Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №916/1675/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/1675/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Волковицька Н. О.,

секретар судового засідання - Кондратюк Л. Н.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 (колегія суддів: Богатир К. В., Поліщук Л. В., Аленін О. Ю.) та рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 (суддя Желєзна С. П.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Акціонерного товариства "Херсонобленерго" про стягнення 70 686 636,07 грн,

за участю:

представника позивача - Сіневської Г. В.,

представника відповідача - Анісімова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - ПрАТ "НЕК "Укренерго") звернулося до Акціонерного товариства "Херсонобленерго" (далі - АТ "Херсонобленерго") з позовом про стягнення 70 686 636,07 грн, що складається із суми основного боргу у розмірі 63 692 915,90 грн, 3 % річних у розмірі 1 234 658,95 грн та інфляційних витрат у розмірі 5 759 061,22 грн.

2. Предметом заявлених ПрАТ "НЕК "Укренерго" позовних вимог є вимоги про стягнення із АТ "Херсонобленерго" вартості наданих послуг з диспетчерського управління протягом періоду з травня 2022 року до лютого 2023 року. Крім того, позивач заявив вимоги про стягнення 3 % річних та збитків від інфляції у зв`язку з простроченням виконання основного зобов`язання з оплати послуг з диспетчерського управління.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 26.06.2019 між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (виконавець) та АТ "Херсонобленерго" (замовник, користувач) укладено договір про надання послуг з диспетчерського управління № 0526-03041 (далі - договір).

4. Додатковими угодами від 12.05.2021 № 2, від 17.09.2021 № 4, від 28.12.2021 договір було викладено у новій редакції, за змістом пункту 1.1 якого оператор системи передачі (далі - ОСП, виконавець) зобов`язується надавати послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а саме управління режимами роботи об`єднаної енергетичної системи України (далі - ОЕС України) з виробництва, передачі, забезпечення планових перетоків електричної енергії по міждержавних лініях зв`язку ОЕС України з енергосистемами суміжних країн, розподілу та споживання електричної енергії для забезпечення здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію та потужність у кожний момент часу з дотриманням вимог енергетичної, техногенної та екологічної безпеки (далі - послуга), а користувач згідно з пунктом 1.2 договору зобов`язується здійснювати оплату за надану послугу відповідно до умов договору.

5. Згідно з пунктами 2.1- 2.3 договору ціна договору визначається як сума нарахованої вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком протягом календарного року. Оплата послуг здійснюється за тарифом, який встановлюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор), відповідно до затвердженої нею методики та оприлюднюється ОСП на своєму офіційному вебсайті https://ua.energy/. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою встановлено тариф, якщо більш пізній строк не визначено такою постановою. Обсяг наданої послуги визначається відповідно до розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309 (далі - Кодекс системи передачі).

6. Відповідно до пункту 7 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління протягом 3 банківських днів з дати отримання рахунку та на підставі акта надання послуги. Акт надання послуги ОСП надає користувачу протягом перших 11 календарних днів місяця, наступного за розрахунковим. Вартість наданої послуги за розрахунковий період визначається на підставі даних, що надаються до 08 числа місяця, наступного за розрахунковим (включно), Адміністратором комерційного обліку (далі - АКО). Коригування обсягів та вартості наданої послуги відповідного розрахункового періоду здійснюється за уточненими даними комерційного обліку, що надається АКО протягом 10 календарних днів з дати проведення процесу врегулювання в "Системі управління ринком" (далі - Сервіс), що здійснюється на вимогу та в терміни, передбачені Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307. Акт коригування наданої послуги у відповідному розрахунковому періоді у двох примірниках ОСП направляє користувачу. Користувач здійснює підписання акта коригування наданої послуги відповідного розрахункового періоду протягом 3 календарних днів та повертає один примірник підписаного акта ОСП. Оплату вартості послуги, що виникла в результаті коригування обсягів та вартості послуг, користувач здійснює протягом 3 банківських днів з дня отримання акта.

