Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №694/422/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2097/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №694/422/26 Категорія: 305010900 Кравченко Т. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді Сіренко Ю. В., Новіков О. М.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 29.06.2026 (повний текст складено 29.06.2026, суддя в суді першої інстанції Кравченко Т. М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,

в с т а н о в и в :

у лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у цій справі, яким просив стягнути з відповідача ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» на свою користь 20100 грн страхового відшкодування моральної шкоди; 450 грн відшкодування витрат на поховання; 64700 грн страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника та 24224 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 18.01.2023, близько 20 год. 20 хв. у м. Черкаси по вул. Чигиринська відбулась ДТП, в якій водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «Fiat Doblo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , внаслідок чого останній помер від отриманих травм.

За фактом ДТП Відділом РЗСТ слідчого управління ГУНП в Черкаській області 19.01.2023 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України до ЭРДР за № НОМЕР_2 , яке закрито у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

У результаті ДТП, син загиблого ОСОБА_1 зазнав матеріальної та моральної шкоди.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Fiat Doblo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування`з а договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №207824190.

За заявою представника позивача відповідачем згідно листа від 09.02.2026 прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 141150,00 грн в рахунок відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою годувальника, моральної шкоди та витрат на поховання.

Однак станом на дату подання позовної заяви відповідачем не здійснено виплату страхового відшкодування у повному обсязі та у строки, встановлені пунктом 36.2 статті 36 Закон України №1961-ІV від 01.07.2004, що стало підставою для звернення до суду у цій справі.

Особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю ОСОБА_5 є син ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2 . Розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 80400,00 грн, виплачується рівними частинами між особами, які мають право на отримання страхового відшкодування, а тому частка, яка припадає на сина та доньку загиблого за шкоду, заподіяну смертю потерпілого, складає 40200,00 грн для кожного. Відповідачем було погоджено суму до виплати у розмірі 20100,00 грн, яка є 50% від 40200,00 грн розміру моральної шкоди, у зв`язку з чим сума, яка належить до виплати в рахунок повного відшкодування моральної шкоди становить 20100,00 грн.

Станом на день настання страхового випадку у 2023 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі встановлено у сумі 6700,00 грн, а тому загальний розмір страхового відшкодування витрат на поховання становить 80400,00 грн. Витрати на поховання понесені в розмірі 900,00 грн, платником (замовником) яких є ОСОБА_6 , яка відповідно до письмової заяви від 16.12.2025 просить здійснити відшкодування витрат по похованню на банківські реквізити позивача. Відповідачем було прийнято рішення та виплачено 450,00 грн, яка є 50% від 900,00 грн загального розміру витрат на поховання, у зв`язку з чим сума, яка належить до виплати в рахунок повного відшкодування витрат на поховання становить 450,00 грн.

Крім того, на день смерті ОСОБА_5 на його утриманні перебував син ОСОБА_1 , якому той час було 19 років та який був студентом денної форми навчання Черкаського державного фахового бізнес-коледжу за освітньою програмою «Інженерія програмного забезпечення». Таким чином, позивач ОСОБА_1 є особою, яка має право на відшкодування шкоди у зв`язку із загибеллю батька. Мінімально гарантований загальний розмір страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника, становить 241200,00 грн, який розрахований за формулою: 36 х 6700,00 грн. Відповідачем здійснено виплату відшкодування пов`язаного із втратою годувальника у розмірі 120600,00 грн, яка є 50% від 241 200,00 грн. У зв`язку з чим сума, яка належить до виплати в рахунок повного відшкодування шкоди, пов`язаного із втратою годувальника, становить 120600,00 грн.

