Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №690/334/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2109/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №690/334/25 Категорія: 307000000 Кравченко Т.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л.

суддіСіренко Ю. В., Новіков О. М.

секретар Івануса А.Д.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бабенка Руслана Володимировича на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 14.07.2026 (повний текст складено 24.07.2026, суддя в суді першої інстанції Кравченко Т. М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Звенигородського нотаріального округу Побіянська Неллі Борисівна про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною,

в с т а н о в и в :

у травні 2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Звенигородського нотаріального округу Побіянська Н. Б. про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною.

В позовній заяві позивач просила суд визнати відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 138 на користь ОСОБА_2 недійсною та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла тітка позивача ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина, яка складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

25.07.2023 ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений старостою с. Стебне, згідно з яким усе своє майно заповіла в рівних частках позивачу ОСОБА_1 та брату позивача ОСОБА_2 .

Позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 як за заповітом, так і за законом п`ятої черги.

У визначений законом строк, а саме 19.06.2024 позивач подала заяву про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Звенигородського нотаріального округу Побіянської Н. Б.

Після прийняття спадщини відповідач ОСОБА_2 запевнив позивача, що якщо вона відмовиться від спадщини на його користь, то оформлення спадщини і подальший її продаж обійдеться дешевше, а в подальшому вони разом продадуть будинок та розділять отримані кошти порівну.

Позивач погодилась на такі дії та 01.11.2024 подала до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом.

На даний час відповідач ОСОБА_2 оформив спадщину та продав житловий будинок спадкодавця, а отриманими коштами з позивачем не поділився.

Позивач вважає свою відмову від спадщини на користь відповідача недійсною, оскільки відповідач обманув її та не мав наміру ділити спадщину.

Вказує на те, що подала заяву про відмову від спадщини не з тих підстав, що не бажала отримати спадщину, а з тих міркувань, що оформлення буде дешевше і вона отримає навпаки більше, як запевнив відповідач.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 14.07.2026 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, зокрема, що заява про відмову від прийняття спадщини була складена нею внаслідок обману.

Суд дійшов висновку, що позивач свою думку відмови від спадщини змінила у зв`язку з невиконанням досягнутих між сторонами домовленостей з приводу розподілу коштів від продажу спадкового майна відповідачем, на користь якого нею була здійснена така відмова, що не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко Р. В. просить скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 14.07.2026 як незаконне та необґрунтоване, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням норм процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неправильно витлумачив положення ст. 230 ЦК України, підмінивши предмет доказування у спорі про обман критеріями, встановленими для правочину, вчиненого під впливом помилки (ст. 229 ЦК України) та внаслідок цього не перевірив наявність умислу відповідача. Суд не врахував, що обман відповідача стосувався саме правових наслідків правочину, прав та обов`язків сторін і природи вчинюваної дії, а не спонукальних причин (мотивів) її вчинення.

Крім того, судом не враховано що домовленість між сторонами була ініційована відповідачем 31.10.2024, а заява про відмову від спадщини подана 01.11.2024, тобто за шість днів до спливу строку, протягом якого відмова могла бути відкликана, що фактично позбавило позивача реальної можливості перевірити дійсні наміри ОСОБА_2 та скористатись правом на відкликання заяви.

Суд вищевикладеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого Звенигородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 135 (а.с. 5 т.1).

Відповідно до заповіту від 25.07.2023, посвідченого старостою с. Стебне Звенигородського району Черкаської області ОСОБА_4 , ОСОБА_3 заповіла усе своє майно у рівних частках ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с. 6 т.1).

12.06.2024 ОСОБА_2 подав приватному нотаріусу Звенигородського районного нотаріального округу Побіянській Н .Б. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с. 83 т.1).

19.06.2024 ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Звенигородського районного нотаріального округу Побіянській Н.Б. заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 (а.с.7-8 т.1).

01.11.2024 ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Звенигородського районного нотаріального округу Побіянській Н.Б. заяву про відмову від спадщини, як за заповітом, так і за законом на користь її брата, племінника спадкодавця ОСОБА_2 . Зі змісту заяви вбачається, що вона подана ОСОБА_1 , яка усвідомлює значення своїх дій та має можливість керувати ними, розуміє обставини, які мають для неї істотне значення, без застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею (а.с. 9 т.1).

15.11.2024 ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про оформлення спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка складається із: земельної ділянки, площею 2,7849 га, кадастровий номер 7121287000:03:002:0096, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована: Черкаська область, Звенигородський район, Стебнівська сільська рада (а.с.113 т.1).

Відповідно до свідоцтва від 15.11.2024 про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , а право власності на земельну ділянку площею 2,7849 га, кадастровий номер 7121287000:03:002:0096 перейшло до нього з урахуванням 1/2 частки у спадщині, від якої відмовилася ОСОБА_1 (а.с.152 т.1).

16.11.2024 ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про оформлення спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 , яка складається із: житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.156 т.1), однак постановою приватного нотаріуса від 16.11.2024 у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено в зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок (а.с. 157-158 т.1).

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 05.03.2025 (справа № 694/3265/24) задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до Звенигородської міської ради Черкаської області про визнання права власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 0,3457 га, кадастровий номер 7121287000:01:002:0043, та складається з житлового будинку А, ганку а1, сараю Б, сараю-прибудови б, погреба П, огорожі № 1, воріт з хвірткою № 4, свердловини № 5 у порядку спадкування (а.с.170-172 т.1).

10.04.2025 ОСОБА_2 отримав у приватного нотаріуса Звенигородського районного нотаріального округу Черкаської області Побіянської Н.Б. свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 0,3457 га з кадастровим номером 7121287000:01:002:0043 (а.с. 203 т.1).

18.04.2025 ОСОБА_2 продав житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 та забудовану земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,3457 га, кадастровий номер 7121287000:01:002:0043, ОСОБА_5 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу (а.с. 75-78 т.2).

Такими є фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі ст.ст. 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець зобов`язаний з`явитися до нотаріуса особисто. Він повинен пред`явити документ, що підтверджує його особу, а також свідоцтво про смерть спадкодавця, щоб нотаріус зміг встановити час відкриття спадщини. Також спадкоємець повинен повідомити нотаріуса про місце відкриття спадщини та про наявність інших спадкоємців (якщо йому про це відомо) незалежно від того, прийняли вони спадщину фактично або зобов`язані для її прийняття подати заяву про прийняття спадщини до нотаріуса.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Прийняття і відмова від спадщини можуть мати місце щодо всього спадкового майна (постанова Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 523/5571/16 (провадження № 61-16933св19)).

Верховний Суд у постанові від 24.11.2021 у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) зазначив: «До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору».

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.02.2021 у справі № 467/799/19 вказано, що виходячи зі змісту статті 1273 ЦК України спадкоємець не має права ставити відмову від успадкування своєї частки у майні померлого власника в залежність від будь-яких умов чи застережень.

Зазначеною нормою закону передбачено, що спадкоємець не може в обмін на відмову від прийняття спадщини вимагати отримання для себе або інших осіб будь-яких матеріальних чи нематеріальних благ.

Згідно з ч. 5 ст. 1274 України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої вимоги про визнання відмови від спадщини недійсною положеннями ст. 230 ЦК України, оскільки така відмова була вчинена під впливом обману з боку відповідача, без усвідомлення справжніх наслідків такого правочину. Дана обставина зазначена також і в апеляційній скарзі.

У частині 1 ст. 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

У частині 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Зі змісту заяви про відмову від спадщини (а.с. 9 т.1) вбачається, що позивач ОСОБА_1 відмовилася від прийняття спадщини як за заповітом так із законом, після померлої тітки ОСОБА_3 на користь свого брата, племінника спадкодавця ОСОБА_2 .

