Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №130/1190/26 — Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/1486/2026

130/1190/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2026 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

в складі судді Костянтина Шепеля,

із секретарем судового засідання Раїсою Буга,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

приходить до такого.

Позиція позивача

Представник позивача через систему «Електронний суд» звертається до суду даною позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 6301-008-850-2-18-Г від 6 листопада 2018 року у розмірі 69755,33 грн, судовий збір в розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 200 грн. Позов обґрунтовує тим, що відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів не виконує, а тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

На підтвердження позовних вимог представник позивача надав: копію кредитного договору, розрахунок заборгованості, копію договору факторингу, копію акту прийому-передачі реєстру боржників, копію реєстру боржників, копію договору про надання правничої допомоги, копію акту прийому-передачі, копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю.

Позиція відповідача

Відповідач надає відзив на позовну заяву та позовні вимоги не визнає повністю, вважає позовні вимоги необгрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить відмовити у задоволенні позову повністю. Свою позицію обгрунтовує тим, що вважає, що позивач не довів належними доказами факт укладання кредитного договору, докази його підписання саме відповідачем, докази ідентифікації особи позичальника, докази фактичного отримання грошових коштів, первині бухгалтерські документи, які підтверджують видачу кредиту, виписку по рахунку. Вважає, що у разі відсутності належних допустимих доказів виникнення зобов`язання позов не підлягає задоволенню. Крім того, відповідач вважає, що позивач не довів правових підстав набуття права вимоги. Також, вважає, що не доведено розмір заборгованості, заявлена сума заборгованості 69755,33 грн є не обгрунтованою та викликає сумніви, позивачем надано односторонній розрахунок, складений самостійно, який не є первісним бухгалтерським документом. Крім того, сума заборгованості є неспівмірною з сумою кредиту та свідчить про можливе штучне завищення заборгованості за рахунок штрафних санкцій, процентів та інших нарахувань. Також, вважає що позивач пропустив строк позовної давності та відсутні докази належного повідомлення боржника про зміну кредитора.

Процесуальні рішення по справі, заяви та клопотання

Справа надійшла до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької 9 квітня 2026 року (а.с.1).

Ухвалою суду від 22 квітня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами, згідно з положеннями статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (а.с. 71).

Представник позивача в позовній заяві просив розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних у справі матеріалів.

Ухвала про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу рекомендованим листом за дійсною адресою зареєстрованого місця проживання (а.с. 61).

28 квітня 2026 року надходить відзив на позовну заяву (а.с. 73-77).

Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.

Відповідно до вимог частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин

З матеріалів справи встановлено, що 6 листопада 2018 року між Акціонерним товариством «МЕГАБАНК» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір № 6301-008-850-2-18-Г (з ануїтетними платежами), відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 28026,91 грн строком з 6 листопада 2018 року по 5 листопада 2021 року включно, зі сплатою 15 % річних на суму заборгованості. Умовами договору передбачено сплату щомісячної комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3,30 % від суми кредиту, а також щомісячного ануїтетного платежу у розмірі 4504,34 грн. Кредит надавався на споживчі цілі шляхом видачі грошових коштів готівкою через касу банку. Договором також визначено права та обов`язки сторін, порядок повернення кредиту, нарахування процентів, відповідальність сторін за порушення умов договору, зокрема нарахування пені та штрафних санкцій у разі прострочення виконання зобов`язань, а також строк дії договору та реквізити сторін (а.с.52-53).

Сторони погодили та своїм підписом Позичальник підтвердив, що цей Кредитний договір з усіма додатками та Договором, являють у сукупності для Сторін один єдиний Договір, у зв`язку з чим істотні умови, які є обов`язковими для Договору відповідно до чинного законодавства України, можуть міститися як у тексті цього Кредитного договору, чи додатках до нього, так i у Договорі (додатках до нього) (пункт 5.4 Кредитного договору).

Відповідно до таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, сторони погодили усі істотні умов кредитування (а.с. 54).

