Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №757/57399/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/57399/25-ц

пр. 2-6386/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року Печерський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Вовка С.В.,

при секретарі - Ємці Д.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Карабазов Святослав Вікторович, про визнання недійсним договору дарування частини квартири,-

ВСТАНОВИВ:

У листопад 2025 року Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ляпін Дмитро Валентинович, діючи в інтересах стягувача ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_5 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Карабазов Святослав Вікторович, про визнання недійсним договору дарування частини квартири та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_4 17 лютого 2025 року було укладено договір дарування 5/8 часток квартири АДРЕСА_1 .

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карабазовим Святославом Вікторовичем та зареєстровано в реєстрі за № 78.

На підставі зазначеного договору 17 лютого 2025 року приватним нотаріусом Карабазовим С.В. прийнято рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер 77300374, відповідно до якого за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на 5/8 часток зазначеної квартири, номер запису про право власності 58589399.

Позивач зазначає, що відчуження спірного нерухомого майна відбулося за обставин існування у ОСОБА_3 невиконаного грошового зобов`язання перед ОСОБА_1 .

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року у справі № 757/52162/21-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості було задоволено.

З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто суму боргу за борговою розпискою від 16 травня 2019 року в розмірі 21 200 доларів США, 0,5 відсотка за кожен день прострочення за період з 17 липня 2019 року по 11 березня 2020 року в розмірі 1 049 405 грн 22 коп., судовий збір у розмірі 3 255 грн 10 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 966 грн 00 коп.

Рішення набрало законної сили 02 травня 2025 року.

На виконання вказаного рішення приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ляпіним Дмитром Валентиновичем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 на підставі виконавчого листа № 757/52162/21-ц від 28 липня 2025 року.

Разом з тим судом встановлено, що до цього на виконанні у приватного виконавця перебувало виконавче провадження № НОМЕР_4, відкрите на підставі виконавчого листа № 757/52162/21-ц від 31 травня 2023 року, виданого на виконання заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року.

У межах зазначеного виконавчого провадження приватним виконавцем встановлено, що належні ОСОБА_3 5/8 часток квартири АДРЕСА_1 є майном, на яке можливо звернути стягнення.

На вказане майно було звернуто стягнення, проведено його опис, арешт та оцінку, після чого майно передано на реалізацію через ДП «Сетам».

Згідно з протоколом ДП «Сетам» № 610230 від 01 травня 2024 року електронні торги за лотом № 548383 не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників.

Повторні електронні торги за лотом № 550659, призначені на 22 травня 2024 року, були припинені у зв`язку зі скасуванням ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2024 року заочного рішення від 10 лютого 2023 року.

У подальшому між ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_4 було укладено спірний договір дарування від 17 лютого 2025 року.

Таким чином, спірне майно було безоплатно відчужене боржником на користь близької особи після виникнення та існування грошового зобов`язання перед стягувачем, а також після того, як належні боржнику частки цієї квартири вже були предметом виконавчих дій у попередньому виконавчому провадженні.

Позивач вважає, що договір дарування укладено з метою виведення майна з власності боржника та унеможливлення звернення на нього стягнення у подальшому, а тому такий правочин є недійсним.

Крім того, позивач посилається на те, що відповідно до відомостей, отриманих у межах виконавчого провадження № НОМЕР_3, у боржника відсутні достатні кошти та інше майно, за рахунок якого можливо виконати судове рішення.

Ухвалою суду від 25 листопада 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

01 січня 2026 року до суду надійшов віддзив ОСОБА_3 на позовну заяву проти задоволення позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що спірний договір дарування від 17 лютого 2025 року був фактично виконаний, право власності на 5/8 часток квартири зареєстровано за ОСОБА_4 , а тому відсутні підстави вважати його фіктивним у розумінні статті 234 Цивільного кодексу України. Зазначав, що на момент укладення договору дарування заочне рішення суду, на підставі якого раніше здійснювалося виконавче провадження № НОМЕР_4, було скасовано, виконавче провадження закрито, а арешт на спірне майно не накладався. Вказував, що на момент укладення договору дарування рішення про стягнення заборгованості з нього ще не існувало та не було відкритого виконавчого провадження. Також посилався на те, що позивачем не доведено відсутності у нього іншого майна, за рахунок якого могли б бути задоволені вимоги кредитора. Відповідач зазначав, що після розірвання шлюбу у 2019 році він не проживає разом із матір`ю свого сина, ОСОБА_4 проживає з матір`ю, а сам відповідач виконує обов`язок зі сплати аліментів на його утримання. На думку відповідача, зазначені обставини свідчать про реальність договору дарування та відсутність у нього мети приховати майно або уникнути виконання грошових зобов`язань перед позивачем. Крім того, відповідач повідомив про понесення витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких попередньо визначив у 30 000 грн, та зазначив про намір подати докази їх понесення у встановлений законом строк.

17 лютого 2026 року представник позивача подав до суду клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме акта від 16 лютого 2026 року та матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_3, на підтвердження відсутності у боржника іншого майна та коштів, за рахунок яких можливе виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 17 лютого 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

17 березня 2026 року представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Лисак А.А. про залучення до участі у справі Служби у справах дітей та сім`ї, посилаючись на те, що спір стосується майнових прав неповнолітнього ОСОБА_4 .

17 березня 2026 року протокольною ухвалою, суд відмовив у залученні Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної в м. Києві державної адміністрації до участі у справі, оскільки спірні правовідносини не належать до категорії справ, визначених статтею 19 Сімейного кодексу України.

У судовому засіданні представник позивача Ляпін Д.В. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та також просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідачів Лисак А.А. проти задоволення позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, заяв, клопотань, відзивів чи інших письмових пояснень до суду не подавали.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази та оцінивши їх у сукупності, дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною п`ятою цієї статті передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Разом із тим, оцінюючи спірний договір дарування на предмет його відповідності вимогам цивільного законодавства, суд виходить із того, що реалізація особою свого права на розпорядження належним їй майном не є безумовною та має здійснюватися з додержанням загальних засад цивільного законодавства, зокрема принципів добросовісності, розумності та справедливості, а також із дотриманням прав та законних інтересів інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

За змістом частин першої, третьої та шостої статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У цивільних правовідносинах неприпустимим є використання права на розпорядження майном не з метою реалізації відповідного суб`єктивного права, а з метою уникнення виконання існуючого майнового обов`язку та позбавлення кредитора можливості отримати належне йому виконання.

Правочин, вчинений боржником на шкоду кредитору, у судовій практиці визначається як фраудаторний правочин. Фраудаторність правочину полягає у тому, що боржник, реалізуючи належне йому право на розпорядження майном, вчиняє правочин, який формально відповідає вимогам законодавства, однак фактично спрямований на зменшення його майнової маси, унеможливлення або істотне ускладнення задоволення вимог кредитора та виконання відповідного зобов`язання.

При цьому для визнання правочину фраудаторним не є обов`язковим встановлення того, що на момент його вчинення вже існувало судове рішення про стягнення заборгованості або було відкрито виконавче провадження. Визначальним є встановлення обставин, які у своїй сукупності свідчать про те, що правочин вчинено боржником недобросовісно та спрямовано на недопущення звернення стягнення на належне йому майно або іншим чином на шкоду майновим інтересам кредитора.

Зазначений підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, відповідно до яких правочин, вчинений боржником на шкоду кредитору, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства, зокрема статей 3 та 13 ЦК України, у системному зв`язку зі статтями 203 та 215 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про наявність ознак фраудаторності спірного договору дарування, суд оцінює не лише формальну відповідність правочину вимогам закону, а й поведінку відповідача до та після його укладення, час вчинення правочину, характер відчуженого майна, безоплатність його передачі, особу обдаровуваного, наявність у боржника невиконаного зобов`язання, а також наслідки такого відчуження для можливості виконання зобов`язання перед кредитором.

