Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №909/794/26 — Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.09.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/794/26

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндера П. А., секретаря судового засідання Попович Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБ Інжиніринг Україна"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі"

про стягнення заборгованості в сумі 2 960 717, 27 грн

за участю:

від позивача: Нуянзова А.О.

установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПБ Інжиніринг України" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" про стягнення заборгованості в сумі 2960717,27грн.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору безвідсоткової позики №05/12-2024 від 05.12.2024 в частині повернення суми позики. За порушення зобов`язань щодо повернення позики, позивач здійснив нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

17.07.2026 через ЄСІТС "Електронний суд" відповідач подав відзив на позов (вх.№13544/26 від 20.07.2026), відповідно до якого проти позову заперечив та просив суд в позові відмовити. Свої заперечення мотивує тим, що платіжна інструкція № 1367 від 05.12.2024 кредитування переказу коштів не є достатнім підтвердженням фактичного перерахування позивачем коштів позичальнику (відповідачу у справі). Стверджує що на підтвердження надання позики до вказаної платіжної інструкції має бути додано додатково банківську виписку по рахунку, з якого здійснювалось перерахування коштів.

При цьому заперечує щодо суми нарахування пені та періоду здійснення його розрахунку за прострочення повернення позики, вказує, що зазначений термін нарахування повинен обмежуватись шестимісячним терміном з моменту прострочення виконання зобов`язання. Також просить зменшити розмір пені на 90%, зокрема до суми 27 335,24 грн.

Щодо нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання зазначає, що на підставі п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України відповідач звільнений від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, та сплати пені за таке прострочення.

20.07.2026 через систему "Електронний суд" позивач подав до суду відповідь на відзив (вх.№13615/26 від 20.07.2026) відповідно до якого проти позову заперечив, посилаючись на їх безпідставність та необгрунтованість. До вказаної відповіді на підтвердження надання позивачу позики долучив банківську виписку за період з 05.12.2024 по 05.12.2024.

27.07.2026 через систему "Електронний суд" відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (вх.№14055/26 від 27.07.2026), в якому заперечує прийняття судом до розгляду банківську виписку за період з 05.12.2024 по 05.12.2024, поданої позивачем при поданні відповіді на відзив, мотивуючи порушенням строків її подання як доказу по справі. Зазначає, що вказаний доказ повинен бути поданий при поданні позовних вимог до суду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд про його задоволення в повному обсязі.

Відповідач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою Господарського суду Івано-Франківської області про доставку електронного листа від 08.09.2026. Причини неявки не повідомив, будь-яких клопотань, в тому числі про відкладення розгляду справи суду не подав.

Згідно з приписами частини 1 та пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За наведеного та беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а його явка не визнавалась судом обов`язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини у справі вказують на те, що 05.12.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПБ Інжиніринг Україна" (по договору - позикодавець/по справі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" (по договору - позичальник/по справі - відповідач) укладено Договір безвідсоткової позики №05/12-2024 (далі - Договір/Договір позики).

Відповідно до п. 1.1. Договору позикодавець передає позичальнику суму безвідсоткової позики в розмірі 1 800 000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути зазначену суму позики в установлений договором термін.

Відповідно до п.2.1. Договору позикодавець передає позичальнику або перераховує на його банківський рахунок зазначену суму позики протягом двох днів з моменту укладання Договору.

Згідно з платіжної інструкції кредитного переказу коштів №1367 від 05.12.2024 позивач здійснив переказ коштів в розмірі 1 800 000,00 грн на розрахунковий рахунок відповідача у відповідності до умов Договору.

Пунктом 2.2. Договору позики сторонами обумовлено, що повернення наданої суми позики здійснюється позичальником не пізніше 31.01.2025.

Відповідно до п.3.1 Договору у разі порушення строків повернення суми позики у строк визначений п. 2.2. Договору, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі 0,1 % від неповерненої суми позики за кожен день прострочення до моменту коли вона повернена позикодавцю.

В порушення умов Договору відповідач суму позики не повернув, що має місце прострочення його повернення.

Наведене зумовило позивача звернутись із позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується також приписами ГК України, які були чинні на час існування спірних правовідносин.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

В спірному випадку між сторонами виникли правовідносини на підставі Договору безвідсоткової позики №05/12-2024 від 05.12.2024.

Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України, встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.

Водночас вимогами ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено судом позивач на виконання умов Договору належним чином виконав взяті на себе зобов`язання з видачі відповідачу позики в розмірі 1 800 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1367 від 05.12.2024.

Щодо посилання відповідача на те, що вищезазначена платіжна інструкція не є достатнім підтвердженням фактичного перерахування позивачем коштів відповідачу, то суд звертає увагу, що вказані твердження є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження.

Зі змісту вказаної вище інструкції вбачається, що платником коштів є ТОВ "ПБ Інжиніринг Україна" (позивач у справі), отримувачем - ТОВ "Еко-Беррі" (відповідач у справі), а призначення платежу - безвідсоткова позика згідно Договору №05/12-2024 від 05.12.2024.

З наведеного слідує, що призначення платежу в платіжній інструкції чітко відповідає договору позики, а надавачем та отримувачем відповідних коштів є сторони договору (позикодавець та позичальник).

Особливу увагу суд звертає на те, що вказівка в призначенні платежу конкретного реквізиту договору, в даному випадку Договору безвідсоткової позики №05/12-2024 від 05.12.2024 пов`язує грошовий переказ із відповідним правочином і підтверджує підставу набуття коштів отримувачем, в спірному випадку отримання позики відповідачем.

За наведеного платіжна інструкція №1367 від 05.12.2024 є підтверджуючим доказом виконання позикодавцем свого обов`язку з видачі позики в розмірі 1 800 000,00 грн згідно Договору безвідсоткової позики №05/12-2024 від 05.12.2024 та його отримання відповідачем.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахування п. 2.2. Договору строк повернення кредиту - 31.01.2025.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач свої зобов`язання за Договором щодо своєчасного та повного повернення отриманої позики у встановлений договором термін та станом на момент розгляду справи не виконав.

Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу суми позики відповідно до Договору.

Наведене свідчить про виникення у відповідача перед позивачем заборгованість у розмірі 1 800 000,00 грн.

Отже, заявлена сума основної заборгованості в розмірі 1 800 000,00 грн є обгрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, що діяв на момент винекнення спірних правовідносин, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначалось вище п. 3.1. Договору сторонами погоджено, що стягнення пені в розмірі 0,1% від неповерненої позики проводиться за кожен день прострочення до моменту повернення позики.

З наведеного слідує, що в спірному випадку мало місце погодження сторонами у договорі іншого терміну нарахування пені, тобто понад встановлений шестимісячний термін визначений ст. 232 ГК України.

Згідно ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості розмір пені за прострочення заборгованості за період прострочення з 01.02.2025 по 01.06.2026 складає 874 800,00 грн.

Суд, здійснивши перевірку нарахування пені, прийшов до висновку про обгрунтованість її нарахування в розмірі 732 082,19 грн. В іншій частині стягнення пені слід відмовити, оскільки сума нарахованої позивачем пені за період з 01.02.2025 по 01.06.2026 перевищувала подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання основного зобов`язання розмір 3% річних складає 71 901, 37 грн та 214 015, 90 грн інфляційних втрат.

Перевіривши правильність нарахування процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, та є обґрунтованим.

Щодо посилання відповідача, про звільнення його від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язання по Договору, та обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення на підставі на п.19 Перехідних положень Цивільного кодексу України, то суд зазначає наступне.

Пунктом 19 Перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За наведеного слідує, що право на таке звільнення у позичальника виникає, якщо позикодавцем по Договору виступає банк або інша фінансова установа, метою діяльності якої є надання кредитів.

З наявних матеріалів у справі судом встановлено, що позивач, який є позикодавцем по Договору не відноситься до зазначених установ.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позов клопотання про зменшення розміру пені до 90 %, то суд зазначає наступне.

Правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України надають право суду зменшити за рішенням суду розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законні вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Такий же за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17.

Разом з тим, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У клопотанні на зменшення розміру пені відповідач посилається на те, що позивачем не надано жодних доказів понесення ним реальних збитків внаслідок прострочення повернення позики відповідачем; пеня повинна містити компенсаційний, а не каральний характер; - прострочення мало місце, у зв`язку із воєнним станом. За наведеного просить зменшити розмір пені на 90%.

Суд звертає увагу, що зменшення пені — це захід, спрямований на захист добросовісного боржника. Якщо боржник тривалий час ігнорував свої зобов`язання, суд розцінює це як недобросовісність.

З досліджених матеріалів справи судом встановлено, що відповідач протягом тривалого часу ухилявся від сплати основного боргу, не здійснював навіть часткових платежів, не звертався до позивача з пропозиціями щодо реструктуризації чи відстрочення боргу до звернення до суду.

Крім того, зменшення пені не повинно призводити до дискримінації кредитора чи позбавлення його справедливої компенсації за правопорушення.

Зменшення розміру пені за умови тривалого неповернення коштів призведе до перекладення фінансового тягаря та негативних наслідків порушення договору з недобросовісного боржника на кредитора.

Посилання відповідача на воєнний стан, як на підставу зменшення пені, то суд звертає увагу, що ведення воєнного стану є загальною обставиною. Боржник зобов`язаний довести, як саме воєнний стан вплинув на його спроможність виконати конкретне грошове зобов`язання та призвів до тяжкого майнового стану, про що відповідачем суду не доведено.

За наведеного, суд приходить до висновку відмовити у клопотанні відповідача про зменшення розміру пені, оскільки надання кредиту було безвідсотковим; термін прострочення складає більше року; наявність пасивної поведінка відповідача щодо повернення позики та відсутність доведення перед судом про неможливість виконання зобов`язання у встановлений договором строк, що свідчить про недобросовісну його поведінку.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини першої статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

За приписами ст. ст. 73,74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

У висновках Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Суд, надавши оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному зокрема, приходить до висновку про часткове задоволення позову, зокрема в частині стягнення 2 817 999,46 грн - заборгованості по Договору безвідсоткової позики №05/12-2024 від 05.12.2024, з яких: 1 800 000,00 грн основного боргу, 732082,19 грн - пені, 71901,37 грн - 3% річних, 214 015,90 грн - інфляційних втрат. В іншій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі, зокрема, до яких відноситься судовий збір.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За наведеного, суд приходить до висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБ Інжиніринг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" про стягнення заборгованості в сумі 2 960 717,27 грн - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Беррі" (вул.Пасічна,41/28, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, код 45252288) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПБ Інжиніринг Україна" (пр. Берестейський,67, корп. Б, офіс 308, м. Київ, Київська область, код 44816103) 2 817 999,46 грн - заборгованості по Договору безвідсоткової позики №05/12-2024 від 05.12.2024, з яких: 1 800 000,00 грн - основного боргу, 732082,19 грн - пені, 71901,37 грн - 3% річних, 214 015,90 грн - інфляційних втрат; 42 269,99 грн - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 09.09.2026.

Суддя П. А. Шкіндер