По страховому випадку відповідачем в добровільному порядку здійснено виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 в сумі 141150,00 грн. Також в добровільному порядку із заявами на виплату страхового відшкодування до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» звернулася донька загиблого ОСОБА_2 та відповідачем прийнято рішення про виплату їй страхового відшкодування в сумі 33600,00 грн (в рахунок відшкодування моральної шкоди 20100,00 грн та витрат на виготовлення та спорудження надгробного пам`ятника в сумі 13500,00 грн). Отже, у межах даного страхового випадку відповідачем у добровільному порядку вже було здійснено страхові виплати на загальну суму 174750,00 грн. Встановлений законом ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю одного потерпілого становить 260000,00 грн, отже невикористаною залишається сума 85250,00 грн, яка підлягає виплаті в межах страхового ліміту, а саме 20100,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, належної синові потерпілого, 450,00 грн в рахунок відшкодування витрат на поховання та 64700,00 грн в рахунок відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою годувальника.

З урахуванням здійснених відповідачем виплат та встановленого законом ліміту відповідальності, обсяг страхового відшкодування у межах 260000,00 грн не вичерпано, а тому невиплачена частина страхової суми у розмірі 85250,00 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 29.06.2026 позовні вимоги задоволено з посиланням на неповне виконання відповідачем зобов`язань по виплаті страхового відшкодування у обсягах, визначених законодавством.

Відповідач 29.07.2026 подав на вказане рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відхилити позовні вимоги у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у постанові про закриття кримінального провадження № 12023250310000199 від 31.01.2024 вказано, що у діях водія автомобіля жодних невідповідностей ПДР не було, натомість саме пішохід, будучи у стані алкогольного сп`яніння та в темному одязі у темну пору доби раптово вибіг на проїзну частину поза межами пішохідного переходу.

Отже, шкода пішоходу завдана лише внаслідок його дій.

З урахуванням наявності двох осіб, сукупними діями яких завдано шкоди та які були учасниками ДТП, Страховиком було застосовано п. 36.3 ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та відповідним чином зменшено розмір страхової виплати.

Суд першої інстанції помилково відхилив посилання на вказану правову норму, адже за її змістом має значення кількість осіб, відповідальних за завдану шкоду, а пішохід, поряд з водієм транспортного засобу, є також відповідальною особою за завдання шкоди.

Місцевий суд не врахував, що згідно частини 2 статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається та до таких обставин відноситься непереборна сила та умисел потерпілого, як у даному випадку.

Ураховуючи відсутність у водія транспортного засобу технічної можливості уникнути ДТП, що є непереборною силою, а також те, що Відповідачем сплачено Позивачу страхове відшкодування у розмірі, розрахованому на підставі норм спеціального Закону, суд першої інстанції спір у справі вирішив невірно.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу відповідача відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що приблизно о 20 год. 20 хв. 18.01.2023 у м. Черкаси по вул. Чигиринська сталася ДТП, в якій водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки «Fiat Doblo», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого останній від отриманих травм помер.

Вказана подія 19.01.2023 відділом РЗСТ слідчого управління ГУНП в Черкаській області внесена до ЄРДР за № 12023250310000199 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

На підтвердження витрат на поховання ОСОБА_4 позивачем надано копію договору замовлення на організацію та проведення поховання №195К від 08.02.2023, укладеного між ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_7 на суму 800 грн та копію товарного чека від 08.02.2023 на суму 800 грн (а.с.17), копію договору замовлення на організацію та проведення поховання №195 від 08.02.2023, укладеного між ОСОБА_6 та ФОП ОСОБА_8 та копію фіскального чеку магазину «Ритуал» на суму 100 грн (а.с. 18).

31.01.2024 старший слідчий в ОВС ВРЗСТ СУ ГУНП в Черкаській області Є. Романча виніс постанову про закриття кримінального провадження № 12023250310000199 від 31.01.2024 підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином померлого ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_3 виданого Тарасівською с/радою Звенигородського району Черкаської області (а.с. 16).

Третя особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є дочкою померлого ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_4 виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Звенигородської райдержадміністрації Черкаської області (а.с. 15).

ОСОБА_6 є колишньою дружиною ОСОБА_4 , що вбачається з рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 08.04.2019 у справі №694/435/19 про розірвання шлюбу між ними (а.с.15).