7. Згідно з пунктом 2.8 договору користувач має повернути погоджений та оформлений належним чином (підписаний та скріплений печаткою) один примірник акта надання послуги протягом 5 календарних днів з дати отримання. У разі неотримання ОСП у зазначений термін підписаного користувачем акта надання послуги або заперечень щодо прийняття послуг, такий акт вважається погодженим, а послуги - прийнятими користувачем. При цьому примірник акта надання послуги повертається ОСП не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

8. Відповідно до пунктів 4.1- 4.7 договору суб`єкти середнього та нижчого рівнів диспетчерського управління взаємодіють між собою з оперативно-технологічних питань на підставі відповідного положення, узгодженого між ними. Взаємодія між оперативним персоналом сторін відповідно до його оперативної підпорядкованості регулюється Кодексом системи передачі та цим договором. Оперативні команди надаються черговим диспетчером ОСП виконавця підпорядкованому персоналу щодо виконання конкретних дій з управління технологічними режимами роботи об`єктів ОЕС України та оперативним станом обладнання об`єктів. Оперативні команди віддаються диспетчером оперативному персоналу об`єкта управління безпосередньо за ієрархічною структурою диспетчерського управління. Дії з оперативного управління обладнанням, яке знаходиться в оперативному віданні іншого суб`єкта, мають бути попередньо узгоджені з персоналом цього суб`єкта. Диспетчерські пункти мають бути обладнані спеціалізованим розподільним щитом диспетчерського зв`язку для голосового обміну даними під час управління в режимі реального часу. У разі відсутності зв`язку оперативна команда передається через будь-якого суб`єкта, включеного до системи диспетчерського управління. Голосовий зв`язок між оперативним персоналом ОСП, виконавця та користувача має постійно записуватися з обох сторін. Ці записи архівуються та зберігаються сторонами впродовж 3 років.

9. Згідно з пунктами 7.1, 7.3 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання або неналежне виконання зобов`язання за договором, якщо вони є наслідком непереборної сили (пожежі, повені, землетрусу, стихійного лиха, воєнних дій та інших обставин непереборної сили), якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання договору. Сторона, яка не може виконати зобов`язання за договором, повинна письмово не пізніше 5 днів з дня настання форс-мажорних обставин повідомити про це іншу сторону.

10. Відповідно до пункту 10.6 договору сформовані акти про надання послуг, рахунки та будь-які інші документи, передбачені цим договором, якими сторони здійснюють обмін у процесі виконання цього договору, можуть надаватися сторонами в електронному вигляді за допомогою Сервісу. Податкові накладні отримуються користувачем виключно в електронному вигляді у порядку, визначеному податковим законодавством.

11. 12.05.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору, за умовами якої сторонами було, зокрема, долучено до договору додаток № 7 "Положення про взаємодію ОСП та АТ "Херсонобленерго" (ОСР) при диспетчерському (оперативно-технологічному) управлінні".

12. Листом від 28.02.2022 АТ "Херсонобленерго" повідомило позивача про настання форс-мажорних обставин згідно з розділом 6 договору, у зв`язку з чим відповідач просив не застосовувати штрафні санкції.

13. ПрАТ "НЕК "Укренерго" надало лист від 19.04.2022, складений працівником АТ "Херсонобленерго", у якому наявна інформація щодо планового обсягу послуги за договором у травні 2022 року.

14. ПрАТ "НЕК "Укренерго" на виконання договору склало такі акти наданих послуг: від 31.05.2022 на суму 9 418 628,69 грн (за травень 2022 року); від 30.06.2022 на суму 11 923 223,44 грн (за червень 2022 року); від 31.07.2022 на суму 13 097 293,68 грн (за липень 2022 року); від 31.08.2022 на суму 11 523 144,16 грн (за серпень 2022 року); від 30.09.2022 на суму 6 737 523,65 грн (за вересень 2022 року); від 31.10.2022 на суму 4 958 556,73 грн (за жовтень 2022 року); від 30.11.2022 на суму 1 698 416,99 грн (за листопад 2022 року); від 31.01.2023 на суму 3 175 488,92 грн (за січень 2023 року); від 28.02.2023 на суму 3 044 867,36 грн (за лютий 2023 року).

15. Крім того, позивач склав такі акти коригування послуг: від 20.10.2022 за травень 2022 року на суму 9 505 729,78 грн; від 18.11.2022 за червень 2022 року на суму 11 786 496,53 грн; від 29.11.2022 за липень 2022 року на суму 13 056 135,11 грн; від 21.12.2022 за серпень 2022 року на суму 10 825 793,41 грн; від 30.12.2022 за вересень 2022 року на суму 6 801 166,67 грн; від 21.02.2023 за жовтень 2022 року на суму 4 992 002,03 грн; від 17.03.2023 за листопад 2022 року на суму 1 698 029,68 грн; від 30.03.2023 за грудень 2022 року на суму 2 435 621,58 грн.

