Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №914/1818/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2026 Справа № 914/1818/26

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Промукртара», м. Київ

до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріалмаркет», м. Львів

про:стягнення безпідставно набутих грошових коштів

Суддя – Крупник Р.В. Секретар – Мисик-Семен М.М.

Представники сторін:

від позивача:не з`явився;

від відповідачів:не з`явився.

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Промукртара» (надалі – Позивач, ТОВ «Промукртара») звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріалмаркет» (надалі – Відповідач, ТОВ «Ріалмаркет») про безпідставно набутих грошових коштів.

Ухвалою від 16.06.2026 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання у справі призначив на 13.07.2026.

Ухвалами від 13.07.2026, 10.08.2026 суд відкладав судові засідання у справі, востаннє до 08.09.2026.

Сторони не забезпечили явку представників у судове засідання 08.09.2026, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, адже ухвалу від 10.08.2026 було доставлено до їх електронних кабінетів 14.08.2026.

Позивач подав до суду заяви на виконання вимог ухвал суду (вх. №22680/26 від 12.08.2026 та вх. №23174/26 від 18.08.2026).

ДОВОДИ СТОРІН.

Доводи позивача.

Позов обґрунтовано тим, що 08.04.2026 позивач помилково перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 252`179,52 грн. При цьому між сторонами не існувало жодних договірних відносин. У зв`язку із цим, позивач направив відповідачу вимоги про повернення грошових коштів. Однак, оскільки такі були проігноровані, він звернувся до суду із цим позовом.

Доводи відповідача.

Відповідач своїм правом на висловлення заперечень проти позову, передбаченим статтею 165 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), не скористався та не подав до суду у встановлений процесуальним законом строк відзиву на позовну заяву.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Позивач перерахував відповідачу 252`179,52 грн. згідно із платіжною інструкцією №1662 від 08.04.2026, вказавши у призначенні платежу про оплату обладнання згідно із рахунком №С00000193 від 08.04.2026.

Як зазначає позивач, вказані грошові кошти були перераховані ним помилково, між сторонами господарські відносини відсутні, а рахунку №С00000193 від 08.04.2026 він не отримував від відповідача.

У зв`язку із цим, 29.05.2026 позивач направив на юридичну адресу відповідача заяву про повернення коштів №04 від 10.04.2026 із зазначенням реквізитів, на які слід здійснити перерахунок.

Відповідач отримав заяву позивача 02.06.2026, що вбачається з інформаційної довідки ТОВ «Поштова служба «Е-Пост» щодо стану доставки відправлення №2089965.

Разом з тим, жодних дій з повернення грошових коштів чи висловлення заперечень проти вимог позивача ним вчинено не було. Вказане зумовило звернення до суду із цим позовом.

ОЦІНКА СУДУ.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України). Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 ЦК України.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Вказані вище висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.10.2024 у справі №910/4770/22.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення із відповідача 252`179,52 грн. безпідставно набутих грошових коштів. Підставами позовних вимог слугують обставини набуття відповідачем за рахунок позивача 252`179,52 грн. за відсутності для того правових підстав та внаслідок помилкового перерахування позивачем грошових коштів.

З наведеного випливає, що спірні правовідносини у цій справі є кондиційними. Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18).

Судом встановлено, що 08.04.2026 позивач помилково перерахував відповідачу 252`179,52 грн., у зв`язку із чим просив повернути вказану суму, направивши останньому заяву №04 від 10.04.2026. Попри отримання заяви 02.06.2026, відповідач не вчинив будь-яких дій, спрямованих на повернення грошових коштів.

Жодних пояснень з приводу невиконання вимоги позивача відповідач не надавав. Він також не висловлював заперечень проти заявлених позовних вимог, хоча знав про розгляд судом справи №914/1818/26, отримуючи усі ухвали суду до свого електронного кабінету.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б вказували на існування між сторонами договірних відносин. Так, дійсно у призначенні платежу позивач вказав, що здійснює оплату згідно із рахунком №С00000193 від 08.04.2026. Однак, у матеріалах справи відсутній примірник вказаного рахунку, а сама по собі оплата рахунку не може беззаперечно свідчити про існування договірних відносин.

Суд зазначає, що у даній справі в силу приписів частини 2 статті 74 ГПК України саме на відповідача покладається тягар спростування обставин, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, а тому саме відповідач повинен був подати до суду докази існування між сторонами договірних відносин. Проте, відповідних доказів ним до суду не подано.

Зважаючи на все викладене вище, суд доходить висновку, що відповідач за відсутності для того правових підстав набув та зберіг за рахунок позивача 252`179,52 грн. Відтак, суд вбачає наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України та, відповідно, задоволення позовних вимог у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 3`026,15 грн.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Позивач заявив до стягнення 25`000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження понесення яких надав Договір про надання правової (правничої) допомоги №21/2026 від 28.05.2026, Додаткову угоду №1 від 10.08.2026 до вказаного договору, Акт надання послуг №48 від 11.06.2026 та рахунок на оплату №48 від 11.06.2026.

Відповідні докази подані разом із позовною заявою, тобто з дотримання строку, встановленого частиною 8 статті 129 ГПК України.

Пунктами 1.2, 1.3 Договору №21/2026 від 28.05.2026 передбачено, що Адвокатське бюро «Олексія Коханія» (адвокатське бюро) за дорученням ТОВ «Промукртара» (клієнт) приймає на себе доручення з представництва інтересів клієнта, наданні клієнту правової допомоги у правовідносинах з ТОВ «Ріалмаркет» зі стягнення безпідставно отриманих коштів у суму 252`179,52 грн. Адвокатське бюро надає правничу допомогу у формі як претензійної роботи, так і позовної роботи, що включає підготовку і написання позову про стягнення безпідставно отриманих коштів у суму 252`179,52 грн., сплачених згідно із платіжною інструкцією №1662 від 08.04.2026.

За надання клієнту правової допомоги згідно із предметом договору та вчиненням дій щодо представництва інтересів клієнта і надання йому правової допомоги у суді першої інстанції, включно із написанням і поданням позову, виходячи із предмету спору, значення справи для сторін, обсягу правничої допомоги сторони погодили встановити фіксований гонорар у розмірі 25`000,00 грн. (пункт 4.2 Договору №21/2026 від 28.05.2026).

Представництво інтересів ТОВ «Промукртара» у Господарському суді Львівської області здійснював адвокат Коханій О.В. згідно із ордером серії СА №1163553 від 13.06.2026, виданим Адвокатським бюро «Олексія Коханія».

Здійснивши аналіз та оцінку представлених позивачем доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у справі, суд дійшов висновку, що факт надання позивачу професійної правничої допомоги підтверджується матеріалами справи.

За змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Необхідно зазначити, що на підставі критеріїв, які визначені в частині 4 статті 126 ГПК України, суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката лише за клопотанням іншої сторони. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

Враховуючи ту обставину, що відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, то суд при вирішенні питання щодо стягнення цих витрат не керуватиметься передбаченими частиною 4 статті 126 ГПК України критеріями.

Разом з тим, при здійсненні розподілу судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу) суд може керуватися положеннями статті 129 ГПК України, зокрема критеріями, що визначені частинами п`ятою сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявленнянеспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Верховний Суд неодноразово (наприклад, в постанові від 25.05.2021 у справі №910/7586/19) висловлював правову позицію про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, повністю або частково у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу.

Крім цього, виробленою практикою Верховного Суду деталізовано як критерії, які суд з власної ініціативи може застосовувати при вирішенні питання про повну чи часткову відмову у відшкодуванні витрат на правову допомогу, так і їх порядок застосування. Зокрема:

1) Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі №910/21570/17, від 14.11.2018 у справі №921/2/18, від 11.12.2018 у справі №910/2170/18, від 10.10.2019 у справі №909/116/19, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, постанова ВПВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

2) Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (постанови КГС ВС від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 01.06.2018 у справі №904/8478/16).

З урахуванням наведених вище норм процесуального законодавства України та правових позицій Верховного Суду, вирішуючи питання, щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд вважає за можливе з власної ініціативи зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які розподіляються позивачу.

При цьому, суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, котрі вона неодноразово викладала в постановах від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (пункт 5.44), від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 (пункти 135, 147) не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

На переконання суду, заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу не відповідає критерію розумності, зважаючи на обставини цієї справи, зокрема відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо заявлених позовних вимог. Крім того, позивач не доводив, що справа №914/1818/26 має особливе значення для нього, а сама справа не викликала публічного інтересу.

Зважаючи на викладене вище, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 10`000,00 грн. та стягнення вказаної суми із відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 12, 42, 123, 126, 129, 222, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріалмаркет» (79018, м. Львів, вул. Федьковича Ю., буд. 58; код ЄДРПОУ 45721222) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна компанія «Промукртара» (04128, м. Київ, вул. Мрії, буд. 18в, офіс 4; код ЄДРПОУ 24078142) 252`179,52 грн. безпідставно набутих грошових коштів, 3`026,15 грн. судового збору та 10`000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до статті 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Повне рішення складено та підписано 09.09.2026.

Суддя Крупник Р.В.