Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №904/697/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 року м.Дніпро № 904/697/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач у справі)

суддів: Левшиної Г.В., Стефанів Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без виклику та повідомлення учасників справи апеляційну скаргу: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026, суддя Новікова Р.Г., м. Дніпро, повний текст рішення складено та підписано 20.04.2026

у справі № 904/697/26

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ"

про стягнення пені у розмірі 112 752 грн.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ" з позовом про стягнення пені у розмірі 112 752 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору № 650/ВОЗ-2025 від 19.11.2025 (далі - договір) в частині своєчасної поставки товару.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 договору постачальник зобов`язався поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (додаток № 1), а замовник прийняти та оплатити такі товари.

На виконання пунктів 6.1-6.3, 6.7 договору позивач звернувся до відповідача з письмовими заявками про поставку товару із зазначенням його кількості, а також строків поставки.

В передбачені вказаними вище заявками строки відповідач поставку товару не здійснив, у зв`язку з чим позивач направив на адресу останнього претензію про сплату пені на загальну суму 112 752 грн, передбачену пунктами 8.3 договору.

Претензія позивача відповідачем задоволена не була.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ" про стягнення пені у розмірі 112 752 грн задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ" на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України пеню у розмірі 112 752 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у встановлені строки свої зобов`язання з поставки товару не виконав, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання відповідно до положень статті 612 Цивільного кодексу України.

Судом першої інстанції здійснено перевірку розрахованої та заявленої до стягнення суми пені за заявками № 78/1/10/1-5987-2025 від 25.11.2025 та № 78/1/10/1-6248-2025 від 05.12.2025. За підрахунками суду розрахунок пені виконаний арифметично вірно та відповідає вимогам чинного законодавства.

Натомість, суд першої інстанції не знайшов підстав для зменшення розміру неустойки, про яке просив відповідач за змістом свого відзиву, через відсутність доказів на підтвердження обставин, які унеможливили своєчасне виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару. Крім того, суд зазначив, що разом з відзивом відповідач не надав доказів існування обставин, що ускладнювали виконання відповідачем зобов`язань.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

До Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/697/26.

Скаржник вважає, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано того, що позивач не поніс збитки (розмір не доведено) у зв`язку з несвоєчасним отриманням товару, а також не враховано повне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

За доводами апелянта, наведені вище обставини також свідчать про існування підстав для зменшення розміру неустойки, яка є предметом спору у цій справі.

На підставі вищевикладеного, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/697/26 про задоволення позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. У разі часткового задоволення апеляційної скарги вирішити питання про зменшення розміру неустойки.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України направила на адресу Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/697/26.

Позивач вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Предметом спору у цій справі є стягнення пені (неустойки) за порушення строків поставки товару, право на яку, за положеннями статті 550 Цивільного кодексу України, виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Позивач заперечує обов`язок доведення розміру збитків, завданих порушенням зобов`язань з боку відповідача, оскільки заявлена до стягнення сума пені є різновидом відповідальності, яку сторони передбачили укладаючи договір.

З приводу зменшення розміру неустойки позивач наполягає на тому, що відповідачем не обґрунтовано належними та допустимими доказами наявність підстав для такого зменшення.

Просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ" на рішення суду першої інстанції від 20.04.2026 у справі № 904/697/26 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/697/26 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Висоцький А.М. (доповідач), судді - Левшина Г.В., Стефанів Т.В., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2026.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/697/26 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.

11.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ" було залишено без руху. Скаржнику у строк 10 днів з дня вручення ухвали необхідно було усунути недоліки апеляційної скарги, а саме подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 3 993,60 грн на відповідні реквізити суду апеляційної інстанції.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ"; розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без виклику та повідомлення учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/697/26.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 904/697/26.

Фактичні обставини, встановлені судом

19.11.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ" (далі постачальник) укладено договір № 650/ВОЗ-2025 (далі - договір).

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 договору постачальник зобов`язався поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (додаток № 1), а замовник прийняти та оплатити такі товари.

Найменування та кількість товару зазначені у додатку № 1 до договору.

У специфікації (додатку № 1 до договору) сторони узгодили найменування, строк поставки, кількість та ціну товару. Товар мав бути поставлений визначеними партіями у строк - до 30.11.2025 та до 20.12.2025. Ціна за одиницю товару 174 грн (без ПДВ). Загальна вартість товару дорівнювала 5 916 000 грн (з 20% ПДВ).

З урахуванням податку на додану вартість, ціна за одиницю товару становила 208 грн 80 коп (з 20% ПДВ).

Згідно з пунктом 2.1 договору якість товару, що поставляється постачальником, повинна відповідати вимогам чинних нормативно-правових актів і Технічному опису (додаток № 2 до договору).

Пунктом 4.1 договору сторони погодили ціну договору, яка дорівнює 5 916 000 грн (з 20% ПДВ).

Відповідно до пунктів 5.1-5.4 договору розрахунки за товар, що поставляється без порушень строків або вимог щодо якості, або тари, або упаковки, або маркування, проводяться замовником шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів або до 10 календарних днів у випадку поставки продовольчого товару вітчизняного виробництва (згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2023 №650 "Про регулювання цін на окремі види продовольчих товарів та забезпечення стабільної роботи виробників продовольства в умовах воєнного стану"), з дати прийняття товару на склад замовника та/або на склади товароодержувачів, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб постачальника та замовника (товароодержувача) на відповідній видатковій накладній.

Платником за договором є замовник. Одержувачем товару за договором є замовник та/або товароодержувач.

Датою розрахунків за договором вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника та/або замовника.

