Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №642/5639/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

09 вересня 2026 року

Справа № 642/5639/26

Провадження № 2/642/2457/26

РІШЕННЯ

Іменем України

09 вересня 2026 року м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Гримайло А. М.

за участю секретаря - Мальцева К. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Харкова у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову на стороні позивача, - ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання,

в с т а н о в и в:

13.07.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Репетун К. В. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову на стороні позивача, - ОСОБА_3 , про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, у якому просить стягнути з відповідача на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка продовжує навчання, до досягнення останньою двадцяти трьох років, аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 10.07.2026 року.

В обґрунтування позову зазначила, що 18.01.2008 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстровано Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 16; 02.06.2025 року рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова шлюб розірвано.

До укладення шлюбу у сторін народилася спільна дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 18 січня 2008 року серія НОМЕР_1 , що видане Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції; вказаним свідоцтвом підтверджується, що матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_2 .

21.03.2025 року Холодногірським районним судом м. Харкова видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини доходу (заробітку) батька щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 14.03.2025 та до досягнення дитиною повноліття.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досягла повноліття.

Спільна дитина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є здобувачем фахової освіти і навчається на 1 курсі відділу «Теорія музики» денної форми навчання в Комунальному закладі «Харківський музичний фаховий коледж ім Б. М. Лятошинського» Харківської обласної ради. Термі навчання - до 30 червня 2029 року, що підтверджуються довідкою № 77 від 01.07.2026 року, виданою КЗ «Харківський музичний фаховий коледж ім Б.М. Лятошинського» Харківської обласної ради та Студентським квитком серія НОМЕР_2 , копії яких додаються до позовної заяви.

Враховуючи, що відповідач є працездатною, фізично здоровою особою, повнолітня дочка у зв`язку із продовженням навчання потребує матеріальної допомоги, позивач вимушена звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання повнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка продовжує навчання.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 14.07.2026 у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Позивач та її представник - адвокат Репетун К. В. у судове засідання не з`явилися, 09.09.2026 через систему «Електронний суд» представником надано заяву, у якій просила позовні задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення рішення при заочному розгляді не заперечувала, просила розгляд справи проводити за її відсутності.

Разом з тим, згідно п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право: подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Наведене свідчить про те, що учасник справи не позбавлений можливості надавати пояснення до суду у письмову вигляді, на будь-якій стадії розгляду справи, які повинні враховуватися судом.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову на стороні позивача, у судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася своєчасно належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомив, заяв та клопотань до суду не надавав, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Так, з матеріалів справи вбачається, що судом на адресу реєстрації відповідача направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі, а також матеріали позовної заяви, судові повістки рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням, проте, відповідно до довідки відділення поштового зв`язку поштове відправлення не було вручено відповідачці та повернуто на адресу суду «адресат відсутній за вказаною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до постанови КЦС ВС від 01.12.2023 № 591/4832/22 (61-10261св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутністю за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18.

Також на номер телефону відповідача, зазначений позивачем при зверненні до суду, направлялися судові виклики у формі смс-повідомлення щодо документу "Судова повістка про виклик до суду в справі", які ОСОБА_2 відповідно до довідки про доставку отримані.

Окрім того, повідомлення про виклик розміщувалося на веб-сайті «Судова влада України».

Отже зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 5 статті 279 ЦПК України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи, що у справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу за відсутності відповідача, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається зі свідоцтва про народження НОМЕР_1 , виданого 18.01.2008 Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 12).

Судовим наказом Ленінського районного суду м. Харкова від 21.03.2025 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини доходу (заробітку) батька щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи з 14.03.2025 та до досягнення дитиною повноліття (а. с. 17).

Заочним рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 02.06.2025 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 1801.2008 Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, розірвано (а. с. 18).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є здобувачем фахової освіти і навчається на 1 курсі відділу «Теорія музики» денної форми навчання в Комунальному закладі «Харківський музичний фаховий коледж ім. Б. М. Лятошинського» Харківської обласної ради; термін навчання до 30 червня 2029 року, що підтверджується довідкою № 77 від 01.07.2026 року, виданою КЗ «Харківський музичний фаховий коледж ім Б. М. Лятошинського» Харківської обласної ради та Студентським квитком серія НОМЕР_2 (а. с. 15-16).

Згідно з довідками про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 09.09.2026 місцем реєстрації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 10.07.2019 є адреса: АДРЕСА_1 ; місцем реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Сімейний кодекс України виходить із принципу рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх дочки, сина регулюються главою 16 СК України.

За правилами ч. 1, 2 ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

У відповідності з ч. 3 ст. 199 Сімейного кодексу України право звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2018 року у справі №748/2340/17 зроблено висновок по застосуванню статті 199 СК України, який полягає в тому, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: походження дитини від батьків або наявність між ними іншого юридично значущого зв`язку (усиновлення); досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).

Ч. 1 ст.182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч. 1 ст. 200 Сімейного кодексу України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

Так Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 у справі № 644/3610/16 (провадження №61-12782св18) зробив висновок про те, що Сімейним Кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків, брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Також при визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

У постанові від 16 лютого 2022 у справі № 381/2423/20 (провадження №61-17937св21) Верховний Суд виснував, що стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, потрібних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років. На відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття, існує незалежно від форми навчання. При визначенні розміру аліментів потрібно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Приписи цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов`язань, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).

При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання (ст. 12,81 ЦПК України).

У межах розгляду даної справи судом встановлено, що зареєстроване місце проживання позивачки ОСОБА_1 та її повнолітньої дочки ОСОБА_3 є за різними адресами, натомість адреса реєстрації останньої збігається з адресою реєстрації відповідача; матеріали справи не містять доказів того, що повнолітня ОСОБА_3 постійно проживає разом із матір`ю, яка звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів на її утримання, що унеможливлює стягнення аліментів на її користь, але не позбавляє можливості особистого звернення повнолітньої ОСОБА_3 з аналогічним позовом до суду.

Крім цього всупереч вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України позивачкою не надано належних та допустимих доказів існування у повнолітньої ОСОБА_3 потреб у матеріальній допомозі у зв`язку із продовженням навчання, як і доказів на підтвердження матеріального становища відповідача як платника аліментів за наявності у нього можливості надавати таку допомогу; даних про те, що відповідач є власником рухомого, нерухомо майна суду не надано та в ході розгляду справи не встановлено, клопотань про витребування таких доказів від позивачки не надходило.

За таких обставин суд позбавлений можливості дійти висновку про наявність у відповідача можливості сплачувати аліменти на утримання повнолітньої дочки, яка продовжує навчання, у зв`язку з чим у задоволенні позову відмовляє.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволення позовних вимог, а позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати відносяться за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 223, 247, 259, 263, 264-265, 289, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет позову на стороні позивача, - ОСОБА_3 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 09.09.2026.

Суддя А.М. Гримайло