Вирок від 08 вересня 2026 р. у справі №199/9855/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/9855/26

(1-кп/199/1146/26)

ВИРОК

іменем України

09 вересня 2026 року місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро кримінальне провадження №42024040000000420 від 16.09.2024 відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровськ, громадянина України, з вищою освітою, розлученого, маючого на утриманні малолітнього сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьків-пенсіонерів, які мають хворобливий стан здоров`я, а саме: батька – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та мати – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також бабусю похилого віку – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка потребує постійного догляду, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 26.09.2024 працював на посаді старшого інспектора – чергового чергової частини ВП № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України, -

за участю:

прокурора – ОСОБА_8 ,

захисника – ОСОБА_9 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 скоїв кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 332 та ч. 2 ст. 369-2 КК України, а саме: сприяв порадами вчиненню незаконного переправлення осіб через державний кордон України, організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, вчинені службовою особою з використанням службового становища, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, а також обіцяв здійснити вплив за надання неправомірної вигоди для себе на прийняття рішення особою, яка уповноважена на виконання функцій держави за наступних обставин.

Так, у зв`язку із повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 5 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, в тому числі і Указом Президента України № 573/2022 від 12.08.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком

на 90 діб.

Пунктом 3 Указу №64/2022 окрім іншого передбачено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватись конституції права й свободи людини та громадянина, передбачені ст. 33 Конституції України.

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та відповідно до «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право лише певні категорії громадян. Однією із підстав перетину кордону громадянами до 25.02.2025 було внесення водії Міністерством розвитку громад та територій та обласними військовими адміністраціями до системи «Шлях».

Станом на 26.09.2024 ОСОБА_3 перебував на посаді старшого інспектора – чергового ЧЧ ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області.

Перебуваючи на займаній посаді, ОСОБА_3 , відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», є працівником правоохоронного органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 КК України, п. 1 Примітки до ст. 364 КК України ОСОБА_3 є представником влади та службовою особою.

Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 1 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон) Національна поліція України є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно з положеннями статті 2 вказаного Закону завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, стаття 6 Закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_3 , будучи поліцейським, зобов`язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва;

До основних повноважень поліції, відповідно до статті 23 Закону, належить здійснення превентивної та профілактичної діяльності, спрямованої на запобігання вчиненню правопорушень; виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вжиття у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, та заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припинення виявлених кримінальних та адміністративних правопорушень; вжиття заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; доставка у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення,

та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України ОСОБА_3 зобов`язаний:

1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;

2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки;

3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу

та запобігати вчиненню правопорушень;

5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов,

що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника;

6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» корупція - використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей; водночас, неправомірна вигода - грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.

Окрім того, згідно ст. 22 Закону України «Про запобігання корупції» особам, зазначеним у ч. 1 ст. 3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.

Відповідно до ст. 68 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

В той же час, корупція, відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», являє собою використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», неправомірна вигода – це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи не грошового характеру, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.

Незважаючи на обізнаність з вимогами вищевказаного законодавства та обов`язок їх дотримуватися ОСОБА_3 , вирішив стати на злочинний шлях та вчинити корупційні злочини з метою протиправного незаконного збагачення.

Так, у вересні 2024 року у ОСОБА_3 , за попередньою змовою групою осіб із невстановленими службовими особами РТЦК та СП, виник злочинний умисел спрямований на отримання неправомірної вигоди від громадянина ОСОБА_10 , за здійснення впливу на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави – посадових осіб невстановленого в ході досудового розслідування РТЦК та СП щодо надання відстрочки громадянину ОСОБА_10 від мобілізації тривалістю один рік або повного зняття з військового обліку з метою послідуючого незаконного перетину державного кордону України ОСОБА_10 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на отримання неправомірної вигоди, ОСОБА_3 , діючи умисно, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб із невстановленими службовими особами РТЦК та СП, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою власного протиправного збагачення, 26.09.2024 приблизно о 12:50 годині, перебуваючи поблизу адміністративної будівлі ВП №1 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області, розташованої за адресою: м. Дніпро, вул. Новоселівська, 17, під час зустрічі з громадянином ОСОБА_10 висловив останньому обіцянку за надання неправомірної вигоди в сумі від 5 000 доларів США до 7 000 доларів США, в залежності від типу обліку, здійснити вплив на невстановлених посадових РТЦК та СП з метою оновлення даних в системі «Резерв+» без проходження ВЛК.

В ході цієї ж розмови ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з корисливих мотивів, з метою власного протиправного збагачення, висловив обіцянку ОСОБА_10 працевлаштувати останнього на підприємстві, що займається вантажоперевезеннями за кордон, де буде можливість його перетнути за програмою «Шлях». За обговореними варіантами оплати, ОСОБА_3 висловив обіцянку ОСОБА_10 здійснити вплив на невстановлених посадових РТЦК та СП з метою надання відстрочки від мобілізації останньому на 1 рік та можливість виїзду за кордон по програмі «Шлях» за 6 000 доларів США або інший варіант - за 18 000 доларів США із можливістю повного виключення з військового обліку та можливістю перетинати державний кордон.

Умисні дії ОСОБА_3 кваліфікуються за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, як такі, що виразились у сприянні порадами вчиненню незаконного переправлення осіб через державний кордон України, організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, вчинені службовою особою з використанням службового становища, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.

Також умисні дії ОСОБА_3 кваліфікуються за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України, як такі, що виразились в обіцянці здійснити вплив за надання неправомірної вигоди для себе на прийняття рішення особою, яка уповноважена на виконання функцій держави.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України, визнав повністю та пояснив, що як на момент вчинення ним кримінальних правопорушень, так і станом на теперішній час він працює старшим інспектором – черговим чергової частини ВП № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області. Протягом вересня 2024 року до відділу поліції надходили звернення власників логістичних та транспортних компаній про те, що їх водії, які мали дозвіл на перетин кордону та реєстрацію в системі «Шлях», перетнули кордон, залишили автомобілі та не повернулись на територію України. Він знав, що такі звернення розглядались дільничними інспекторами, тому з цими матеріалами він пішов до керівника дільничних інспекторів ОСОБА_11 , який вивчивши ці матеріали почав з ним розмову про фірми, що забезпечують перетин кордону в обмін на неправомірну вигоду. В ході розмови ОСОБА_11 запитав чи нема в нього знайомих власників логістичних чи транспортних компаній для забезпечення його знайомому ОСОБА_12 безперешкодного перетину кордону. Він погодився на зустріч з ОСОБА_13 , оскільки в той період він весь свій вільний час проводив катаючись на мотоциклі разом з членами мотоклубу, серед яких були чоловіки, які спілкувались на тему забезпечення перетину кордону, виключення з військового обліки чи оформлення відстрочок від служби та вказували скільки коштують такі послуги, а також які проблемні питання можуть виникати. В кінці вересня 2024 року він зустрівся з ОСОБА_13 біля приміщення ВП № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області за адресою: м. Дніпро, вул. Новоселівська, 17. В ході зустрічі вони обговорювали способи перетину державного кордону та способи вирішення питання реєстрації у системі «Шлях» або бронювання, відстрочки чи виключення з військового обліку. Після розмову з ОСОБА_14 він повернувся на робоче місце, де всю ніч міркував на вищевказаними питаннями. Поміркувавши, він вирішив відмовитись від подальшого спілкування з ОСОБА_13 та від сприяння останньому у незаконних питаннях. ОСОБА_11 неодноразово просив його продовжити спілкування з ОСОБА_13 , однак він категорично відмовився. В подальшому він був затриманий працівниками ДБР, які приїхали до приміщення будівлі ВП № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області для проведення слідчих дій. Під час проведення досудового розслідування він активно сприяв досудовому розслідуванню, розкривши усі подробиці вчинених ним дій та викривши інших осіб, які приймали участь у вчиненні кримінальних правопорушень.Він щиро кається, дуже шкодує у вчиненому, просить суд врахувати, що на момент вчинення ним інкримінованих йому кримінальних правопорушень він розлучився з дружиною, вимушений був в умовах низьких доходів утримувати свою малолітню дитину та колишню дружину, з якою він спільно не проживає. Крім того на його утриманні перебувають батьки-пенсіонери, які мають хворобливий стан здоров`я, а саме: батько – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та мати – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також бабуся похилого віку – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка потребує постійного догляду. Він в добровільному порядку перерахував на рахунок спеціального фонду 100000 гривень для підтримки Збройних Сил України. Просив судне позбавляти волі.

В судовому засіданні всі учасники судового провадження не оспорювали обставини, при яких скоєно кримінальне правопорушення, тому суд з урахуванням пропозиції учасників судового провадження – сторони обвинувачення та сторони захисту на підставі приписів ч. 3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясував, чи правильно розуміє обвинувачений зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності її позиції, а також роз`яснив сторонам, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Суд враховує, що покази обвинуваченого ОСОБА_3 відповідають фактичним обставинам справи, ним та іншими учасниками судового розгляду не оспорюються, тому приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у скоєні інкримінованих кримінальних правопорушень поза всяким розумним сумнівом повністю доведена.

Таким чином, умисні дії обвинуваченого ОСОБА_3 , в межах висунутого прокурором обвинувачення, правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 332 КК України як такі, що виразилися у сприянні порадами вчиненню незаконного переправлення осіб через державний кордон України, організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, вчинені службовою особою з використанням службового становища, за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.

Також умисні дії обвинуваченого ОСОБА_3 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 369-2 КК України, як такі, що виразилися в обіцянці здійснити вплив за надання неправомірної вигоди для себе на прийняття рішення особою, яка уповноважена на виконання функцій держави.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Зокрема, під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних, соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчинила кримінальне правопорушення, які мають кримінально-правове значення.

Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 та від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справах про призначення судом більш м`якого покарання.

Зокрема, у рішенні № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Термін «явно несправедливе покарання» - означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст.12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретних кримінальних правопорушень, враховуючи їх характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

При призначенні покарання, суд враховує і позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» від 09.10.2003, відповідно до якої кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету – покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

У справах «Ювченко та інші проти України» від 09.04.2020 та «Скачкова та Рижа проти України» від 16.07.2020 Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

У справах «Белане Надь проти Угорщини» від 13.12.2016 та «Садоха проти України» від 11.07.2019 Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а неминучістю, своєчасністю, справедливістю і невідворотністю його застосування за кожний вчинений злочин. Роль і значення покарання багато в чому залежить від обґрунтованості його призначення і реалізації.

Так, суд враховує ступінь тяжкості, а також наслідки від вчинених обвинуваченим ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, які скоєно умисно і, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до тяжкого та нетяжкого злочинів, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_3 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, свою вину визнав повністю, щиро каявся та активно сприяв розкриттю злочину, негативно оцінив вчинені ним кримінальні правопорушення, має вищу освіту, розлучений, має на утриманні малолітнього сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьків-пенсіонерів, а саме: батька – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та мати – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які мають хворобливий стан здоров`я, а також бабусю похилого віку – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка потребує постійного догляду, станом на момент вчинення кримінальних правопорушень проходив службу в органах Національної поліції України на посаді старшого інспектора – чергового чергової частини ВП № 1 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем працевлаштування характеризується виключно позитивно, думку прокурора та сторони захисту.

Суд відносить щире каяття та активне сприяння слідству обвинуваченого ОСОБА_3 до обставин, що пом`якшують покарання, оскільки він визнав свою вину, проявив дійове каяття, що характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчинених ним злочинів, означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого проти нього обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює вчинені злочини, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання, а також розкрив усі подробиці вчинених ним кримінальних правопорушень, викривши інших осіб, які приймали участь у вчинені кримінальних правопорушень.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 згідно зі ст. 67 КК України, судом не встановлено та на такі сторона обвинувачення не посилається.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

За змістом Кримінального Закону ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення передбачає не тільки врахування самої категорії тяжкості, визначеної ст. 12 КК України, а й індивідуальних особливостей злочинного діяння.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Суд зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у Постанові від 03 лютого 2021 року у справі № 629/2739/18, провадження № 51-3479 км 20.

Згідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Метою кримінально-виконавчого законодавства України, визначеної в ст. 1 КВК України, є захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України, окрім іншого, є визначення порядку застосування до засуджених заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; участі громадськості в цьому процесі.

При цьому суд бере до уваги практику рішень Європейського суду з прав людини. Так, в справі "Скополла проти Італії" від 17.09.2009, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Суд, враховуючи вищезазначені обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , а саме: визнання вини, щире каяття та активне сприяння слідству, дані про особу обвинуваченого, який має на утриманні малолітнього сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьків-пенсіонерів, а саме: батька – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та мати – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які мають хворобливий стан здоров`я, а також бабусю похилого віку – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка потребує постійного догляду, поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 під час досудового розслідування, який активно сприяв слідству, розкривши усі подробиці вчинених ним кримінальних правопорушень та викривши інших осіб, які приймали участь у вчиненні злочинів, збіг тяжких особистих та сімейних обставин,а також поведінку обвинуваченого ОСОБА_3 під час судового розгляду даного кримінального провадження, те, що він визнав вину у вчинених ним кримінальних правопорушеннях, дав критичну оцінку своїм діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, усвідомлюючи свою вину та зробивши належні висновки, що свідчить про його щире каяття, добровільно перерахував на рахунок спеціального фонду для підтримки Збройних Сил України 100000 гривень,і приходить до висновку про можливість призначення ОСОБА_3 покарання: за ч. 2 ст.369-2 КК України у виді штрафу; за ч.3 ст.332 КК України із застосуванням положень ст. 69 КК України, оскільки злочин, що вчинив ОСОБА_3 , не відноситься до: корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчинених в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, не відноситься до катування, вчиненого представником держави, у тому числі іноземної, по-друге,наведені вище обставини та дані про особу ОСОБА_3 в своїй сукупності та співвідношенні істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним вказаного кримінального правопорушення, що дає судуможливість призначення йому покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 332 КК України із застосуванням додаткового покарання, передбаченого даною статтею – позбавлення права обіймати посади в органах Національної поліції України, із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, а також із застосуванням вимог ст. 75 КК України та із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки наведені вище обставини та дані про особу ОСОБА_3 свідчать про те, що обвинувачений не становить великої суспільної загрози, а його виправлення можливо досягти шляхом здійснення контролю за поведінкою під час іспитового строку.

Разом з тим, під час визначення суми штрафу, як покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 369-2 КК України, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 53 КК України визначено, що за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Санкція ч. 2 ст. 369-2 КК України передбачає покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а тому розмір штрафу як основне покарання за вчинення цього кримінального правопорушення не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої цим кримінальним правопорушенням.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 (провадження № 51-2725 кс 24), від 19.10.2023 (провадження № 51-2877 км 23).

Як було встановлено судом під час розгляду даного кримінального провадження, вчиняючи кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК України, ОСОБА_3 мав умисел, спрямований на отримання неправомірної вигоду в сумі до 7000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 26.09.2024 становило 288820 гривень, при цьому максимальний розмір покарання у виді штрафу, передбачений санкцією ч. 2 ст. 369-2 КК України, становить 5500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить суму 93500 гривень, яка є меншою ніж розмір неправомірної вигоди, яку бажав отримати обвинувачений ОСОБА_3 під час вчинення вищевказаного кримінального правопорушення. Тому, суд приходить до висновку про необхідність застосування положень ч. 2 ст. 53 КК України під час визначення розміру покарання у виді штрафу та призначити за ч. 2 ст. 369-2 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 17411 (сімнадцять тисяч чотириста одинадцять) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 295987 (двісті дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) гривень.

Вказане узгоджується з правовою позицією зазначеної у постанові Верховного суду України від 14.04.2016, відповідно до якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Справедливість одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України не є занадто м`яким і явно несправедливим, оскільки відповідає особі обвинуваченого, тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та фактичним обставинам справи. Звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у даному випадку не суперечить також і вимогам п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7.

Відповідно до ст. 77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання, серед яких покарання у виді конфіскації майна не передбачено.

З урахуванням положень ст. 77 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна, передбачене санкцією ч. 3 ст. 332 КК України, до обвинуваченого ОСОБА_3 не застосовується.

На підставі положень ч. 3 ст. 72 КК України суд зазначає, що основні покарання у виді штрафу та позбавлення волі при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

Призначене обвинуваченому ОСОБА_3 покарання не є занадто м`яким і явно несправедливим, оскільки відповідає особі обвинуваченого, тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень та фактичним обставинам справи.

Вищевказане призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , на переконання суду, буде відповідати його меті, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через приму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, – воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного особою кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 КК України з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

З урахуванням скрутного майнового стану обвинуваченого ОСОБА_3 , який має на утриманні малолітнього сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьків-пенсіонерів, а саме: батька – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та мати – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які мають хворобливий стан здоров`я, а також бабусю похилого віку – ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка потребує постійного догляду, суд вважає за можливе призначити штраф із розстрочкою виплати рівними частинами по 29598,70 гривень щомісячно протягом 10 місяців із дня набрання цим вироком законної сили.

По даному кримінальному провадженню відносно ОСОБА_3 обирався запобіжний захід у виді домашнього арешту, строк дії якого закінчився 04.08.2026, після чого в подальшому він не продовжувався і не обирався.

За вимогами ч. 2 ст. 124 КПК України із ОСОБА_3 належить стягнути на користь держави витрати, пов`язані із проведенням судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи, в сумі15122(п`ятнадцять тисяч сто двадцять дві) гривень 10 (десять) копійок.

Речові докази по даному кримінальному провадженню відсутні.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, ч. 15 ст. 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 332, ч. 2 ст. 369-2 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 3 ст. 332 КК України на підставі ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, з позбавленням права обіймати посади в органах Національної поліції строком на 3 роки;

- за ч. 2 ст. 369-2 КК України на підставі ч. 2 ст. 53 КК України у виді штрафу в розмірі 17411 (сімнадцять тисяч чотириста одинадцять) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 295987 (двісті дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) гривень.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом повного складання призначених покарань, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років, з позбавленням права обіймати посади в органах Національної поліції строком на 3 роки та штрафу в розмірі 17411 (сімнадцять тисяч чотириста одинадцять) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 295987 (двісті дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) гривень.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши обвинуваченому іспитовий строк 1 (один) рік.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до ст. 77 КК України додаткове покарання у виді конфіскації майна, передбачене санкцією ч. 3 ст. 332 КК України до обвинуваченого ОСОБА_3 не застосовувати.

На підставі ч. 3 ст. 72 КК України призначені ОСОБА_3 покарання у виді штрафу і позбавлення волі з випробуваннямвиконувати самостійно.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 КК України розстрочити ОСОБА_3 суму штрафу в розмірі 17411 (сімнадцять тисяч чотириста одинадцять) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 295987 (двісті дев`яносто п`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) гривень,рівними частинами на строк 10 (десять) місяців, встановивши суму виплати штрафу у розмірі 29598 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто вісім) гривень 70 (сімдесят) копійок щомісячно в строк до останнього дня кожного місяця, починаючи з дня набрання вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати, пов`язані із проведенням судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи в сумі15122(п`ятнадцять тисяч сто двадцять дві) гривень 10 (десять) копійок.

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Учасникам судового провадження, які не були присутні при проголошенні резолютивної частини вироку, направити копію повного тексту вироку не пізніше наступного дня після ухвалення вироку (ч. 7 ст. 376 КПК України).

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1