З огляду на встановлені судом обставини, наведені критерії у своїй сукупності наявні у спірних правовідносинах.

Так, на момент укладення договору дарування від 17 лютого 2025 року у ОСОБА_3 існувало невиконане грошове зобов`язання перед ОСОБА_1 , яке виникло ще у 2019 році.

При цьому суд враховує, що спірні 5/8 часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 до укладення оспорюваного договору вже були безпосередньо предметом примусового виконання щодо ОСОБА_3 .

Зокрема, у межах виконавчого провадження № НОМЕР_4 приватним виконавцем було встановлено належність ОСОБА_3 5/8 часток у праві власності на зазначену квартиру. Саме це майно було описано, арештовано, оцінено та передано на реалізацію через ДП «СЕТАМ».

Відповідно до протоколу проведення електронних торгів № 610230 від 01 травня 2024 року торги за лотом № 548383 не відбулися у зв`язку з відсутністю учасників. Повторні електронні торги за лотом № 550659, призначені на 22 травня 2024 року, були зупинені у зв`язку зі скасуванням 21 травня 2024 року заочного рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 лютого 2023 року.

Таким чином, хоча попереднє виконавче провадження у подальшому було закінчено у зв`язку зі скасуванням судового рішення, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 до укладення спірного договору був обізнаний як про існування грошових вимог ОСОБА_1 , так і про те, що належні йому 5/8 часток у праві власності на квартиру можуть бути використані для задоволення вимог кредитора.

За таких обставин особливої оцінки набуває подальша поведінка боржника, а саме безоплатне відчуження 17 лютого 2025 року саме цього майна шляхом його дарування своєму неповнолітньому сину ОСОБА_4 .

Суд звертає увагу, що за договором дарування ОСОБА_3 не отримав будь-якого майнового еквівалента натомість відчуженого майна. Внаслідок укладення договору 5/8 часток у праві власності на квартиру вибули з його майнової сфери та перейшли у власність іншої особи.

При цьому обдаровуваним є неповнолітній син відповідача, тобто особа, пов`язана з ним близькими сімейними відносинами. Сам по собі факт укладення правочину між родичами не свідчить про його недійсність, однак у сукупності з безоплатністю правочину, наявністю невиконаного грошового зобов`язання, попереднім зверненням стягнення саме на це майно та відсутністю у боржника іншого достатнього майна така обставина має значення для оцінки добросовісності поведінки боржника.

Верховний Суд у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 362/2740/22 зазначив, що при вирішенні питання щодо фраудаторності правочину необхідно виходити із сукупності обставин його вчинення та враховувати, чи призвів правочин до зменшення майнової бази боржника та унеможливлення або утруднення задоволення вимог кредитора.

У постанові від 05 серпня 2025 року у справі № 756/19178/21 Верховний Суд також виходив із того, що сама по собі відсутність на момент укладення правочину арешту або заборони відчуження майна не виключає можливості визнання такого правочину фраудаторним, оскільки оцінці підлягає добросовісність поведінки боржника та наслідки вчиненого ним правочину для кредитора.

Отже, доводи відповідача про те, що на момент укладення договору дарування спірне майно не перебувало під арештом, не спростовують висновку про можливість визнання правочину фраудаторним.

Так само не є визначальним для вирішення цього спору посилання відповідача на те, що на момент укладення договору дарування рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року у справі № 757/52162/21-ц ще не було ухвалене та виконавче провадження № НОМЕР_3 ще не було відкрито.

