Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №569/14035/14-ц — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/14035/14-ц

Провадження № 22-ц/4815/1871/26

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Кучина Н.Г.

Ухвалу суду першої інстанції

постановлено: 21 липня 2026 року

у м. Рівне Рівненської області

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

учасники справи:

скаржник (боржник) – ОСОБА_1 ;

стягувач – Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк";

особа, рішення та дії якої оскаржуються, - приватний виконавець виконавчого округу Рівненської області Капустіна Дарія Анатоліївна;

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни – адвоката Ковальова Віктора Михайловича на додаткову ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 21 липня 2026 року,

в с т а н о в и в:

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Д.А. (далі – приватний виконавець Капустіна Д.А. або виконавець) щодо відкриття виконавчого провадження № 77240071.

Скасовано постанову приватного виконавця Капустіної Д.А. про відкриття виконавчого провадження від 18 лютого 2025 року, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071.

Скасовано постанову приватного виконавця Капустіної Д.А. про арешт коштів боржника від 18.02.2025, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071.

В задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

30 червня 2026 року ОСОБА_1 подала заяву про намір подати докази понесених судових витрат відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України. Просила вирішити питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення у справі на підставі розрахунку та доказів, які будуть подані нею протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

01 липня 2026 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про стягнення судових витрат. Просила стягнути з приватного виконавця Капустіної Д.А. на її користь документально підтверджені судові витрати в загальному розмірі 57 581,20 гривень.

08 липня 2026 року ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області клопотання ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі за її скаргою на дії приватного виконавця Капустіної Д.А. повернуто скаржнику без розгляду. Роз`яснено ОСОБА_1 , що повернення клопотання не перешкоджає повторному зверненню із таким клопотанням до суду після усунення обставин, які стали підставою для повернення клопотання.

10 липня 2026 року ОСОБА_1 повторно звернулася із заявою про стягнення судових витрат. Просила стягнути з приватного виконавця Капустіної Д.А. на її користь документально підтверджені судові витрати у справі № 569/14035/14-ц в загальному розмірі 57 581,20 гривень.

Звертала увагу, що до складу понесених витрат входять витрати на тимчасове проживання у м. Рівне під час прибуття для участі у судових засіданнях та здійснення процесуальних дій; витрати на проїзд та придбання пального для прибуття до суду; поштові витрати на направлення процесуальних документів суду, приватному виконавцю, стягувачу, їх представникам та органам державної влади рекомендованими і цінними листами з описом вкладення та SMS-повідомленням про вручення; витрати на придбання поштових марок і конвертів; інші документально підтверджені витрати, безпосередньо пов`язані з розглядом цієї справи.

Додатковою ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 21 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із приватного виконавця Капустіної Д.А. на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, у розмірі 3 080 гривень.

В задоволенні решти заяви відмовлено.

У поданій через свого представника – адвоката Ковальова В.М. апеляційній скарзі виконавець, вважаючи оскаржувану додаткову ухвалу незаконною та необґрунтованою, що полягало у порушенні норм процесуального права і фактично – невідповідності висновків суду обставинам справи, просить її скасувати у частині стягнення 3 080 гривень витрат, відмовити ОСОБА_1 у задоволенні скарги в цій частині та стягнути із скаржника на користь виконавця витрати на правничу допомогу, докази понесення яких будуть подані додатково.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом висновків Верховного Суду, що висловлені у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/129 і від 20 вересня 2022 року у справі №756/11978/16-ц з приводу стягнення витрат на правничу допомогу та поштових витрат (будь-якого висновку про стягнення витрат на SMS-повідомлення касаційним судом зроблено не було). Навпаки, у постанові від 31 липня 2024 року у справі №758/11022/21 Верховний Суд визнав необґрунтованим стягнення поштових витрат на направлення процесуальних документів.

Зауважує, що ОСОБА_1 при розгляді справи заявлено десять клопотань, які частково не направлялися її учасникам. Незрозумілим вважає те, що скаржник сама ж добровільно сплачувала витрати на SMS-доставку повідомлення про вручення кореспонденції.

На його думку, помилковим є стягнення судом витрат на придбання конвертів, поштових марок і вартості SMS-повідомлень за направлення непроцесуальних документів, які не пов`язані з розглядом справи, – неодноразових скарг до Міністерства юстиції України, Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Національного агентства з питань запобігання корупції.

Крім того, ОСОБА_1 не подавала попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, пропустивши п`ятиденний строк для подання заяви щодо розподілу судових витрат і не заявивши клопотання про поновлення пропущеного строку. Ці обставини суперечать висновкам Верховного Суду у постановах від 10 січня 2024 року у справі №285/5547/21 та від 22 квітня 2024 року у справі №346/2744/21.

Вважає, що спірні 3 080 гривень витрат підлягали би пропорційному зменшенню судом попередньої інстанції відповідно до задоволених вимог. При цьому оскаржувана ухвала є похідною від ухвали Рівненського міського суду від 30 червня 2026 року, а тому при зміні апеляційним судом основного судового рішення не може зберігати чинність і ця ухвала.

Звертає увагу на неврахування судом рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації", "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України", "Краска проти Швейцарії", а також просить врахувати висновки у постановах Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21, від 21 червня 2023 року у справі №757/42885/19-ц, від 23 листопада 2023 року у справі №466/725/20.

