Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №916/2535/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"09" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/2535/26

Господарський суд Одеської області у складі головуючої судді Демченко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/2535/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Берег жилсервіс» (65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, буд. 67 А, код ЄДРПОУ 34872051)

до відповідача: Служби у справах дітей Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 25427107)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Одеська міська рада (65026, м. Одеса, пл. Біржова,1, код ЄДРПОУ 26597691), Управління капітального будівництва Одеської міської ради (65091, м. Одеса, вул. Комітетська, 10А, код ЄДРПОУ 04056902)

про стягнення 43 624,42 грн,

установив:

19.06.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Берег жилсервіс» (далі – ТОВ «КК «Берег жилсервіс») до Служби у справах дітей Одеської міської ради, в якій воно просить:

- стягнути заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг за період 01.10.2024 – 30.04.2026 в розмірі 39 214,23 грн, 3% річних у розмірі 989,96 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 420,23 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ «КК «Берег жилсервіс» посилається на порушення відповідачем умов договору від 26.07.2021 №47 про надання послуг з комунального обслуговування приміщення, утримання будинків та прибудинкових територій в частині оплати вартості фактично наданих послуг.

Господарський суд Одеської області ухвалою від 24.06.2026 постановив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження по справі №916/2535/26, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (без виклику учасників справи), залучив до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Одеську міську раду, Управління капітального будівництва Одеської міської ради.

26.06.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

02.07.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Щодо строку розгляду справи господарський суд зауважує, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Так, при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених ст.2,4 Господарського процесуального кодексу України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк убачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства).

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте, розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Отже, враховуючи обставини справи та введення воєнного стану в Україні згідно з Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, суд застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, застосувавши ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 Господарського процесуального кодексу України.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст. 240 ГПК України.

установив:

01.04.2008 між ТОВ «КК «Берег Жилсервіс» та ОСББ «Теністий 2007» було укладено договір про управління житловим фондом та обслуговування будинку й прибудинкової території, згідно з п. 1.1 якого замовник відповідно до рішення своїх органів управління передає, а виконавець приймає на себе у межах прав та обов`язків, закріплених за ним цим договором, наступні функції: управителя, балансоутримувача, виконавця послуг з утримання будинку і прибудинкової території, виконавця послуг водопостачання і водовідведення.

Предметом договору від 01.04.2008 є житловий будинок за адресою: пров. Педагогічний, №3/3. Балансова вартість будинку (станом на 01.04.2008) становить 17121923,31 грн. Технічні та економічні характеристики будинку наводяться в акті приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього договору (пункт 1.2. розділу «Цілі та предмет договору»).

За умовами пункту 3.1.3. договору від 01.04.2008 виконавець зобов`язаний здійснювати у встановленому порядку оперативний та бухгалтерський облік нарахувань власникам житлових та нежитлових приміщень (за послуги з управління майном, з утримання будинку та прибудинкової території, за послуги водопостачання та водовідведення, за внесками до аварійно-відновлювального фонду та інших цільових фондів за рішенням загальних зборів членів ОСББ) та здійснюваних ними платежів, видачу власникам житлових та нежитлових приміщень розрахункових документів (ведення особових рахунків).

Згідно із пунктом 1.4. договору від 01.04.2008 метою договору є: управління майном, облік його балансової вартості, вирішення питань, пов`язаних із збереженням цього майнового комплексу; утримання житлового будинку, прибудинкової території та об`єктів зовнішнього благоустрою відповідно до норм чинного законодавства; надання мешканцям будинку послуг водопостачання та водовідведення.

На підставі акту приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу та баланс від 25.12.2007 ОСББ «Теністий 2007» передало, а ТОВ «КК «Берег Жилсервіс» прийняло на баланс житловий будинок за адресою: м. Одеса, пров. Педагогічний 3/3, загальною площею 9 124, 2 кв.м., житловою площею 4 445, 61 кв.м.

На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 24.06.2008 №653 управлінню капітального будівництва Одеської міської ради передано, а Службою у справах дітей Одеської міської ради прийнято на баланс квартиру №26, загальною площею 150,4 кв.м., що розташовано за адресою: м. Одеса, пров. Педагогічний, 3/3.

Служба у справах дітей Одеської міської ради є балансоутримувачем житлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, пров. Педагогічний №3/3, кв. №26, загальною площею 150,4 кв.м.

26.07.2021 між ТОВ «КК «Берег Жилсервіс» та Службою у справах дітей Одеської міської ради укладено договір №47 про надання послуг з комунального обслуговування приміщення, утримання будинків та прибудинкових територій (далі – Договір № 47) строком до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків – до повного виконання сторонами зобов`язань.

Позивач стверджує, що після повного виконання сторонами зобов`язань, Договір №47 не продовжувався, однак Служба у справах дітей Одеської міської ради продовжила отримувати житлово-комунальні послуги, не сплачуючи за них.

Як зазначає позивач, вартість житлово-комунальних послуг споживачу нараховується відповідно до Кошторису надання послуги з управління багатоквартирним будинком, що розташований на провулку Педагогічному 3/3 в місті Одеса, який затверджено ТОВ «КК «Берег Жилсервіс» згідно норм чинного законодавства.

Відповідно до оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 за період 01.10.2024 30.04.2026 станом на 30.04.2026 за Службою у справах дітей Одеської міської ради, як балансоутримувачем даного приміщення та фактичним споживачем житлово-комунальних послуг, обліковується заборгованість у розмірі 39 214,23 грн.

Оскільки відповідач не сплачує заборгованість, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Крім того, посилаючись на ст. 625 ЦК України позивач нараховує 3% річних у розмірі 989,96 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 420,23 грн, які просить стягнути з відповідача.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує посилаючись на такі обставини:

- між ТОВ «КК «Берег Жилсервіс» та відповідачем відсутні договірні відносини, оскільки відповідний договір про надання житлово-комунальних послуг між сторонами не укладено;

- фактичним споживачем комунальних послуг за адресою: м. Одеса, пров. Педагогічний, буд. 3/3, кв. 26, є дитячий будинок сімейного типу на базі родини ОСОБА_1 , яка разом з дітьми, переданими їй на виховання, виїхала за межі України 05.03.2022 у зв`язку з повномасштабним вторгненням, у зв`язку з чим із зазначеної дати і до теперішнього часу у квартирі ніхто не проживає;

- до спірних правовідносин підлягає застосуванню заборона, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», щодо нарахування та стягнення штрафів, пені, інфляційних нарахувань та процентів річних у зв`язку з несвоєчасною або неповною оплатою житлово-комунальних послуг.

У відповіді на відзив позивач проти доводів відповідача заперечує та зазначає, що:

- саме Служба є фактичним споживачем житлово-комунальних послуг щодо вказаного об`єкта нерухомого майна та зобов`язана оплачувати вартість послуги з управління багатоквартирним будинком, яку надає позивач як управитель будинку за адресою: м. Одеса, пров. Педагогічний, 3/3.

- виїзд ОСОБА_1 з дітьми за межі України не змінює правового статусу Служби як балансоутримувача комунального майна і не припиняє її обов`язку утримувати відповідне майно та оплачувати послуги з управління будинком, оскільки цей обов`язок пов`язаний саме з фактом балансоутримання нерухомого майна, а не з фактом персонального проживання конкретних фізичних осіб у приміщенні.

- доводи відзиву про те, що з 05.03.2022 у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ніхто не проживає, не мають правового значення для вирішення спору та не спростовують обов`язку відповідача з оплати заборгованості.

- Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 встановлено мораторій виключно на заборгованість фізичних осіб – населення (домогосподарств), а не на будь-яких споживачів житлово-комунальних послуг.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно із статтею 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 Цивільного кодексу України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №761/48615/18-ц.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно із статтею 5 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать:

1)житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:

забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;

2)комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

За приписами статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Статтею 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Положеннями статей 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено права та обов`язки споживача й виконавця житлово-комунальних послуг, зокрема, правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, а обов`язком - оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом. Обов`язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості.

Із зазначених положень закону випливає, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

У постановах Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15 та від 09.06.2021 у справі № 303/7554/16-ц зроблено висновок, що хоча в Законі України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений законом обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Отже, під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

З огляду на викладене господарський суд дійшов висновку, що незважаючи на закінчення терміну дії договору про надання послуг з комунального обслуговування приміщення, утримання будинків та прибудинкових територій №47 від 26.07.2021, між сторонами у справі фактично продовжились такі договірні правовідносини, оскільки позивачем житлово-комунальні послуги фактично надаються, а тому відповідач, як балансоутримувач нерухомого майна, зобов`язаний їх оплачувати.

Крім того, факт передачі квартири № 26, що розташована за адресою: м. Одеса, пров. Педагогічний, 3/3 на баланс відповідача підтверджується наявним в матеріалах справи рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради №653 від 24.06.2008.

Доводи відповідача про те, що фактичним споживачем комунальних послуг за адресою: м. Одеса, пров. Педагогічний, буд. 3/3, кв. 26, є дитячий будинок сімейного типу на базі родини ОСОБА_1 спростовуються тим, що балансоутримувачем приміщення є Служба у справах дітей Одеської міської ради відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №653 від 24.06.2008.

Звертаючись з позовом, позивач зазначав, що ним надано відповідачу послуги з утримання будинку і прибудинкової території у період з 01.10.2024 по 30.04.2026 на загальну суму 39 214,23 грн.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із наданого позивачем розрахунку боргу та оборотно-сальдової відомості убачається, що у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 39 214,23 грн за період з 01.10.2024 по 30.04.2026 за надані позивачем житлово-комунальні послуги, які складаються із внесків на УБПБ, за вивіз побутових відходів, за ліфт та за охорону.

Доказів оплати заборгованості за надані житлово-комунальні послуги матеріали справи не містять.

На підставі наведеного, заборгованість Служби у справах дітей Одеської міської ради перед ТОВ «КК «Берег жилсервіс» за надані житлово-комунальні послуги становить 39 214,23 грн та підлягає стягненню з відповідача.

За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15- ц, у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Відповідач зобов`язання в передбачений строк не виконав, у зв`язку із чим позивач правомірно нарахував 3% річних та інфляційні втрати

Перевіривши наданий позивачем до матеріалів справи розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд установив, що він є арифметично правильний, у зв`язку із чим стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 989,96 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 420,23 грн.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви ТОВ «КК «Берег жилсервіс» також просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).

Як убачається із матеріалів справи, позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, відповідно до якого розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 8 000 грн.

10.08.2022 між ТОВ «Берег жилсервіс» (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Нікітінський і партнери» (Адвокатське об`єднання) укладено договір №23 про надання правової допомоги.

Відповідно до п. 1 вищезазначеного Договору Адвокатське об`єднання бере зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу, а Клієнт зобов`язується оплатити вартість правової допомоги наданої Адвокатським об`єднанням та виконати інші обов`язки, передбачені даним договором та додатковими угодами до нього.

Пунктом 4.1 Договору сторони погодили, що сума гонорару, компенсація витрат, пов`язаних з виконанням даного договору, строки та порядок проведення розрахунків та інші умови погоджуються сторонами шляхом підписання додаткової угоди, яка є невід`ємною складовою даного договору.

Згідно з п. 5.1. Договору здача-приймання наданих послуг із надання юридичних послуг оформляється шляхом підписання акту здачі-приймання виконаних наданих послуг, складеного у письмовій формі та підписаного уповноваженими представниками сторін.

Акт здачі-приймання наданих послуг має включати перелік правової допомоги, що надана Адвокатським об`єднанням клієнту.

Додатковою угодою №11 від 11.06.2026 до договору №23 про надання правової допомоги сторони погодили, що розмір гонорару Адвокатського об`єднання за надання правової допомоги Клієнту згідно Договору про надання правової допомоги № 23 від « 10» серпня 2022 року, пов`язаної зі зверненням із позовною заявою до Господарського суду Одеської області про стягнення зі Служби у справах дітей ОМР заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг щодо квартири № 26, що розташована за адресою: м. Одеса, пров. Педагогічний 3/3 складає - 8000 грн без ПДВ.

Господарський суд зазначає, що Договір №23 про надання правової допомоги від 10.08.2022 та додаткові угоди до нього підписані сторонами без зауважень.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Виходячи з аналізу положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру або погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України,,Про адвокатуру і адвокатську діяльність’’, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У відповідності до ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 статті 129 ГПК України установлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту представлених позивачем документів (договір №23 про надання правничої допомоги від 10.08.2022, додаткові угоди до договору від 10.06.2026 та 11.06.2026, ордеру на надання правничої допомоги від 19.06.2026 серії ВН № 1729873) вбачається, що адвокатом по справі №916/2535/26 був Голосов Ю.В.

Водночас, матеріали справи не містять передбачений п. 5.1 договору №23 про надання правничої допомоги Акт здачі-приймання наданих послуг, що унеможливлює встановлення які саме послуги надавались позивачу.

Господарський суд звертає увагу сторін, що відповідно до сталої практики Верховного Суду, підтвердження оплати наданих адвокатських послуг не є необхідним.

Однак, відсутність доказів прийняття клієнтом таких робіт у вигляді акту здачі-приймання наданих послуг є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Подібна позиція міститься у Постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 26.06.2024 у справі №686/5757/23.

Відтак, позивачем не доведено належними доказами понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Зважаючи на відсутність Акту здачі-приймання наданих послуг з переліком наданої правової допомоги прямо передбаченого п. 5.1. Договору №23 про надання правничої допомоги, господарський суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу.

За таких обставин та правового регулювання, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «КК «Берег жилсервіс».

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

У силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.129, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України,

ухвалив:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Берег жилсервіс» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Служби у справах дітей Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, код ЄДРПОУ 25427107) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Берег жилсервіс» (65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, буд. 67 А, код ЄДРПОУ 34872051) заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг за період 01.10.2024 – 30.04.2026 у розмірі 39 214,23 грн, 3% річних у розмірі 989,96 грн, інфляційні втрати у розмірі 3 420,23 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

3. У задоволення позовної вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 грн - відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з приписами ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 09 вересня 2026 р.

Суддя Т.І. Демченко