Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №717/1090/26 — Кельменецький районний суд Чернівецької області

Справа №717/1090/26

Номер провадження 2/717/634/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року Кельменецький районний суд Чернівецької області в складі:

головуючої – судді: Кудиби З. І.

секретаря: Житарюк А. С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до Кельменецького районного суду Чернівецької області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 5 000 доларів США, що, за твердженням позивача, станом на 25 травня 2026 року за офіційним курсом Національного банку України становить 221 050,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 22 лютого 2002 року передав відповідачці у позику 5 000 доларів США, про що вона власноручно написала розписку, за умовами якої зобов`язалася повернути отримані кошти до 01 травня 2007 року. Однак у встановлений строк борг не повернула.

Позивач також зазначає, що неодноразово звертався до відповідачки з вимогою про повернення боргу, однак остання кошти не повернула, посилаючись на скрутне матеріальне становище та обіцяючи повернути їх у майбутньому.

Позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь 5 000 доларів США як заборгованість за договором позики.

Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Кельменецького районного суду Чернівецької області від 06 серпня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце його проведення повідомлялася належним чином. До суду подала відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечила та просила відмовити у їх задоволенні.

У відзиві відповідачка зазначила, що не визнає позовних вимог та вважає, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду. Посилається на те, що відповідно до розписки строк повернення позики був встановлений до 01 травня 2007 року, а тому загальна позовна давність спливла 01 травня 2010 року.

Крім того, відповідачка заперечила проти тверджень позивача про те, що вона визнає наявність боргу, неодноразово обіцяла його повернути та посилалася на скрутне матеріальне становище. Зазначила, що позивач не надав доказів на підтвердження таких обставин, а вона особисто не зверталася до позивача з обіцянками повернути зазначені кошти у майбутньому.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази та доводи, викладені у позовній заяві й відзиві, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ для ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, юридичних осіб та держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 22 лютого 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли правовідносини за договором позики, відповідно до якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, а остання зобов`язалася повернути отримані кошти до 01 травня 2007 року.

Факт отримання відповідачкою грошових коштів підтверджується власноручно написаною нею розпискою від 22 лютого 2002 року, в якій зазначено суму отриманих коштів та строк їх повернення.

Відповідно до частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того самого роду та такої ж якості.

Згідно з частиною першою статті 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, надана позивачем розписка підтверджує факт укладення між сторонами договору позики, отримання відповідачкою від позивача 5 000 доларів США та погодження сторонами строку повернення позики – до 01 травня 2007 року.

Водночас вирішуючи спір, суд має надати оцінку заяві відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності.

У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_2 заявила про застосування позовної давності та зазначила, що строк для звернення позивача до суду з вимогою про повернення позики сплив 01 травня 2010 року. Також відповідачка заперечила доводи позивача про те, що вона визнавала наявність боргу, обіцяла його повернути в майбутньому та посилалася на скрутне матеріальне становище, зазначивши, що таких обставин не було.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Отже, оскільки відповідно до розписки від 22 лютого 2002 року відповідачка зобов`язалася повернути отримані в позику кошти до 01 травня 2007 року, саме зі спливом зазначеного строку у позивача виникло право вимагати примусового виконання зобов`язання та звернутися до суду за захистом свого права.

Таким чином, перебіг загальної позовної давності у цій справі розпочався 02 травня 2007 року та закінчився 01 травня 2010 року.

З позовною заявою у цій справі ОСОБА_1 звернувся лише у 2026 році, тобто після спливу встановленої законом трирічної позовної давності.

Разом із тим сам по собі факт спливу позовної давності не є підставою для відмови у прийнятті позову чи його розгляді.

Відповідно до частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачка таку заяву зробила у поданому до суду відзиві, тобто до ухвалення судом рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново, що передбачено частиною третьою статті 264 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилаючись на відсутність підстав для застосування позовної давності, позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідачки з вимогами про повернення боргу, а остання визнавала наявність заборгованості, посилалася на скрутне матеріальне становище та обіцяла повернути кошти в майбутньому.

Однак зазначені обставини відповідачка заперечує, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів вчинення нею після 01 травня 2010 року будь-яких дій, які б свідчили про визнання боргу та могли б відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перервати перебіг позовної давності.

Саме лише посилання позивача на те, що відповідачка нібито визнавала борг та обіцяла його повернути, за відсутності відповідних доказів, не може бути визнане судом достатнім для встановлення факту переривання позовної давності.

Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до суду з вимогами до відповідачки у межах встановленого законом строку позовної давності.

При цьому суд враховує, що переривання позовної давності пов`язується саме з вчиненням боржником конкретної дії, яка об`єктивно свідчить про визнання ним свого боргу або іншого обов`язку.

Не встановлено судом і обставин, які відповідно до статті 263 Цивільного кодексу України могли б бути підставою для зупинення перебігу позовної давності.

Таким чином, судом встановлено, що строк виконання відповідачкою зобов`язання щодо повернення позики сплив 01 травня 2007 року, перебіг позовної давності розпочався 02 травня 2007 року та закінчився 01 травня 2010 року. До суду з позовом позивач звернувся лише у 2026 році, тобто зі значним пропуском установленого законом строку позовної давності.

Відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Водночас позивач не навів обставин, які об`єктивно перешкоджали йому звернутися до суду за захистом свого права протягом установленого законом строку, та не надав доказів існування таких обставин. Позивач не заявляв про поновлення позовної давності та не навів поважних причин її пропуску, які могли б бути підставою для захисту порушеного права відповідно до частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, враховуючи заяву відповідачки про застосування наслідків спливу позовної давності, відсутність доказів її переривання або зупинення та відсутність поважних причин пропуску цього строку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 5 000 доларів США за договором позики задоволенню не підлягають.

Отже, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись статтями 1046, 1047, 1049, 256, 257, 261, 263, 264, 267 Цивільного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 76–81, 89, 141, 258, 259, 263–265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 9 вересня 2026 року.

Суддя Кудиба З. І.