Як убачається з виписки по особовому рахунку відповідача на відкритий картковий рахунок згідно кредитного договору було нараховано кредитні кошти, які вона використовувала(а.с.32-47).

Позивачем на підтвердження розміру нарахованих процентів надано довідку-розрахунок заборгованість станом на станом на 3 вересня 2024 року.

Згідно з копією довідки розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 301-008-850-2-18-Г від 6 листопада 2018 року, станом на 03 вересня 2024 року заборгованість відповідача становить 69755,33, з них: 17066,69 грн заборгованість за основним боргом, 10311,84 грн заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками та 42376,80 грн заборгованість за нарахованою та несплаченою комісією (а.с.51).

Водночас у довідці-розрахунку відображена лише загальна сума без конкретизації строку нарахування, відсоткової ставки нарахування тощо, а з виписки по рахунку також не вбачається розмір відсоткової ставки, за якою нараховувались проценти за користування коштами.

9 липня 2024 року відповідно до протоколу електронного аукціону № GFD001-UA-20240618-01260 переможцем електронного аукціону з придбання прав вимоги за кредитним договорами стало ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс», з яким в подальшому було укладено між АТ «МЕГАБАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» договір № GL1N426240 від 03 вересня 2024 року, відповідно до умов договору АТ «МЕГАБАНК» відступило свої права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» набуло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі було відступлено право вимоги за договором № 301-008-850-2-18-Г від 6 листопада 2018 року (а.с.14-18).

27 грудня 2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» та ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 1/12, відповідно до умов договору ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» відступило свої права вимоги, а ТОВ «ФК ЄВРОКРЕДИТ» набуло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі було відступлено право вимоги за договором № 301-008-850-2-18-Г від 6 листопада 2018 року (а.с.12-13).

Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає ці докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Юридична кваліфікація встановлених обставин

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України між сторонами виникло зобов`язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Як вбачається з частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанову Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15).

Належним чином дослідити розрахунок заборгованості за кредитним договором, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з випискою з особового рахунку позичальника, а у даному випадку незгоди з ним зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанови Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц, від 14 вересня 2022 року у справі № 369/7147/15-ц).

Разом з тим, позивачем не надано детального розрахунку заборгованості по процентах за користування кредитними коштами, тому суд позбавлений можливості перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв`язку із випискою з особового рахунку відповідача та розрахунок наданий самий відповідачем. У зв`язку з чим суд позбавлений можливості навести свій розрахунок у судовому рішенні.

Тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитом.

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 Цивільного кодексу України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 1077, частиною першою статті 1078 та частиною першою статті 1082 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (стаття 514, частина перша стаття 1084 Цивільного кодексу України).

Щодо заявленої позивачем до стягнення комісія за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 42 376,80 грн, суд зазначає таке.

Нарахування комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості встановлено пунктом 2.8 договору, проте у договорі не зазначено, за які саме послуги відповідачу встановлена комісія.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) суд зробив висновок, що: «надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. Умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» №1734-VIII від 15 листопада 2016 року».

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Нормами частини п`ятої статті 14 Закону України «Про споживче кредитування» передбачена заборона вимагати від споживача укладення договору про споживчий кредит як обов`язкової умови придбання будь-яких товарів чи послуг у кредитодавця або у його спорідненої чи пов`язаної особи.

Враховуючи викладену правову позицію Верховного Суду та норми діючого законодавства суд вважає, що нарахування комісійної винагороди у загальній сумі 67310,31 грн суперечить положенням частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки не є платою за послуги, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику, а тому нарахування та сплата позичальником на користь банку комісій за обслуговування кредитної заборгованості є незаконною.

За таких обставин нарахування та списання комісії за обслуговування кредитної заборгованості є незаконним, тому вимога позивача про стягнення заборгованості за комісією у сумі 42 376,80 грн задоволенню не підлягає. Крім того, суд вважає за потрібне зарахувати кошти, сплачені на погашення комісії в загальному розмірі 15 008,45 грн в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Щодо строків позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Згідно зі статтею 257 та частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта стаття 267 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша стаття 261 Цивільного кодексу України).

Як встановлено статтею 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, за змістом норми статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Згідно із частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, згідно з випискою по особовому рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_1 вбачається, що відповідачем по картці було здійснено останню операцію погашення заборгованості 1 квітня 2020 року року на суму 1854,51 грн, що свідчить про вчинення відповідачем дій з погашення заборгованості. Користування кредитною карткою та внесення платежів свідчить про фактичне продовження дії кредитних відносин та визнання відповідачем зобов`язання. Це повністю узгоджується з природою кредитної лінії (обіг коштів у певному ліміті з правом банку змінювати ліміт і строк дії лінії).

Останній платіж (надходження коштів на рахунок для погашення заборгованості за кредитом) було здійснено 1 квітня 2020 року, а отже це безпосередньо свідчить про визнання боржником свого зобов`язання та - перебіг позовної давності розпочався заново з дати такого визнання.

А отже, перебіг строку позовної давності розпочинається з 1 квітня 2020 року – з моменту внесення відповідачем останнього платежу і триває до 1 квітня 2023 року.

Одночасно з наведеним, Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 111.акого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ набрав чинності 2 квітня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СО VID-19, спричиненої коронавірусом SARSCo V-2» (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року до 31 жовтня 2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово було продовжено до 1 липня 2023 року.

В той же час, з початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15 березня 2022 року, який набув чинності 17 березня 2022 року Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, які у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтею 257-259 (позовна давність) цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Тобто, було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин. Суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається (постанова Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 9201724/21).

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 910/14550/17, від 29 травня 2024 року у справі № 523/19380/21, від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23, від 3 грудня 2024 року у справі № 910/2721/23.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ні первісному кредитору», а ні позивачу не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а відтак суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Враховуючи надані позивачем докази, надані відповідачем заперечення, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості у сумі 2 058,24 грн.

Відповідно до частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки суду

Давши мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному представником позивача в позовній заяві, відповідачем у відзиві, дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем, при зверненні до суду в електронній формі, сплачено судовий збір із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, а тому із відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам (2,95 %) у розмірі 78,54 грн (а.с. 9).

Крім того, представник позивача в позовній заяві просить стягнути з відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в сумі 11 200 грн.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи

На підтвердження судових витрат у вказаному вище розмірі до суду подано: договір про надання правової допомоги №1/07 від 1 липня 2025 року, укладений між ТОВ «ФК Єврокредит» та Адвокатським об`єднанням «Альянс ДЛС», реєстр боржників; акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги №12085998 від 5 січня 2026 року на суму 11200 грн, ордер на надання правничої допомоги та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на юридичну (правничу) допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт понесення таких витрат, однак їх розмір є неспіввісним із складністю справи та вчиненими у ній діями. Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про задоволення понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та конкретним обставинам справи.

Керуючись статтями 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, 259, 263 Цивільного процесуального кодексу України, Законом України «Про електронну комерцію», на підставі статей 509, 525, 526, 549, 610, 611, 625, 634, 1048, 1077, 1078, 1082, 1084 Цивільного кодексу України, суд –

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором № 301-008-850-2-18-Г від 6 листопада 2018 року в розмірі 2 058 (дві тисячі п`ятдесят вісім) грн 24 коп, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 78 (сімдесят вісім) грн 54 коп та витрати на правову допомогу в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн.

В частині стягнення заборгованості за відсотками та комісії – відмовити.

На рішення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Ім`я (найменування) сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК ЄВРОКРЕДИТ», ідентифікаційний код юридичної особи: 40932411, місцезнаходження: Україна, 49001, Дніпропетровська область м. Дніпро, пров. Ушинського, буд. 1, офіс 105.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована по АДРЕСА_1 .

Суддя Костянтин ШЕПЕЛЬ