Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №752/15637/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/15637/26

Провадження № 2/752/12588/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09.09.2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Данілова Т.М.

з участю секретаря Веселовської А.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому просив встановити порядок користування об`єктами нерухомого майна, а саме: виділити в користування позивача квартиру по АДРЕСА_1 , загальною площею 66,7 кв. м, а в користування відповідача - квартиру на АДРЕСА_2 , загальною площею 61,2 кв. м; стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що вказані квартири набуті сторонами за час перебування у шлюбі, право власності на обидва об`єкти зареєстровано за позивачем, між сторонами існує конфлікт, який унеможливлює досягнення добровільної згоди щодо порядку користування спільним майном, а тому порядок користування підлягає встановленню судом на підставі статей 358, 391 ЦК України.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 22 червня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.

Відповідач відзив на позовну заяву не подала.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, за час якого набули, серед іншого майна, дві квартири в Голосіївському районі міста Києва: квартиру на АДРЕСА_1 та квартиру на АДРЕСА_2 . Право власності на обидва об`єкти згідно з поданими позивачем документами зареєстровано за позивачем.

У провадженні цього ж суду перебуває цивільна справа № 752/27014/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, предметом якої, серед іншого, є визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на квартиру на АДРЕСА_1 , а за ОСОБА_1 - права особистої приватної власності на квартиру на АДРЕСА_2 , тобто розподіл права власності на ці ж самі два об`єкти нерухомості між тими ж сторонами у порядку, зворотному тому, який позивач просить встановити в межах даного спору. Вказана справа станом на дату подання цього позову перебуває на стадії підготовчого провадження, рішення по суті не ухвалено.

Ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 01.06.2026 у справі № 537/3539/26 частково задоволено заяву ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису, яким, зокрема, обмежено спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та неповнолітньою дитиною.

Відповідно до частини першої статті 355, частини першої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; у разі недосягнення згоди порядок володіння та користування спільним майном може бути встановлений судом за позовом будь-кого із співвласників. Аналогічний за змістом підхід застосовується і до майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, з огляду на частину першу статті 8 Сімейного кодексу України, якою передбачено субсидіарне застосування норм Цивільного кодексу України до сімейних відносин, не врегульованих Сімейним кодексом України.

Верховний Суд у постанові від 06.02.2023 у справі № 607/22941/21 (провадження № 61-12444св22), на яку посилається й сам позивач, зазначив, що судове рішення про встановлення порядку користування спільним майном не змінює розміру часток співвласників у праві власності на це майно, а лише виділяє співвласникам у фактичне користування частини одного й того самого об`єкта, співмірні їхнім часткам у праві спільної власності на нього.

Із наведеного випливає, що застосування інституту встановлення порядку користування майном можливе лише за наявності: (1) визначеного (встановленого законом, договором чи судовим рішенням) права спільної власності сторін на конкретний об`єкт та розміру часток кожного зі співвласників у цьому об`єкті; (2) фізичної та юридичної єдності об`єкта, порядок користування яким встановлюється, в межах якого відбувається виділення часток співвласникам у користування.

У цій справі жодна з наведених умов не дотримана.

Позивач не довів наявності визначеного права спільної власності сторін на кожен із спірних об`єктів та розміру часток кожного з подружжя в цьому праві. Із поданих документів вбачається, що право власності на обидва об`єкти нерухомості зареєстроване виключно за позивачем; жодного рішення суду, шлюбного договору, договору про поділ майна чи іншого документа, яким би визначались частки сторін у праві спільної власності на кожну з квартир, до позовної заяви не додано. Саме питання про належність цих двох об`єктів нерухомості кожній зі сторін та визначення часток у праві власності на них є предметом окремого, ще не вирішеного судового спору - справи № 752/27014/24 про поділ майна подружжя. Відтак на момент розгляду цієї справи відсутня визначеність у самому праві спільної власності сторін на спірне майно, без якої встановлення порядку користування ним є неможливим.

Позивач фактично просить не визначити порядок користування одним спільним об`єктом нерухомості, а закріпити за кожною зі сторін у виключне користування цілий окремий об`єкт нерухомого майна (одну квартиру - за позивачем, іншу - за відповідачем). За своєю правовою природою така вимога не є вимогою про встановлення порядку користування майном у розумінні статті 358 ЦК України, а по суті спрямована на розподіл (поділ) двох окремих об`єктів спільного майна подружжя між сторонами, тобто є вимогою про поділ майна подружжя, обраною в неналежній процесуальній формі. Належним способом захисту права в такому випадку є вирішення питання про поділ майна подружжя в порядку, визначеному статтями 69-71 Сімейного кодексу України, а не встановлення порядку користування за правилами статті 358 ЦК України.

Суд враховує, що предметом позову у справі № 752/27014/24, яка перебуває у провадженні цього ж суду між тими ж сторонами, є, серед іншого, визначення належності саме цих двох квартир кожному з подружжя, причому в порядку, прямо протилежному тому, який заявлено позивачем у цій справі. Задоволення позовних вимог у цій справі до вирішення по суті справи № 752/27014/24 створювало б реальний ризик ухвалення судових рішень, що суперечать одне одному, стосовно долі того самого майна між тими самими особами, що є неприпустимим з огляду на принцип правової визначеності та завдання цивільного судочинства, визначене статтею 2 ЦПК України. Питання про те, кому з подружжя перейде право власності на кожну з квартир, має вирішуватися в межах справи про поділ майна подружжя, і лише після визначення часток кожного зі співвласників у конкретному об`єкті (у разі залишення його в спільній частковій власності) може, за наявності відповідного спору, ставитися питання про встановлення порядку користування таким об`єктом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, не доведено наявності визначеного права спільної власності сторін та розміру часток у спірному майні, а задоволення позову призвело б до вирішення по суті питання, яке вже є предметом іншого незавершеного судового провадження між тими самими сторонами, що є самостійною підставою для відмови в позові.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 246, 259, 263-265, 268, 273-279, 280-282, 354 ЦПК України, статтями 8, 69-71 Сімейного кодексу України, статтями 355, 358, 391 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя