Вирок від 08 вересня 2026 р. у справі №932/19049/25 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Провадження № 1-кп/932/1836/25

Справа № 932/19049/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Шевченківський районний суд міста Дніпра

у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

за участю:

прокурора ОСОБА_3

захисника – адвоката (в режимі відеоконференції) ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпро, обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №62025170030019596, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, з середньою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, курсанта другої навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

-23 вересня 2025 року Центральним районним судом

міста Дніпра за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисяч неоподаткованих мінімумів доходів, що складає 17 000 ( сімнадцять тисяч) гривень,-

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України», у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.

3 моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

У зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався у встановленому Законом порядку та діє дотепер.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 370 від 14.12.2024 року, солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення та призначено на посаду курсантом навчального взводу навчальної роти начального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки.

Таким чином, солдат ОСОБА_5 в розумінні вимог ст. ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 407 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час воєнного стану.

Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучі військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, солдат ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. ст. 9,11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, а згідно ст. 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити- до наступного прямого начальника.

За ст. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями тощо.

Стаття 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначає відповідальність солдата (матроса) у мирний і воєнний час за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стан, збереження виданого йому майна. А стаття 128 Статуту, зокрема, покладає на солдата обов`язок сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), бути готовим до виконання завдань за призначенням, додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників), у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.

За приписами ст. ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Проте, солдат ОСОБА_5 достовірно знаючи свої обов`язки, встановлені зазначеними нормами законодавства, що визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України, їх взаємовідносини та регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.

Так, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, курсантом другої навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 9, 11, 12, 14, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та, не одержавши відповідних дозволів (наказів) начальників (командирів), які за законодавством уповноважені надавати такі дозволи (накази), 16 грудня 2024 року о 12 годині 00 хвилин був відсутнім під час перевірки наявності особового складу, яке відбувалось у табірному зборі військової частини НОМЕР_1 , що розташована поблизу АДРЕСА_2 (більш детальна адреса не підлягає розголошенню в умовах воєнного стану), тобто самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 , командуванню про причини залишення частини ОСОБА_5 не доповів, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний розсуд поза межами місця несення служби, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.

14.11.2025 о 14 год. 30 хв. ОСОБА_5 було затримано працівниками ВП №4 Дніпровського РУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області, після чого правопорушення було припинено.

Умисні дії ОСОБА_5 , які виразились у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, кваліфікуються за ч. 5 ст. 407 КК України.

Суд вважає доведеним дане обвинувачення, оскільки встановлені судом обставини повністю підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду.

Показами свідка ОСОБА_7 , який в судовому засіданні пояснив, що він є інструктором та обвинуваченого ОСОБА_5 він особисто не знає, вони підтримували службові відносини як викладач та учень, оскільки він викладав курси з БЗВП. Підстав говорити не правду в нього немає.

Повідомив, що 16.12.2024 року він виявив відсутність ОСОБА_5 під час шикування у військовій частині НОМЕР_1 . В розташуванні він також був відсутній. Після цього, направили заяву про самовільне залишення військової частини. Також було проведено службове розслідування за вказаним фактом, за результатами якого було складено акт.

Зазначив, що йому не відомі причини, що спонукали ОСОБА_5 на залишення військової частини. Також вказав, що він не пам`ятає скільки часу ОСОБА_5 перебував у військовій частини та чи приймав він присягу.

Після прибуття військовослужбовців у навчальний центр їм відразу видається майно: форма та берці, а через декілька днів зброя, чи наявний підпис ОСОБА_5 за отримання вказаного майна, він не може сказати.

А також дослідженими письмовими доказами по справі:

-актом службового розслідування від 16.01.2025за фактом самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_5 16.12.2024, з якого вбачається, що в ході проведення службового розслідування встановлено, що 16.12.2024 року близько 12 години під час перевірки особового складу 2 навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , що розташований поблизу АДРЕСА_2 , інструктором 2 навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 старшим сержантом ОСОБА_8 було виявлено, що курсант 2 навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 , військовослужбовець за мобілізацією, відсутній на шикуванні у строю. Місце його знаходження було невідоме, на телефонні дзвінки він не відповідав.

В подальшому, старший лейтенант ОСОБА_9 доповів рапортом командиру навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 підполковнику ОСОБА_10 від 17.12.2024 вх. №15819, щодо його відсутності у пункті тимчасового розташування підрозділу, який розташований в АДРЕСА_3 . Про причини своєї відсутності, ОСОБА_5 безпосереднього командира не повідомляв. Командуванням військової частини НОМЕР_1 були організовані розшукові заходи в межах Черкаського гарнізону, які не мали позитивних результатів.

Отже, солдат ОСОБА_5 в період з 16.12.2024 по теперішній час службові обов`язки не виконує, проводить час на власний розсуд, будь-яких документів щодо правомірності своєї відсутності на службі він не надавав.

На момент проведення службового розслідування солдат ОСОБА_5 не повернувся до розташування навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_2 .

Всі вищевказані факти також підтверджуються інструктором 2 навчальної роти начального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 старшим сержантом ОСОБА_8 та інструктором 2 навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 головним сержантом ОСОБА_7 .

Таким чином, в діях солдата ОСОБА_5 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, а саме: самовільне залишення військової частини або місця несення служби військовослужбовцем, а також нез`явлення його вчасно на службу без поважних причин, вчинені в бойовій обстановці, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

Такі дії ОСОБА_5 стали через його особисту недисциплінованість, відсутність усвідомлення військовослужбовцем свого військового обов`язку в умовах воєнного стану, що призвело до порушення ОСОБА_5 вимог статтей 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (том 1 а.с. 12-17, том 2 а.с.12-17).

-копією витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно – господарської діяльності) №4181 від 19.12.2024 ТВО командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_11 , з якого вбачається, що офіцеру групи психологічного супроводу та відновлення навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_12 було наказано провести службове розслідування стосовно самовільного залишення військової частини курсантом 2 навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_5 з метою уточнення причин та умов даного факту (том 1 а.с. 19, том 2 а.с.19);

-копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №370 від 14.12.2024, відповідно до якого, з 14.12.2024 року солдат ОСОБА_5 зарахований до списків особового складу частини та на всі види забезпечення та з 14.12.2024 року ОСОБА_5 вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків, а саме курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки (том 1 а.с. 20, том 2 а.с.20);

-копією витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №374 від 17.12.2024, відповідно до якого, військовослужбовця за призовом по мобілізації солдата ОСОБА_5 , курсанта взводу резерву сержантського (старшинського) складу роти резерву сержантського (старшинського) складу навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки, вважати таким, що 16 грудня 2024 року самовільно залишив військову частину. Призупинено виплату усіх видів грошового, речового, інших видів забезпечення з 16 грудня 2024 року та виключений з котлового забезпечення частини з 18 грудня 2024 року (том 1 а.с. 21, том 2 а.с.21);

-копією військового квитка серії НОМЕР_3 стосовно ОСОБА_5 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_2 14.12.2024 року (том 1 а.с.27, том 2 а.с.27);

-зміст бесіди та короткі висновки зі ОСОБА_5 (том 1 а.с. 28, том 2 а.с. 28);

-довідкою про доходи ОСОБА_5 , відповідно до якої загальна сума доходу за період з 14.12.2024 по 31.12.2024 становить нуль гривень ( том 1 а.с. 30, том 2 а.с.30);

-витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №409 від 16.01.2025 «Про результати службового розслідування», відповідно до якого, офіцером групи психологічного супроводу та відновлення навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_12 було проведено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що сприяли самовільному залишенню військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем за мобілізацією солдатом ОСОБА_5 , а також встановлення ступеня вини попереднього, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Отже, солдат ОСОБА_5 в період з 16.12.2024 службові обов`язки не виконує, проводить час на власний розсуд, будь-яких документів щодо правомірності своєї відсутності на службі він не надавав.

За порушення вимог статтей 11, 12,14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдата ОСОБА_5 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення згідно пункту «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України – «Сувора догана».

Начальнику фінансово-економічної служби – головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 , згідно вимог пункту 5 розділу XVI до наказу Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України і деяким іншим особам» солдата ОСОБА_5 позбавлено грошової премії за грудень 2024 року у повному обсязі.

Офіцеру групи психологічного супроводу та відновлення навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_12 встановленим порядком підготувати та направити повідомлення про вчинення кримінального правопорушення солдатом ОСОБА_5 до ДБР (місто Полтава), Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони та до ІНФОРМАЦІЯ_3 для прийняття правового рішення (том 1 а.с. 34 , том 2 а.с.34).

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні провину в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнав та пояснив, що після звільнення з колонії №21 с. Аполонівка, в грудні 2024 року був затриманий працівниками ТЦК, які відвезли його до територіального центру комплектування. Після затримання працівниками ТЦК повідомляв, що бажає проходити альтернативну військову службу, яка не пов`язана зі службою в Збройних Силах України, однак письмово це не фіксував.

Далі він пройшов ВЛК, за результатами якої визнаний придатним для проходження військової служби. Рішення ВЛК не оскаржував. Після цього, був направлений до навчального центру у селище Черкаське, де перебував лише дві доби та коли дізнався, що його буде переміщено в інше місце, втік, так як не вважає себе військовослужбовцем.

В грудні 2024 року в смт. Зарічне він не був, номера військової частини він не знає. Перебував лише в навчальному центрі у селищі Черкаське два дні і пішов звідти, оскільки його тримали там проти його волі. Зброю та форму він не отримував, посаду йому не визначали. Про кримінальну та адміністративну відповідальність він не ознайомлений. Йому нічого не відомо про накази про зарахування до військової частини. Письмових дозволів на залишення військової частини він не мав.

Контракт на проходження військової служби він не підписував. З наказом про мобілізацію не ознайомлювався. Також в нього не було військового квитка і він його не підписував.

Вважає, що за релігійним переконаннями, а також за станом здоров`я він не може бути військовослужбовцем.

Він є членом релігійної організації Свідки Єгови, а тому з релігійних переконань не може воювати через те, що його віросповідання забороняє тримати зброю в руках та проходити військову службу.

Має судимості, так як в той час він ще не вивчав Біблію та вів не правильний спосіб життя.

Після залишення військової частини він весь цей час перебував вдома, офіційно не працював.

Додав, що знав про те, що в України введено воєнний стан.

Вищевказані твердження обвинуваченого ОСОБА_5 суд не може прийняти як доказ його не винуватості, бо вони спростовуються дослідженими та перевіреними під час судового розгляду доказами щодо встановлених судом обставин скоєних кримінальних правопорушень, з наступних підстав.

Так, самовільне залишення військової частини - це самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби, а також нез`явлення вчасно на службу без поважних причин в умовах воєнного стану. Самовільне є таке залишення частини, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений надавати такий дозвіл.

Об`єктом злочину є установлений порядок проходження військової служби, який зобов`язує військовослужбовців постійно перебувати в розташуванні військової частини чи місця служби у службовий час і не залишати їх без дозволу відповідного начальника.

Початком злочину вважається момент фактичного самовільного залишення військової частини або місця служби, а кінцем - день повернення в частину або затримання поза межами частини.

Об`єктивна сторона полягає в самовільному залишенні військової частини або місця служби в умовах воєнного стану, що триває понад три доби, або в бойовій обстановці (незалежно від тривалості). Також до об`єктивної сторони належить нез`явлення на службу вчасно більше, ніж на три доби в умовах воєнного стану, якщо, залишившись на законній підставі, військовослужбовець не повертається в установлений строк без дозволу командування.

Суб`єктом є військовослужбовець, який самовільно залишив військову частину або місце служби в умовах воєнного стану, і цей період триває більше, ніж 3 доби. Суб`єктом може бути будь-який військовослужбовець, крім строкової служби, за винятком випадків, коли вчинено інші злочини, передбачені іншими частинами статті.

Суб`єктивна сторона характеризується прямим умислом і полягає в тому, що військовослужбовець усвідомлює, що він самовільно залишає військову частину або місце служби під час воєнного стану, передбачає суспільно небезпечні наслідки своїх дій (зокрема, тривале залишення, яке триває більше 3 діб), і бажає їх настання.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №370 від 14.12.2024 року солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки (том 2 а.с.20).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №374 від 17.12.2024 року встановлено, що військовослужбовець за призовом по мобілізації, курсант взводу резерву сержантського (старшинського) складу роти резерву сержантського (старшинського) складу навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки ОСОБА_5 16 грудня 2024 року самовільно залишив військову частину (том 2 а.с.21).

Дані обставини підтвердив допитаний під час судового розгляду свідок ОСОБА_7 , який зазначив, що 16.12.2024 року під час шикування ОСОБА_5 був відсутній у військовій частині НОМЕР_1 , за цим фактом проведено службове розслідування, за результатом якого встановлено, що ОСОБА_5 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .

Дані покази не викликають у суда будь-яких сумнівів в їх достовірності, оскільки є послідовними та чіткими. Судом встановлено, що будь-яких підстав для обмови обвинуваченого у свідка ОСОБА_7 відсутні, оскільки крім службових, будь-яких інших відносин у даного свідка з обвинуваченим, не було. А тому доводи обвинуваченого щодо неправдивості показань свідка ОСОБА_7 , судом не приймаються.

Крім того, дані покази свідка ОСОБА_7 підтверджуються актом службового розслідування від 16.01.2025 відповідно до якого 16.12.2024 року близько 12 години під час перевірки особового складу 2 навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , розташованої поблизу АДРЕСА_2 , інструктором 2 навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 старшим сержантом ОСОБА_8 було виявлено, що курсант 2 навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 , військовослужбовець за мобілізацією, відсутній на шикуванні у строю. Місце його знаходження було невідоме, на телефонні дзвінки він не відповідав. На момент проведення службового розслідування до військової частини не повернувся. (том 2 а.с.12-17).

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 також не заперечував та вказав, що залишив військову частину без дозволу командира.

Доводи обвинуваченого, що він не перебував у військовій частині НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 , судом не приймаються, оскільки спростовується вищенаведеним, в тому числі показами свідка ОСОБА_7 , актом службового розслідування, відповідними наказами про зарахування до штату та встановлення факту самовільного залишення частини ОСОБА_5 .

Доводи обвинуваченого, що він не був військовозобов`язаним та не набув статусу військовослужбовця, адже не приймав присяги, не підписував наказу про зарахування до військової частини, судом також не приймаються.

Так, статтею 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з наступними змінами, яка визначає початок, призупинення, продовження і закінчення проходження військової служби вбачається, що початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, тобто особа стає військовослужбовцем з моменту призову під час мобілізації (оформленого наказом начальника ТЦК та СП), а для тих, хто раніше не проходив службу, з моменту призначення на посаду курсанта у військовому навчальному закладі.

Тобто чинне законодавства не пов`язує факт прийняття військової присяги з початком проходження військової служби.

Отже, ОСОБА_5 , який призваний під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_4 , та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14 грудня 2024 року №370, з 14.12.2024 зарахований до списків особового складу військової частини та призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки, набув статусу військовослужбовця та є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Заяви обвинуваченого щодо стану здоров`я, як підстава що виключає його кримінальну відповідальність, судом не приймається, оскільки нічим, крім усної заяви, не підтверджена.

Твердження обвинуваченого, що самовільне залишення розташування військової частини було пов`язане із його належністю до релігійної організації Свідки Єгови, віровчення яких не дозволяє йому виконувати будь-яку військову службу та тримати зброю в руках, суд розцінює критично, оскільки посилання на факт приналежності до релігійної організації Свідки Єгови само собою не звільняє від кримінальної відповідальності за самовільне залишення військової частини військовослужбовцем без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Так, у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі Указу Президента України №64 «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався у встановленому Законом порядку та діє дотепер.

Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу, а захист України, її незалежності та територіальної цілісності України, відповідно до ст. 65 Конституції України, є обов`язком громадян України.

За Указом Президента №69 «Про загальну мобілізацію», в Україні було оголошено загальну мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час, а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.

Відповідно до законодавства, громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих, відповідно до законодавства, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

До переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 №2066), належать Адвентисти-реформісти, Адвентисти сьомого дня, Євангельські християни, Євангельські християни-баптисти, Покутники, Свідки Єгови, Харизматичні християнські церкви (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни віри євангельської (та церкви, прирівняні до них згідно із зареєстрованими статутами), Християни євангельської віри, Товариство Свідомості Крішни.

Однак, строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це дві самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження саме строкової військової служби, тобто заміна військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, цим Законом не встановлена.

Тобто Україна запровадила альтернативи військовій службі у мирний час і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації і оборонної війни обов`язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації, покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.

Під час мобілізації можливість військовозобов`язаних проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама собою мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.

На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб стверджувати про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, в тому числі членами релігійної організації, що також неодноразово зазначено в усталеній практиці Верховного Суду .

Згідно з позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.04.2025 у справі №573/406/24, воєнний стан в Україні накладає обмеження на всі сфери суспільного та особистого життя. Тому право сповідувати свою релігію або переконання, яке визнається та захищається державною, є обмеженим в частині відмови від мобілізації. Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2025 року, справа №573/838/24 зробила висновок, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за ст. 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією.

Як зазначив Верховний Суд в своєму рішенні від 13 червня 2024 року (справа № 601/2491/22, провадження № 51-6732км23), в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.

За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Як встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_5 14 грудня 2024 року зарахований до військової частини НОМЕР_1 , а залишив частину 16 грудня 2024 року, тобто у військовій частині він перебував лише два дня. При цьому, він був призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону резерву сержантського складу школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 та до проходження військової служби із використанням та носінням зброї не залучався.

Обвинувачений ОСОБА_5 під час перебування у військовій частині, в обґрунтування свого членства в релігійній організації Свідки Єгови, будь-яких документів не надав, з відповідними зверненнями про свої релігійні переконання до командирів не звертався, а без дозволу, тобто самовільно, залишив частину 16 грудня 2024 року.

Жодних доказів на підтвердження того, що обвинувачений надавав документи, які підтверджують членство в релігійній організації Свідки Єгови, в матеріалах справи також відсутні.

Крім того, в період самовільного залишення військової частини з 16 грудня 2024 року аж до затримання 14 листопада 2025 року, ОСОБА_5 не вчиняв жодних дій, щоб надати такі документи командиру та не з`явився для проходження військової служби з урахуванням його релігійних переконань, не пов`язаною із використанням і носінням зброї.

Крім того, про мету ухилення ОСОБА_5 від проходження військової служби свідчить те, що він 16.12.2024 року залишив місце несення служби, і самостійно не повернувся до місця несення служби, доки його не було затримано 14.11.2025 року. При цьому, безумовно маючи таку можливість, обвинувачений протягом цього часу не намагався зв`язатись із командуванням військової частини, повідомити про своє місце перебування чи зазначити про намір повернутись до військової служби через певний час.

При цьому, в цей період часу ( 19.08.2025 року), ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення за ч.1 ст. 309 КК України, за який був засуджений вироком Центрального районного суду міст Дніпра.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає, що військовослужбовець ОСОБА_5 правомірної підстави на залишення військової частини не мав, вчинив це самовільно в умовах воєнного стану, понад три доби, що тим самим свідчить про наявність у нього умислу на вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.

Таким чином, суд вважає повністю доведеним дане обвинувачення ОСОБА_5 , оскільки досліджені вищезазначені докази, які є в матеріалах кримінального провадження, отримані у передбаченому кримінально-процесуальному порядку, є допустимими, належними та достовірними, взаємно узгодженими, підтверджуючими один одного, які мають значення для кримінального провадження та такими, що відповідають фактичним обставинам справи.

Враховуючи наведене, суд визнає обвинуваченого ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, а його умисні дії, що виразились у самовільному залишенні військової частини військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану, вірно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України відносяться до тяжкого злочину, особу обвинуваченого, який раніше судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, а також його відношення до скоєного.

Обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому судом не встановлено.

Враховуючи вищенаведені обставини, характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, у виді позбавлення волі, що буде в даному випадку законним та справедливим, відповідатиме загальним засадам призначення покарання та буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_5 вироком Центрального районного суду міста Дніпра від 23.09.2025 року засуджений за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 17000 гривень.

Вищевказане кримінальне правопорушення за ч.5 ст. 407 КК України вчинено в період з 16 грудня 2024 року по 14 листопада 2025 року, тобто як до, так і після ухвалення попереднього вироку.

У постанові від 28.04.2026 (справа № 159/140/24) Верховний Суд дійшов висновку, що склад кримінального правопорушення, передбачений ст. 407 КК «Самовільне залишення військової частини або місця служби», є триваючим, оскільки починається з моменту самовільного залишення військової частини або місця служби або ж нез`явлення вчасно без поважних причин на службу, і триває безперервно протягом певного часу аж до моменту його припинення. Особа у разі вчинення триваючого кримінального правопорушення один раз вчинює дію або бездіяльність, а далі постійно перебуває у злочинному стані. Весь цей період часу у її діянні є склад закінченого кримінального правопорушення. Триваюче кримінальне правопорушення є закінченим, починаючи з моменту його припинення.

Отже, вчинений ОСОБА_5 злочин за ч. 5 ст. 407 КК України є триваючим та вважається закінченим саме в момент його припинення 14.11.2025 року, тобто після ухвалення попереднього вироку від 23.09.2025, а тому суд вважає за необхідне покарання ОСОБА_5 визначити за правилами ч.1 ст. 71 КК України .

Також суд вважає за необхідне строк покарання ОСОБА_5 обчислювати з 14.11.2025 року відповідно до протоколу його затримання від 14.11.2025 року (том 2 а.с.48-51).

Керуючись ст.ст. 368, 370-371, 373- 376, 615 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Призначити ОСОБА_13 покарання за ч.5 ст.407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 ( п`ять ) років

На підставі ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком повністю приєднати покарання за вироком Центрального районного суду міста Дніпра від 23 вересня 2025 року та остаточно призначити ОСОБА_13 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років та штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, який відповідно до ч.3 ст. 72 КК України. виконувати самостійно.

Строк покарання ОСОБА_13 обчислювати з 14.11.2025 року.

Запобіжний захід, у вигляді тримання під вартою, обраного ОСОБА_13 до набрання вироком законної сили – залишити без змін.

На вирок суду може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду, через Шевченківський районний суд міста Дніпра, протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_1