У випадку порушення постачальником строку виконання вказаного грошового зобов`язання, замовник залишає за собою право сплатити за фактично поставлену кількість товару (партію товару) суму коштів, яка буде зменшена на суму коштів, які нараховані претензією замовника. На підставі статей 546 та 594 Цивільного кодексу України вказані кошти притримуються замовником до повної сплати постачальником сум коштів, нарахованих претензією замовника або до їх стягнення на користь замовника в судовому порядку. Про притримання коштів замовник повідомляє постачальника разом з претензією.

Пунктами 6.1-6.3, 6.7 договору сторони визначили, що дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці замовника, яка надсилається рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу постачальника та продубльована на електронну адресу зазначену в розділі 15 договору. Надіслана письмова заявка засобами поштового зв`язку вважається врученою постачальнику з дня отримання замовником фіскального чеку про сплату поштового відправлення.

У письмовій заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару.

У випадку корегування інформації, яка зазначена у заявці, замовник має право здійснити таке корегування засобами телефонного зв`язку з обов`язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке корегування вважається недійсним.

Передача (приймання-здача) товару здійснюється в пункті відвантаження товароодержувачів. Конкретний перелік місць постачання буде визначений заявкою(-ами) замовника.

У разі відсутності у замовника та/або товароодержувача складських приміщень для зберігання товару замовник та/або товароодержувач може укласти договір про тимчасове зберігання товару, відповідно до якого приймання товару може здійснюватися в місцях відповідного зберігання товару.

Поставка товару здійснюється постачальником власними силами та засобами.

Право власності на товар переходить від постачальника до замовника (товароодержувача) після прийняття товару на склад замовника (товароодержувача), факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб постачальника та замовника (товароодержувача) на відповідній видатковій накладній. Датою прийняття товару замовником (товароодержувачем) вважається дата, вказана уповноваженою особою замовника (товароодержувача) на видатковій накладній.

Підпунктом 7.3.1 договору сторони погодили, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, передбачених договором.

Згідно з пунктами 8.1, 8.3, 8.9 договору за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену відповідно до Цивільного кодексу України, а також інших чинних нормативно-правових актів України та договором.

За порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів замовник має право в односторонньому порядку відмовитися від договору в повному обсязі.

Сторони домовилися, що за прострочення виконання постачальником зобов`язань за договором, нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

На виконання умов договору позивач звернувся до відповідача із заявками:

- № 78/1/10/1-5987-2025 від 25.11.2025, яка отримана особисто представником відповідача Савченко К.С., про поставку товару у кількості 10 000 шт в строк до 27.11.2025; у кількості 10000 шт в строк до 28.11.2025

- № 78/1/10/1-6248-2025 від 05.12.2025, яка отримана особисто представником відповідача Басараб Н.М., про поставку товару у кількості 14 000 шт в строк до 18.12.2025.

У визначений в заявках строк товар поставлений не був, що стало підставою для звернення до відповідача з претензією про сплату нарахованої на підставі пункту 8.3 договору пені у загальному розмірі 112 752 грн.

Відповідач відповідь на претензію не надав, розраховану суму пені не сплатив, що і стало підставою для звернення із відповідним позовом до суду.

Мотивувальна частина.

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Натомість, відповідач наполягає на відсутності підстав для стягнення на користь позивача передбаченої договором пені у зв`язку з недоведенням розміру збитків, що спричинені останньому несвоєчасною поставкою товару.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині другій статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

У статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Судом встановлено, що 19.11.2025 між сторонами було укладено договір, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити покупцю товар на підставі поданих письмових заявок у кількості та в строки, визначені у цій заявці.

Свої зобов`язання в частині своєчасної поставки товару відповідач не виконав, що свідчить про наявність підстав для застосування штрафних санкцій до нього, передбачених сторонами в договорі.

Щодо неспівмірності санкцій та повної відсутності збитків позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Частина перша статті 549 Цивільного кодексу України під неустойкою (штрафом, пенею) розуміє грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати.

Частина третя передбачає, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3. договору сторони узгодили між собою, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці позивача, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення.

Оскільки відповідач прострочив строки виконання за договором, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача пені в установленому договором розмірі.

При цьому колегія суддів зазначає, що нарахований розмір пені сторонами не оспорюється. Натомість, предметом оскарження фактично є відмова суду першої інстанції у зменшенні її розміру.

Відповідно до приписів частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (Постанова від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22) дійшов до висновку, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню й оцінюванню на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча й не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

При цьому Суд звернув увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора – статті 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови щодо неустойки: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Отже, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), що обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду.

Обґрунтовуючи підстави для зниження пені відповідач зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції. Стверджує про те, що позивачу не було завдано збитків несвоєчасним виконанням зобов`язання, а поставку товару здійснено у повному обсязі.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки дійшов висновку про необхідність стягнення пені з відповідача у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції також не знаходить підстав для застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд неодноразово роз`яснював обставини, які мають братися до уваги при зменшенні судом неустойки.

Так, у постанові від 12 вересня 2019 року у справі № 910/10427/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що системний аналіз приписів статті 551 ЦК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суд може брати до уваги:

- ступінь виконання зобов`язання (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку кредитора;

- майновий стан позивача (наявність збитків);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення), ризики настання неплатоспроможності;

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Натомість, відповідач вказуючи на необхідність зменшення розміру своєї відповідальності, фактично не надає доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути враховані судом до уваги при вирішенні даного питання. Відповідних доказів, з обґрунтуванням неможливості їх подачі під час вирішення спору судом першої інстанції, не подано і під час апеляційного перегляду судового рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/697/26, за результатами його апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/697/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із тим, що апеляційна скарга не була задоволена, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРАЙЗЕН АКТИВ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/697/26 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/697/26 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених частиною третьою статті 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 09.09.2026.

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Левшина Г.В.

Стефанів Т.В.