16. ПрАТ "НЕК "Укренерго" стверджує, що акти були надані АТ "Херсонобленерго" за допомогою сервісу електронного документообігу, на підтвердження чого суду було надано знімки екрана із вказаної програми за 2021- 2023 роки.

17. АТ "Херсонобленерго" заперечувало проти підписання наданих позивачем актів наданих послуг за квітень 2022 року, за травень 2022 року, за червень 2022 року, за серпень 2022 року, за вересень 2022 року, за жовтень 2022 року, листопад 2022 року, що підтверджується першими сторінками заперечень проти підписання актів.

18. У відповідь на заперечення відповідача проти підписання актів позивач листами від 04.10.2022, 04.11.2022, 28.11.2022, 14.12.2022, 17.01.2023, 18.01.2023, 08.02.2023 повідомляв відповідача про порядок формування актів та наполягав на їх підписанні відповідачем.

19. ПрАТ "НЕК "Укренерго" також надало рахунки, виставлені відповідачу для оплати послуг за договором.

20. Крім того, в матеріалах справи містяться витяги з журналів, оперативні заявки, довідки щодо складових фізичного балансу на підтвердження надання послуг за договором, копії оперативних журналів.

21. 22.05.2022 ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до АТ "Херсонобленерго" із вимогою про виконання зобов`язань за договором, а саме оплати заборгованості у розмірі 4 455 769,48 грн.

22. 21.10.2022 ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до АТ "Херсонобленерго" із вимогою про виконання зобов`язань за договором, а саме оплати заборгованості у розмірі 53 104 498,93 грн.

23. 20.01.2023 ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до АТ "Херсонобленерго" із вимогою про виконання зобов`язань за договором, а саме оплати заборгованості у розмірі 58 235 597,77 грн.

24. АТ "Херсонобленерго" надало листування зі Службою безпеки України, у якому відповідач повідомляє про втрату майна товариства у зв`язку з окупацією; витяг із Єдиного державного реєстру досудових розслідувань від 29.06.2022 про відкриття кримінального провадження у зв`язку із захопленням будівель відповідача у м. Херсоні.

25. 06.12.2022, 26.12.2022 АТ "Херсонобленерго" зверталося до ПрАТ "НЕК "Укренерго" із листами про встановлення лімітів потужностей для Херсонської області та щодо схеми живлення. Крім того, листом (без дати) відповідач повідомляв позивача про відновлення з 17.11.2022 роботи диспетчерського пункту управління.

26. 02.05.2023 Рябчиков О. А., який займає посаду заступника начальника департаменту диспетчерського управління АТ "Херсонобленерго", підписав нотаріальну заяву свідка, адресовану Господарському суду Одеської області, у якій викладено відомості про порядок електропостачання Херсонської області до та під час окупації. У вказаній заяві, зокрема, вказано, що після деокупації 11.11.2022 частини Херсонської області напруга була подана до м. Херсона та його околиць 26.11.2022.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

27. 25.01.2024 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026, про часткове задоволення позову.

28. За рішенням суду стягнуто з АТ "Херсонобленерго" на користь ПрАТ "НЕК "Укренерго" заборгованість у розмірі 18 161 707,64 грн, збитки від інфляції у розмірі 787 312,48 грн, 3 % річних у розмірі 170 389,29 грн, судовий збір у розмірі 254 090,08 грн; в іншій частині позову відмовлено.

29. Приймаючи рішення щодо відмови у стягненні основної заборгованості за період із червня по листопад 2022 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що після захоплення будівель АТ "Херсонобленерго" у червні 2022 року, що не було спростовано позивачем, у відповідача була відсутня фактична можливість отримувати будь-які послуги за договором з причин, які не залежали від поведінки відповідача.

30. Крім того, суд першої інстанції вказав, що у зв`язку з деокупацією правобережної частини Херсонської області, відновлення роботи диспетчерського пункту АТ "Херсонобленерго" та звернення відповідача до позивача із листами з питань, пов`язаних із постачанням електричної енергії, наявні правові підстави стверджувати, що обставина надання позивачем відповідачу послуг за договором із грудня 2022 року є більш вірогідною, ніж доводи відповідача про відсутність об`єктивної можливості отримання послуг за договором.

31. З огляду на ці обставини суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність ПрАТ "НЕК "Укренерго" факту надання послуг за договором у травні 2022 року, грудні 2022 року - лютому 2023 року, тому вимоги про стягнення основного боргу за надані послуги за вказаний період підлягають задоволенню.

