Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №518/1257/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 518/1257/24

провадження № 61-8346св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гонтар Поліна Анатоліївна, на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 06 травня 2025 року у складі судді Тарасенка М. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у складі колегії суддів Лозко Ю. П., Карташова О. Ю., Назарової М. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просив визначити йому додатковий строк тривалістю шість місяців з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 3,76 га, кадастровий номер 5125455100:01:006:0026, розташована на території Ширяївської селищної ради Березівського району (раніше - Ширяївського району) Одеської області. Право власності спадкодавця на зазначену земельну ділянку посвідчено державним актом на право власності на землю серії ОД, № 032566, виданим 21 травня 2004 року Ширяївською районною державною адміністрацією Одеської області.

14 квітня 2009 року приватний нотаріус Ширяївського районного нотаріального округу Одеської області Черевко Н. М. посвідчив заповіт, відповідно до якого зазначену земельну ділянку ОСОБА_4 заповів позивачу.

Позивач зазначав, що про смерть спадкодавця та про існування заповіту, складеного на його користь, він дізнався лише у травні 2024 року. Після цього він звернувся до органу державної реєстрації актів цивільного стану для отримання копії свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , а згодом - до приватного нотаріуса Березівського районного нотаріального округу Одеської області Ланової Н. А. із заявою про оформлення спадкових прав за заповітом.

Однак нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з пропуском установленого законом строку для прийняття спадщини, про що повідомив листом від 20 червня 2024 року № 137/01-16. У зв`язку з неможливістю оформити спадкові права у нотаріальному порядку ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ширяївський районний суд Одеської області рішенням від 06 травня 2025 року позов задовольнив.

Визначив ОСОБА_1 додатковий строк тривалістю шість місяців з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач пропустив установлений статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) строк для прийняття спадщини з поважної причини, оскільки про смерть спадкодавця та про існування заповіту, складеного на його користь, дізнався лише після спливу шестимісячного строку, встановленого законом для прийняття спадщини.

Врахувавши, що позивач не належить до кола спадкоємців за законом, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не заводилася, інших осіб, які прийняли спадщину, не встановлено, а необізнаність спадкоємця про наявність заповіту за наведених обставин може визнаватися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Крім того, суд зазначив, що відмова у наданні позивачу додаткового строку за встановлених обставин суперечила б принципу свободи заповіту як фундаментальній засаді спадкового права та призвела б до невиправданого втручання у його право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одеський апеляційний суд постановою від 28 квітня 2026 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 06 травня 2025 року - без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що позивач був обізнаний про смерть спадкодавця та про складення заповіту ще у 2019 році, колегія суддів зазначила, що відповідач не надала належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження цих обставин. Зокрема, відповідь органу державної реєстрації актів цивільного стану про видання позивачу копії свідоцтва про смерть у 2019 році не підтверджує, що на той час йому було відомо про існування заповіту або що він звертався за отриманням свідоцтва саме як спадкоємець за заповітом.

Апеляційний суд також зазначив, що хоча суд першої інстанції не навів у рішенні мотивів відхилення доводів відзиву відповідача та поданих нею доказів, таке порушення не є безумовною підставою для скасування рішення, оскільки не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2026 року ОСОБА_2 через представника Гонтар П. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 06 травня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність у позивача поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, не встановивши належним чином юридично значущої обставини, від якої залежало вирішення спору, а саме часу, коли ОСОБА_1 стало відомо про смерть спадкодавця та існування заповіту на його користь.

Заявник зазначає, що матеріали справи містять лист Ширяївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області від 25 жовтня 2024 року № 733/24.3-19, згідно з яким ОСОБА_1 ще 16 липня 2019 року отримав повторне свідоцтво про смерть ОСОБА_4 як спадкоємець за заповітом. На думку заявника, цей доказ свідчить про те, що позивачу було відомо як про смерть спадкодавця, так і про своє право на спадкування задовго до звернення до суду, однак суди не надали йому належної оцінки та безпідставно надали перевагу поясненням позивача про те, що про смерть спадкодавця та існування заповіту він дізнався лише у травні 2024 року.

Крім того, заявник вважає, що суди фактично ототожнили сам факт існування заповіту з наявністю поважної причини пропуску строку для прийняття спадщини, хоча відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, перед застосуванням частини третьої статті 1272 ЦК України суд повинен установити, чи був спадкоємець необізнаний про існування заповіту протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. На переконання заявника, без установлення цієї обставини висновок про поважність причин пропуску строку є передчасним.

Також заявник стверджує, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, не навели мотивів відхилення доводів відповідачів щодо часу, коли позивачу стало відомо про смерть спадкодавця та існування заповіту, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та істотного порушення норм процесуального права.

Аргументи інших учасників справи

У липні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мала А. М., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Ширяївського районного суду Одеської області.

13 липня 2026 року матеріали справи № 518/1257/24 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

ОСОБА_4 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 3,76 га, кадастровий номер 5125455100:01:006:0026, розташована на території Ширяївської селищної ради Березівського району (раніше - Ширяївського району) Одеської області.

14 квітня 2009 року приватний нотаріус Ширяївського районного нотаріального округу Одеської області Черевко Н. М. посвідчив заповіт, зареєстрований у реєстрі за № 595, відповідно до якого зазначену земельну ділянку ОСОБА_4 заповів ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Березівського районного нотаріального округу Одеської області Ланової Н. А. із заявою про оформлення спадкових прав за заповітом. Листом від 20 червня 2024 року № 137/01-16 нотаріус повідомив про неможливість оформлення спадщини у зв`язку з пропуском встановленого законом строку для її прийняття.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначав, що не був обізнаний про складення на його користь заповіту та дізнався про його існування лише після спливу строку, встановленого законом для прийняття спадщини.

