Рішення від 04 листопада 2025 р. у справі №183/7243/24-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 183/7243/24-ц

пр. № 2-2927/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року м. Київ

Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Гуртової Т. І.,

за участю секретаря судового засідання - Бачинської Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В :

I. Зміст позовних вимог

1. У липні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якої діє адвокат Мезінов О. Г., звернулася до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач, ДСГП «Ліси України», підприємство) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 10 січня 2023 року працювала у відокремленому підрозділі відповідача - філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - філія) на посаді бухгалтера, а згодом - бухгалтера 1 категорії. 25 квітня 2024 року її ознайомлено під підпис із наказом ДСГП «Ліси України» від 12 квітня 2024 року № 694 «Про припинення філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та письмово попереджено про можливе припинення трудових відносин з 28 червня 2024 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Наказом від 20 червня 2024 року № 245-К її звільнено з роботи з 28 червня 2024 року за скороченням чисельності штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

3. Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки відповідач не дотримав вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України: філія не є юридичною особою, її працівники відповідно до пункту 11.2 Положення про філію є працівниками підприємства, а саме підприємство не ліквідовано. Відтак після попередження про наступне вивільнення відповідач був зобов`язаний запропонувати їй усі вакантні посади (іншу роботу), які існували на день попередження, з`явилися протягом двомісячного періоду та існували на день звільнення в ДСГП «Ліси України» в цілому, включаючи всі його відокремлені підрозділи (філії). Проте жодної вакантної посади, у тому числі в новоутвореній філії «Східний лісовий офіс», їй запропоновано не було.

4. Посилаючись на частину другу статті 235 КЗпП України та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), позивач просила поновити її на попередній роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 827,91 грн, розрахованої як частка від ділення нарахованої за квітень - травень 2024 року заробітної плати 35 600,00 грн на 43 робочі дні, а також стягнути витрати на професійну правничу допомогу.

5. 30 липня 2024 року позивач подала заяву про зміну (доповнення) предмета позову, якою доповнила позовні вимоги вимогою про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 200 000,00 грн, заподіяної незаконним звільненням. Позивач зазначила, що незаконне звільнення позбавило її та її сім`ю єдиного джерела доходу, спричинило постійну тривогу та страх за майбутнє, змінило звичний ритм життя, змусило позичати кошти, звертатися до суду та шукати адвоката, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя. За цю вимогу сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

II. Позиція відповідача

6. 17 червня 2025 року відповідач, в інтересах якого діє представник Бондаренко С. О., подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив поновити строк на подання відзиву.

7. Відповідач зазначив, що наказом від 12 квітня 2024 року № 694 прийнято рішення про припинення філії «Новомосковське лісове господарство» шляхом її закриття з передачею активів, пасивів та документів до філії «Східний лісовий офіс», отже на підприємстві відбулися зміни в організації виробництва і праці, що є законним повноваженням роботодавця (частина перша статті 64 ГК України). Позивача 25 квітня 2024 року ознайомлено з наказом та письмово попереджено про наступне вивільнення, тобто вимоги частини першої статті 49-2 КЗпП України дотримано.

8. Виконуючим обов`язки директора філії Прохоровим О. Г. було доручено начальникам відділів ознайомлювати працівників протягом двомісячного строку з попередженнями про вивільнення та з вакантними посадами, за їх наявності, для подальшого переведення. Позивачу пропонували вакансії за аналогічними посадами за рівнем кваліфікації та освіти до посади «бухгалтер 1 категорії», проте вона від них відмовилася. Крім того, позивача ознайомлено з відкритим інтернет-порталом (вебсайтом) ДСГП «Ліси України», на якому розміщені вакансії. Відмова від запропонованих посад є волевиявленням працівника (частина друга статті 205, частина перша статті 206 ЦК України), а у разі відмови від переведення працівник згідно з частиною третьою статті 49-2 КЗпП України працевлаштовується самостійно.