Короткий зміст касаційної скарги

32. ПрАТ "НЕК "Укренерго" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

33. Підставою касаційного оскарження позивач визначив пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), наполягаючи на необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", згідно з якими правовий статус тимчасово окупованої російською федерацією території в розумінні вказаного Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою; для поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо заборони переміщення товарів, робіт, послуг на тимчасово окуповану територію / з тимчасово окупованої території та застосування спеціального правового режиму достатньо загальновідомих фактів щодо окупації, що не потребує окремого рішення Кабінету Міністрів України.

34. Скаржник вважає, що на сьогодні існує виключна правова проблема щодо комплексного застосування судами статей 3, 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" й моменту визначення території тимчасово окупованою та, відповідно, початку застосування обмежень, визначених положеннями цього Закону.

35. Крім того, позивач зазначає, що в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано оцінки питанню щодо формування даних комерційного обліку, точок комерційного обліку, за якими такі дані сформовано, їх фізичного розташування (окупована чи деокупована територія), хто виступав постачальником послуг комерційного обліку і такі дані сформував та завантажив до Системі управління ринком (MARKET MANAGEMENT SYSTEM, MMS) і чи погоджувалися такі дані комерційного обліку відповідачем, хоча до суду було надано докази у вигляді таблиці, в якій зазначені дані комерційного обліку по усім точкам.

36. Судами не проводився аналіз наданих позивачем доказів, що підтверджують фактичне виконання послуг (докази направлення та доставлення актів (що і підтверджує факт виникнення зобов`язань); заявки, з якими відповідач звертався до позивача протягом всього позовного періоду на виконання диспетчерських послуг; копії з журналу реєстрації заявок від відповідача тощо).

37. Разом із цим 21.07.2026 від ПрАТ "НЕК "Укренерго" надійшло клопотання про передачу справи № 916/1675/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яке обґрунтовано необхідністю відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, щодо застосування статей 13 і 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

38. Заявник зазначає, що наразі існує різна практика касаційних судів різних юрисдикцій щодо застосування статей 13 та 13-1 вказаного Закону. Зокрема, Верховний Суд у постанові від 01.04.2026 у справі № 280/5808/23 сформулював висновок про те, що для застосування обмежень, передбачених статтею 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", до тимчасово окупованих в умовах воєнного стану територій, визначених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, необхідним є не лише факт визнання відповідної території тимчасово окупованою, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про поширення на неї обмежень, визначених цією статтею.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

39. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Херсонобленерго" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, наполягаючи на тому, що доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки встановлених судами обставин та доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

40. Крім того, відповідач зазначає, що послуги з диспетчеризації з боку позивача не надавалися через окупацію Херсонської області, оскільки було втрачено комунікаційний зв`язок, а електричні мережі регіону були від`єднані (розсинхронізовані) від єдиної енергетичної системи України. Розрахунки обсягів послуг (зокрема за грудень 2022 року - лютий 2023 року) здійснювалися на основі невалідованих та несертифікованих оціночних даних, адже через окупацію та відсутність зв`язку зняти показники з лічильників було неможливо.

41. Відповідач також із посиланням на висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/23 зазначає про наявність законодавчої заборони на переміщення товарів і послуг (зокрема електроенергії) на тимчасово окуповані території.

Позиція Верховного Суду

42. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, спір у справі, що переглядається, виник внаслідок того, що відповідач порушує умови укладеного між сторонами договору про надання послуг з диспетчерського управління від 26.06.2019 в частині оплати за надані послуги у період із травня 2022 року до лютого 2023 року, у зв`язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість, на яку позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати.

43. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди визнали загальновідомим фактом, що Херсонська міська територіальна громада перебувала під тимчасовою окупацією з 01.03.2022 по 11.11.2022.

44. Відповідно до статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" переміщення товарів та послуг (у тому числі лініями електропередач) на тимчасово окуповану територію заборонено. Тому у вказаний період заборгованість не могла виникнути об`єктивно.

45. При цьому суд апеляційної інстанції безпосередньо застосував висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у подібній справі № 908/1162/23, які полягають у тому, що статус тимчасово окупованої території не залежить від дати ухвалення рішення Кабінетом Міністрів України, а факт окупації є загальновідомим і не потребує окремого доказування.

46. Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, ПрАТ "НЕК "Укренерго" зазначає про недослідження судами зібраних у справі доказів фактичного виконання позивачем послуг, а також про застосування апеляційним судом правової позиції щодо заборони передачі енергоресурсів на тимчасово окуповану територію, висловленої у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, від якої скаржник прагне відступити.

