Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №629/3235/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/3235/26

Номер провадження 2/629/1512/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 м.Лозова

Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судді -Мицик С.А., за участю секретаря судового засідання – Воєводіної О.В., представника відповідача-Хоменка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виробничий підрозділ «Служба роботи станцій» регіональна філія «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виробничий підрозділ «Служба роботи станцій» регіональна філія «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що позивачка з 23.05.1988 року по 31.03.2025 року перебувала у трудових відносинах з ВП регіональна філія «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно наказу №217/ОС від 31.03.2025 року ОСОБА_1 звільнено з посади чергового по парку цеху формування поїздів станція Лозова (дільнична) – 1 класу станції Харківського регіону, штату виробничо-технологічних підрозділів служби роботи станцій за ст. 38 КЗпП України , за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Стаж роботи ОСОБА_1 склав 36 років, 10 місяців, 8 днів. Наказом № 217/ОС від 31.03.2025 року визначено виплатити позивачу згідно п. 3.18 колективного договору у розмірі 8-ми середньомісячних заробітків, в тому числі 3-х середньомісячних заробітків, як працівнику, що вперше звільняється з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, 5- ти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті, які в день звільнення виплачені не були. В той же час згідно зазначеного наказу виплати повинні провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Так, між адміністрацією «Південна залізниця» і «Дорожнім комітетом профспілки» (Дорпрофсож) укладено Колективний договір, зі змінами та доповненнями, відповідно до п. 3.18 якого при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачується додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи для жінок понад 35 років – 5 середньомісячних заробітків. Відповідно довідки № Д-2-122 від 03.04.2026 року сума одноразової матеріальної допомоги у розмірі 3 середньомісячних заробітків становить 49 921 грн. 17 коп. Сума додаткової матеріальної допомоги у розмірі 5 середньомісячних заробітків становить 83 201 грн. 92 коп. Загалом сума 8 середньомісячних заробітків до нарахування становить 133 123 грн. 12 коп. Роботодавець станом на день подання позовної заяви так і не виплатив належну позивачу при звільненні з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових одноразову матеріальну допомогу в розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи більше 35 років – 5 середньомісячних заробітків, відповідно до Колективного договору. Таким чином не виконав свої зобов`язання за Колективним договором, заборгувавши ОСОБА_1 вказані кошти, тим самим грубо порушив права позивача, гарантовані Колективним договором. 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця. Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому права ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року в управління АТ «Укрзалізниця» не було. Положень про зворотну дію Закону в часі він не містить. На підставі вищевикладеного, просить стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі 8 середньомісячних заробітків з яких одноразова матеріальна допомога у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткова матеріальна допомога у розмірі 5 середньомісячних заробітків у сумі 133 123 грн. 12 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за період з 31.03.2025 року по день ухвалення рішення; матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки (2024 рік) у сумі 7 103 грн. 25 коп.; судові витрати за послуги адвоката у сумі 5 000 грн.

В судове засідання позивачка та її представник не з`явились, представник надала заяву про розгляд справи за їх відсутності та відповідь на відзив на позовну заяву, за змістом якого наполягала на задоволенні позовних вимог. Зазначила, що положення колективного договору є обов`язковими для роботодавця та працівників і можуть бути змінені лише за взаємною згодою сторін у встановленому законом порядку. Відповідач не довів належного внесення змін до колективного договору чи припинення дії гарантій, передбачених ним. Твердження відповідача про те, що одноразова та додаткова матеріальна допомога працівникам, які виходять на пенсію, не входить до фонду оплати праці та нараховується виключно на підставі колективного договору, не спростовує обов`язку роботодавця щодо здійснення таких виплат. Саме колективний договір є обов`язковим для виконання сторонами соціальним актом, який регулює трудові та соціально-економічні гарантії працівників. Включення відповідних виплат до колективного договору свідчить не про факультативність їх здійснення, а навпаки — про виникнення у працівника гарантованого права на їх отримання за наявності передбачених умов. Посилання відповідача на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 щодо призупинення додаткових виплат є безпідставним, оскільки незаконність відповідного рішення вже встановлена судом та підтверджена постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23. Роботодавець не вправі в односторонньому порядку погіршувати умови оплати праці та соціальних гарантій працівників, гарантованих колективним договором, що прямо суперечить вимогам ст. 9, 13, 97 КЗпП України. Таким чином, наведені у відзиві відповідача доводи не спростовують права позивача на отримання передбачених колективним договором виплат та не є підставою для відмови у задоволенні позову. Посилання відповідача на складний фінансовий стан АТ «Укрзалізниця», збитковість підприємства, здійснення евакуаційних та гуманітарних перевезень, а також наслідки воєнного стану не можуть бути підставою для невиконання трудових гарантій працівника, прямо передбачених колективним договором та трудовим законодавством. Чинне законодавство України не ставить реалізацію права працівника на оплату праці та гарантовані колективним договором виплати у залежність від фінансового стану роботодавця. Відповідно до ст. 97 КЗпП України та ст. 15 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний здійснювати оплату праці та інші передбачені виплати у встановлені строки. Доводи відповідача про правомірність призупинення виплат є необґрунтованими, оскільки сама наявність у роботодавця права ініціювати зупинення окремих положень колективного договору не звільняє його від обов`язку діяти виключно у спосіб та межах, визначених законом. При цьому відповідачем не надано належних та допустимих доказів законного зупинення саме тих положень колективного договору, які передбачають виплату позивачу матеріальної допомоги при виході на пенсію. Сам по собі лист або внутрішнє розпорядження Товариства не може підміняти собою належну процедуру внесення змін чи зупинення положень колективного договору. Крім того, відповідач фактично визнає, що виплати були передбачені колективним договором та не скасовані, а лише тимчасово призупинені внутрішнім рішенням правління, яке в подальшому було визнано судом незаконним. Посилання відповідача на погодження відповідного рішення профспілкою також не спростовує незаконності обмеження трудових прав працівників, оскільки жодна профспілка не вправі погоджувати звуження обсягу трудових гарантій всупереч вимогам законодавства. Триваюче невиконання роботодавцем обов`язку щодо проведення повного розрахунку при звільненні свідчить про триваючий характер порушення трудових прав позивача. Таким чином, доводи відповідача є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами та не спростовують права позивача на отримання належних їй виплат.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовної заяви, надав відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, за змістом яких заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що одноразова матеріальна допомога та додаткова матеріальна допомога працівникам, які виходять на пенсію, не входить до фонду оплати праці і нараховується виключно на підставі колективного договору. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, додаткові виплати, що передбачені колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, було призупинено. Так, 14.03.2022 правлінням АТ «Укрзалізниця» прийнято рішення (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) про деякі питання оплати праці працівників АТ «Укрзалізниця. Зокрема, п. 1.1.4 вказаного рішення вирішено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні керівникам регіональних філій, філій, структурних (виробничих) підрозділів, апарату управління АТ «Укрзалізниця» забезпечити реалізацію наступного заходу: інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024, залишеним в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2025 по справі № 211/7338/23, визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Укрзалізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Згідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17, відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним), індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий ак, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) не є індивідуальним, а є локальним нормативним актом. Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, закріплений в ст. 13 ЦПК України, а також вимоги ч. 3 ст. 53 даного Кодексу, постанова Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23 стосується лише учасників даної справи та не може створювати правових наслідків для осіб, які до участі у справі не залучалися (інших працівників Товариства). Також зауважив, що приймаючи за погодженням Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України рішення від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), правління АТ «Укрзалізниця» не керувалося ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», посилання на дану норму як в проекті рішення, так і у самому рішенні правління відсутнє. Рішення про призупинення виплати матеріальної допомоги є спільним рішенням роботодавця та працівників, направленим на стабілізацію роботи Товариства та забезпечення мінімально необхідних соціальних гарантій працівників в умовах воєнного стану. Зважаючи на ситуацію в державі, з метою стабілізації фінансово економічного становища товариства, збереження трудового колективу та своєчасної виплати заробітної плати виникла необхідність запровадження окремих обмежувальних заходів тимчасово на період дії правового режиму воєнного стану та до нормалізації ситуації в товаристві. Призупинення роботодавцем передбаченої колективним договором виплати матеріальної допомоги, за якою працівник звернувся після 24.03.2022, повністю узгоджується зі ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Крім того, з посиланням на правові висновки Верховного Суду зазначив щодо наявного у суду права зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Також зауважив, що строк звернення до суду особи, яка звільнена та не погоджується із виплаченими їй при звільненні сумами, обмежується трьома місцями, відлік якого розпочинається з дня одержання нею письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні. 31.03.2025 ОСОБА_1 була звільнена відповідно до наказу № 217/ОС за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію. В день звільнення грошові кошти нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні у розмірі 33014,20 грн. шляхом перерахування на банківську картку позивача. Твердження позивача про те, що їй не було надано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 подала заяву про надання інформації з розрахунку заробітної плати в електронному вигляді на її персональну E-mail адресу. На підставі цієї заяви на електронну адресу було направлено інформацію про заробітну плату. В наказі про звільнення чітко зазначено, що одноразову матеріальну допомогу відповідно до пункту 3.18 Колективного договору у розмірі 3-х середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків провести після окремого рішення правління. Відповідно у розрахунку заробітної плати не могли бути зазначені суми виплат одноразової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію. Таким чином, позивач саме з 31.03.2025 знала про невиплату вказаних вище коштів, проте, звернулась до суду лише 20.04.2026, тобто більше ніж через рік з дня звільнення, а отже з пропуском тримісячного строку на звернення до суду за захистом своїх прав. Враховуючи вимоги статті 233 КЗпП України, оскільки тримісячний строк для звернення до суду для позивача давно сплинув, відтак вказане є підставою для відмови у задоволенні позову. Вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, а також зважаючи на пропуск позивачем строку звернення до суду за захистом свого порушеного права. У зв`язку з цим відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та письмових запреченнях на відповідь на відзив на позовну заяву.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Згідно зі ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» з 23.05.1988 року по 31.03.2025 року.

Стаж роботи ОСОБА_1 склав 36 років 10 місяців 8 днів.

Згідно наказу №217/ОС від 31.03.2025 року ОСОБА_1 з 31.03.2025 звільнено з чергового по парку цеху формування поїздів станція Лозова (дільнична) – 1 класу станції Харківського регіону, штату виробничо-технологічних підрозділів служби роботи станцій за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Вищевказаним наказом також передбачено виплату позивачці одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків, передбачених п. 3.18 Колективного договору. Зазначено, що виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Між адміністрацією статутного територіально-галузевого об`єднання «Південна залізниця» і «Дорожнім комітетом профспілки» (Дорпрофсож) укладено Колективний договір, зі змінами та доповненнями, відповідно до п. 3.18 якого при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи в галузі: більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права виплачується додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи для жінок понад 35 років – 5 середньомісячних заробітків.

Згідно з розрахунком середньоденної заробітної плати, наданим виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-Сервіс» Акціонерного товариства «Українська залізниця», заробітна плата ОСОБА_1 за розрахунковий період січень–лютий 2025 року становила 35924,16 грн., а середньоденна заробітна плата – 704,40 грн.

Згідно з розрахунком середньоденної та середньомісячної заробітної плати, наданим виробничим підрозділом «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця», заробітна плата за розрахунковий період січень–лютий 2025 року склала 35924,16 грн., середньоденна заробітна плата – 704,40 грн., середньомісячна заплата 16640,39 грн. Одноразова матеріальна допомога у розмірі 3 (трьох) середньомісячних заробітків складає 49921,17 грн. Додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті в розмірі 5 (п`яти) середньомісячних заробітків складає 83201,95 грн., всього 133123,12 грн.

Згідно відповіді регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» №НЗ-1-53/765 від 08.04.2026, наданої на адвокатський запит, відповідачем не було виплачено ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки у розмірі – 7103 грн. 25 коп.

Згідно з повідомленням виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ вагон-сервіс» Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням 31.03.2025 року було нараховано 52179,49 грн., утримано податків і зборів на суму 12001,29 грн., а до виплати в день звільнення належало 33014,20 грн.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бут призупинена за ініціативною роботодавця.

Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» не було, через відсутність зворотної дії в часі вказаного Закону.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

З огляду на викладене, враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової та додаткової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача на її користь вказаної матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком є обґрунтованою.

Таким чином, суд дійшов висновку, що право позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги, право на яку вона набула у зв`язку із виходом на пенсію, порушено з боку відповідача.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права(ч.2 ст. 233 КЗпП України).

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Судом встановлено, що позивачка 31.03.2025 р. отримала наказ (розпорядження) № 217/ос від 31.03.2025 р. про припинення трудового договору, в якому містилась інформація про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, які не відносяться до заробітної плати, зокрема, що одноразову матеріальну допомогу відповідно до пункту 3.18 Колективного договору у розмірі 3-х середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків провести після окремого рішення правління.

Згідно відзиву на позовну заяву - ОСОБА_1 подала заяву про надання інформації з розрахунку заробітної плати в електронному вигляді на її персональну E-mail адресу. На підставі цієї заяви на електронну адресу було направлено інформацію про заробітну плату.

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати, згідно якої основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (за особливі чи шкідливі умови праці тощо).

З вищевикладеного вбачається, що окрім самого факту виконаної роботи, заробітна плата залежить від обставин виконання цієї роботи: об`єму виконаної роботи (згідно плану чи понад план), періоду виконання (в денний робочий час, в нічні часи, вихідні та святкові дні, терміново), часу виконання роботи (вчасно, згідно графіка, понад графік), умов виконання (шкідливі та особливі умови).

Оскільки до заробітної плати не відносяться матеріальна допомога при звільненні на пенсію за віком та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті, - до позовних вимог позивача застосовується строк, визначений ст. 233 КЗпП України.

Позивачка звернулася з позовом до суду 20.04.2026 р., тобто з пропуском строку, встановленого ст. 233 КЗпП України.

Згідно ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року.

За таких обставин клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку не підлягає задоволенню, оскільки минуло більше одного року з дня отримання позивачкою копії наказу (розпорядження) про звільнення до дня її звернення з цим позовом до суду.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Керуючись ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виробничий підрозділ «Служба роботи станцій» регіональна філія «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію за віком, середнього заробітку за час затримки розрахунку, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Суддя С. А. Мицик