Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №154/1221/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 154/1221/26 Головуючий у 1 інстанції: Кусік І. В.

Провадження № 22-ц/802/1075/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Матвійчук Л. В.,

суддів Осіпука В. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Трикош Н. І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Котовича Б. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Кавасакі» про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - Заматова Романа Валерійовича на рішення Володимирського міського суду Волинської області від 03 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до Фермерського господарства «Кавасакі», в якому просить стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 100000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що в період з 26.06.2020 року по 28.07.2020 року ФГ «Кавасакі» на розрахунковий рахунок НОМЕР_1 отримало від ТОВ «Плант Фармінг» кошти в загальному розмірі 100000 грн з призначенням платежу «Сплата за розподіл чистого прибутку». Вказує, що ФГ «Кавасакі» ніколи не було учасником ТОВ «Плант Фармінг», а тому були відсутні правові підстави для ТОВ «Плант Фармінг» перераховувати кошти у розмірі 100000 грн, як розподіл чистого прибутку від господарської діяльності товариства.

ТОВ «Плант Фармінг» на адресу відповідача направив вимогу, в якій просив протягом 7 днів з дати отримання вимоги перерахувати кошти в сумі 100000 грн на розрахунковий рахунок ТОВ «Плант Фармінг». Однак відповідачем кошти на рахунок ТОВ «Плант Фармінг» не перераховано.

Також зазначає, що 09.01.2026 року між ТОВ «Плант Фармінг» та позивачкою ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги № 09/01-2, відповідно до положень ст.ст. 512–519 Цивільного кодексу України. Відповідно до умов вказаного договору, первісний кредитор відступив, а новий кредитор прийняв право грошової вимоги у розмірі 100 000 грн до боржника ФГ «Кавасакі», що виникло у Первісного кредитора внаслідок перерахування грошових коштів Боржнику платіжними квитанціями: № 1639 від 17.07.2020 на суму 20 000 грн., з призначенням платежу «Сплата за розподіл прибутку, згiдно рах. N11 вiд 06.07.2020 р., без ПДВ»; № 1636 від 26.06.2020 р. на суму 40 000 грн., з призначенням платежу «Сплата за розподiл чистого прибутку, рах. N10 вiд 25.06.2020 р., без ПДВ», № 1656 від 28.07.2020 на суму 40 000 грн, з призначенням платежу «Сплата за розподiл чистого прибутку, згiдно рах. N13 вiд 28.07.2020 р., без ПДВ».

Позивач просив стягнути з ФГ «Кавасакі» на свою користь грошові кошти у сумі 100000 грн як безпідставно отримані.

Рішенням Володимирського міського суду Волинської області від 03 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Фермерського господарства «Кавасакі» про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) відмовлено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФГ «Кавасакі» 11200 (одинадцять тисяч двісті) гривень витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду представник позивача ОСОБА_2 адвокат Заматов Р. В. подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, не дослідив усіх доказів у їх сукупності та не надав належної оцінки ключовим доводам позивача, чим порушив вимоги статей 89, 263, 264 та 265 ЦПК України. Висновок суду про те, що спірні 100 000 грн були сплачені саме на виконання Договору про спільну діяльність, ґрунтується виключно на припущеннях та не підтверджений жодними належними і допустимими доказами, оскільки у справі відсутні докази настання передбачених Договором юридичних фактів, з якими пов`язувалося виникнення відповідного грошового зобов`язання. Суд безпідставно поклав в основу рішення припущення про укладеність та чинність Договору, не перевіривши доводи позивача щодо відсутності погодження його істотної умови — предмета договору, що саме по собі має вирішальне значення для правильного застосування норм матеріального права. Відсутність індивідуалізації земельних ділянок, які нібито були вкладом у спільну діяльність, а також відсутність доказів існування у відповідача належним чином зареєстрованого права оренди на зазначені земельні ділянки свідчать про відсутність належної правової підстави для виникнення договірних правовідносин між сторонами. Суд першої інстанції повністю проігнорував докази, які свідчать про фактичне існування між сторонами суборендних, а не договірних відносин у межах спільної діяльності, не дослідив їх у сукупності та не навів жодних мотивів їх відхилення. Суд також неправильно застосував доктрину заборони суперечливої поведінки, не встановивши необхідних передумов для її застосування, не дослідивши питання добросовісності обох сторін та фактично застосувавши зазначений принцип вибірково лише до позивача. За відсутності належних доказів існування договірного зобов`язання правовідносини сторін підлягають регулюванню положеннями статті 1212 ЦК України, а спірні грошові кошти мають розглядатися як безпідставно набуте майно, що підлягає поверненню позивачу. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ФГ «Кавасакі» Котович Б. В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Також представником відповідача до відзиву подано клопотання про прийняття та долучення до матеріалів справи доказів понесених судових витрат у суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений ст. 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) вказано, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Судом першої інстанції встановлено, що 15.05.2019 року між ФГ «Кавасакі» (Сторона 1) та ТОВ «Остер-Центр Агро» (Сторона2) було укладено Договір про спільну діяльність, згідно якого сторони домовилися спільно діяти без утворення юридичної особи, без об`єднання вкладів сторін для досягнення спільної мети, що не суперечить чинним законам України, а саме: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування інших однорічних і дворічних культур: вирощування інших багаторічних культур; змішане сільське господарство; допоміжна діяльність у рослинництві; після урожайна діяльність; оброблення насіння для відтворення: діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною; оптовою торгівлею та інші необхідні види діяльності згідно класифікатору КВЕД. Згідно п. 2.1. Договору Сторони між собою домовилися про такі внески: Сторона - 1 зобов`язується в якості свого внеску в спільну діяльність надати: - земельні ділянки, загальною площею 186,8326 га, які зазначені в п.1.3.1 даного Договору та Додатку №1, який є невід`ємною його частиною. Згідно п. 2.1.2. Договору Сторона - 2 зобов`язується в якості свого внеску в спільну діяльність поставити: - за власний рахунок матеріально-технічні ресурси (насіннєвий матеріал, засоби захисту рослин, мінеральні добрива, паливно-мастильні матеріали, необхідне технологічне обладнання і т.д.), тобто всі необхідні засоби для виконання технологічних процесів у сільськогосподарському товарному виробництві в обсягах і номенклатурі, складених агрономічною та інженерною службою; - власні та залучені трудові ресурси, які володіють необхідними професійними навичками, знаннями, кваліфікацією для досягнення поставлених цілей спільної діяльності; - грошові кошти у розмірах, необхідних для обробітку площ земельних ділянок, які підлягають спільному обробітку.

Відповідно до пункту 4.2.1. Договору про спільну діяльність Сторона-1(ФГ «Кавасакі») після реалізації врожаю до 01 листопада поточного року отримує від Строни-2 (ТОВ «Остер-Центр Агро») грошові кошти у розмірі 3 відсотків чистого доходу, але не менше 100 000 грн.

Повідомленням ТОВ «Плант Фармінг» від 25.11.2019 року підтверджується, що ТОВ «Остер-Центр Агро» було перейменовано у ТОВ «Плант Фармінг», а останнє є правонаступником усіх прав та обов`язків товариства.

Як встановлено судом, згідно ксерокопій платіжних доручень: № 12639 від 17.07.2020 року ТОВ «Плант Фармінг» на рахунок ФГ «Кавасакі» здійснено платіж в сумі 20000 грн., призначення платежу: сплата за розподіл прибутку, згідно рахунку № 11 від 06.07.2020 року, без ПДВ; № 1636 від 26.06.2020 року ТОВ «Плант Фармінг» на рахунок ФГ «Кавасакі» здійснено платіж в сумі 40000 грн призначення платежу: сплата за розподіл чистого прибутку, згідно рахунку № 10 від 25.06.2020 року, без ПДВ; № 16546 від 28.07.2020 ТОВ «Плант Фармінг» на рахунок ФГ «Кавасакі» здійснено платіж в сумі 40000 грн., призначення платежу: сплата за розподіл чистого прибутку, згідно рахунку № 13 від 28.07.2020 року, без ПДВ.

Таким чином, між ФГ «Кавасакі» та ТОВ «Остер-Центр Агро», яке в подальшому було перейменоване у ТОВ «Плант Фармінг», існували господарські відносини щодо спільного обробітку земельних ділянок та вирощування сільськогосподарської продукції. ТОВ «Плант Фармінг» перераховував відповідачу кошти в період з 26.06.2020 року по 28.07.2020 року тричі різними сумами в загальному розмірі 100000 грн.

Отже, саме на виконання зазначених умов договору ТОВ «Плант Фармінг» і були здійснені спірні платежі із призначенням «сплата за розподіл чистого прибутку». При цьому розмір спірних платежів фактично відповідає мінімальному гарантованому розміру виплати, прямо передбаченому пунктом 4.2.1 договору про спільну діяльність.

Таким чином, регулярне здійснення платежів, наявність у призначенні платежу посилання на конкретні рахунки виключає випадковий чи помилковий характер перерахування коштів та свідчить про існування між сторонами узгоджених договірних правовідносин, що унеможливлює застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.

09.01.2026 року між позивачем ОСОБА_2 та ТОВ «Плант Фармінг» укладено Договір відступлення права вимоги № 09/01-2. Однак відступлення права вимоги не створює нового права вимоги та не змінює природи самого зобов`язання. Новий кредитор набуває лише ті права, які фактично існували у первісного кредитора на момент відступлення. Оскільки у ТОВ «Плант Фармінг» були відсутні правові підстави для вимоги повернення коштів, то і позивач не набула такого права. Крім того, сам факт укладення договору відступлення права вимоги на користь фізичної особи не спростовує наявності між первісними сторонами господарських та договірних правовідносин, в межах яких і були здійснені спірні платежі.

Враховуючи наведене, позивач всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не довела належними, достатніми та достовірними доказами обставини, які мають значення для справи і на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а саме: безпідставне набуття та утримання відповідачем без належних на те правових підстав грошових коштів у розмірі 100000 грн, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові ОСОБА_2 у цій справі.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови про витребування безпідставно отриманих активів (грошових коштів) ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Однак, апеляційний суд не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, які суд вважав, обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи виходячи з наступного.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Крім того, якщо сторона відповідача без поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин неподання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі, у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат. Такі правові висновки викладені в постановах Верховного суду від 10.01.2024 у справі № 285/5547/21, від 22.04.2024 у справі №346/2744/21.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених відповідачем витрат складено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 22.05.2026 року, у якому наведено розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11200 гривень (а.с.98, т.1).

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідачем не надано суду належних доказів понесення судових витрат в такому розмірі, а тому безпідставно стягнув витрати на правничу допомогу з позивача в користь відповідача.

Представником відповідача лише до відзиву на апеляційну скаргу надані докази понесення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, а саме: договір № б/н про надання професійної правничої допомоги від 20 травня 2026 року, акт № 1 приймання-передачі наданих послуг на правничу допомогу в суді першої інстанції від 20 липня 2026 року, рахунок № 1/154/1 від 20 липня 2026 року на оплату витрат в суді першої інстанції в сумі 11200 грн з клопотанням про визнання поважними причини подання таких доказів безпосередньо до суду апеляційної інстанції та врахування зазначених доказів під час перевірки доводів апеляційної скарги щодо судових витрат.

Однак, нормами процесуального права не передбачена можливість подання доказів понесення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції безпосередньо до апеляційного суду. Разом з тим, акт № 1 приймання-передачі наданих послуг за правничу допомогу в суді першої інстанції та рахунок № 1/154/1 на оплату витрат в суді першої інстанції в сумі 11200 грн складені 20 липня 2026 року, тоді як рішення суду ухвалене 03 червня 2026 року, тобто із значним пропуском строку передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Отже, оскільки стороною відповідача не надано суду доказів надання правничої допомоги відповідно до положень ст.ст. 137- 141 ЦПК України, тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність у суду першої інстанції передбачених законом підстав для стягнення таких витрат у розмірі 11200 грн з позивача на користь відповідача, а тому рішення в частині витрат на правову допомогу підлягає скасуванню відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України.

Також не підлягає до задоволення клопотання представника відповідача Котовича Б. В. про стягнення 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи в апеляційному суді з огляду на таке.

Відповідно до п. 1.2. Договору № б/н від 20.05.2026 року про надання професійної правничої допомоги укладеного між ФГ «Кавасакі» та адвокатом Котовичем Б. В. правнича допомога може включати: аналіз позовної заяви та доданих матеріалів; консультування Клієнта; аналіз договору про спільну діяльність, платіжних документів та інших доказів; пошук і аналіз законодавства та судової практики; формування правової позиції; підготовку й подання відзиву на позовну заяву; підготовку заперечень на відповідь на відзив; підготовку інших необхідних процесуальних заяв і пояснень; представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції.

Отже, умовами цього договору передбачений обов`язок адвоката Котовича Б. В. надавати правничу допомогу відповідачу в суді першої інстанції. Інших доказів, які б передбачали домовленість між ФГ «Кавасакі» та адвокатом Котовичем Б. В. на представництво інтересів в суді апеляційної інстанції суду не надано, сам по собі акт № 2 приймання-передачі наданих послуг за підготовку відзиву на апеляційну скаргу в цій справі від 20 липня 2026 року та рахунок від 21 липня 2026 року на оплату таких послуг в розмірі 5000 грн не можуть бути самостійною підставою для відшкодування витрат на правничу допомогу за відсутності договору в якому передбачені такі послуги адвоката.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в стягненні з ОСОБА_2 на користь відповідача 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з апеляційним переглядом справи.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - Заматова Романа Валерійовича задовольнити частково.

Рішення Володимирського міського суду Волинської області від 03 червня 2026 року у цій справі, в частині стягнення витрат на правничу допомогу скасувати.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді :