Вирок від 07 вересня 2026 р. у справі №646/7962/24 — Основ’янський районний суд міста Харкова

Справа № 646/7962/24

Провадження № 1-кп/646/326/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 року м. Харків

Основ`янський районний суд міста Харкова у складі:

головуючий - суддя ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.06.2024 року за № 620241700200004530, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянина України, одруженого, з вищою освітою, військовослужбовця, призваного під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 України, що перебував на посаді: командира 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , маючого звання «старший лейтенант», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України

ВСТАНОВИВ:

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.08.2023 № 252, старшого лейтенанта ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду - командира 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно з вимогами ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України виїзд військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року який діє по теперішній час.

Згідно наявних у справі матеріалів сторони обвинувачення, старший лейтенант ОСОБА_5 під час проходження військової служби у складі 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 — 08.05.2024 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.

Так, 08.05.2024 приблизно о 23 год. 30 хв. командиром 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом ОСОБА_6 , у місці дислокації підрозділів частини на території АДРЕСА_2 , військовослужбовцям 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , у тому числі командиру 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, старшому лейтенанту ОСОБА_5 доведено бойове розпорядження командира НОМЕР_2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 № 20/2379дск від 08.05.2024, щодо входження визначених військовослужбовців 2 роти (в тому числі старшого лейтенанта ОСОБА_5 ) до підпорядкування командира 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_1 та створення групи закріплення на позиціях відділення «МЕРЕЖА».

Однак, старший лейтенант ОСОБА_5 , будучи невдоволеним цим наказом щодо входження визначених військовослужбовців 2 роти (в тому числі старшого лейтенанта ОСОБА_5 ) до підпорядкування командира 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_1 та створення групи закріплення на позиціях відділення «МЕРЕЖА», перебуваючи у м. Куп`янськ, Харківської області, 08.05.2024 орієнтовно о 23 год. 30 хв., діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати вказаний наказ.

Після чого, старшого лейтенанта ОСОБА_5 роззброєно та залишено в пункті тимчасової дислокації підрозділу.

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що своїми діями вчинив непокору – відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України.

Так, відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У ч. 1 ст. 91 КПК України наведені обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Серед іншого, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення; винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Виходячи з аналізу норм частини 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити, серед іншого, такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати.

Виходячи із вимог ст.ст. 2, 9 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, при цьому, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК України).

Частиною 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зміст поняття доведеності винуватості особи у вчиненні злочину «поза розумним сумнівом» розкрито у пункті 150 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», згідно з яким Суд при оцінці доказів, керується критерієм доведеності « поза розумним сумнівом». Така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Статтею 62 Конституції України встановлено презумпцію невинуватості, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Принцип презумпції невинуватості закріплений також у міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України та які, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про міжнародні договори України», є частиною національного законодавства України.

Так, у ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини зазначається, що кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинуватою доти, поки її винність не буде встановлена у законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.

Згідно з абз. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожен обвинувачений у кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно із законом.

Аналогічна норма міститься у п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Так, ЄСПЛ, який має право тлумачити Конвенцію для правильного її розуміння, у рішенні в справі «Барбера, Массеге і Джабардо проти Іспанії» зазначив, що п.2 ст.6 Конвенції вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень судді відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, оскільки обов`язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного.

Зазначене кореспондується з позицією Конституційного Суду України, згідно з якою сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред`явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність, оскільки особа не несе кримінальної відповідальності, доки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили (Рішення від 27.10.1999 року у справі №1-15/99).

Також, визначаючи поняття презумпції невинуватості у рішенні в справі «Мінеллі проти Швейцарії», ЄСПЛ зазначив, що «без доведення попередньої вини обвинуваченого в порядку, встановленому законом, і зокрема, без надання обвинуваченому можливості скористатися правом на захист, судове рішення відносно нього породжує відчуття того, що обвинувачений є справді винним».

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні від 22.04.2010 року у справі «Фатуллаєв проти Азербайджану» зазначив, що презумпція невинуватості, втілена в п.2 ст.6 Конвенції, є одним із елементів справедливого кримінального судочинства, що забороняє передчасне висловлювання як самим судом, так і представниками інших органів влади думки, що особа, яка «обвинувачується у кримінальному злочині», є винною до того, як це доведено в законному порядку.

Аналогічний висновок зроблено ЄСПЛ у п.п. 71, 81 рішення у справі «Шагін проти України».

В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд створив необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створюючи необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд дослідив, проаналізував всі докази у їх сукупності та взаємозв`язку, у відповідності критерію доведення ними обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, поза розумним сумнівом, що відповідає положенням ч. 2 ст. 17 КПК України.

Так, під час судового розгляду кримінального провадження були допитані обвинувачений, свідки, досліджені документи, інші докази, зібрані сторонами кримінального провадження.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 не заперечував обставин вчинення правопорушення, викладених вище та пояснив, що 08.05.2024 року о 23:30 у місті Куп`янську він не відмовлявся виконувати бойове завдання чи захищати позиції, а лише зазначив, що під час усного доведення до нього бойового розпорядження вважав, що воно не містило критично важливої інформації, необхідної для забезпечення безпеки військовослужбовців та належного виконання поставленого завдання, зокрема чітких координат, карт, засобів зв`язку та плану взаємодії. Обвинувачений зазначив, що діяв виключно в межах статті 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, оскільки його висловлювання та дії, на його думку, були спрямовані на уточнення отриманої інформації та забезпечення належного виконання бойового завдання, а не на умисну непокору наказу. Водночас обвинувачений ОСОБА_5 повідомив, що щиро кається у зв`язку з тим, що в ніч на 08.05.2024 року, близько 23:30, у місті Куп`янську між ним та командуванням виникло гостре непорозуміння.

Даючи оцінку показанням ОСОБА_5 суд визнає їх правдивими і достовірними, оскільки вони послідовні, об`єктивно і досить повно відображають обстановку і обставини скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, пояснюють мотив скоєного, підстав для самообмови судом не встановлено.

Крім цього, вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення знайшла своє підтвердження у показаннях свідків, які були допитані у ході судового розгляду.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що ОСОБА_5 перебував у його підпорядкуванні. Щодо психологічного стану обвинуваченого свідок зазначив, що ОСОБА_5 зі скаргами на свій психологічний стан до нього не звертався. Випадків відмови ОСОБА_5 від виконання поставлених завдань до цієї події не було.

Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що на час вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення він обіймав посаду командира роти, а ОСОБА_5 перебував у його підпорядкуванні близько трьох місяців. Свідок зазначив, що 08.05.2024 року ним під фіксацію було доведено до підлеглого особового складу бойовий наказ щодо зупинки противника. Водночас ОСОБА_5 відмовився його виконувати, посилаючись на те, що наказ був йому незрозумілим. Свідок вказав, що вважав таку відмову необґрунтованою, та зазначив, що ОСОБА_5 і раніше знаходив причини для відмови від виконання поставлених завдань. Крім того, свідок пояснив, що особовий склад перед виконанням бойового завдання забезпечувався необхідним спорядженням, зокрема тепловізорами, протигазами, боєприпасами, касками та бронежилетами, після чого військовослужбовці доставлялися до визначеного місця виконання завдання. Щодо бойової карти свідок зазначив, що вона перебувала у нього. Після доведення бойового завдання особовому складу демонструвалася відповідна карта. Водночас свідок пояснив, що бойові карти мають гриф таємності, у зв`язку з чим до доведення наказу військовослужбовці не могли бути ознайомлені з ними. Також свідок зазначив, що ОСОБА_5 раніше вже перебував на зазначених позиціях. На думку свідка, причиною відмови ОСОБА_5 від виконання наказу була наявність прориву противника.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що у травні 2024 року командиром роти було доведено до особового складу бойовий наказ. Водночас ОСОБА_5 та ще двоє військовослужбовців відмовилися від його виконання, у зв`язку з чим свідок ОСОБА_8 та інші військовослужбовці вирушили на позиції замість них. Свідок зазначив, що з позицій вони вийшли живими. Свідок пояснив, що пам`ятає факт відмови ОСОБА_5 від виконання бойового наказу, однак причини такої відмови йому невідомі. Щодо поведінки ОСОБА_5 08.05.2024 року свідок зазначив, що останній, на його думку, був наляканий.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що проходив військову службу під керівництвом ОСОБА_5 та зазначив, що особовий склад його слухав. Крім того, свідок зазначив, що особовий склад мав недостатню підготовку, а військовослужбовці самостійно облаштовували позиції. Щодо відмови ОСОБА_5 від виконання бойового наказу 08.05.2024 року свідок пояснив, що безпосередньо при цьому присутній не був, оскільки на той час отримав поранення. Водночас зазначив, що, на його думку, підставою для відмови обвинуваченого від виконання наказу могло бути неналежне укомплектування особового складу.

Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснив, що він разом із ОСОБА_5 ходили на бойові позиції. При зачитуванні наказу 08.05.2024 свідок присутній не був, відмови ОСОБА_5 від виконання наказу не чув, натомість зазначив, що останній ставив запитання та просив надати уточнення. Також свідок зазначив, що у підрозділі до ОСОБА_5 ставилися добре. Крім того, пояснив, що додаткового озброєння, окрім автомата та патронів, у них не було.

Дослідивши і перевіривши надані в ході судового розгляду показання свідків, які також є процесуальними джерелами доказів, суд дійшов висновку, що ці показання є конкретними та узгоджуються з сукупністю інших доказів, які судом покладено у вирок.

Свідки були попереджені судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів і підстав сумніватися у показах даних осіб суд не вбачає.

Окрім того, вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними в кримінальному провадженні та дослідженими в судовому засіданні наступними доказами, які суд вважає належними та допустимими, а саме:

- витягом з ЄРДР від 11.06.2024, згідно якого 08.05.2024 приблизно о 23 год. 30 хв. В т.ч. командир 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону старший лейтенант ОСОБА_5 вчинив непокору, тобто відкрито відмовився виконувати наказ начальника в умовах воєнного стану, а саме відкрито відмовився виконувати бойове розпорядження №20/2379дск від 08.05.2024 щодо входження визначених військовослужбовців роти до підпорядкування командира 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_1 та створення групи закріплення на позиціях відділення «МЕРЕЖА»;

- заявою-повідомленням про кримінальне правопорушення від 08.06.2024, в якій зазначено про те, що 08.05.2024 під час доведення бойового розпорядження ОСОБА_5 вчинив непокору, та відкрито відмовився від виконання бойового завдання;

- доповіддю №325А про факт відкритої відмови виконувати бойове розпорядження в т.ч. військослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_5 ;

- актом службового розслідування;

- витягом з журналу бойових дій ВЧ НОМЕР_1 , інв. №701/7/434,я ким підтверджується факт відмови ОСОБА_5 від виконання вимоги бойового розпорядження від 08.05.2024 щодо завдань групи закріплення після відновлення втраченого положення ПВ «ФАЗА»;

- витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №3249А «Про результати службового розслідування та покарання винних», згідно якого ОСОБА_5 за відкриту відмову виконувати бойове розпорядження від 08.05.2024 притягнуто до дисциплінарної відповідальності – суворої догани;

- рішенням командира ВЧ НОМЕР_1 про притягнення ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності;

- протоколом огляду комп`ютерних даних від 12.06.2024, згідно якого було оглянуто відеозапис, на якому в. т. ч. військовослужбовцю ОСОБА_5 було доведено бойове розпорядження командира 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону ВЧ НОМЕР_1 №20/2379адск від 08.05.2024, на що останній повідомив, що з даним завданням не згоден, не може його зрозуміти, для виконання даного розпорядження не має можливості, потребує пояснення в письмовому виді, все інше готовий зазначити в рапорті.

Крім того, вказаний відеозапис на оптичному диску був безпосередньо оглянутий та досліджений судом у судовому засіданні. Під час його перегляду судом встановлено, що на відеозаписі зафіксовано обставини доведення до ОСОБА_5 зазначеного бойового розпорядження, а також фактичну відмову обвинуваченого від його виконання.

Підстави ставити під сумнів вказані вище показання, документи та інші докази відсутні, всі вони узгоджуються між собою, є належними, допустимими, достовірними доказами, та не викликають сумнівів у суду.

Отже, аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені під час судового розгляду докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством.

Окрім цього, суд критично ставиться до письмових пояснень свідка ОСОБА_11 , наданих стороною захисту, та не бере їх до уваги при оцінці доказів у кримінальному провадженні, оскільки зазначена особа у судовому засіданні не допитувалася. Відтак суд не мав можливості перевірити їх послідовність та достовірність, з`ясувати джерело обізнаності свідка щодо обставин, викладених у письмових поясненнях, а також надати сторонам можливість поставити свідку запитання. З огляду на це письмові пояснення ОСОБА_11 не можуть бути покладені судом в основу висновків щодо доведеності вини обвинуваченого.

Так стаття 402 КК України передбачає відповідальність за непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу.

У даному випадку безпосереднім об`єктом злочину є установлений порядок підлеглості.

З об`єктивної сторони це кримінальне правопорушення вчиняється шляхом відкритої відмови виконати наказ начальника (непокори) або в іншому умисному невиконанні наказу.

Згідно зі ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командир має право віддавати накази та розпорядження, а підлеглий зобов`язаний їх виконувати сумлінно, точно та у встановлений строк, крім випадків віддавання явно злочинного наказу та розпорядження. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

Непокора є небезпечним військовим злочином, який посягає на встановлений порядок підлеглості та військової честі і породжує неорганізованість та безладдя у військових частинах, негативно позначається на боєготовності та боєздатності військових формувань.

Відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

За приписами п. 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Згідно з ч. 2 ст. 41 КК України наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Наказ завжди має бути конкретним.

Наказ (розпорядження) - це обов`язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення або невчинення підлеглим певних дій по службі, який віддається письмово, усно або іншим способом. Він може бути звернений до одного або до групи військовослужбовців і має за мету досягнення конкретного результату (зробити щось, не робити чогось). Підлеглий не повинен обговорювати наказ начальника. Згідно з Дисциплінарним статутом Збройних Сил України відповідальність за наказ несе начальник, який його віддав.

Відкрита відмова від виконання наказу визначає найбільш зухвалу форму невиконання. При такій непокорі підлеглий у категоричній формі усно або письмово заявляє, що він виконувати наказ не буде. Підлеглий також може мовчки демонстративно вчиняти дії, які свідчать про те, що наказ виконуватися не буде. Відмова може бути заявлена віч-на-віч або прилюдно.

Непокору слід вважати закінченим злочином з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту навмисного його невиконання незалежно від настання наслідків.

Водночас сам обвинувачений не заперечував факту невиконання ним наказу, мотивуючи це обставинами, зазначеними вище.

При цьому суд вказує, що мотиви вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, можуть бути різними і для кваліфікації злочину значення не мають.

Разом з тим будь-яких даних про те, що на час вчинення інкримінованого кримінального правопорушення обвинувачений мав проблеми зі здоров`ям, які б перешкодили чи могли перешкодити йому виконувати вказаний наказ, сторона захисту не надала.

З огляду на викладене, дії обвинуваченого кваліфіковано правильно, судом не встановлено будь-яких обставин для перекваліфікації дій ОСОБА_5 , а так само обставин, які б виключали злочинність його діяння, або були б підставою для звільнення від кримінальної відповідальності.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження в межах пред`явленого ОСОБА_5 обвинувачення, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_5 у пред`явленому обвинуваченні у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, є повністю доведеною, а тому його дії слід кваліфікувати за частиною 4 статті 402 Кримінального кодексу України, а саме як непокора, вчинена в умовах воєнного стану.

Відповідно до класифікації кримінального правопорушення, визначеної ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_5 , передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, є тяжким злочином.

Вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Дніпропетровськ, громадянин України, одружений, з вищою освітою, військовослужбовець, призваний під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 України, перебував на посаді: командира 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , маючий звання «старший лейтенант», зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимий.

Згідно службової характеристики, затвердженої командиром вч НОМЕР_1 , обвинувачений ОСОБА_5 зарекомендував себе як військовослужбовець, який спроможний якісно, добросовісно виконувати службові обов`язки. Поставлені командуванням завдання виконує вчасно з високою відповідальністю, в професійному відношенні підготовлений добре. На зауваження старших начальників реагує правильно, користується авторитетом та повагою в колективі.

Відповідно до медичної характеристики, затвердженої начальником медичної служби вч НОМЕР_1 : з 10.10.2023 року по 13.10.2023 року знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП Чугуївська центральна лікарня ім. М.І. Кононенка - діагноз: відкрита рана повіки та навколоочноямкової ділянки. ВТ від 09.10.2023р. Забійна рана лобної ділянки голови зліва. ЗЧМТ. СГМ; з 29.11.2023 року по 06.12.2023 року знаходився на стаціонарному лікуванні у лікувальному відділенні медичної роти в/ч НОМЕР_1 - діагноз: гострий бронхіт, міжреберна невралгія праворуч; з 24.02.2024 року по 15.03.2024 року знаходився на стаціонарному лікуванні ПХГ Сеньково - діагноз: множинне вогнепальне осколкове поранення м`яких тканин правого передпліччя, лівого стегна з наявністю сторонніх тіл від (23.02.2024).

Крім того, наявний рекомендаційний лист командира вч НОМЕР_4 полковника ОСОБА_12 , в якому останній зазначив про те, що вч НОМЕР_4 зацікавлена у проходженні ОСОБА_5 військової служби у їхньому підрозділі. Тому командування вч НОМЕР_4 просить суд врахувати зазначені обставини під час ухвалення рішення у вказаній справі та, з урахуванням інтересів обороноздатності держави, не застосовувати до ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі та розглянути можливість призначення більш м`якого покарання. Крім того, зазначив про те, що у разі прийняття судом рішення, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства, вч НОМЕР_4 гарантує: прийняти ОСОБА_5 до місця проходження служби, забезпечення виконання ним службових обов`язків відповідно до займаної посади, здійснення контролю за дотриманням військової дисципліни та вимог законодавства України.

Відповідно до частини другої статті 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Згідно вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид і розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд, відповідно до ст.ст. 65-67 КК України, враховує ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.

Судом взято до уваги наявність підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень статей 69 та 58 КК України, з огляду на наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_5 та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення. Зокрема, ОСОБА_5 визнає дійсність обставин вчинення кримінального правопорушення, щиро кається у наслідках вчиненого, активно сприяв його розкриттю та забезпеченню об`єктивного судового розгляду. Унаслідок вчиненого кримінального правопорушення шкоди не завдано, а негативні наслідки кримінального провадження обвинувачений має намір усунути шляхом продовження проходження військової служби. При призначенні покарання суд також враховує, що ОСОБА_5 раніше не судимий, має статус учасника бойових дій від 12.03.2024 року, має бажання продовжувати військову службу, на його утриманні також перебуває малолітня дитина. Крім того, суд бере до уваги рекомендаційний лист командира військової частини НОМЕР_4 щодо доцільності продовження ОСОБА_5 військової служби та прохання не призначати йому покарання, пов`язаного з позбавленням волі.

Отже, враховуючи ставлення ОСОБА_5 до вчиненого правопорушення і конкретні обставини справи, суд вважає за можливе, призначаючи покарання ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 402 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, призначити йому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 4 ст. 402 КК України для цього виду покарання, зокрема, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

Крім того, з урахуванням особи ОСОБА_5 , думки учасників провадження, суд вважає також за можливе, відповідно до ст. 58 КК України врахувати позицію сторони обвинувачення, яку було висловлено у дебатах, замінити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки на службові обмеження для військовослужбовців з відрахуванням із сум грошового забезпечення обвинуваченого в дохід держави у розмірі 15 відсотків.

На переконання суду, продовження проходження ОСОБА_5 військової служби сприятиме обороноздатності Держави Україна, а накладені обмеження, є достатніми для запобігання вчиненню як ОСОБА_5 , так й іншими особами, аналогічних кримінальних правопорушень.

Цивільний позов не заявлено.

Речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Разом з тим ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 18.06.2024 застосовано до ОСОБА_5 , повідомленого про підозру 17.06.2024, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком до 15.08.2024 із визначенням суми застави у розмірі сімдесяти розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто 211960,00 грн.

19.06.2024 взятого під варту ОСОБА_5 звільнено з ДУ «Харківський слідчий ізолятор», у зв`язку із внесенням застави у вказаному розмірі.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про зарахування ОСОБА_5 у строк покарання за даним вироком час його попереднього ув`язнення, а саме з 17.06.2024 по 19.06.2024 включно, із розрахунку один день тримання під вартою за три дні службового обмеження для військовослужбовців.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 58 КК України замість покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки призначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остаточне покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців з відрахуванням 15 (п`ятнадцяти) відсотків із суми грошового забезпечення в дохід держави строком на 2 (два) роки.

Зарахувати у строк покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строк попереднього ув`язнення з 17.06.2024 по 19.06.2024 включно, із розрахунку один день тримання під вартою за три дні службового обмеження для військовослужбовців.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з дня приведення вироку до виконання, відповідно до ч. 3 ст. 47 КВК України.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді застави з покладеними обов`язками до набрання вироком законної сили залишити без змін, після набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді застави з покладеними обов`язками - скасувати.

Після набрання вироком законної сили заставу в розмірі 211960 (двісті одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, внесену 18.06.2024 на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області у якості застави за ОСОБА_5 на підставі ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 18.06.2024 - повернути заставодавцю ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_5 ).

Після приведення вироку до виконання зобов`язати ОСОБА_5 прибути до військової частини НОМЕР_4 для подальшого проходження військової служби.

Відповідальність за своєчасне прибуття ОСОБА_5 до місця проходження військової служби покласти на засудженого та командира військової частини НОМЕР_4 .

Вирок суду може бути оскаржений в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Основ`янський районний суд міста Харкова шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1