Отже, додаткова ухвала суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення заяви ОСОБА_1 , а саме про стягнення із виконавця на її користь 3 080 гривень понесених судових витрат.

У поданому відзиві ОСОБА_1 , вважаючи оскаржувану ухвалу законною і обґрунтованою, просить її залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно із ч. 1 ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Норми частин першої, третьої ст. 270 ЦПК України передбачають, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частиною третьою ст. 141 ЦПК України унормовано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Згідно з пунктом 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Як звернув увагу суд, на підтвердження понесених витрат ОСОБА_1 подано докази про тимчасове проживання у м. Рівне за період з 23 квітня 2026 року по 17 травня 2026 року, договір та розписка на суму 32 500,00 гривень; тимчасове проживання у м. Рівне за період з 11 червня 2026 року по 14 червня 2026 року, договір та розписка на суму 5 200,00 гривень; тимчасове проживання у м. Рівне за період з 28 червня 2026 року по 02 липня 2026 року, договір та розписка на суму 6 500,00 гривень; поштові витрати (квітень - червень 2026 року), накладні та фіскальні чеки АТ «Укрпошта» на суму 3 080,00 гривень; витрати на проїзд (пальне) за квітень - червень 2026 року, фіскальні чеки автозаправних станцій та банківські документи на суму 10 301,20 гривень.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із часткової доведеності і обґрунтованості заяви ОСОБА_1 , оскільки витрати скаржника на відправку кореспонденції є такими, що пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, правомірно заявлені нею на підставі п. 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України.

При цьому ОСОБА_1 не доведено належними та допустимим доказами витрати, які пов`язані з переїздом до м. Рівне з Республіки Польща, а саме факт її постійного проживання в Республіці Польща, а також необхідність у зв`язку з цим найму житла у м. Рівне, а, отже, витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту, а також наймом житла, повинна нести самостійно скаржник.

Крім того, судом наголошено, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат в зазначеному розмірі, адже цей розмір має бути не лише доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Тому зробивши висновок, що ОСОБА_1 понесла витрати, пов`язані з розглядом справи в частині направлення поштової корепонденції іншим учасникам справи, що визнано фактичним та неминучим, судом стягнуто із приватного виконавця Капустіної Д.А. на користь скаржника 3 080 гривень понесених витрат.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 , а саме щодо витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту та наймом житла, відмовлено.

Проте з висновками у частині стягнення 3 080 гривень судових витрат колегія суддів погодитися не може.

Так, ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано неправомірними дії приватного виконавця Капустіної Д.А. щодо відкриття виконавчого провадження № 77240071.

Скасовано постанову приватного виконавця Капустіної Д.А. про відкриття виконавчого провадження від 18 лютого 2025 року, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071.

Скасовано постанову приватного виконавця Капустіної Д.А. про арешт коштів боржника від 18.02.2025, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071.

В задоволенні решти вимог скарги відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 08 вересня 2026 року апеляційну скаргу представника виконавця – адвоката Ковальова В.М. задоволено.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 30 червня 2026 року в оскаржуваній частині скасовано.

ОСОБА_1 відмовлено у частині скарги на неправомірні дії та рішення приватного виконавця Капустіної Д.А. про визнання неправомірними дій виконавця щодо відкриття виконавчого провадження № 77240071, скасування постанови приватного виконавця Капустіної Д.А. про відкриття виконавчого провадження від 18 лютого 2025 року, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071, та скасування постанови приватного виконавця Капустіної Д.А. про арешт коштів боржника від 18.02.2025, що ухвалена при примусовому виконанні виконавчого листа № 569/14035/14-ц, виданого 19 січня 2015 року у виконавчому провадженні № 77240071.

В решті ухвалу суду першої інстанції (щодо відмови ОСОБА_1 в задоволенні скарги) залишено без змін.

Відповідно до ст. 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

З правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21, вбачається, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у cправі № 922/3289/21.

Згідно зі ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Приходячи до висновку про скасування додаткової ухвали суду першої інстанції, колегія суддів бере до уваги, що ухвалу Рівненського міського суду від 30 червня 2026 року скасовано 08 вересня 2026 року Рівненським апеляційним судом і в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Отже, оскаржувана ухвала втратила силу зі скасуванням основної ухвали та прийняттям апеляційним судом постанови про відмову ОСОБА_1 у задоволенні скарги. Тому судові витрати скаржника, пов`язані з розглядом її скарги, покладаються на неї ж.

При цьому враховується, що відповідно до правил ст. 367 ЦПК України апеляційним судом переглядається додаткова ухвала суду попередньої інстанції щодо її законності і обґрунтованості в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто в неоскаржуваній частині це судове рішення апеляційному перегляду не підлягає. Підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни – адвоката Ковальова Віктора Михайловича задовольнити.

Додаткову ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 21 липня 2026 року в оскаржуваній частині скасувати.

ОСОБА_1 відмовити у частині заяви про стягнення з приватного виконавця виконавчого округу Рівненської області Капустіної Дарії Анатоліївни витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, у розмірі 3 080 гривень.

В решті додаткову ухвалу суду першої інстанції (щодо відмови ОСОБА_1 в задоволенні заяви) залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

С.С.Шимків