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру № 77400063 відомості про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , а також про звернення інших осіб із заявами про прийняття спадщини відсутні.

Разом із тим із відповіді Ширяївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області від 25 жовтня 2024 року № 733/24.3-19, поданої відповідачем ОСОБА_2 , відомо, що 16 липня 2019 року ОСОБА_1 отримав повторне свідоцтво про смерть ОСОБА_4 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Усталеною є правова позиція Верховного Суду, відповідно до якої поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини можуть бути лише обставини, пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, які унеможливлювали своєчасне звернення спадкоємця із заявою про прийняття спадщини. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані лише за умови, що спадкоємець мав такі перешкоди, а суд визнав їх поважними. Якщо ж особа не подала заяву через юридичну необізнаність, незнання порядку прийняття спадщини чи інші обставини, які не створювали об`єктивних перешкод для реалізації спадкових прав, підстав для визначення додаткового строку немає.

Такі правові висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21, від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24 та інших.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначила, що поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини має оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи, тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, зокрема розумності, добросовісності і справедливості.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що необізнаність спадкоємця про існування заповіту може бути поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки у такому випадку особа не знає про виникнення у неї права на спадкування та з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій щодо його реалізації.

Водночас такий висновок стосується лише випадків, коли заповіт є єдиною підставою виникнення права на спадкування. Якщо ж особа є спадкоємцем за законом і усвідомлює або повинна усвідомлювати наявність у неї права на спадкування, її пасивна поведінка щодо неприйняття спадщини не може бути виправдана подальшим посиланням на необізнаність про існування заповіту.

Отже, визначальним для вирішення спору є встановлення того, чи була особа протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, обізнана про виникнення у неї права на спадкування, а також чи існували об`єктивні обставини, які унеможливлювали своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

При цьому оцінка поважності причин повинна насамперед стосуватися періоду від часу відкриття спадщини до закінчення шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього часу мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Неподання заяви умисно або з необережності (недбалості) не є підставою для визначення додаткового строку.

Разом із тим Верховний Суд України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17 зазначив, що під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини суд має враховувати принцип свободи заповіту як одну з фундаментальних засад спадкового права.

Свобода заповіту передбачає повагу до належним чином вираженої волі спадкодавця та забезпечення її реалізації після його смерті. Тому якщо заповіт є єдиною підставою спадкування, суд повинен забезпечити спадкоємцю реальну можливість реалізувати волю спадкодавця за умови доведення ним наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини.

Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18) зазначив, що в основі спадкування за законом є принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб із урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. За змістом статей 1258, 1259 й інших положень книги 6 ЦК України необхідно розмежовувати поняття «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». На зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом у межах певної черги, впливають такі юридичні факти, як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (статті 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження юридичного зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п`ятої черг спадкування.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається, предметом спору є визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що позивач стверджує про свою необізнаність щодо складення на його користь заповіту та зазначає, що дізнався про його існування лише після спливу строку, встановленого законом для прийняття спадщини.

Установивши, що ОСОБА_1 не належить до жодної з черг спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_4 , а право на спадкування виникло у нього виключно на підставі заповіту від 14 квітня 2009 року, суди попередніх інстанцій також з`ясували, що спадкова справа після смерті спадкодавця не заводилася, заяви про прийняття спадщини іншими особами не подавалися, а нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину виключно у зв`язку з пропуском встановленого статтею 1270 ЦК України строку для її прийняття.

Оцінивши подані сторонами докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що відповідачі не довели обставин, які б спростовували доводи позивача щодо його необізнаності про існування заповіту до спливу строку для прийняття спадщини.

При цьому суди правильно врахували, що позивач набув право на спадкування виключно за заповітом, а тому саме встановлення факту його обізнаності чи необізнаності про існування заповіту має вирішальне значення для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України.

За таких обставин суди правильно застосували правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, відповідно до яких необізнаність спадкоємця про існування заповіту може визнаватися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини саме тоді, коли заповіт є єдиною підставою виникнення права на спадкування.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що позивач був обізнаний про існування заповіту ще у 2019 році.

Посилання заявника на відповідь Ширяївського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Березівському районі Одеської області від 25 жовтня 2024 року № 733/24.3-19 не спростовує правильності висновків судів попередніх інстанцій.

Із зазначеної відповіді вбачається лише те, що 16 липня 2019 року ОСОБА_1 отримав повторне свідоцтво про смерть ОСОБА_4 .

Разом із тим сам собою факт отримання позивачем повторного свідоцтва про смерть у липні 2019 року не свідчить про те, що в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, йому було відомо про існування заповіту або що він повинен був знати про виникнення у нього права на спадкування за заповітом. Інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували такі обставини, матеріали справи не містять.

Отже, доводи касаційної скарги фактично зводяться до припущення, що отримання повторного свідоцтва про смерть автоматично свідчить про обізнаність особи про існування заповіту та виникнення права на спадкування у межах строку, визначеного законом для прийняття спадщини. Проте такий висновок не ґрунтується на змісті зазначеної відповіді, не узгоджується з установленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами справи та не підтверджується жодними іншими належними і допустимими доказами.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судами попередніх інстанцій, та необхідності їх переоцінки. Однак відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини справи чи переоцінювати докази, якщо суди попередніх інстанцій дослідили їх з дотриманням вимог процесуального закону.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гонтар Поліна Анатоліївна, залишити без задоволення.

Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 06 травня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко