Рішення від 02 липня 2026 р. у справі №758/16233/25 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/16233/25

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

03 липня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач через свого представника звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на його користь моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

В обґрунтування позову зазначено, що 25.02.2025 м. Гостомель Бучанського району Київської області України було атаковане та окуповане російською федерацією. 08.03.2022 ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 прибув до Гостомеля, щоб надати допомогу в евакуації цивільних осіб, де його було незаконно позбавлено волі із застосуванням зброї військовослужбовцями рф. Позивача утримували у нелюдських умовах разом із іншими полоненими в морозильній камері на території аеропорту «Антонов». Позивача багаторазово били, катували, принижували та погрожували розстрілом. Внаслідок пережитих катувань та нелюдських умов позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження, інвалідність та втратив праву гомілку. Зазначені ушкодження зумовили необхідність тривалого стаціонарного та амбулаторного лікування, а також медичної реабілітації позивача. Враховуючи викладене, позивач зазнав значних душевних страждань, набув інвалідність, у зв`язку з чим звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2025 головуючим суддею у справі визначено Ковбасюк О.О.

Ухвалою суду від 21.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу за правилами загального позовного провадження, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, а позивачам - відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 22.12.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач не з`явився, в прохальній частині позовної заяви просив розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті суду, у судове засідання повторно не з`явився, відзив на позов у встановлені строки не подав.

З огляду на викладене та при відсутності заперечень сторони позивача, суд ухвалив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення, оскільки згідно ст. 281 ЦПК України, якщо відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та не подав відзив, а позивачі не заперечують проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

При вирішені питання щодо розгляду справи в заочному порядку суд виходив з того, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Дослідивши письмові матеріали справи відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, згідно з якою у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, повно і всебічно оцінивши всі фактичні обставини справи та докази, які мають значення для розгляду справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Верховним Судом у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19 викладено правову позицію, відповідно до якої після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російської федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди цієї країни бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави.

У відповідності до положень ст. 32 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року та ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» МЗС було розроблено алгоритм дій з питання отримання згоди російської сторони на відмову від судового імунітету держави у зв`язку із розглядом судами України цивільних справ за позовами проти російської федерації, за яким МЗС доручало Посольству України в російській федерації передати до Міністерства закордонних справ російської федерації ноту МЗС з питання отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету під час розгляду судовими органами України справ за позовами проти російської федерації.

Разом із тим, у зв`язку з порушенням російською федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного акту, Паризької Хартії для Нової Європи та ряду інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справ України 24.02.2022 нотифікувало МЗС російської федерації про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та російською федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в російській федерації та російської федерації в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 року. Комунікація МЗС з органами влади російської федерації також не здійснюється.

Отже, подальше застосування зазначеного вище алгоритму з отримання згоди російської федерації на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.

Окрім того, відповідно до ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.

У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Частиною 1 ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №686/13212/19.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Так, відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Загальновідомо, що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 акт агресії кваліфікується, зокрема, як вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії російської федерації проти України як порушення п. 4 ст. 2 статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування російської федерації з України.

Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

27.04.2022 Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи»

№ 2433, якою визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 Про Заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

З урахуванням викладеного, звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 18.05.2022 у справі №760/17232/20-ц, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21, від 12.10.2022 у справі №463/14366/21, від 28.08.2024 у справі №686/32571/23.

Як встановлено судом із письмових матеріалів справи, 25.02.2022 місто Гостомель було атаковано збройними силами рф та повністю окуповане з 25 лютого по 02 квітня 2022 року.

08.03.2022 позивач ОСОБА_1 , як цивільна особа, прибув до Гостомеля на вантажному автомобілі HYUNDAI (держ. номер НОМЕР_1 ) разом з громадянином ОСОБА_2 , щоб допомогти в евакуації цивільних осіб. У той же день близько 10 год. 30 хв. позивача було незаконно позбавлено волі із застосуванням зброї військовослужбовцями російської федерації.

З 08.03.2022 по 17.03.2022 позивача утримували проти його волі в морозильній камері разом з іншими полоненими на території аеропорту «Антонов» у м. Гостомель. Приміщення морозильної камери було абсолютно непристосованим для тривалого перебування людей: відсутність меблів, вентиляції, світла, опалення, туалету. Температура в приміщенні була низькою (близько 10 градусів за Цельсієм), що в поєднанні з легким одягом спричиняло нестерпний холод. Протягом цього періоду позивача багаторазово викликали на допити, під час яких били, катували, принижували. Йому особисто погрожували розстрілом, стріляючи бойовими кулями біля голови. Більше доби його утримували в ямі з трупами інших людей. Годували один раз на день не більше ніж двома ложками вареного рису або гречки, води давали пів літра на добу. Умови гігієни були відсутні, потреби справлялися у пластикові пляшки. Внаслідок численних побоїв позивачу зламали ніс, вибили зуби, травмували суглоби ніг, зламали шість ребер. Також він отримав поранення від рикошетної кулі в ногу, яка гноїлася протягом усього полону без належної медичної допомоги. Застосовувалися тортури струмом та одяганням пакету на голову.

Обставини щодо умов викрадення та незаконного утримання позивача були, зокрема, опубліковані у відеоматеріалі, опублікованому на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_1» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», в якій детально відображено історію викрадення та жорстокого поводження з цивільними особами. У вказаному сюжеті співполонений позивача ОСОБА_4 дав інтерв`ю журналістам безпосередньо у приміщеннях морозильних камер аеропорту «Антонов» у м. Гостомель, показуючи та описуючи умови утримання та допитів. Зокрема, на відео місцевий житель ОСОБА_4 , який як і позивач був викрадений та піддавався тортурам, підтверджує, що промислові холодильні кімнати використовувались для утримання українських громадян, яких били, катували та допитували, шукаючи інформацію про «лабораторії» чи «точки У». Він свідчить, що йому зламали багато ребер, його душили, а також тримали в ямі. У ямі, де було розстелено чорну клейонку, щоб «не забризкати кров`ю», ОСОБА_3 кинули першим, роздягненим, без взуття та куртки. Він згадує, що йому довелося півтори години перебувати під трупом, щоб зігрітися. У цій же ямі знаходилося тіло військового, можливо, представника СБУ, з роздробленим черепом, а також інше тіло цивільного зі зв`язаними руками, шапкою на голові та скотчем навколо шиї. За словами ОСОБА_6 , у одній з камер утримувалося 24 людини, а у сусідній холодильній камері - 28, і загалом тут перебувало понад 50 осіб, включаючи двох жінок, яких також пізніше вивезли. Він також підтверджує, що людей хапали прямо на вулицях, привозили з квартир та будинків. Свідчення та зафіксована обстановка вказують на сліди від куль у камері (де одну особу поранили в ногу), наявність ящиків від російських сухпайків та написи на стінах, які ідентифікували підрозділи окупантів, зокрема СОБР з Новосибірська.

Зазначені вище обставини підтверджують та розширюють опис незаконного позбавлення волі та жорстокого поводження, яким піддався позивач, який, як і ОСОБА_4 , є потерпілим у кримінальному провадженні 12024110000000132 від 16.02.2024.

Встановлено також, що 17.03.2022 позивача разом з іншими полоненими вивезли з Гостомеля на територію Республіки Білорусь, де утримували в ангарі для ремонту військової техніки. Насильство та побиття з боку охоронців чеченської та бурятської національностей продовжувалися.

20.03.2022 позивача разом з іншими полоненими доставили до СІЗО № 2 у м. Новозибків Брянської області російської федерації. Вже при прибутті їх зустріли жорстоким побиттям з боку співробітників СІЗО, із застосуванням палок та собак, які кусали полонених. Перебування в тюрмі супроводжувалось допитами, моральним тиском та заподіянням фізичних страждань. Позивача змушували пересуватися зігнутим під кутом 90 градусів. Погане харчування та постійні знущання призвели до діабетичної коми, оскільки позивач хворіє на цукровий діабет 2 типу, через що його, у непритомному стані, доставили до реанімації міської лікарні м. Новозибків. 22.03.2022, у день народження позивача, його сильно побили до втрати свідомості, що стало причиною госпіталізації. В СІЗО позивача примушували співати гімн рф та російські пісні, слухати пропаганду. Незаконне затримання та вивезення позивача на територію РФ не мало жодних правових підстав, ані рішення суду, ані компетентного органу державної влади. Його не повідомили про підстави арешту чи звинувачення, а також відмовили у праві на юридичний захист. Російські окупанти навмисно намагалися видати цивільних осіб, таких як позивач, за «військових злочинців» або «коригувальників» з метою подальшого обміну, грубо порушуючи Женевську конвенцію. Позивача та інших українців називали «фашистами» та «нациками».

29.04.2022 позивача вантажним літаком доставили до м. Севастополь, на територію Нахімовського училища, де він перебував близько тижня. Там його змусили підписати папери про зобов`язання «не воювати проти руських» під загрозою 15 років ув`язнення або вищої міри покарання.

06.05.2022 позивача обміняли на полонених рф та днр на території Запорізької області.

Внаслідок пережитих катувань та нелюдських умов позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження, втратив праву гомілку та отримав інвалідність.

Факт перебування в полоні та обміну підтверджується відповідною довідкою Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 685-22 від 17.06.2022.

Факт незаконного утримання позивача підтверджується копією довідки Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України про підтвердження перебування в полоні №685-22 від 17.06.2022, копією витягу з Єдиного реєстру осіб №12022250350000169 від 22.03.2022, копією посвідчення виданого позивачу в полоні, як особі що чинить супротив СВО, а також іншими доказами, долученими до матеріалів справи.