Як зазначено Верховним Судом у постанові від 05 серпня 2025 року у справі № 756/19178/21, для кваліфікації правочину як фраудаторного не є обов`язковою наявність на момент його вчинення судового рішення про стягнення заборгованості або відкритого виконавчого провадження. Важливим є встановлення існування відповідного зобов`язання та недобросовісності поведінки боржника, спрямованої на зменшення майнової бази, за рахунок якої кредитор міг би отримати виконання.

У цій справі грошове зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 виникло задовго до укладення договору дарування, а попереднє виконавче провадження безпосередньо стосувалося саме того майна, яке згодом було безоплатно відчужене боржником.

Таким чином, укладаючи договір дарування, ОСОБА_3 реалізував своє право власності на спірне майно таким чином, що наслідком цього стало зменшення його майнової сфери та позбавлення кредитора можливості звернути стягнення на це майно.

При цьому суд не встановлює фіктивності договору дарування у розумінні статті 234 ЦК України, оскільки договір був фактично виконаний, а право власності на спірне майно зареєстровано за обдаровуваним.

Разом із тим фактичне виконання договору та перехід права власності не свідчать про його добросовісність. Навпаки, саме реальне вибуття майна з власності боржника у цій справі спричинило ті наслідки, які мають значення для оцінки правочину як фраудаторного.

Верховний Суд у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 362/2740/22 розмежував фіктивні та фраудаторні правочини та вказав на неприпустимість їх одночасної кваліфікації. Отже, у цій справі суд оцінює спірний договір саме з точки зору дотримання принципів добросовісності та недопустимості зловживання правом, передбачених статтями 3 та 13 ЦК України.

Суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 підтвердила можливість звернення приватного виконавця до суду з вимогою про оспорення правочину, вчиненого боржником на шкоду стягувачу, якщо таке звернення здійснюється в інтересах стягувача та спрямоване на забезпечення виконання судового рішення.

Отже, оцінюючи спірний договір у сукупності з усіма встановленими обставинами, суд приходить до висновку, що його укладення мало наслідком фактичне виведення з майнової сфери боржника майна, яке раніше було виявлено приватним виконавцем як майно, за рахунок якого могло бути здійснено виконання грошового зобов`язання.

Вчинення такого безоплатного правочину після попереднього вжиття заходів примусового виконання щодо того самого майна, його невдалої реалізації, за наявності невиконаного грошового зобов`язання та за відсутності іншого достатнього майна, за рахунок якого можливе виконання зобов`язання, свідчить про недобросовісність поведінки боржника та наявність у правочину ознак фраудаторності.

За таких обставин суд дійшов висновку, що договір дарування від 17 лютого 2025 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карабазовим Святославом Вікторовичем за реєстровим № 78, укладений з порушенням вимог статей 3, 13 та 203 ЦК України, а тому відповідно до статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності суд зазначає, що відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію прав, відповідні речові права припиняються, а рішення суду має передбачати одночасне визнання, зміну або припинення відповідних речових прав.

Оскільки судом встановлено недійсність договору дарування, який був правовою підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на 5/8 часток у праві власності на спірну квартиру, наявні правові підстави для припинення зазначеного речового права та скасування відповідної державної реєстрації.

Таким чином, позовні вимоги приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича, який діє в інтересах стягувача ОСОБА_1 , є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп..

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів.

З урахуванням характеру заявлених вимог та кількості відповідачів суд вважає за необхідне стягнути з кожного з відповідачів по 1 211 грн 20 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 3, 13, 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в особі законного представника ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Карабазов Святослав Вікторович, про визнання недійсним договору дарування частини квартири - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карабазовим Святославом Вікторовичем, зареєстрований в реєстрі за номером: 78, укладений 17.02.2025 року між ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ).

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.02.2025 року, індексний номер 77300374 про державну реєстрацію права власності 5/8 часток квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПІ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ), вчинену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карабазовим Святославом Вікторовичем (номер відомостей про речове право: 58589399);

Стягнути з ОСОБА_3 на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_5 , на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ляпіна Дмитра Валентиновича судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Вовк С.В.