Вирок від 01 вересня 2026 р. у справі №132/2245/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2245/26

Провадження №1-кп/132/385/26

Вирок

Іменем України

02 вересня 2026 року місто КАЛИНІВКА

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026020000000307 від 22 червня 2026 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Мотовилівка Любарського району Житомирської області, українця, громадянина України, із базовою загальною середньою освітою, одруженого, маючого одну малолітню дитину, працевлаштованого, судимого 24 лютого 2026 року Літинським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.239 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп., який сплатив у повному обсязі, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.239 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

представника потерпілої особи – ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 зареєстрований 25.03.2021 року в якості фізичної особи-підприємця за основним видом економічної діяльності 10.11 «Виробництво м`яса», та здійснював свою господарську діяльність за адресою: Вінницька область, Вінницький район, селище Літин, вулиця Сосонське шосе, 8. Відповідно до статті 49 Господарського кодексу України, підприємці зобов`язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх об`єднань, інших суб`єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави. За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність. Пунктом 11 частини першої статті 1 Закону України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною» встановлено, що оператор ринку - це суб`єкт господарювання, що вчиняє будь-які дії з побічними продуктами тваринного походження, не призначеними для споживання людиною, та бере участь у їх обігу. Таким чином, фізична особа-підприємець ОСОБА_7 є оператором ринку, що вчиняє будь-які дії з побічними продуктами тваринного походження, не призначеними для споживання людиною, та бере участь у їх обігу, а також є особою, на яку покладено обов`язок із дотримання спеціальних правил у сфері поводження з відходами, у тому числі, щодо запобігання псуванню та забрудненню земель. Згідно з пунктом 6, пунктом 7 частини першої статті 12 Закону України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною», побічними продуктами тваринного походження, що належать до категорії II є гній, тобто будь-які екскременти та/або сеча сільськогосподарських тварин; суміші побічних продуктів тваринного походження, що належать до категорії II з побічними продуктами тваринного походження, що належать до категорії III. До категорії III належать побічні продукти тваринного походження не призначені для споживання людиною, які визначені зокрема в пункті 3, пункті 5, пункті 6 частини першої статті 13 Закону України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною», а саме: побічні продукти тваринного походження, що утворюються під час виробництва продукції, призначеної для споживання людиною, у тому числі жирова тканина забитих на бійні тварин, в яких не виявлено ознак захворювання, знежирені кістки, шкварки, шлам з центрифуги; кров тварин, які не виявили ознак захворювання, що передається через кров людини чи тварини, і були забиті на бійні після того, як їх визнано придатними на забій для споживання людиною; кров, плацента, шерсть, пір`я, щетина, роги, копита, отримані від живих тварин, які не виявили ознак захворювання, що передається людині або тварині, крім крові жуйних тварин, що потребують дослідження на губчастоподібну енцефалопатію. За абзацем 5 пункту 5 частини першої статті 20 Закону України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною» оператори ринку у сфері поводження з побічними продуктами тваринного походження незалежно від форми власності зобов`язані забезпечувати створення належних санітарних умов на потужностях (об`єктах) з оброблення, переробки побічних продуктів тваринного походження під час поводження з такими продуктами та роздільне збирання даних продуктів. Також, відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною» оператори ринку повинні забезпечити, щоб побічні продукти тваринного походження та продукти оброблення, переробки побічних продуктів тваринного походження, які не відповідають вимогам цього Закону, не залишали межі їх потужностей (об`єктів), крім випадків, коли це здійснюється з метою видалення, зокрема: на потужності, на яких здійснюється оброблення, переробка побічних продуктів тваринного походження, що належать до категорії II або III, потрапили побічні продукту тваринного походження, що належать до категорії І; на потужності, на яких здійснюється оброблення, переробка, утилізація чи видалення побічних продуктів тваринного походження, потрапили побічні продукти тваринного походження або продукти оброблення, переробки побічних продуктів тваринного походження, радіаційне забруднення яких перевищує максимально допустимий рівень відповідно до законодавства. Одночасно, частиною першою статті 35 Закону України «Про охорону земель» встановлено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані, крім іншого, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України, забезпечувати захист земель від пожеж, ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолювання, солонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям, уживати заходів щодо запобігання негативному і екологічно небезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу. Частиною першою статті 45 Закону України «Про охорону земель» визначено, що господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється. Відповідно до статті 14 Закону України «Про управління відходами» суб`єктами у сфері управління відходами є суб`єкти господарювання незалежно від форми власності, діяльність яких призводить до утворення відходів, а також суб`єкти господарювання у сфері управління відходами. Згідно частини другої статті 16 Закону України «Про управління відходами» утворювачі відходів, крім утворювачів відходів домогосподарств, зобов`язані: запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; класифікувати свої відходи відповідно до Національного переліку відходів та Порядку класифікації відходів; обробляти відходи самостійно, за наявності дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, або передавати їх для оброблення суб`єктам господарювання у сфері управління відходами, які мають такий дозвіл; у разі утворення побутових відходів укладати договір про надання послуги з управління побутовими відходами з виконавцем відповідної послуги та вносити плату за надання такої послуги відповідно до встановлених тарифів; не допускати змішування відходів, що можуть бути відновлені, з відходами, що не можуть бути відновлені; вести облік відходів, що утворилися в результаті їхньої діяльності, та подавати відповідну звітність; розробляти та виконувати плани управління відходами підприємств, установ та організацій у встановленому порядку; забезпечувати утримання в належному санітарному і технічному стані місць утворення та зберігання відходів, а також забезпечувати дотримання встановлених правил техніки безпеки та пожежної безпеки у таких місцях; надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування інформацію про відходи та пов`язану з ними діяльність; призначати відповідальних осіб у сфері управління відходами; вішкодовувати шкоду, заподіяну здоров`ю та майну громадян України, навколишньому природному середовищу, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил управління відходами, відповідно до закону; подавати декларацію про відходи, якщо діяльність такого утворювача відходів призводить до утворення небезпечних відходів або річний обсяг утворення відходів, що не є небезпечними, перевищує 50 тон. Так, ОСОБА_7 , будучи фізичною особою-підприємцем, уповноваженим забезпечувати дотримання вимог чинного законодавства та спеціальних правил щодо запобігання забрудненню земель та управління відходами, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у виді створення загрози життю та здоров`ю людей, завдання шкоди довкіллю, з метою забезпечення своєї підприємницької діяльності та мінімізації витрат на заходи з утилізації відходів виробництва, 19.09.2025 року надав вказівку найманим працівникам здійснити вивезення, розміщення та захоронення побічних продуктів тваринного походження, не призначених для споживання людиною, які утворювались внаслідок здійснення господарської діяльності, на земельну ділянку з кадастровим номером 0521686100:03:000:0821, площею 4,9539га., яка знаходиться за межами села Павлівка Хмільницького району Вінницької області, чим спричинив її забруднення. Відповідно до протоколу вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів № 06-2026 від 06.03.2026 року на земельній ділянці № 1, площею 1117м? (частина земельної ділянки із кадастровим номером 0521686100:03:000:0821) виявлено перевищення концентрації у порівнянні з вмістом у фоновій (контрольній) пробі - земельна ділянка № 2 по наступних показниках: амоній (обмінний) у перерахунку на азот амонійний N (NH4+) - 107,5мг/кг., при фоновому значенні (контрольна проба) - 7,033,мг/кг., хлориди - 233,546мг/кг., при фоновому значенні (контрольна проба) – 128,073мг/кг., що є порушенням статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Згідно висновку експерта, внаслідок розміщення побічних продуктів тваринного походження, не призначених для споживання людиною на земельній ділянці з кадастровим номером 0521686100:03:000:0821 відбулись негативні зміни хімічного складу ґрунту, а саме перевищення концентрації фонових показників забруднюючих речовин, в тому числі, амонію (обмінного) та хлоридів, що призвело до забруднення досліджуваної земельної ділянки та створило небезпеку для довкілля. Розмір шкоди, заподіяної внаслідок забруднення земельної ділянки підтверджується в сумі 854374грн.32коп. З огляду на викладене, ОСОБА_7 вчинив дії, які призвели до забруднення земель, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам та виразились у заподіянні шкоди довкіллю у великому розмірі в загальній сумі 854374грн.32коп., що відповідає правовій позиції Верховного суду України (постанова Пленуму Верховного суду України від 10.12.2004 року №17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля»).

Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, та пояснив, що дійсно будучи фізичною особою-підприємцем за основним видом діяльності «Виробництво м`яса», під час здійснення господарської діяльності за адресою: селище Літин, вулиця Сосонське шосе, 8, - 19.09.2025 року надав вказівку найманим працівникам здійснити вивезення, розміщення та захоронення побічних продуктів тваринного походження, не призначених для споживання людиною, на земельній ділянці, що розташована за межами села Павлівка Хмільницького району вінницької області, внаслідок чого відбулось забруднення, та завдано шкоди довкіллю на суму 854374грн.32коп., яку він відшкодував у повному обсязі.

Представник потерпілої особи ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначила, що внаслідок порушення ОСОБА_7 спеціальних правил, відбулось забруднення землі відходами, шкідливими для довкілля, внаслідок чого заподіяно шкоди довкіллю на суму 854374грн.32коп., яка відшкодована у повному обсязі обвинуваченим.

Враховуючи те, що обвинувачений не оспорював фактичні обставини справи і судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз`яснивши їм положення ч.3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.1 ст.239 КК України, а саме забруднення земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для довкілля, правильно кваліфіковані органами досудового слідства.

Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.

Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Згідно пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

За роз`ясненнями, викладеними у пункті 3 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесене до нетяжкого злочину.

З матеріалів кримінального провадження № 12026020000000307 від 22 червня 2026 року слідує, що ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Мотовилівка Любарського району Житомирської області, є громадянином України, має базову загальну середню освіту, одружений, має одну малолітню дитину, працевлаштований, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки про результати перевірки за відомостями інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» за № 000041470, сформованої 19.05.2026 року Департаментом інформатизації Міністерства внутрішніх справи України, та вироку Літинського районного суду Вінницької області від 24.02.2026 року у справі № 137/99/26, ОСОБА_7 був судимий 24.02.2026 року Літинським районним судом Вінницької області за ч.1 ст.239 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп., який сплатив у повному обсязі.

За довідкою-характеристикою № 383, виданою 31.08.2026 року Любарською селищною радою Житомирського району Житомирської області, компрометуючі матеріали відносно ОСОБА_7 відсутні.

Згідно консультативних висновків спеціалістів, виданих КП «Літинська центральна районна лікарня» Літинської селищної ради, ОСОБА_7 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Відповідно до статті 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обов`язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 КПК України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування визначено обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого: щире каяття; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, які обтяжують його покарання, не встановлено.

Статтею 66 КК України визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються: 1) з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення; 3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім; 4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності; 5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого; 8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 156/98/18 (провадження № 51-9408км18), наведений у статті 66 КК України перелік не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення злочину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи; позитивна характеристика за місцем праці; навчання чи проживання; стан її здоров`я; наявність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні та інше.

За рекомендаціями, викладеними в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз`яснено, що визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.

З урахуванням вищезазначених вимог закону та роз`яснень щодо застосування його норм, суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість визнання обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 : визнання вини особою, що вчинила злочин; щире каяття; активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 , судом не встановлено.

Санкція частини 1 статті 239 КК України передбачає покарання у виді штрафу від однієї до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.

Первинним етапом повинна бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК України є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд виходить із положень статей 50, 65 КК України, відповідно до яких покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому суд враховує, що санкція частини першої статті 239 КК України є альтернативною та передбачає можливість призначення як штрафу, так і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Відповідно до частини другої статті 65 КК України особі має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а більш суворе покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворе покарання буде недостатнім для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Застосовуючи наведені положення кримінального закону до конкретних обставин цього кримінального провадження, суд доходить висновку, що призначення ОСОБА_7 покарання у виді штрафу не забезпечить належною мірою досягнення мети покарання.

Такий висновок суду ґрунтується, насамперед, на тому, що ОСОБА_7 раніше був засуджений вироком Літинського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2026 року у справі № 137/99/26 за частиною 1 статті 239 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000грн.00коп., який ним сплачено у повному обсязі.

За таких обставин повторне застосування до нього покарання того самого майнового характеру, навіть у межах санкції частини 1 статті 239 КК України, не відповідатиме вимогам частини другої статті 65 КК України щодо необхідності та достатності покарання для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

При цьому суд враховує, що вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення безпосередньо пов`язане із здійсненням ним підприємницької діяльності, у процесі якої утворювалися побічні продукти тваринного походження, не призначені для споживання людиною. Саме неналежне поводження з такими продуктами стало способом вчинення кримінального правопорушення та безпосередньою причиною забруднення земельної ділянки.

З огляду на це суд вважає, що для досягнення мети покарання у даному випадку необхідним є застосування не майнового, а спеціального превентивного покарання, безпосередньо пов`язаного з тією сферою діяльності, у межах якої було вчинено кримінальне правопорушення.

Позбавлення права займатися відповідною діяльністю у цьому випадку має не лише каральне, а передусім превентивне значення, оскільки унеможливлює протягом визначеного судом строку здійснення ОСОБА_7 діяльності, пов`язаної з поводженням із побічними продуктами тваринного походження, що утворюються у процесі виробництва м`яса, тобто тієї діяльності, у зв`язку з якою ним було допущено порушення спеціальних правил та заподіяно шкоду довкіллю.

Суд при цьому враховує характер і спосіб вчинення кримінального правопорушення, умисну форму вини, мотив, яким було обумовлено вчинення протиправних дій, пов`язаний із забезпеченням підприємницької діяльності та мінімізацією витрат на належне поводження з побічними продуктами тваринного походження, а також характер заподіяної довкіллю шкоди.

Разом із тим суд бере до уваги дані про особу ОСОБА_7 , який є молодою особою, одружений, має малолітню дитину, працевлаштований, задовільно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення та добровільно відшкодував завдані збитки.

Зазначені обставини суд визнає такими, що пом`якшують покарання, однак у їх сукупності з конкретними обставинами вчиненого кримінального правопорушення вони не дають підстав для висновку про те, що застосування штрафу буде достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

За таких обставин суд приходить до висновку, що саме покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов`язаною з поводженням із побічними продуктами тваринного походження, що утворюються у процесі виробництва м`яса, є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Визначаючи строк такого покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характер порушених правовідносин, наслідки протиправних дій, дані про особу обвинуваченого, наявність кількох пом`якшуючих покарання обставин та відсутність обставин, що його обтяжують, а також необхідність забезпечення реального превентивного впливу покарання.

З урахуванням наведеного суд вважає достатнім призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов`язаною з поводженням із побічними продуктами тваринного походження, що утворюються у процесі виробництва м`яса, строком на два роки.

Саме такий вид та строк покарання, на переконання суду, відповідає принципам законності, індивідуалізації та домірності покарання, враховує як суспільну небезпечність вчиненого, так і позитивні дані про особу обвинуваченого, та є необхідним і достатнім для досягнення цілей покарання, передбачених статтею 50 КК України.

Відповідно до частини 9 статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме мобільний телефон марки «iPhone 13», із абонентським номером НОМЕР_1 ; мобільний телефон марки «iPhone 13Pro», із сім-карткою з номером НОМЕР_2 ; мобільний телефон марки «iPhone 8+»; блокнот із написом на обкладинці «2024»; мобільний телефон марки «Samsung A05», із сім-карткою з номером НОМЕР_3 /постанова старшого слідчого відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_9 від 19.01.2026 року/, після набуття вироком законної сили, необхідно повернути власнику (законному володільцю).

Згідно частини 4 статті 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, на вилучене в ході досудового розслідування кримінального провадження майно, а саме на мобільний телефон марки «iPhone 13», із абонентським номером НОМЕР_1 /ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_10 від 27.01.2026 року у справі № 127/2401/26 (номер провадження 1-кс/127/1017/26)/; мобільний телефон марки «iPhone 13Pro», із сім-карткою з номером НОМЕР_2 /ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_11 від 27.01.2026 року у справі № 127/2419/26 (номер провадження 1-кс/127/1026/26)/; мобільний телефон марки «iPhone 8+»; блокнот із написом на обкладинці «2024» /ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_11 від 27.01.2026 року у справі № 127/2420/26 (номер провадження 1-кс/127/1027/26)/; мобільний телефон марки «Samsung A05», із сім-карткою з номером НОМЕР_3 /ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_11 від 27.01.2026 року у справі № 127/2430/26 (номер провадження 1-кс/127/1032/26)/, був накладений арешт.

З урахуванням вимог процесуального закону, та беручи до уваги, що в застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений на вищевказане майно.

Відповідно до частини 4 статті 374 КПК України, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат.

За частиною 2 статті 124 КПК України та роз`яснень пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 07.07.1995 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат», у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Витрати на залучення експерта згідно висновків експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 07.05.2026 року № 507/26-21 у розмірі 16488грн.36коп.; за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 11.05.2026 року № 508/26-21 у розмірі 3664грн.08коп.; за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 11.05.2026 року № 509/26-21 у розмірі 3664грн.08коп.; за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 12.05.2026 року № 512/26-21 у розмірі 4580грн.10коп.; за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 13.05.2026 року № 511/26-21 у розмірі 4580грн.10коп., а всього 32976грн.72коп. підлягають стягненню з ОСОБА_7 на користь держави.

Заходи забезпечення кримінального провадження (запобіжні заходи) не застосовувалися.

Цивільний позов потерпілою особою не заявлявся.

Відповідно до частин 1, 2 статті 374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.

Згідно роз`яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01.08.2004 року «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення – місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.

Оскільки днем підписання вироку є 02 вересня 2026 року, то датою його постановлення є саме цей день.

Згідно вимог частини 15 статті 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитись проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.239 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення права займатися діяльністю, пов`язаною з поводженням із побічними продуктами тваринного походження, що утворюються у процесі виробництва м`яса, строком на 2 (два) роки.

Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме мобільний телефон марки «iPhone 13», із абонентським номером НОМЕР_1 ; мобільний телефон марки «iPhone 13Pro», із сім-карткою з номером НОМЕР_2 ; мобільний телефон марки «iPhone 8+»; блокнот із написом на обкладинці «2024»; мобільний телефон марки «Samsung A05», із сім-карткою з номером НОМЕР_3 /постанова старшого слідчого відділу слідчого управління Головного управління Національної поліції у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_9 від 19.01.2026 року/, після набуття вироком законної сили, повернути власнику (законному володільцю).

Арешт, накладений на мобільний телефон марки «iPhone 13», із абонентським номером НОМЕР_1 /ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_10 від 27.01.2026 року у справі № 127/2401/26 (номер провадження 1-кс/127/1017/26)/; мобільний телефон марки «iPhone 13Pro», із сім-карткою з номером НОМЕР_2 /ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_11 від 27.01.2026 року у справі № 127/2419/26 (номер провадження 1-кс/127/1026/26)/; мобільний телефон марки «iPhone 8+»; блокнот із написом на обкладинці «2024» /ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_11 від 27.01.2026 року у справі № 127/2420/26 (номер провадження 1-кс/127/1027/26)/; мобільний телефон марки «Samsung A05», із сім-карткою з номером НОМЕР_3 /ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_11 від 27.01.2026 року у справі № 127/2430/26 (номер провадження 1-кс/127/1032/26)/ – скасувати.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта згідно висновків експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 07.05.2026 року № 507/26-21 у розмірі 16488грн.36коп.; за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 11.05.2026 року № 508/26-21 у розмірі 3664грн.08коп.; за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 11.05.2026 року № 509/26-21 у розмірі 3664грн.08коп.; за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 12.05.2026 року № 512/26-21 у розмірі 4580грн.10коп.; за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи від 13.05.2026 року № 511/26-21 у розмірі 4580грн.10коп., а всього 32976грн.72коп.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час розгляду і дослідження яких було визначено судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку.

Роз`яснити засудженому, що він має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженому та прокурору.

Суддя