Рішення від 16 лютого 2026 р. у справі №757/40053/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/40053/25-ц

пр. 2-5103/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Вовк С,В.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України та Держави України в особі Державної казначейської служби України, у якому просить стягнути на його користь 1 000 058 грн, з яких 58 грн матеріальної шкоди та 1 000 000 грн моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що, на думку позивача, незаконними рішеннями та діями судді Личаківського районного суду міста Львова, колегії суддів Львівського апеляційного суду та колегії суддів Верховного Суду під час розгляду його заяви у кримінальному провадженні було порушено його права, гарантовані Конституцією України та Кримінальним процесуальним кодексом України.

Позивач зазначає, що 22 січня 2022 року звернувся до Личаківського районного суду міста Львова із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді від 30 грудня 2020 року у справі № 463/12590/20.

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 27 січня 2022 року, за твердженням позивача, йому було відмовлено у відкритті провадження за його заявою.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2022 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача.

Позивач вважає зазначені судові рішення незаконними, оскільки, на його думку, вони суперечать статті 459 Кримінального процесуального кодексу України та Конституції України.

Позивач вказує, що зазначеним рішенням Конституційного Суду України встановлено, що частина перша статті 459 Кримінального процесуального кодексу України не містить заборони на перегляд за нововиявленими обставинами будь-яких видів судових рішень, що набрали законної сили, зокрема ухвал слідчих суддів.

На думку позивача, наведений висновок Конституційного Суду України свідчить про незаконність судових рішень, постановлених у його справі у 2022 році, а тому є підставою для відшкодування йому матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави.

Матеріальну шкоду позивач визначає у розмірі 58 грн, які, за його твердженням, становлять витрати на поштове відправлення апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду та касаційної скарги до Верховного Суду.

Моральну шкоду позивач оцінює у 1 000 000 грн та зазначає, що внаслідок оскаржуваних ним судових рішень зазнав моральних переживань, приниження честі, гідності та ділової репутації, а також негативних переживань у відносинах із знайомими та родичами.

02 вересня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

18 листопада 2025 року до суду надійшов відзив Державної казначейської служби України у якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Зазначив, що Державна казначейська служба України не є органом, діями чи рішеннями якого, за твердженням самого позивача, йому завдано шкоду, а тому не може бути належним відповідачем у спірних правовідносинах. Крім того, Державна казначейська служба України зазначила, що позивачем не доведено незаконності судових рішень, наявності матеріальної та моральної шкоди, причинного зв`язку між оскаржуваними судовими рішеннями та заявленою шкодою.

19 листопала 2025 до суду надійшов відзив Міністерство юстиції України у якому просить відмовити у задоволенні позову повністю. Зазначив, що спір фактично виник у зв`язку з незгодою позивача з процесуальними рішеннями судів у кримінальному провадженні № 463/12590/20. На думку відповідача, позивач не довів протиправності дій суддів, факту заподіяння йому моральної та матеріальної шкоди, причинного зв`язку між такими діями та шкодою, а також розміру заявленої моральної шкоди. Також зазначило, що не має повноважень щодо здійснення правосуддя, контролю за діяльністю суддів або втручання у здійснення правосуддя, а тому не може нести відповідальність за процесуальні рішення судів.

19 листопала 2025 до суду від позивача надійшли відповіді на відзиви Міністерства юстиції України та Державної казначейської служби України я яких заперечив проти доводів відповідачів, наполягав на незаконності судових рішень у справі № 463/12590/20, посилався на Рішення Конституційного Суду України № 5-р(ІІ)/2024 від 10 квітня 2024 року, статтю 56 Конституції України та статті 1166, 1167, 1176 ЦК України, вважав доведеними факт заподіяння йому 58 грн майнової та 1 000 000 грн моральної шкоди, а також зазначав, що відповідачі не спростували його доводів щодо протиправності дій судів та заподіяної шкоди.

02 грудня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, проте подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, направив на адресу суду заяву про розгляд справи у відсутність.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в ній даних та у відсутність учасників справи.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, приходить до таких висновків.

Відповідно до статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, установлених законом.

Судом встановлено, що 22 січня 2022 року звернувся до Личаківського районного суду міста Львова із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді від 30 грудня 2020 року у справі № 463/12590/20.

Ухвалою Личаківського районного суду міста Львова від 27 січня 2022 року, як зазначає позивач, йому було відмовлено у відкритті провадження за вказаною заявою.

Постановою Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року зазначену ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на ухвалу Личаківського районного суду міста Львова від 27 січня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року.

Позивач вважає зазначені судові рішення незаконними, такими, що порушили його право на доступ до правосуддя та призвели до приниження його честі, гідності та ділової репутації, у зв`язку з чим просить покласти на державу обов`язок з відшкодування заподіяної йому матеріальної та моральної шкоди.

На підтвердження своїх доводів позивач посилається, зокрема, на рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2024 року № 5-р(ІІ)/2024, яким надано висновки щодо конституційності положень частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України та можливості перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Як зазначає позивач, висновки Конституційного Суду України, викладені у вказаному рішенні, свідчать про неправильність правової позиції, покладеної в основу судових рішень у його справі № 463/12590/20, та підтверджують незаконність дій суддів.

Позивач просить стягнути з держави на його користь 58 грн матеріальної шкоди, яка, за його твердженням, складається з витрат на поштове відправлення апеляційної скарги та касаційної скарги, а також 1 000 000 грн моральної шкоди, яку він пов`язує з моральними стражданнями, приниженням честі, гідності та ділової репутації внаслідок постановлення зазначених судових рішень.

В обґрунтування розміру матеріальної шкоди позивач зазначає, що ним понесено 29 грн витрат на поштове відправлення апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду та 29 грн витрат на поштове відправлення касаційної скарги до Верховного Суду, що разом становить 58 грн.

Розмір моральної шкоди у сумі 1 000 000 грн позивач обґрунтовує тим, що внаслідок зазначених, на його думку, незаконних судових рішень він зазнав душевних страждань, приниження честі, гідності та ділової репутації, а також негативних наслідків у спілкуванні з іншими особами.

Таким чином, судом встановлено, що фактично підставою заявлених позовних вимог позивач визначає незаконність судових рішень, прийнятих у справі № 463/12590/20, а предметом спору є вимога про відшкодування державою 58 грн матеріальної та 1 000 000 грн моральної шкоди, яку позивач вважає наслідком таких рішень.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема шляхом відшкодування майнової та моральної шкоди.

За змістом частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду лише у випадках та порядку, встановлених законом.

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом (частина 11 статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини шостої статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що при вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди суду необхідно встановлювати факт заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідного органу, а також інші обставини, які мають значення для вирішення спору.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої незаконними діями суду, необхідним є встановлення незаконності відповідних рішень, дій або бездіяльності.

Таким чином, для покладення на державу обов`язку з відшкодування шкоди необхідним є встановлення факту незаконності відповідного рішення, дії чи бездіяльності, факту заподіяння шкоди, її розміру та причинного зв`язку між незаконною поведінкою та заподіяною шкодою, а у випадках, коли вина є необхідною умовою відповідальності, також вини відповідної особи.

Зазначений підхід узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України від 05 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 року у справі № 688/2479/16-ц зробила, зокрема, правові висновки про те, що суд не має повноважень представляти державу як відповідача у судовому процесі за позовом про відшкодування шкоди, завданої під час здійснення правосуддя. Беручи до уваги принцип незалежності суду, засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) має бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу). Будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя може вимагатися тільки від держави. Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Отже, сама по собі наявність вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної, на думку позивача, незаконними судовими рішеннями, не є достатньою підставою для її задоволення. Для покладення на Державу обов`язку з відшкодування шкоди суду необхідно встановити передбачені законом підстави такої відповідальності, зокрема незаконність відповідних рішень, факт заподіяння шкоди та причинний зв`язок між незаконними діями (рішеннями) і заявленою шкодою.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Разом з тим, надані позивачем докази не встановлюють незаконності судових рішень Личаківського районного суду міста Львова від 27 січня 2022 року, Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року та Верховного Суду від 02 травня 2022 року у справі № 463/12590/20.

Позивач вважає зазначені судові рішення незаконними та такими, що порушили його права. Проте сама по собі незгода особи із судовим рішенням, його правовими висновками чи порядком застосування судом норм матеріального або процесуального права не свідчить про незаконність такого рішення та не створює автоматичного права на відшкодування шкоди.Вчинення процесуальних дій суддею (судом) під час розгляду конкретної справи та ухвалені за результатами такого розгляду судові рішення підлягають оскарженню або перегляду в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом.

Оскарження судових рішень поза межами встановленого процесуальним законом порядку шляхом пред`явлення окремого позову про відшкодування шкоди не може підміняти процедуру апеляційного, касаційного чи іншого передбаченого законом перегляду судового рішення.

При цьому позивачем не надано суду доказів того, що зазначені судові рішення у справі № 463/12590/20 були скасовані або визнані незаконними у встановленому законом порядку саме з підстав, на які він посилається як на підставу виникнення права на відшкодування шкоди.

Посилання позивача на обставини, викладені ним у позовній заяві, та його власна правова оцінка судових рішень не є належними та достатніми доказами їх незаконності.

Отже, позивачем не доведено першої та необхідної умови для покладення на державу обов`язку з відшкодування шкоди - незаконності рішень, з якими він пов`язує виникнення такої шкоди.

Крім того, позивач просить стягнути з держави 58 грн майнової шкоди, які, за його твердженням, складаються з витрат на поштове відправлення апеляційної та касаційної скарг у справі № 463/12590/20.

Разом з тим сам факт понесення зазначених витрат не є достатнім для покладення на державу обов`язку щодо їх відшкодування. Для задоволення відповідної вимоги необхідним є встановлення передбачених законом підстав відповідальності держави, зокрема незаконності рішення, дії чи бездіяльності, якою завдано шкоду, та причинного зв`язку між такою незаконною поведінкою і понесеними витратами.

Оскільки у цій справі позивачем не доведено незаконності судових рішень Личаківського районного суду міста Львова від 27 січня 2022 року, Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року та Верховного Суду від 02 травня 2022 року, відсутні правові підстави для покладення на державу обов`язку з відшкодування понесених позивачем витрат у розмірі 58 грн.

За таких обставин вимога про відшкодування 58 грн майнової шкоди задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частин 1-4 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання "особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав". Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2019 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 61-28299св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19 (провадження № 61-13787св20).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Однак, на підтвердження завдання позивачу моральної шкоди останнім до позовної заяви не надано жодних належних та достатніх доказів того, що внаслідок постановлення судами судових рішень було порушено його немайнові права, зокрема відбулось приниження честі та гідності, ділової репутації.

За таких обставин суд доходить висновку, що передбачені законом підстави для відшкодування моральної шкоди у даній справі відсутні, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення 1 000 000 грн моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Таким чином, судом не встановлено передбаченої законом сукупності умов, необхідних для покладення на державу обов`язку з відшкодування заявленої позивачем шкоди, а саме незаконності судових рішень, факту заподіяння ними майнової та моральної шкоди у заявленому розмірі та причинного зв`язку між зазначеними рішеннями і заявленою шкодою.

Саме по собі посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2024 року № 5-р(ІІ)/2024 не змінює наведеного висновку, оскільки зазначеним рішенням не встановлено незаконності ухвали Личаківського районного суду міста Львова від 27 січня 2022 року, постанови Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2022 року чи ухвали Верховного Суду від 02 травня 2022 року у справі № 463/12590/20 та не встановлено права позивача на відшкодування заявленої ним шкоди.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: С.В. Вовк