Згідно довідки Черкаського державного фахового бізнес-коледжу №2533 від 07.10.2025 позивач ОСОБА_1 навчався на денній формі навчання в Черкаському державному бізнес-коледжі, закладі вищої освіти за освітньою програмою «Інженерія програмного забезпечення». 30.07.2019 зарахований до складу студентів коледжу (Наказ про зарахування №34-к від 30.07.2019). 30.06.2023 завершив навчання (Наказ №37-к від 30.06.2023) (а.с.18 зворот).

09.10.2025 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через свого представника адвоката Коновалика А. В. звернулись до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» з повідомленням про ДТП, а також ОСОБА_1 із заявами про виплату страхового відшкодування, пов`язаного із моральною шкодою в сумі 40200 грн, витратами на поховання в сумі 900 грн та втратою годувальника в сумі 241200,00 грн (а.с.19).

Листом №090226-0252/к/у/тс від 09.02.2026 року відповідачем прийнято рішення про виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 141150,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою годувальника, моральної шкоди та витрат на поховання (а.с.20 зворот).

Листом №270126-0140/к/у/тс від 27.01.2026 відповідачем прийнято рішення про виплату страхового відшкодування ОСОБА_2 у розмірі 33600,00 грн (а.с.20 зворот).

Так цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Fiat Doblo», р.н. НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №207824190, що був чинним на момент ДТП.

Серед заявлених Позивачем страховику вимог містились: 40200,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п.27.3. ст.27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», 900,00 грн в рахунок відшкодування витрат на поховання, встановленого п. 27.4. ст.27 цього Закону, та 241200,00 грн в рахунок відшкодування пов`язаного із втратою годувальника, встановленого п. 27.2. ст.27 цього Закону.

Відповідачем прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 141150,00 грн в рахунок відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою годувальника, моральної шкоди та витрат на поховання.

Заперечуючи обов`язок виплати відшкодування в повному обсязі, відповідач посилається на вину потерпілого та необхідність поділу відповідальності на двох осіб (водія та потерпілого-пішохода), що становить суть апеляційних аргументів у даній справі.

Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі вищевикладених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Згідно з ч. 5 статті 1187 ЦК України, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, учасником яких є відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування», урегульовано ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01.07.2004 (у редакції на час ДТП).

Статтею 3 вказаного закону визначено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Згідно ст. 6 вказаного закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно ст. 22 закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 зазначеного ЗУ для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Водночас у відповідності до частини другої статті 1193 ЦК України якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно частини 3 статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу (витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо), у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Отже, поділ витрат на поховання та шкоди, пов`язаної із втратою годувальника у зв`язку з грубою необережністю потерпілого є взагалі неможливим згідно ч.3 ст.1193 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до статті 27.3 ЗУ №1961-IV від 01.07.2004 розмір відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, у сукупності не може бути меншим, ніж 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку. Усім особам, які відповідно до зазначеної статті мають право на відшкодування моральної шкоди, це відшкодування виплачується рівними частинами.

Отже, положеннями статті 27.3 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 встановлений мінімальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, який не підлягає зменшенню чи коригуванню у залежності від підстав, які не зазначено у спеціальному законі.

Такий правовий висновок вбачається з постанови ВС від 24.11.2021 у справі №342/709/20.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, згідно статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, фактичний розмір шкоди може бути іншим, ніж розмір страхового відшкодування, який чітко регламентується нормами спеціального закону.

Водночас у разі недостатності страхової виплати для відшкодування шкоди потерпілому, особа, яка спричинила ДТП (страхувальник), зобов`язана відшкодувати завдану шкоду у розмірі, що залишився після виплати страхового відшкодування, та на підставі статті 1193 ЦК України може бути врахована вина потерпілого у спричиненні ДТП у правовідносинах щодо виплати страхувальником розміру шкоди, який лишився після зарахування сум, сплачених страховиком його цивільно-правової відповідальності.

Відтак приписи ст. 1193 ЦК України у правовідносинах зі страховиком застосовані бути не можуть, оскільки їх чітко регламентує спеціальний нормативно-правовий акт - Закон України №1961-IV від 01.07.2004, який і визначає розмір страхової виплати, про що обґрунтовано зробив висновки суд першої інстанції.

