Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №909/548/26 — Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.08.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/548/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л. М., при секретарі судового засіданні Андріїв Л.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: EXIMGRОUP LTD, вул. Перущіца № 61, поверх 4, муніципалітет Бургас, м.Бургас, Болгарія, 8000

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковель", участок Щивки, буд.2, с. Поляниця, м. Яремча, Івано-Франківська область,78593

про стягнення 15024,22 доларів США,

за участі:

від позивача: Донець Сергій Олександрович (в режимі вкз)

від відповідача: Хітько Василь Миколайович (в режимі вкз)

встановив: EXIMGRОUP LTD звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковель" про стягнення 15024,22 доларів США.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 06.05.2026 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідні строки для подачі сторонами відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив; запропоновано сторонам у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження подати суду заяву із обґрунтуванням своїх заперечень протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 14.05.2026 постановлено перейти до розгляду справи № 909/548/26 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 09.06.2026.

Хід процесуальних дій та вирішення процесуальних питань у даній справі відображено в протоколах судових засідань, які містяться в матеріалах справи.

Позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2018 у справі № 909/148/18, задоволено позов Folton Trade Limited до Державного підприємства " Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 64 763,08 доларів США (борг - 51193,40 доларів США; пеня - 9986,14 доларів США; штраф - 3583,54 доларів США), що за курсом НБУ станом на 21.02.2018 (день подання позову) складає 1753327,30 грн. Згідно рішення суду зобов`язання відповідача щодо повернення суми залишку передплати - 51193,40 доларів США, виникли з 22.11.2017 року (вимога про повернення коштів отримана відповідачем 13.11.2017).

Зазначає, що ТОВ «Буковель» є правонаступником ДП «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів».

Позивачем не заявлялась вимога про стягнення з відповідача 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України. Борг погашено відповідачем саме в день зарахування коштів на поточний рахунок ВДВС, тобто 03.10.2025.

Починаючи з 22.11.2017 по день зарахування коштів на поточний рахунок ВДВС, 03.10.2025, на відповідачеві лежить обов`язок, щодо сплати 3% річних позивачу.

Розрахунок 3% річних на суму основного боргу за контрактом здійснюється позивачем від початку виникнення зобов`язання відповідача повернути суму основного боргу — 22.11.2017 до 13.06.2018 (останній день, перед набранням законної сили рішення суду у справі № 909/148/18), з коригуванням загального строку пропущення виконання зобов`язання, в бік зменшення, на кількість пропущених днів на момент звернення до суду з цим позовом.

З урахуванням того, що позов подається 30.04.2026, відповідно нарахування 3% річних на суму основного боргу за Контрактом починає свій відлік з 28.11.2017.

Згідно розрахунку позивача 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання становить 15024,22 доларів США.

Також, до стягнення заявлено судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 доларів США.

Позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечує, у відзиві на позов заявляє про сплив позовної давності, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Позивач без належного правового обґрунтування визначає початок нарахування з 28.11.2017 замість 22.11.2017, попри преюдиційно встановлену дату виникнення прострочення. Таке зміщення дати фактично призводить до штучного зміщення граничної дати позовної давності.

Однак рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2018 у справі № 909/148/18, яке набрало законної сили, преюдиційно встановлено (ч. 4 ст. 75 ГПК України), що зобов`язання виникло 22.11.2017. Ця обставина не підлягає повторному доказуванню і не може бути змінена позивачем в односторонньому порядку шляхом довільного вибору іншої дати.

Відтак єдиною законною датою початку нарахування є 22.11.2017, а гранична дата звернення з позовом — 25.04.2026. Позов подано 30.04.2026 — після спливу строку. Таке визначення початкової дати не змінює висновку про пропуск строку звернення до суду.

Вимога про стягнення 3% річних має акцесорний характер та є похідною від основного грошового зобов`язання. При цьому вимога про стягнення 3% річних заявляється у межах самостійного позову та підлягає оцінці судом щодо дотримання строків позовної давності.

Водночас сам факт процесуального та майнового правонаступництва не виключає необхідності самостійної оцінки судом обсягу та меж цивільно-правової відповідальності нового боржника за наслідки прострочення, яке виникло та тривало до переходу прав та обов`язків.

З огляду на тривалий період прострочення, момент набуття відповідачем статусу правонаступника та подальше виконання основного зобов`язання після заміни боржника у виконавчому провадженні, стягнення з ТОВ «Буковель» 3% річних за весь період 2017– 2025 років призведе до непропорційного покладення на відповідача тривалості прострочення, значна частина якого припадала на період до набуття відповідачем статусу правонаступника.

За таких обставин навіть у разі висновку суду про наявність підстав для стягнення 3% річних, їх розмір підлягає зменшенню з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Розрахунок позивача містить включення до бази нарахування 3% річних сум штрафних санкцій (пені — 9986,14 дол. США та штрафу — 3583,54 дол. США), що в сукупності становить 13569,68 дол. США. У зв`язку з цим позивачем фактично визначено різні варіанти бази розрахунку, зокрема: 64763,08 дол. США — як загальна сума з урахуванням штрафних санкцій; 51193,40 дол. США — як сума основного грошового зобов`язання без їх врахування.

Заперечує щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з огляду на: (1) відсутність документального підтвердження фактичного понесення витрат на момент розгляду справи; (2) явну непропорційність (33% від ціни позову); (3) відсутність деталізації часу та обсягу робіт; (4) похідний та технічний характер справи – відповідач просить суд відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу у повному обсязі або, як альтернативу, зменшити їх до розміру, що відповідає критерію розумності.

Обставини справи, дослідження доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.

12 червня 2017 року між FOLTON TRADE LIMITED та EXIMGROUP LTD (далі –позивач) підписано договір поруки № 1602/1 до контракту № 1602 від "16" лютого 2017 року укладеним між FOLTON TRADE LIMITED і ДП «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів», щодо купівлі-продажу товару: висівки гранульовані навалом, українського походження.

Відповідно до умов договору поруки правонаступник взяв на себе обов`язок нести солідарну відповідальність з ДП «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» перед FOLTON TRADE LIMITED за виконання зобов`язань ДП «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» за Контрактом № 1602 від "16" лютого 2017 р., включаючи: поставку товару, повернення суми попередньої оплати або його частини і сплату штрафних санкцій, а також інших понесених FOLTON TRADE LIMITED витрат передбачених Контрактом № 1602, або законодавством України в разі невиконання ДП «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» своїх зобов`язань за Контрактом.

За фактом невиконання ДП «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» своїх зобов`язань за Контрактом № 1602 FOLTON TRADE LIMITED було змушене звернутися з позовною заявою до господарського суду Івано-Франківської області.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2018 у справі №909/148/18 задоволено позов Folton Trade Limited до Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" про стягнення 64763,08 доларів США (борг - 51193,40 доларів США; пеня - 9986,14 доларів США; штраф - 3583,54 доларів США), що за курсом НБУ станом на 21.02.2018 (день подання позову) складає 1753327,30 грн. Стягнуто з Державного підприємства «Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів» на користь Folton Trade Limited суму боргу - 51193,40 доларів США; пеню - 9986,14 доларів США; штраф - 3583,54 долари США. Загалом 64763,08 доларів США, що за курсом НБУ станом на 21.02.2018 (день подання позову) складає: 1753327,30 грн та судовий збір в сумі 26299,91 грн.

14 червня 2018 вказане рішення набрало законної сили.

25 червня 2018 року FOLTON TRADE LIMITED подано заяву про відкриття виконавчого провадження в Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області.

Згідно ухвали господарського суду Івано-Франківської області від 27.08.2018 у справі № 909/148/18 замінено сторону виконавчого провадження - FOLTON TRADE LIMITED на його правонаступника - EXIMGROUP LTD.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.04.2025 у справі №909/148/18 про заміну сторони виконавчого провадження, замінено сторону виконавчого провадження, а саме: боржника Державне підприємство "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "БУКОВЕЛЬ" (відповідач даній справі).

Згідно Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2018 у справі № 909/148/18 встановлено обставини того, що відповідачем недопоставлено позивачу товар на суму 51193,40 доларів США та не повенуто зазначену суму, як передоплату, у строк визначений позивачем у вимозі від 06.11.2017.

Також, у вказаній справі, згідно п.7.2 контракту та ч.2 ст. 231 ГК України відповідачу нарахована пеня за несвоєчасну поставку товару у розмірі 9986,14 доларів США і штраф у розмірі 3583,54 доларів США, та стягнуто судом.

Згідно матеріалів справи, рішення господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2018 у справі № 909/148/18 виконано відповідачем (правонаступником Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів") - 03.10.2025.

При цьому, позивачем у справі № 909/148/18 не заявлялась вимога про стягнення з відповідача 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України.

Починаючи з 22.11.2017 по день зарахування коштів на поточний рахунок ВДВС, 03.10.2025, позивачем заявлено про наявність підстав для стягнення 3% річних з відповідача.

Згідно розрахунку здійсненого позивачем 3% річних становить 15024,22 доларів США, з них нараховано:

- за період прострочення з 28.11.2017 по 13.06.2018 на суму 51193,40 доларів США (борг);

- за період прострочення з 14.06.2018 по 02.10.2025 на суму боргу 64763,08 доларів США (з яких в тому числі, борг - 51193,40 доларів США, 9986,14 доларів США пені; 3583,54 доларів США штрафу).

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення. Висновок суду.

Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з приписами статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом вказаної норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу статей 524, 533, 535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Отже, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц)).

В постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

За змістом статей 11, 526, 530, 599, 611, 612, 625 ЦК України наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України за час прострочення.

Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19.

Таким чином, визначене частиною 2 статті 625 ЦК право стягнення 3% річних є особливою мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, яка полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, яке, у даному випадку, виникло безпосередньо з рішення суду про стягнення коштів, яке відповідачами не виконане.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 366/203/21, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 та від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04.06.2019 у справі №916/190/18 (на яку також посилається скаржник) зробила такий висновок: "Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу".

Схожий висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 98, 99 постанови від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20, в якій зазначено: "Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, грошове зобов`язання, що виникло на підставі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2018 у справі № 909/148/18 тривалий час не виконувалося боржником, та було виконано 03.10.2025 відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю "Буковель", яке є правонаступником Державного підприємства "Івано-Франківський комбінат хлібопродуктів".

За прострочення виконання зобов`язання, позивачем здійснено нарахування 3% річних за період прострочення з 28.11.2017 по 13.06.2018 на суму боргу 51193,40 доларів США; за період прострочення з 14.06.2018 по 02.10.2025 на суму боргу 64763,08 доларів США.

При цьому, позивач, включив у наведений розрахунок 3% річних, суму боргу за рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2018 у справі № 909/148/18 у розмірі 64763,08 доларів США, що включає: борг - 51193,40 доларів США, 9986,14 доларів США пені; 3583,54 доларів США штрафу.

Таким чином, сума заборгованості для нарахування за період прострочення з 14.06.2018 по 02.10.2025 містить в собі стягнуті за порушення виконання зобов`язання штрафні санкції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

За наведеного, судом здійснено перерахунок 3% річних на суму боргу за рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.05.2018 у справі № 909/148/18 в розмірі 51193,40 доларів США, за період прострочення з 14.06.2018 по 02.10.2025.

Згідно розрахунку суду, 3% річних за заявлені позивачем періоди прострочення становить 12050,79 доларів США. Отже, обґрунтованим є вказаний розмір 3% річних.

В решті вимог щодо стягнення 3% річних слід відмовити.

Щодо перебігу строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Відновлення строків позовної давності передбачено Законом від 14.05.2025 №4434-IX "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності", яким передбачено виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення".

Закон №4434 набирав чинності 04.09.2025, тому саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, позовна давність була фактично призупиненою в період з 2 квітня 2020 року по 3 вересня 2025 року.

Відтак, з урахуванням того, що з 02.04.2020 перебіг позовної давності було зупинено на період карантину, а з 17.03.2022 року - на період дії воєнного стану, відповідний перебіг строків поновився 04.09.2025, а тому саме з цієї дати відновлюється перебіг позовної давності, і позивач має право використати невикористану частину трирічного строку, що залишилася до його спливу.

Суд наголошує на тому, що у даному випадку не виконання зобов`язання має триваючий характер, тому право на позов виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Практичні наслідки цього рішення для кредиторів полягають у можливості стягувати 3% річних та інфляційні втрати за весь період прострочення без обмеження останніми трьома роками за умови дотримання вимог щодо спливу позовної давності на 2 квітня 2020 року.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 30.04.2026, отже, 3-річний строк звернення про стягнення 3 % річних становив з 30.04.2023.

Однак, оскільки в даній справі станом на 30.04.2023 позовна давність щодо визнаних судом обґрунтованими позовних вимог про стягнення 3% річних не спливла та її перебіг був зупиненим, позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Правова позиція щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 903/602/24 від 02 липня 2025 року.

За таких обставин, доводи відповідача про закінчення строку позовної давності спростовуються викладеними висновками.

Щодо заяви відповідача про зменшення суми нарахованих 3% річних, суд зазначає наступне.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, та не підлягає зменшенню судом. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. У постанові від 02.07.2025 по справі №903/602/24 ВП ВС конкретизувала власний правовий висновок, викладений в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

За наведених обставин, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме стягнення 12050,79 доларів США 3% річних. В решті вимог щодо стягнення 3% річних слід відмовити.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 доларів США.

Відповідачем у відзиві на позов просив суд відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу або істотно зменшити їх розмір.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявником надано:

- договір №30/04-2026 про надання правової допомоги від 30.04.2026;

- акт приймання-передачі виконаних робіт (послуг) (проміжний) від 30.04.2026.

Згідно умов укладеного між Адвокатським бюро “Донець С.О.” (як виконавцем) та EXIMGRОUP LTD (як замовником) договору №30/04-2026 про надання правової допомоги, виконавець бере на себе зобов`язання щодо надання правової допомоги замовнику в рамках предмету позову в господарському суді всіх інстанцій.

Згідно п. 3.1. договору, у разі досягнення виконавцем позитивного результату по справі, як то: повне або часткове задоволення судом позовних вимог замовника; відмова замовник від заявлених позовних вимог або залишення позову без розгляду, через фактичне погашення боргу ТОВ «Буковель»; укладення сторонами мирової угоди по справі, замовник зобов`язується сплатити виконавцю гонорар успіху у розмірі еквівалентному 5000 (п`ять тисяч) доларів за курсом НБУ станом на день оплати, з моменту набрання законної сили рішення суду по справі, яким остаточно закінчено (закрито) розгляд справи.

Виплата винагороди виконавцю відповідно до умов цього договору здійснюється в національній валюті України у безготівковій формі на розрахунковий рахунок виконавця, зазначений у розділі "Юридичні адреси та реквізити сторін" цього договору.

Згідно акту приймання-передачі виконаних робіт (послуг) (проміжного) від 30.04.2026 виконавець, відповідно до умов договору про надання правової допомоги № 30-04/2026 від 30.04.2026, надав замовнику спектр адвокатських послуг з приводу стягнення трьох процентів річних від простроченої суми боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковель", а саме:

- аналіз отриманої інформації від замовника щодо обставин справи та визначення позиції замовника в рамках справи;

- аналіз фактичних обставин справи, формування доказів;

- надання усних/письмових юридичних консультацій, аналіз судової практики;

- складання, оформлення і подання позовної заяви.

В акті зазначено, що після набрання законної сили рішення суду у справі, буде складено остаточний акт виконаних робіт (наданих послуг) виходячи з фактично наданих послуг та резолютивної частини остаточного рішення суду по справі.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Гонорар успіху є складовою частиною витрат на професійну правничу допомогу. Узгодження сторонами Договору фіксованого розміру гонорару успіху у сумі 5 000 доларів США свідчить про те, що сторони заздалегідь визначили фінансові зобов`язання клієнта у разі досягнення позитивного результату. Суд зазначає, що ухвалення рішення судом першої інстанції на користь Позивача є свідченням досягнення адвокатом обумовленого результату на даній стадії процесу. Посилання Відповідача на те, що рішення ще не набрало законної сили, суд відхиляє, оскільки процесуальний закон зобов`язує суд вирішити питання розподілу судових витрат, понесених у першій інстанції, саме під час ухвалення рішення або шляхом винесення додаткового рішення протягом п`яти днів.

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 873/96/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

- чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

- чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

- поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Водночас, за приписами частини шостої цієї ж статті обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, процесуальне законодавство надає можливість іншій стороні подати клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги у разі незгоди з розрахунком витрат, наведеним у відповідній заяві.

Підсумовуючи вищенаведене, суд відзначає, що у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (див. постанову Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Проаналізувавши надані докази витрат на правничу допомогу, суд вважає, що складність виконаних адвокатом позивача робіт (наданих послуг) з надання правничої допомоги в даній справі не є співмірною із заявленим розміром витрат на правничу допомогу у формі "гонорару успіху" в сумі 5000 доларів США.

При визначені розміру витрат на професійну правничу допомогу суд взяв до уваги ту обставину, що спір у цій справі є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом. Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України. Великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом, і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.

З огляду на подані докази щодо характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, з урахуванням положень наведених норм, сталої судової практики суду щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та фактичних обставин справи, керуючись, у тому числі такими критеріями як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також, ураховуючи критерій розумності, необхідності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у цьому випадку обґрунтованими є витрати позивача на правничу допомогу у сумі 1000 доларів США. В решті заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

За практикою Верховного Суду, суд може стягнути витрати на професійну правничу допомогу в іноземній валюті, якщо, зокрема, учасником спірних правовідносин є особа, не зареєстрована за законодавством України (постанови Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №910/3888/17, від 31.05.2022 у справі №916/2364/20, від 06.12.2023 у справі №905/493/22, від 02.07.2024 у справі №910/204/22).

Враховуючи положення частини 9 ст.129 ГПК України, витрати на професійну правничу допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Керуючись статтями 73, 74, 76-80, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

задовольнити частково позов EXIMGRОUP LTD до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковель" про стягнення 15024,22 доларів США.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковель", участок Щивки, буд. 2, с. Поляниця, м. Яремча, Івано-Франківська область, 78593 (ідентифікаційний код 40628724) на користь EXIMGRОUP LTD, вул. Перущіца № 61, поверх 4, муніципалітет Бургас, м. Бургас, Болгарія, 8000 (єдиний ідентифікаційний код 204472018) 12050 (дванадцять тисяч п`ятдесят) доларів США 79 ц., 802 (вісімсот два) долара США 09 ц. витрат на правничу допомогу, 6374 (шість тисяч триста сімдесят чотири) грн 67 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті — відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 09.09.2026.

Суддя Неверовська Л.М.