Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №924/617/26 — Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83

e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128

_______________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"03" вересня 2026 р. Справа № 924/617/26

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Український струм”, м. Київ

до Комунального підприємства "Хмельницька міська дитяча лікарня" Хмельницької міської ради, м. Хмельницький

про стягнення 295 546,58 грн. основного боргу, 34 323,89 грн. пені, 12 117,41 грн. інфляційних втрат, 3 425,10 грн. 3% річних

представники сторін:

від позивача Тітов І.С. в режимі ВКЗ

від відповідача - Веселовська О. П. - згідно довіреності від 29.06.2026

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

12.06.2026р. до Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю „Український струм”, м. Київ до Комунального підприємства "Хмельницька міська дитяча лікарня" Хмельницької міської ради, м. Хмельницький про стягнення 295 546,58 грн. основного боргу, 34 323,89 грн. пені, 12 117,41 грн. інфляційних втрат, 3 425,10 грн. 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану позовну заяву передано для розгляду судді Заярнюк І.В.

Ухвалою суду від 16.06.26р прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі для її розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

У підготовчому засіданні 15.07.2026р. постановлено ухвалу із занесенням до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 10:30 год. 06.08.2026р.

Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, що викладені у позовній заяві поданих заяв.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечили проти позовних вимог у повному обсязі з підстав, що викладені у відзиві на позов.

Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

В свою чергу, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

23.12.2024р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український Струм" як Постачальником та Комунальним підприємством "Хмельницька міська дитяча лікарня" Хмельницької міської ради як Споживачем укладено Договір № 69/Б про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Постачальник зобов`язався продавати Споживачу електричну енергію для забезпечення потреб його електроустановок, а Споживач зобов`язався оплачувати вартість фактично спожитої електричної енергії, а також інші платежі відповідно до умов Договору.

Договір діяв у період з 01.01.2025 по 31.12.2025, а в частині проведення розрахунків – до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Матеріалами справи підтверджується, що протягом 2025 року сторони уклали 14 додаткових угод до Договору, якими, зокрема, змінювали кількість електричної енергії, загальну вартість Договору, ціну електричної енергії та інші погоджені сторонами умови.

Інших доказів, які стосуються предмету спору, матеріали справи не містять.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.

Згідно з частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Аналогічний за змістом обов`язок встановлений статтею 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів та договору.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України, одна сторона зобов`язується надавати другій стороні відповідні ресурси, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів.

При цьому відповідно до частини другої статті 714 Цивільного кодексу України до таких правовідносин застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2025 року позивач здійснював постачання електричної енергії відповідачу.

На підтвердження факту поставки позивачем надано акти приймання-передачі електричної енергії та відповідні рахунки.

Відповідач не заперечує самого факту постачання електричної енергії, а також не заперечує факту її фактичного споживання.

Факт передачі та фактичного споживання електричної енергії сторонами не заперечується.

Спір між сторонами фактично зводиться до питання про правові наслідки поставки електричної енергії в обсязі, який, за твердженням відповідача, перевищує остаточно визначений сторонами додатковою угодою № 12 обсяг.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутність окремої додаткової угоди щодо збільшення обсягу закупівлі сама по собі звільняє його від обов`язку оплатити електричну енергію, фактично отриману та спожиту.

За змістом статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати.

При цьому відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Таким чином, визначальним для вирішення питання про наявність обов`язку відповідача щодо оплати є встановлення факту передачі йому електричної енергії, її прийняття, визначення вартості та факту здійснення оплати.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідна електрична енергія була фактично поставлена відповідачу, прийнята ним та використана для забезпечення діяльності.

Відповідач не довів повернення отриманого товару, відмови від його прийняття або наявності обґрунтованих претензій щодо кількості чи якості електричної енергії.

Відтак посилання відповідача виключно на відсутність додаткової угоди про збільшення обсягу закупівлі не спростовує факту отримання ним відповідного товару та не припиняє обов`язку здійснити його оплату.

Суд враховує, що спірний договір укладено за результатами публічної закупівлі, а тому правовідносини сторін регулюються не лише нормами Цивільного кодексу України, а й спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Суд погоджується з відповідачем у тому, що законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальні вимоги щодо зміни істотних умов договору про закупівлю.

Разом з тим такі вимоги регулюють порядок формування та зміни договірних умов замовником і постачальником та не можуть тлумачитися як такі, що надають замовнику право отримувати та використовувати товар без його оплати.

Інше тлумачення призвело б до фактичного покладення на постачальника негативних майнових наслідків у вигляді безоплатного постачання товару, який замовник фактично отримав, прийняв та використав.

Відповідач, будучи замовником у розумінні законодавства про публічні закупівлі, зобов`язаний був діяти в межах наданих йому бюджетних повноважень та забезпечити належне оформлення своїх закупівельних зобов`язань.

Разом з тим недотримання відповідачем внутрішніх процедур бюджетного планування або вимог законодавства про публічні закупівлі саме по собі не може бути підставою для безоплатного набуття майна (електричної енергії) іншої юридичної особи.

З матеріалів справи не вбачається, що позивач здійснював поставку електричної енергії всупереч волі відповідача або що відповідач відмовлявся від її прийняття.

Отже, посилання відповідача на положення Закону України «Про публічні закупівлі» не спростовують факту виникнення у нього обов`язку компенсувати вартість фактично отриманої електричної енергії.

Судом встановлено, що 30.12.2025 між сторонами укладено додаткову угоду № 12, якою пункт 2.1 договору викладено в новій редакції та визначено обсяг електричної енергії у розмірі 421 292 кВт*год, а суму договору - 4 546 958,04 грн.

Факт укладення додаткової угоди не свідчить про відсутність заборгованості за електричну енергію, фактично поставлену та прийняту відповідачем понад зазначений у ній обсяг, якщо така поставка підтверджена належними доказами.

Додаткова угода № 12 визначає умови договору, погоджені сторонами на момент її укладення, однак не містить положень про прощення або списання заборгованості за фактично поставлену та прийняту електричну енергію, а також не містить положень про повернення відповідного товару.

Сам факт проведення відповідачем оплати в межах суми 4 546 958,04 грн не свідчить про виконання ним усіх грошових зобов`язань, якщо матеріалами справи підтверджено додатковий обсяг фактично поставленої та прийнятої електричної енергії.

Тому суд не погоджується з доводом відповідача про те, що додаткова угода № 12 автоматично припинила будь-які грошові зобов`язання сторін щодо електричної енергії, фактично поставленої до її укладення.

Відповідач посилається також на те, що у 2026 році позивачем були складені акти-коригування від 31.12.2025 до актів приймання-передачі електричної енергії.

Суд оцінює зазначені документи у сукупності з іншими доказами у справі.

Сам по собі факт складання актів-коригувань після завершення строку дії договору не спростовує факту фактичного постачання електричної енергії у грудні 2025 року, якщо такий факт підтверджений первинними документами, даними комерційного обліку та іншими доказами.

Відповідач не надав доказів того, що зазначена у відповідних документах електрична енергія фактично не постачалась або не була ним спожита.

Позивач визначив суму основної заборгованості у розмірі 295 546,58 грн.

Відповідач не надав суду належного контррозрахунку, який би спростовував зазначену суму, а також не довів здійснення оплати цієї суми.

Водночас подані позивачем документи підтверджують фактичний обсяг поставленої електричної енергії та її вартість.

З огляду на встановлений судом факт отримання відповідачем електричної енергії, відсутність доказів її оплати в спірному розмірі та положення Цивільного кодексу України, вимога про стягнення 295 546,58 грн основної заборгованості є обґрунтованою.

Щодо пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктами договору № 69/Б сторони погодили відповідальність споживача за порушення строків оплати поставленої електричної енергії.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач має право на нарахування передбаченої договором пені.

Наданий позивачем розрахунок пені у сумі 34 323,89 грн. перевірено судом. Відповідач не надав доказів здійснення оплати у строки, які виключали б прострочення, а також не подав обґрунтованого контррозрахунку пені.

За таких обставин вимога про стягнення 34 323,89 грн. пені підлягає задоволенню.

Щодо інфляційних втрат та 3 % річних.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Застосування зазначеної норми не залежить від наявності вини боржника та є наслідком самого факту прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки судом встановлено наявність простроченої заборгованості відповідача за поставлену електричну енергію, позивач має право на стягнення передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України сум.

Розрахунок інфляційних втрат у розмірі 12 117,41 грн. та 3 % річних у розмірі 3 425,10 грн. відповідачем належними доказами не спростований.

Отже, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних підлягають задоволенню.

Суд також відхиляє посилання відповідача на статті 23, 48, 49 Бюджетного кодексу України як на підставу для відмови у позові.

Норми бюджетного законодавства регулюють порядок взяття бюджетних зобов`язань, використання бюджетних асигнувань та здійснення платежів розпорядниками бюджетних коштів.

Водночас вони не встановлюють правила, відповідно до якого фактично отриманий та спожитий товар може не оплачуватися лише з тієї підстави, що відповідні бюджетні асигнування або бюджетні зобов`язання оформлені неналежним чином.

Відповідач не довів, що постачання електричної енергії відбулося поза його волею або що він не отримував відповідного товару.

Отже, посилання на бюджетне законодавство не спростовують установленого судом факту виникнення грошового обов`язку перед постачальником.

При цьому питання належного оформлення бюджетного зобов`язання та відповідальності посадових осіб замовника за порушення бюджетного законодавства не є предметом розгляду у цій справі та не впливає на право позивача вимагати оплати фактично поставленого товару.

Статтею 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1. ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Враховуючи вищевказане, наведені вище положення ГПК України, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства "Хмельницька міська дитяча лікарня" Хмельницької міської ради, (29008, м. Хмельницький, вул. Олега Ольжича, буд. 1, код ЄДРПОУ 02004674) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Український струм”, (01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала буд 18/7, код ЄДРПОУ 44378553) - 295 546,58 грн. (двісті дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот сорок шість гривень 58 коп.) основного боргу, 34 323,89 грн. (тридцять чотири тисячі триста двадцять три гривні 89 коп.) пені, 12 117,41 грн. (дванадцять тисяч сто сімнадцять гривень 41 коп.) інфляційних втрат, 3 425,10 грн. (три тисячі чотириста двадцять п`ять гривень) 3% річних , 5 181,20 грн. (п`ять тисяч сто вісімдесят одна гривня 20 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складений та підписаний 09.09.2026р.

Рішення надіслати сторонам за допомогою підсистем ЄСІТС в електронні кабінети.

Суддя І.В. Заярнюк