Вирок від 07 вересня 2026 р. у справі №755/13750/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/13750/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" вересня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальні провадження внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № № 12026100040001733 від 26.07.2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Кіровське Кіровського району АРК, українця, громадянина України, з вищою освітою, працюючого ІТ-спеціалістом, одруженого, військовозобов`язаного, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора: ОСОБА_4 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

обвинуваченого: ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 , 24.07.2026 року приблизно о 09.00 годині, перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, помітив на земельній ділянці ручну наступальну гранату LU 216, яка відноситься до вибухових пристроїв промислового виготовлення та бойових припасів та один промислово виготовлений споряджений вибуховою речовиною корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1.

В подальшому, перебуваючи у зазначеному місці та час, у ОСОБА_3 виник злочинний умисел на незаконне поводження зі бойовими припасами, вибуховими речовинами, а саме на придбання та носіння бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Так, реалізуючи свій злочинний умисел, що направлений на незаконне поводження зі бойовими припасами, вибуховими речовинами, а саме на придбання та носіння бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, 24.07.2026 приблизно о 09.00 годині ОСОБА_3 , перебуваючи за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6 діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з порушенням вимог п. 8.8 Положення про дозвільну систему, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №576 від 12.10.1992, постанови Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» №2471-XII від 17.06.1992, а також Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї або вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України №622 від 21.08.1998, не маючи передбаченого законом дозволу на право придбання та носіння бойових припасів, вибухових пристроїв, вибухових речовин підняв з земельної ділянки ручну наступальну гранату LU 216, яка відноситься до вибухових пристроїв промислового виготовлення та бойових припасів та один промислово виготовлений споряджений вибуховою речовиною корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1 та поклав їх до свого одягу, чим здійснив привласнення знайденого, а саме придбання бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

В подальшому, з метою доведення свого злочинного умислу, що направлений на незаконне поводження зі бойовими припасами, вибуховими речовинами, а саме на носіння бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу до кінця, ОСОБА_3 , роз`єднав ручну наступальну гранату LU 216, яка відноситься до вибухових пристроїв промислового виготовлення та бойових припасів при цьому утворивши один промислово виготовлений запал ВА F13, який є вибуховим пристроєм промислового виготовлення та відноситься до бойових припасів та один корпус ручної наступальної гранати LU 216, який є конструктивно оформленим зарядом вибухової речовини при цьому разом із промислово виготовленим спорядженим вибуховою речовиною корпусом оборонної осколкової ручної гранати Ф-1 помістив їх до верхнього одягу в який був вдягнений та 24.07.2026 приблизно о 20.00 переніс один промислово виготовлений запал ВА F13, який є вибуховим пристроєм промислового виготовлення та відноситься до бойових припасів, один корпус ручної наступальної гранати LU 216, який є конструктивно оформленим зарядом вибухової речовини та один корпус оборонної осколкової ручної гранати Ф-1, який є конструктивно оформленим зарядом вибухової речовини до закладу «Lisbon», що здійснює свою господарську діяльність за адресою: м. Київ, вул. Володимира Сосюри, 3, чим здійснив носіння бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу.

Таким чином, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене за ч. 1 ст. 263 КК України, тобто придбання та носіння бойових припасів, вибухових пристроїв, вибухових речовин без передбаченого законом дозволу.

Будучи допитаним в судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) визнав повністю, дав покази, підтвердив вищевикладені обставини його скоєння, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.

Вказав, що дійсно, 24.07.2026 року приблизно о 09 годині він був за адресою: м. Київ, вул. Будіндустрії, 6, де на землі знайшов дві гранати, які поклав до кишені куртки та пішов на роботу. Того ж дня, ввечері він пішов з другом в кафе, де залишив верхній одяг з вказаними гранатами, де випадково співробітники кафе помітивши в нього в кишені дивні предмети викликали працівників поліції, яким він згодом добровільно видав гранати.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення даного злочину, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого. Суд, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, а саме - придбанні та носінні бойових припасів, вибухових пристроїв, вибухових речовин без передбаченого законом дозволу.

При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_3 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях "Рінгвольд проти Норвегії" від 11 лютого 2003 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, "Абу Зубайда проти Литви" від 31.05.2018 року, а також "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" від 08.07.2004 року, Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також визнає здійснення добровільного платежу на потреби ЗСУ.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше несудимий, має задовільний стан здоров`я, не є інвалідом І чи ІІ групи, спосіб життя, позицію сторони обвинувачення та сторони захисту щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, а саме наявність у нього розуміння неприйнятності вчинених ним дій у цивілізованому суспільстві; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ч.1 ст.263 КК України у виді позбавлення волі, зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов`язків з числа визначених ст. 76 КК України, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Враховуючи викладене суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_3 у виді позбавлення волі зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням пропорційним вчиненому кримінальному правопорушенню та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Питання доцільності обрання запобіжного заходу суд не розглядає з огляду на відсутність з цього питання відповідного клопотання прокурора, та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд розглядає тільки ті питання, які винесені на такий розгляд сторонами.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені, вирішено відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України.

Питання заходів забезпечення кримінального провадження вирішено, згідно положень ст. 174 КПК України.

Щодо речових доказів - одної ручної наступальної гранати LU 216 та одного промислово виготовленого спорядженого вибуховою речовиною корпусу оборонної осколкової ручної гранати Ф-1, які були знищені, шляхом підриву, під час проведення судової вибухо-технічної експертизи № СЕ-19/111-26/41564-ВТХ від 14.08.2026 року, то суд позбавлений можливості вирішувати їх долю, оскільки вони вже фактично знищені.

Питання щодо інших речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід не обирався.

Цивільний позов не заявлявся.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати за проведення судової вибухо-технічної експертизи № СЕ-19/111-26/41564-ВТХ від 14.08.2026 року в сумі 8 664 гривні 48 копійок.

Арешт, накладений ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31.07.2026 року на майно, а саме на: мобільний телефон марки «XIAOMI», model: M2012K11G, IMEII: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , серійний номер НОМЕР_3 в прозорому чохлі з сім-карткою лайфселл - НОМЕР_4 - скасувати.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- мобільний телефон марки «XIAOMI», model: M2012K11G, IMEII: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , серійний номер НОМЕР_3 в прозорому чохлі з сім-карткою лайфселл - НОМЕР_4 , який було поміщено до спец. пакету WAR 1952304 - повернути власнику;

- жилетку темного кольору з лініями червоного та білого кольору, пару зелених рукавиць тактичних (безпальців), пластикову банку рідини жовтого кольору для заправки електронних сигарет, два акумулятори чорного кольору вказнані речі поміщено до спец, пакету PSP3405454, передані в камеру схову речових доказів Дніпровського УП ГУНП в м. Києві, згідно квитанції №026468 - повернути власнику.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Учасникам кримінального провадження роз`яснюється право ознайомитись із журналом судового засідання.

Суддя