47. Позивач, не погоджуючись із наведеним об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висновком, зазначає про те, що 07.05.2026 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду за клопотанням ПрАТ "НЕК "Укренерго" постановив ухвалу про передачу справи № 916/1218/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми щодо застосування у сукупності статей 3, 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а саме моменту визнання території тимчасово окупованою (за наявності або відсутності рішення уповноваженого органу) та початку застосування обмежень, встановлених частиною другою статті 13-1 вказаного Закону.

48. Водночас Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27.05.2026 повернула справу № 916/1218/23 на розгляд колегії з огляду на відсутність як різної судової практики застосування статей 3, 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на рівні Верховного Суду й на рівні судів нижчих інстанцій, так і виключної правової проблеми щодо застосування вказаних статей цього Закону.

49. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність проблемного правозастосування з окресленого питання при вирішенні справ у подібних правовідносинах судами різних юрисдикцій чи інстанцій, яке потребувало б узгодження висновків Верховного Суду.

50. Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що, зазначаючи про виключну правову проблему щодо специфіки правового регулювання взаємовідносин учасників ринку електричної енергії та споживачів на території України, що перебувають у безпосередній близькості до проведення активних бойових дій і на тимчасово окупованих територіях, колегія суддів у справі № 916/1218/23 не наводить проблемного правозастосування (зокрема відсутності, суперечливості, неповноти, невизначеності та неефективності правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективності існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики) при вирішенні справ, пов`язаних зі стягненням боргу за виготовлену та поставлену особами або спожиту особами електроенергію, які в різні періоди перебували на тимчасово окупованій території тощо.

51. Варто також зазначити, що ухвалою від 22.01.2026 Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 280/5808/23 на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яку передано для відступу, зокрема, від висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, щодо поширення положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, що були тимчасово окуповані починаючи з 24 лютого 2022 року та щодо яких відсутнє окреме рішення Кабінету Міністрів України.

52. Із наведеного вбачається, що Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово відхиляла спроби передачі справ для відступу від зазначеного висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи їх на розгляд відповідних колегій, що підтверджує відсутність підстав для перегляду сформованої правової позиції, а отже, це питання не може вважатися невирішеною або суперечливою правовою проблемою.

53. Разом із цим, за доводами скаржника, законодавство (як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час прийняття постанови апеляційним судом) в умовах воєнного стану передбачає обов`язкову наявність рішення Кабінету Міністрів України про поширення згаданих норм на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

54. Оскільки Кабінет Міністрів України не ухвалював рішень про поширення дії положень статей 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, на переконання позивача, немає й підстав поширення зазначених норм на територію України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими.

55. У вирішенні порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд зазначає, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

56. У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

57. Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

58. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).

59. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Тому для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

60. При цьому слід зазначити, що сама лише незгода скаржника з правовим висновком Верховного Суду та наявність у нього іншого бачення щодо застосування норм матеріального права не є достатньою та обґрунтованою підставою для відступу від уже сформованої сталої судової практики.

61. Доводи скаржника про необхідність обов`язкової наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України для поширення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", на тимчасово окуповану територію ґрунтуються на хибному тлумаченні норм матеріального права та жодним чином не спростовують висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

62. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 здійснила системний аналіз законодавства та чітке розмежування правового режиму для різних категорій територій. Так, до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України), заборони та обмеження статей 13 та 13-1 цього Закону застосовуються прямо і безпосередньо в силу приписів абзацу першого частини першої вказаних статей.

63. Скаржник у своїй аргументації безпідставно ототожнює згадані території з територіями, визначеними пунктом 3 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" ("інша сухопутна територія ..."), для яких дійсно передбачено факультативний механізм - поширення режиму лише у разі ухвалення окремого рішення Кабінетом Міністрів України. Проте такий підхід скаржника суперечить об`єктивній дійсності та нормам міжнародного права. Відповідно до положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції. Національний закон не створює і не змінює самого факту окупації, а лише встановлює відповідний правовий статус та режим на цій території.

64. З огляду на наведене правовий статус тимчасово окупованої території в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не ставиться у залежність від того, чи ухвалив уповноважений орган державної влади (зокрема, Кабінет Міністрів України) формальне рішення про визнання певної частини території України окупованою. Як цілком слушно виснувала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, таке рішення Уряду має не конститутивне, а виключно інформативне (декларативне) значення, публічно підтверджуючи дату, з якої фактична окупація почалася чи припинилася.

65. Отже, висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, що застосування економічних заборон на територіях, окупованих у період воєнного стану, здійснюється з огляду на загальновідомий факт окупації і не потребує окремого рішення Кабінету Міністрів України, є правомірним, системним та таким, що відповідає духу закону. Заборона передачі енергоресурсів на окуповану територію ґрунтується на об`єктивній дійсності (фактичному контролі території ворогом), що є загальновідомим фактом і не потребує додаткового доказування чи легалізації шляхом видання підзаконних актів.

66. Таким чином, звертаючись із касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин такого відступлення, а також не навів вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість такого висновку. Касаційна скарга не містить фундаментальних обґрунтувань щодо підстави необхідності і причин для відступу від правової позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.

67. Фактично доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновку Суду, викладеного у постанові Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23. Слід зазначити, що за своїм змістом посилання скаржника на приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України є загальними, абстрактними, містять ознаки формального характеру та незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, які були зазначені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях.

68. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.

Що стосується посилання скаржника на неналежне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів, то колегія суддів зазначає таке.

69. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

70. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

71. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

72. З огляду на викладене Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неналежне дослідження апеляційною інстанцією зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо клопотання про передачу справи № 916/1675/23 на розгляд об`єднаної палати для відступлення від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23

73. ПрАТ "НЕК "Укренерго" вважає, що є підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для уточнення та/або відступу від висновку, викладеного у постанові об`єднаної палати від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, щодо застосування статей 3, 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у правовідносинах стосовно комерційного обліку електричної енергії та врегулювання небалансів електричної енергії.

74. Верховний Суд щодо доводів про передачу справи на розгляд об`єднаної палати зазначає таке.

75. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

76. Згідно з частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

77. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 і Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13 зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

78. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

79. Таким чином, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

80. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

81. Однак ПрАТ "НЕК "Укренерго" у клопотанні про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не навело вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку об`єднаної палати, викладеного у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, щодо застосування статей 3, 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", а саме не довело наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення, зміна суспільного контексту).

82. З огляду на зміст статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права. У свою чергу ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.11.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, пар. 61).

83. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22.11.1995 "С.В. проти Сполученого Королівства" (S.W. v. The United Kingdom), заява № 20166/92, пар. 36). ЄСПЛ також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх же висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд).

84. Так, стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) порушується, якщо суди діють непослідовно. Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа "Unedic v. France", заява № 20153/04), відхід від попередньої судової практики має бути обґрунтований суттєвими правовими чи фактичними змінами (справа "Atanasovski v. North Macedonia", заява № 36815/03), непослідовність у судовій практиці, особливо за короткий проміжок часу, суперечить принципу юридичної визначеності (справа "Beian v. Romania", заява № 30658/05).

85. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

86. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. United Kingdom) ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

87. Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, активно застосовуються судами усіх інстанцій.

88. Станом на дату ухвалення цієї постанови в Єдиному державному реєстрі судових рішень існує понад 400 судових рішень, в яких суди застосовують наведену позицію об`єднаної палати та мотивують свої рішення відсутністю необхідності окремого рішення Кабінету Міністрів України для застосування положень статей 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з огляду на загальновідомий факт тимчасової окупації певної території.

89. При цьому такі висновки застосовуються як судами першої та апеляційної, так і касаційної інстанцій, що свідчить про те, що після ухвалення об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постанови від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23 сформувалася усталена практика щодо питання застосування статей 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" у подібних правовідносинах.

90. Фактично доводи ПрАТ "НЕК "Укренерго", наведені у клопотанні від 21.07.2026 про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зводяться до незгоди із висновками, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.

91. Крім того, ПрАТ "НЕК "Укренерго" у клопотанні від 21.07.2026 звернув увагу на наявність постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 01.04.2026 у справі № 280/5808/23. Проте відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України наявність різної практики касаційних судів різних юрисдикцій є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а не об`єднаної палати.

92. Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання ПрАТ "НЕК "Укренерго" про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

93. З огляду на відсутність підстав для відступу від висновків щодо правового режиму тимчасово окупованої території, доводи касаційної скарги (стосовно порушення порядку прийняття показань свідка, недослідження судами даних комерційного обліку, неналежної оцінки доказів форс-мажору та реальності наданих послуг, вибіркового тлумачення умов договору, а також помилок у розрахунку інфляційних втрат і 3 % річних) не спростовують висновку про неможливість здійснення господарських операцій на такій території та фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

94. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

95. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати

96. Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню

Суддя Є. В. Краснов

Суддя С. К. Могил

Суддя Н. О. Волковицька