Таким чином судом встановлено, що внаслідок застосування до ОСОБА_1 фізичного насильства та катувань останньому було завдано тілесних ушкоджень у вигляді закритої травми грудної клітки зі зламами шести ребер, перелому кісток носа, вибиття зубів та травматичних ушкоджень суглобів нижніх кінцівок. Під час перебування в полоні позивач також отримав вогнепальне рикошетне поранення нижньої кінцівки (ноги). У зв`язку з ненаданням окупаційними силами належної медичної допомоги його рана зазнала інфекційного ускладнення протягом усього періоду незаконного утримування. З метою заподіяння сильного фізичного болю та моральних страждань військовослужбовцями держави-агресора до позивача застосовувалися катування електричним струмом, а також удушення шляхом одягання полімерного пакету на голову, що обмежувало доступ кисню.

Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_1 набув інвалідності. Протягом останніх двох років позивачу постійно проводилися складні оперативні втручання: хірургічна обробка та висічення некротичних тканин, а також резекційний артродез правого гомілково-ступневого суглоба. Діагностовано посттравматичний деформуючий артроз правого гомілково-ступневого суглоба ІІІ ст. за Kellgren-Lawrence. Обстеження, проведене у Німеччині, встановило тяжке двостороннє сенсомоторне ураження серединного нерва та проксимальне двостороннє ураження ліктьового нерва, які є наслідком катуваннями та зв`язуванням рук кабельними стяжками. В результаті ампутації правої гомілки позивачу встановлено ступінь тяжкості інвалідності GdB 50.

Факт каліцтва та тривалого лікування після незаконного позбавлення волі та перебування у полоні підтверджується наданими медичними документами, а саме: копією виписки із карти стаціонарного хворого №1327 від 22.05.2024; довідкою-випискою №603465 з історії хвороби стаціонарного хворого (ДУ «ІТО НАМНУ») від 13.09.2024; випискою №28350 з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (КНМКЛ №7) від 13.12.2024; копією посвідки на тимчасове проживання в Німеччині від 12.08.2025; копією медичної виписки з клініки ортопедії та травматології (Німеччина) від 07.03.2025; копією звіту обстеження в клініці неврології і психіатрії (Німеччина) від 10.09.2025; копією посвідчення про тяжку інвалідність №3608999 від 21.05.2025.

Зазначені вище обставини суд визнає доведеними, оскільки вони підтверджуються письмовими матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

За загальним правилом шкода, завдана фізичним та юридичним особам внаслідок військової агресії російської федерації та тимчасової окупації суверенної території України відшкодовується російською федерацією (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі 635/6172/17).

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12.07.2007).

У разі вирішення спору судом розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості .

Згідно із ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 2016 року).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих рф.

Відповідно до ст.ст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.

Наслідком саме збройної агресії рф відносно України (що є загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України.

За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, у тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім`ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути на його користь 600 000,00 євро, що еквівалентно 28 923 180,00 грн за офіційним курсом Національного банку України на день подання позовної заяви.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд також бере до уваги рішення ЄСПЛ у справі «Грузія проти росії (ІІ)» (заява № 38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023), яким ЄСПЛ зобов`язав росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році. Зокрема, ЄСПЛ присудив 8 240 000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20 000 євро на одну особу.

З урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин, характеру спричиненої моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що визначений позивачем розмір грошової компенсації моральної шкоди є пропорційним засадам справедливості та розумності.

Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд також враховує тривалість порушення, яке продовжує існувати і на даний час, його наслідки для позивача, який зазнав не лише глибоких душевних страждань, але й прямого, триваючого фізичного каліцтва, яке призвело до інвалідності та незворотних наслідків, які позивач змушений нести все життя.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди у сумі 600 000,00 євро, що еквівалентно 28 923 180,00 грн за офіційним курсом Національного банку України на день подання позовної заяви.

Щодо розподілу понесених позивачем судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Згідно з ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на наведене, враховуючи повне задоволення вимог позивача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь держави Україна судовий збір в розмірі 6 090,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263-268, 280-284, 288, 289, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, задовольнити.

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 600 000 (шістсот тисяч) євро, що еквівалентно 28 923 180 (двадцять вісім мільйонів дев`ятсот двадцять три тисячі сто вісімдесят) гривень 00 копійок за офіційним курсом Національного банку України на день подання позовної заяви.

Стягнути з російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації в дохід держави Україна судовий збір у розмірі 6 090 (шість тисяч дев`яносто) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін по справі:

- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

- відповідач - російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації, місцезнаходження: російська федерація, м. москва, вул. житня, буд. 14.

Повний текст рішення складено 13.07.2026.

Суддя О. О. Ковбасюк