щодо виплати грошового забезпечення, ні до суду позивачі не подали документів, які підтверджують, що їх рідний брат, зниклий безвісти військовослужбовець ОСОБА_1 є законним представником позивачів. Тобто, позивачі не підтвердили право на отримання грошового забезпечення відповідно до абзацу п`ятого пункту 6 статті 9 Закону № 2011-ХІІ.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача були відсутні правові та фактичні підстави для прийняття рішення про виплату часток грошового забезпечення позивачам за їх зверненням (з огляду на неподання позивачами документів, які підтверджують, що їх рідний брат, зниклий безвісти військовослужбовець ОСОБА_1 , є законним представником позивачів), під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження доводи позивачів про порушення права на отримання грошового забезпечення за безвісті відсутнього брата, оскаржувані у цій справі дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачці грошового забезпечення є правомірними та такими, що вчинені відповідно до вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП

позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП

відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ )

Суддя Дончик Віталій Володимирович