У заяві нотаріусом роз`яснено ОСОБА_1 , що її відмова від прийняття спадщини є безумовною, але може бути відкликана нею протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. При цьому ОСОБА_6 повідомила, що при написанні заяви вона усвідомлює значення своїх дій та має можливість керувати ними, розуміє обставини, які мають істотне значення для неї, без застосування до неї фізичного чи психологічного тиску з боку інших осіб, за справжньою своєю волею відмовляється від спадщини. Текст документа прочитаний заявником, він їй зрозумілий та відповідає її внутрішній волі.

Встановивши, що до підписання заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом та за законом приватний нотаріус роз`яснив ОСОБА_6 юридичні наслідки такої відмови та зміст статей 225, 229-231, 1273-1275 ЦК України та з урахуванням того, що позивач, відмовляючись від спадщини, не довела, що текст заяви їй не оголошувався і вона писала цей односторонній правочин під впливом обману з боку відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю заявлених позовних вимог, а саме ненадання належних та достатніх доказів для визнання недійсною відмови від спадщини з посиланням на підстави, визначені у статті 1274 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно витлумачив положення ст. 230 ЦК України, підмінивши предмет доказування у спорі про обман критеріями, встановленими для правочину, вчиненого під впливом помилки (ст. 229 ЦК України) та внаслідок цього не перевірив наявність умислу відповідача не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням принципу диспозитивності, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, обов`язок доказування наявності умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману процесуальний закон покладає на особу, яка діяла під впливом обману, однак позивач на підтвердження своїх вимог про визнання недійсною відмови від спадщини не довела на підставі належних і допустимих доказів, що такий обман дійсно мав місце, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції правильно враховано ту обставину, що позивач свою думку щодо відмови від спадщини змінила у зв`язку з неналежним виконанням сторонами досягнутих домовленостей з приводу розподілу коштів від продажу спадкового майна, за яке вона отримала 500 доларів США, що підтвердила в судовому засіданні в суді першої інстанції, що не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною.

При цьому, колегія суддів враховує, що подання до нотаріальної контори заяви про відмову від прийняття спадщини передбачає певні активні дії особи, пов`язані із настанням для неї відповідних наслідків, що зазвичай впливають на її майнові права. Крім того, підписання особою в нотаріальній конторі будь-яких документів повинно сприйматись як настання юридичного факту, з яким пов`язано виникнення або припинення прав та обов`язків, а тому особа повинна належним чином цікавитися про зміст таких документів у поєднанні із можливими юридичними наслідками (такий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 29.07.2020 у справі № 727/7658/15-ц (провадження № 61-10888св18)).

Якщо спадкоємець, який мав суб`єктивне майнове право, зокрема частку у спадковому майні добровільно висловив або своєю поведінкою дав зрозуміти, що відмовляється від нього, він пов`язаний своїм рішенням. Спроба реалізувати це право через значний проміжок часу суперечить доктрині заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) та принципу добросовісності.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач, звертаючись до нотаріуса з відповідною заявою про відмову від спадщини, фактично була позбавлена можливості перевірити дійсні наміри відповідача в зв`язку з обмеженням часу (заява подана за шість днів до спливу строку на її відкликання) відхиляються як безпідставні, оскільки зміст заяви роз`яснено нотаріусом позивачу і вона повинна була передбачати для себе юридичні наслідки подання такої заяви.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не було надано належної оцінки показам свідків та звукозапису розмов сторін є безпідставними, оскільки покази допитаних в судовому засіданні свідків відображені в судовому рішенні, також зазначено, що судом досліджено звукозапис розмов сторін з приводу оформлення та поділу спадщину. Всі вищевказані докази враховані судом першої інстанції в сукупності з іншими доказами та встановленими обставинами при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення та по суті зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бабенка Руслана Володимировича – залишити без задоволення.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 14.07.2026 у даній справі – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 08.09.2026.

Суддя-доповідач

Судді