Приписи статті 1193 ЦК України визначення розміру страхових виплати не стосуються, оскільки мають іншу сферу правового регулювання.

З цих підстав апеляційний суд відхиляє аргументи апеляційної скарги відповідача про те, що вказана норма ЦК України є підставою для перегляду розміру страхового відшкодування, що виплачується потерпілому, адже наявність та форма умислу потерпілого щодо шкоди, яка виникла, не має значення для обрахунку страхових виплати згідно вимог спеціального законодавства.

Також за вимогами ч.3 ст.1166 ЦК України шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Отже, посилання скаржника на наявність непереборної сили щодо відсутності можливості водія уникнути наїзду на пішохода саме по собі не може бути підставою для звільнення від відшкодування завданої шкоди страховика цивільно-правової відповідальності цього водія, адже обов`язок здійснити страхову виплату вбачається з вимог спеціального закону у сфері страхування (ст. 22 ЗУ №1961-IV від 01.07.2004).

Як вірно зауважив суд першої інстанції, зменшення розміру відшкодування у зв`язку з доведенням грубої необережності потерпілого можливе тільки у тому випадку, якщо вимоги заявляються безпосередньо до винуватця. До страхової компанії це договірна вимога, яка виникає зі страхового договору укладеного, між винуватцем та страховиком, за яким у потерпілого виникає право вимагати відшкодування за рахунок страхової виплати.

Крім того, скаржник у обґрунтування свої заперечень проти висновків місцевого суду у справі, посилається на п. 36.3 ст. 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004, згідно якого у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

З аналізу змісту вказаних приписів законодавства вбачається, що вони стосуються відповідальності за шкоду, яку завдано кількома особами, що мають право на страхове відшкодування на адресу потерпілих від їх дій осіб, тобто являються страхувальниками - водіями транспортних засобів, адже інші учасники дорожнього руху, зокрема пішоходи, свою цивільно-правову відповідальність у порядку даного закону не страхують.

Відтак у даному випадку неправильно застосовувати вище зазначену норму матеріального права, оскільки вона стосується відшкодування, коли шкода третім особам завдана внаслідок взаємодії двох і більше джерел підвищеної небезпеки і, відповідно, можливий поділ завданої шкоди між джерелами підвищеної небезпеки, а не між джерелом підвищеної небезпеки і третьою особою, якій завдано шкоду.

Отже, апеляційні аргументи відповідача з посиланнями на приписи п. 36.3 ст. 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 апеляційний суд відхиляє.

Пунктом 27.3. Закону України №1961-IV від 01.07.2004 встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

За матеріалами даної справи у загиблого в ДТП ОСОБА_4 відсутні батьки, оскільки він належав до категорії осіб, позбавлених батьківського піклування, на момент ДТП він був розлучений, та мав двох дітей: доньку ОСОБА_2 ат сина ОСОБА_1 (позивач у справі).

На день настання страхового випадку статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6700,00 грн.

З урахуванням викладеного, загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 80400,00 грн, що виплачується рівними частинами особам, які мають право на отримання страхового відшкодування.

Отже, частка, яка припадає на кожну особу, що має право на отримання страхового відшкодування (сина та доньки загиблої в ДТП особи) в порядку пункту 27.3. Закону України №1961-IV від 01.07.2004 за шкоду заподіяну смертю потерпілого дорівнює по 40200,00 грн для кожного.

З цих підстав суд першої інстанції вірно визначив розмір коштів, які мають бути стягнуті з відповідача у справі, що скаржник при апеляційному перегляді під сумнів не ставить.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 29.06.2026 у даній цивільній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України у зв`язку з відхиленням вимог апеляційної скарги судові витрати скаржника за апеляційний перегляд справи до відшкодування не підлягають.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу - відхилити.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 29.06.2026 у даній цивільній справі - залишити без змін.

Судові витрати відповідача в апеляційному суді не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 08.09.2026.

Суддя-доповідач

Судді