9. Відповідач наголосив, що стаття 49-2 КЗпП України не містить обов`язку ознайомлювати працівника з вакантними посадами саме під особистий підпис і не визначає форми такого ознайомлення, на що вказав Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 758/2190/23, роботодавець самостійно визначає спосіб та форму повідомлення про наявні вакантні посади.

10. Водночас відповідач повідомив, що в акті приймання-передачі кадрових документів філії «Новомосковське лісове господарство» не міститься відомостей про письмові попередження про наступне звільнення та акти ознайомлення працівників з вакансіями, тому надати акт про ознайомлення позивача з вакансіями неможливо, оскільки філія «Східний лісовий офіс» такі кадрові документи не отримувала.

11. Щодо витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначив, що спір не є складним, обсяг матеріалів незначний, судова практика з відповідного питання є сталою, а тому заявлена сума витрат є завищеною. Відповідач просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

III. Відповідь на відзив

12. 17 червня 2025 року позивач подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що відзив подано з порушенням установленого судом строку без наведення поважних причин його пропуску, у зв`язку з чим він підлягає залишенню без розгляду; водночас навела заперечення по суті доводів відповідача.

13. Позивач зазначила, що тягар доведення правомірності звільнення покладається на роботодавця (пункт 2 статті 9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158, постанова Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 303/4548/17), тому саме відповідач мав забезпечити фіксацію дій з пропонування вакансій та надати відповідні докази (листи, акти, протоколи тощо). Саме лише твердження у відзиві про пропонування вакансій без доказів є припущенням.

14. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду у справі № 758/2190/23 позивач вважає нерелевантним, оскільки у тій справі роботодавець неодноразово надсилав працівникові поштою переліки вакантних посад, і висновок про відсутність визначеної законом форми ознайомлення зроблено саме в контексті того, що направлення переліку вакансій поштою, а не вручення під підпис, не є порушенням. У цій же справі відповідач не надав доказів пропонування вакансій у будь-якій формі.

15. Довід про ознайомлення з вебсайтом підприємства позивач відхилила з посиланням на постанову Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21, за якою посилання роботодавця на інтернет-ресурс не є належним доказом виконання обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України.

16. Щодо витрат на правничу допомогу позивач зазначила, що вартість послуг за договором є фіксованою і співмірною зі складністю справи та ціною позову; сам відповідач у відзиві визнав, що підготовка процесуальних документів у справі потребує ретельного вивчення матеріалів та значної кількості судових рішень. Відповідач не довів неспівмірності витрат.

IV. Додаткові пояснення позивача

17. 25 квітня 2025 року позивач подала додаткові пояснення, в яких звернула увагу на неподання відповідачем відзиву у встановлений строк та зазначила, що у період з 25 квітня по 28 червня 2024 року в ДСГП «Ліси України» та його відокремлених підрозділах були наявні вакансії, у тому числі за професією позивача (бухгалтер), про що свідчить інформація, надана відповідачем у справі № 183/7242/24 за аналогічним позовом, та лист Державної служби зайнятості від 19 лютого 2025 року № 33/10/1419-25.

18. Також позивач зазначила, що, оскільки головне підприємство не ліквідоване, поновлення на роботі має відбуватися шляхом поновлення на рівнозначній посаді або введення скороченої посади до штатного розпису (постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16, постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21), а розмір середнього заробітку станом на 25 квітня 2025 року становить 178 000,65 грн (215 робочих днів ? 827,91 грн).

V. Процесуальні дії у справі

19. Позовну заяву подано до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, звідки справу передано за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва - за місцезнаходженням відповідача.

20. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 06 січня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву.

21. Судові засідання призначалися на 19 травня 2025 року, 25 серпня 2025 року та 05 листопада 2025 року; розгляд справи відкладався у зв`язку з неявкою учасників справи та для забезпечення їм можливості подати заяви по суті справи. Представники сторін брали участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів на підставі задоволених судом клопотань, поданих представником позивача 25 квітня 2025 року та 02 липня 2025 року.

22. У судовому засіданні 05 листопада 2025 року, в якому справу розглянуто по суті, взяли участь у режимі відеоконференції представник позивача адвокат Мезінов О. Г. та представник відповідача Денисенко Т. В. Фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (протокол судового засідання в режимі відеоконференції № 5398673). Судом заслухано пояснення сторін, досліджено письмові докази, оголошено про перехід на стадію ухвалення рішення. Відповідно до частини шостої статті 259 ЦПК України складення повного судового рішення відкладено. Повний текст рішення складено та підписано в межах строку, встановленого зазначеною нормою.

VI. Вирішення процесуальних заяв і клопотань

23. Щодо клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву. Ухвалу про відкриття провадження доставлено до електронного кабінету відповідача 18 березня 2025 року після 17 години, тому відповідно до частини шостої статті 272 ЦПК України вона вважається врученою 19 березня 2025 року, а строк на подання відзиву сплив 03 квітня 2025 року. Відзив подано 17 червня 2025 року з пропуском строку. На обґрунтування поважності причин пропуску представник відповідача послався на численні оголошення сигналу «повітряна тривога» у місті Дніпро, що перешкоджали підготовці відзиву.

24. Щодо заяви про зміну (доповнення) предмета позову. Таку заяву подано позивачем 30 липня 2024 року, тобто до відкриття провадження у справі, з дотриманням вимог частини третьої статті 49 ЦПК України. Тому справа розглядається з урахуванням доповненої позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

25. Щодо клопотань про прискорення розгляду справи. Клопотання представника позивача від 05 червня 2025 року та від 27 червня 2025 року про прискорення розгляду справи, а також заява представника відповідача Денисенко Т. В. від 06 лютого 2026 року про прискорення ухвалення рішення розглянуті судом. З огляду на те, що на дату подання цих заяв судові засідання у справі були призначені та розгляд справи здійснювався у розумні строки в умовах воєнного стану з урахуванням обставин, викладених у пунктах 21, 22 цього рішення, підстав для окремого реагування за цими заявами суд не вбачає.

VII. Обставини, встановлені судом

26. Згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_1 позивача 10 січня 2023 року прийнято на посаду бухгалтера філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (наказ від 09 січня 2023 року № 16-к); 29 січня 2024 року переведено на посаду бухгалтера 1 категорії (наказ від 25 січня 2024 року № 38-к); 28 червня 2024 року звільнено у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (наказ від 20 червня 2024 року № 245-К).

27. Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДСГП «Ліси України» (ідентифікаційний код 44768034) є юридичною особою, яка має у своєму складі відокремлені підрозділи (філії), у тому числі на час звільнення позивача - філію «Новомосковське лісове господарство» (код відокремленого підрозділу 45042763, місцезнаходження: Дніпропетровська область, Новомосковський район, село Піщанка, вулиця Червоний Кут, 1). Загальна кількість відокремлених підрозділів (філій) ДСГП «Ліси України» становить понад ста, вони розташовані у різних областях України.

28. Згідно з Положенням про філію «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженим наказом ДСГП «Ліси України» від 16 грудня 2022 року № 37, філія є відокремленим підрозділом підприємства без статусу юридичної особи (пункти 1.1, 3.1); працівники філії є працівниками підприємства (пункт 11.2); прийняття на роботу та звільнення працівників філії здійснюється директором філії згідно зі штатним розписом (пункт 5.7.4); діяльність філії припиняється, зокрема, за рішенням генерального директора підприємства, а припинення діяльності філії здійснюється шляхом її закриття (пункти 15.2, 15.3).

29. Наказом ДСГП «Ліси України» від 12 квітня 2024 року № 694 «Про припинення філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» вирішено припинити філію шляхом її закриття (пункт 1); виконуючого обов`язки директора філії Прохорова О. Г. визначено відповідальним за проведення процедури припинення та зобов`язано, зокрема, повідомити контрагентів, податкові та інші органи про припинення філії, забезпечити передачу активів, пасивів та документів до філії «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», а також попередити працівників філії про її припинення в порядку, передбаченому трудовим законодавством (пункти 2, 3); термін припинення філії визначено до 19 липня 2024 року (пункт 6).

30. 25 квітня 2024 року позивач ознайомлена з наказом від 12 квітня 2024 року № 694 та отримала письмове попередження про наступне звільнення, в якому зазначено, що у зв`язку з припиненням філії шляхом її закриття трудові відносини можливо буде припинено 28 червня 2024 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та що позивач має право стати на облік до Державної служби зайнятості. Попередження підписано виконуючим обов`язки директора філії Прохоровим О. Г. та не містить переліку вакантних посад або пропозиції іншої роботи.

31. Наказом виконуючого обов`язки директора філії Прохорова О. Г. від 20 червня 2024 року № 245-К позивача - бухгалтера 1 категорії філії «Новомосковське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» - звільнено з роботи з 28 червня 2024 року за скороченням чисельності штату працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку. Підставою наказу зазначено попередження.

32. Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05 серпня 2024 року філію «Новомосковське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» закрито; філія «Східний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» (код відокремленого підрозділу 45632138) є діючим відокремленим підрозділом підприємства (виписка від 14 березня 2024 року). Наказом виконавчого директора ДСГП «Ліси України» від 01 серпня 2024 року № 1303 затверджено передавальний акт філії «Новомосковське лісове господарство». Саме підприємство - ДСГП «Ліси України» - не припинено і не перебуває в стані припинення.

33. Відповідно до довідки про доходи від 28 червня 2024 року № 32, виданої філією «Новомосковське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та підписаної виконуючим обов`язки директора Прохоровим О. Г. і головним бухгалтером Хирею О., позивачу за квітень 2024 року нараховано заробітну плату в розмірі 17 800,00 грн, за травень 2024 року - 17 800,00 грн, а за період з січня по червень 2024 року - 132 962,37 грн.

34. Доказів того, що в період з 25 квітня по 28 червня 2024 року позивачу пропонувалися вакантні посади або інша робота в ДСГП «Ліси України» чи його відокремлених підрозділах, або доказів відсутності таких вакансій у зазначений період відповідач суду не надав. Обставину неможливості надати акт про ознайомлення позивача з вакансіями відповідач визнав у відзиві.

35. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надала договір про надання правничої допомоги та юридичних послуг від 11 червня 2024 року № 21-ФО/2024, укладений з адвокатом Мезіновим О. Г. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії МК № 001160 від 22 червня 2017 року), за умовами якого вартість складання одного процесуального документа становить 2 000,00 грн, участі в одному судовому засіданні - 1 000,00 грн, а оплата здійснюється через 60 днів після ухвалення судового рішення (пункти 3.1, 3.2); акт від 12 липня 2024 року № 1 про підготовку позовної заяви вартістю 2 000,00 грн; попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат від 12 липня 2024 року на суму від 10 000,00 до 14 000,00 грн; ордер адвоката.

VIII. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

А. Щодо законності звільнення позивача

36. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією з гарантій забезпечення права на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи.

37. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний роботодавцем у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

38. За частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці; одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації; при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

39. Статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII, передбачено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. Згідно з пунктом 2 статті 9 цієї Конвенції тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.

40. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

41. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював; оскільки обов`язок з працевлаштування покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

42. Наведена правова позиція підтверджена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 641/1334/23, де зазначено, що сам факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками, а належним виконанням такого зобов`язання є здійснення передбачених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості - інших, які відповідають його кваліфікації.

43. Ліквідація структурного (відокремленого) підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну її внутрішньої структури; така обставина може бути підставою для звільнення працівників підрозділу за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників за умови дотримання вимог частини другої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України (постанова Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-65цс12, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17).

44. Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить з того, що філія «Новомосковське лісове господарство» не була юридичною особою, а її працівники, у тому числі позивач, перебували у трудових відносинах з ДСГП «Ліси України», яке не ліквідоване. Закриття філії є зміною в організації виробництва і праці підприємства, що давало роботодавцю право на звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України лише за умови неможливості її переведення, за її згодою, на іншу роботу на тому самому підприємстві, тобто в ДСГП «Ліси України» в цілому, включаючи всі його відокремлені підрозділи.

45. Наявність у відповідача підстав для змін в організації виробництва і праці та факт персонального попередження позивача за два місяці до звільнення сторонами не оспорюються і підтверджені матеріалами справи. Спірним є питання виконання роботодавцем обов`язку із працевлаштування працівника, передбаченого частиною другою статті 40 та частиною третьою статті 49-2 КЗпП України.

46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З урахуванням пункту 2 статті 9 Конвенції МОП № 158 у спорах про поновлення на роботі тягар доведення правомірності звільнення, у тому числі виконання обов`язку щодо пропонування працівникові вакантних посад, покладається на роботодавця (постанови Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 303/4548/17, від 23 листопада 2023 року у справі № 381/4598/21).

47. Відповідач не надав жодного доказу того, що у період з 25 квітня по 28 червня 2024 року позивачу було запропоновано будь-яку вакантну посаду чи іншу роботу в ДСГП «Ліси України» або його філіях - ні під підпис, ні поштою, ні засобами електронного зв`язку, ні в іншій формі, яка б дозволяла встановити зміст пропозиції та факт її отримання працівником. Не надано і доказів відмови позивача від запропонованих посад. Попередження про наступне звільнення від 25 квітня 2024 року пропозиції іншої роботи не містить. Не надано відповідачем також доказів того, що вакантні посади, які позивач могла обіймати з урахуванням її освіти, кваліфікації та досвіду, на підприємстві у цей період були відсутні.

48. Більше того, у відзиві відповідач стверджує, що позивачу пропонували вакансії за аналогічними посадами, тобто визнає, що такі вакансії на підприємстві існували (частина перша статті 82 ЦПК України), і водночас визнає, що надати документ про ознайомлення позивача з вакансіями не може, оскільки в акті приймання-передачі кадрових документів філії відомостей про акти ознайомлення працівників з вакансіями немає. Відсутність у роботодавця документів, які мали б підтверджувати виконання ним обов`язку, покладеного на нього законом, не може бути витлумачена на користь роботодавця та на шкоду працівникові.

49. За таких обставин суд дійшов висновку, що звільнення позивача проведено з порушенням частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України, тобто з порушенням установленого законом порядку, що свідчить про незаконність звільнення. Такий самий висновок щодо звільнення інших працівників тієї ж філії, попереджених 25 квітня 2024 року і звільнених 28 червня 2024 року на підставі того самого наказу № 694, зроблено Дніпровським апеляційним судом у постановах від 18 вересня 2025 року у справі № 183/7249/24 та від 14 жовтня 2025 року у справі № 183/7237/24.

Б. Щодо поновлення на роботі

50. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту, ніж зазначений у частині першій статті 235 КЗпП України, а тому, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Законодавством не передбачена можливість поновлення на посаді, відмінній від тієї, з якої працівника було незаконно звільнено (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21).

51. Закриття філії після звільнення позивача не перешкоджає поновленню її на роботі, оскільки роботодавцем позивача є ДСГП «Ліси України», яке продовжує діяльність. У разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду (постанови Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16). Питання порядку виконання рішення в цій частині належить до компетенції роботодавця і може бути вирішене на стадії виконання рішення.

52. Оскільки останнім днем роботи позивача було 28 червня 2024 року, вона підлягає поновленню на посаді бухгалтера 1 категорії філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 29 червня 2024 року.

В. Щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу

53. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

54. Позов подано в липні 2024 року і розглядається судом понад один рік не з вини позивача (справа передавалася за підсудністю, розгляд відкладався у зв`язку з неявкою учасників справи та у зв`язку з поданням відзиву з пропуском строку), тому середній заробіток підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу - з дня, наступного за днем звільнення, по день ухвалення рішення.

55. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з підпунктом «з» пункту 1 Порядку № 100 він застосовується у випадках вимушеного прогулу. За абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 у випадках, не пов`язаних з оплатою відпусток, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до абзацу другого пункту 3 Порядку № 100 суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки. Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

56. Позивача звільнено у червні 2024 року, отже розрахунковим періодом є квітень - травень 2024 року, за які їй нараховано заробітну плату в загальному розмірі 35 600,00 грн (17 800,00 грн + 17 800,00 грн).

57. Визначаючи число відпрацьованих робочих днів розрахункового періоду, суд не може погодитися з розрахунком позивача, в якому кількість робочих днів у травні 2024 року визначено як 21, тобто з виключенням 1 та 9 травня як святкових днів. Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 73 КЗпП України щодо святкових і неробочих днів. Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 і на час розрахункового періоду він діяв. Отже, при п`ятиденному робочому тижні у квітні 2024 року було 22 робочі дні, у травні 2024 року - 23 робочі дні, а всього в розрахунковому періоді - 45 робочих днів. Суд також враховує, що сама позивач, обчислюючи кількість робочих днів вимушеного прогулу, не виключала з нього святкові дні, тому послідовне застосування Порядку № 100 вимагає такого самого підходу і до розрахункового періоду.

58. Відтак середньоденна заробітна плата позивача становить 791,11 грн (35 600,00 грн : 45 робочих днів). Розрахунок середньоденного заробітку в розмірі 827,91 грн, наданий позивачем, суд відхиляє як такий, що не відповідає пункту 8 Порядку № 100 у поєднанні з частиною шостою статті 6 Закону № 2136-IX.

59. Період вимушеного прогулу тривав з 01 липня 2024 року (перший робочий день після звільнення, оскільки 29 та 30 червня 2024 року припадали на суботу та неділю) по 05 листопада 2025 року включно. За цей період за п`ятиденним робочим тижнем без виключення святкових днів кількість робочих днів становить 353.

60. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 279 261,83 грн (791,11 грн ? 353 робочі дні). Зазначена сума визначена без утримання податків, зборів та єдиного соціального внеску, які підлягають утриманню (нарахуванню) роботодавцем при її виплаті у порядку, встановленому законодавством. У задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку в частині, що перевищує цю суму, слід відмовити.

61. Ураховуючи, що за наказом від 20 червня 2024 року № 245-К позивачу при звільненні нараховано вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку, суд зазначає, що відповідно до підпункту «б» пункту 4 Порядку № 100 та усталеної судової практики вихідна допомога є одноразовою виплатою, пов`язаною з припиненням трудового договору, і не підлягає зарахуванню в рахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а питання її повернення у зв`язку з поновленням на роботі не є предметом цього спору.

Г. Щодо відшкодування моральної шкоди

62. Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми; розмір грошового відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

63. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган. Компенсація моральної шкоди не поглинається поновленням на роботі, а має самостійне юридичне значення (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2023 року у справі № 326/789/21).

64. Судом установлено, що позивача незаконно звільнено з роботи, внаслідок чого вона протягом тривалого часу - понад шістнадцять місяців - була позбавлена заробітної плати як джерела засобів існування та змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя і захисту своїх прав у судовому порядку. Такі обставини за своїм характером об`єктивно зумовлюють душевні страждання та порушення звичного укладу життя, що не потребує підтвердження іншими доказами. Отже, наявні всі умови для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди: протиправна поведінка роботодавця, моральна шкода та причинний зв`язок між ними.

65. Визначаючи розмір відшкодування, суд враховує характер порушення (незаконне звільнення за скороченням, а не з дискредитуючих підстав, які могли б негативно вплинути на професійну репутацію позивача), необережну форму вини відповідача, тривалість порушення трудових прав позивача, а також відсутність доказів погіршення стану здоров`я позивача, звернення її за медичною або психологічною допомогою, розголосу обставин звільнення чи інших особливих негативних наслідків.

Суд також ураховує, що майнові наслідки незаконного звільнення в повному обсязі компенсуються стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, а тому розмір відшкодування моральної шкоди не повинен дублювати цю компенсацію.

Заявлений позивачем розмір 200 000,00 грн, який більш ніж у десять разів перевищує її середньомісячний заробіток, суд вважає таким, що не відповідає вимогам розумності і справедливості та характеру перенесених страждань.

Виходячи з наведеного, з урахуванням тривалості порушення та ступеня душевних страждань, які об`єктивно зумовлені позбавленням джерела засобів існування, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди у 10 000,00 грн, що є співмірним з розміром трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня 2024 року, та становить приблизно половину середньомісячного заробітку позивача. У задоволенні решти цієї вимоги суд відмовляє.

Д. Оцінка інших доводів відповідача

66. Довід відповідача про те, що стаття 49-2 КЗпП України не вимагає ознайомлення працівника з вакантними посадами саме під особистий підпис і не визначає форми такого ознайомлення, з посиланням на постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 758/2190/23, суд відхиляє. Відсутність у законі вимоги щодо форми пропонування вакансій не звільняє роботодавця від обов`язку довести у разі спору сам факт пропонування вакантних посад та факт відмови працівника від них. У справі № 758/2190/23 роботодавець надав докази неодноразового надсилання працівникові поштою переліків вакантних посад, і висновок Верховного Суду стосувався саме достатності такої форми. У цій справі відповідач не надав доказів пропонування вакансій у жодній формі, тому зазначені висновки до спірних правовідносин незастосовні як такі, що зроблені за неподібних обставин.

67. Довід про ознайомлення позивача з вебсайтом підприємства, на якому розміщені вакансії, суд відхиляє, оскільки, по-перше, факт такого ознайомлення нічим не підтверджено, а по-друге, відповідно до висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21, посилання роботодавця на інтернет-ресурс, на якому працівник може ознайомитися з переліком вакантних посад, не є належним доказом виконання обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки неможливо встановити, які саме вакансії перебували на ресурсі у відповідний період, чи були там усі наявні вакантні посади, чи ознайомлювався з ними працівник і чи мав до них доступ.

68. Посилання відповідача на частину другу статті 205 та частину першу статті 206 ЦК України щодо усної форми правочинів та вчинення їх конклюдентними діями суд відхиляє, оскільки ці норми регулюють цивільні правочини і не змінюють встановленого частиною першою статті 81 ЦПК України обов`язку сторони довести обставини, на які вона посилається; за відсутності будь-яких доказів пропонування вакансій та відмови від них твердження про волевиявлення позивача є припущенням (частина шоста статті 81 ЦПК України).

69. Довід про те, що надати докази ознайомлення позивача з вакансіями неможливо через відсутність відповідних кадрових документів в акті приймання-передачі, суд відхиляє, оскільки організація кадрового діловодства та збереження документів, що підтверджують виконання обов`язків роботодавця перед працівником, є справою самого роботодавця, а ризик відсутності таких документів не може покладатися на працівника.

70. Посилання відповідача на частину першу статті 64 ГК України та на постанови Верховного Суду щодо права роботодавця самостійно визначати організаційну структуру і штатну чисельність суд бере до уваги, проте зазначає, що право роботодавця на проведення змін в організації виробництва і праці позивачем не оспорюється і судом не піддається сумніву; предметом спору є дотримання гарантій працівника при вивільненні, а не доцільність закриття філії.

Е. Висновок суду

71. Оцінивши докази в їх сукупності за правилами статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивача звільнено з порушенням установленого законом порядку, а тому позов підлягає частковому задоволенню: позивач підлягає поновленню на роботі з 29 червня 2024 року, на її користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 279 261,83 грн та моральна шкода в розмірі 10 000,00 грн; у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

72. Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню. Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Середній заробіток за один місяць вимушеного прогулу, виходячи із середньомісячного числа робочих днів у розрахунковому періоді (45 : 2 = 22,5), становить 17 799,98 грн (791,11 грн ? 22,5).

IX. Розподіл судових витрат

73. Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті). Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною шостою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави.

74. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору за вимогами про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який за своїм змістом є заробітною платою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19). Ці вимоги задоволено, тому судовий збір за них підлягає стягненню з відповідача в дохід держави: за вимогу немайнового характеру про поновлення на роботі - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року (3 028,00 грн), що становить 1 211,20 грн; за вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку - 1 відсоток від присудженої суми 279 261,83 грн, що становить 2 792,62 грн (підпункт 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Разом у дохід держави з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 003,82 грн.

75. За вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач сплатила судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Ця вимога задоволена на 5 відсотків (10 000,00 грн із 200 000,00 грн), тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 121,12 грн (2 422,40 грн ? 5 %).

76. Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат подано разом з позовною заявою відповідно до статті 134 ЦПК України; договір про надання правничої допомоги, акт наданих послуг та ордер подано разом із позовом, тобто до закінчення розгляду справи по суті (частина восьма статті 141 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу визначається згідно з умовами договору та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті. Формулювання «сплачена або підлягає сплаті» у пункті 1 частини другої статті 137 ЦПК України означає, що відсутність доказів фактичної оплати не є перешкодою для відшкодування витрат, якщо обов`язок оплати випливає з договору.

77. Актом від 12 липня 2024 року № 1 підтверджено надання послуги з підготовки позовної заяви вартістю 2 000,00 грн, що відповідає пункту 3.1.1 договору. Оцінюючи ці витрати за критеріями частини четвертої статті 137 ЦПК України, суд враховує, що позовна заява є змістовною, містить розгорнуте правове обґрунтування з посиланням на релевантну практику Верховного Суду, розрахунок середньоденного заробітку, а її вартість 2 000,00 грн є помірною порівняно з ціною позову та значенням справи для позивача, для якої йдеться про поновлення на роботі. Клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, обґрунтоване нескладністю справи, суд відхиляє, оскільки відповідач, на якого частиною шостою статті 137 ЦПК України покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат, жодних конкретних обставин на підтвердження неспівмірності суми 2 000,00 грн не навів. Оскільки позовна заява стосувалася вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, які задоволені, ці витрати підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

78. Керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 133, 134, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 270, 273, 279, 354, 430 ЦПК України, статтями 5-1, 40, 49-2, 235, 237-1 КЗпП України, статтею 23 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

1. Позов ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Поновити ОСОБА_1 на посаді бухгалтера 1 категорії філії «Новомосковське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 29 червня 2024 року.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2024 року по 05 листопада 2025 року (353 робочі дні) у розмірі 279 261 (двісті сімдесят дев`ять тисяч двісті шістдесят одна) грн 83 коп. без утримання податків, зборів та єдиного соціального внеску, які підлягають утриманню (нарахуванню) при виплаті у порядку, встановленому законодавством.

4. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

5. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 121 (сто двадцять одна) грн 12 коп.

6. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в дохід держави судовий збір у розмірі 4 003 (чотири тисячі три) грн 82 коп.

7. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

8. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 17 799 (сімнадцять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) грн 98 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 9-А, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 44768034.

Повний текст рішення складено 24 листопада 2025 року.

Суддя Тетяна ГУРТОВА