Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №922/435/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Харків Справа № 922/435/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Склярук О.І.

розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» (вх. № 1108 Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2026 у справі № 922/435/26

за позовом Акціонерного товариства "Оператор ринку" (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» (61166, м. Харків, вул. Єніна Євгенія, буд. 9/13, 1 пов., кімната 2)

про стягнення 159 522,27 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Оператор ринку" звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» про стягнення збитків у розмірі 158 372,45 грн, 3% річних у розмірі 833,08 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 316,74 грн. Також, до стягнення заявлені судові витрати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 28.04.2026 у справі №922/435/26 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» на користь Акціонерного товариства "Оператор ринку" суму збитків у розмірі 158 372,45 грн, 3% річних у розмірі 833,08 грн, інфляційні нарахування у розмірі 316,74 грн та судовий збір у розмір 2 662,40 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказами протиправність дій (бездіяльності) відповідача, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками позивача (збитки у розмірі 158 372,45 грн), у зв`язку із чим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення із відповідача суми збитків у розмірі 158 372,45 грн, 3% річних у розмірі 833,08 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 316,74 грн підлягають задоволенню.

Так, судом першої інстанції встановлено, що станом на день звернення позивача із відповідним позовом до суду податкові накладні не зареєстровано, що свідчить про порушення відповідачем умов договору. Тому, через бездіяльність відповідача, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, а також скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 158 372,45 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційний суд рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2026 року у справі № 922/435/26 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог АТ «Оператор ринку».

В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначає наступне:

- висновок суду першої інстанції про наявність у позивача збитків є передчасним, оскільки ґрунтується на фактичному ототожненні суми ПДВ за незареєстрованою податковою накладною із реальними майновими втратами. Посилання суду першої інстанції на положення пунктів 198.6 та 201.10 ПК України не є достатнім для висновку про наявність у позивача збитків, оскільки ці норми регулюють податкові наслідки відсутності зареєстрованої податкової накладної, але не встановлюють автоматичного цивільно правового обов`язку постачальника відшкодувати покупцю суму ПДВ як збитки. За відсутності належних і допустимих доказів реального розміру збитків, їх остаточного характеру та прямого причинного зв`язку між поведінкою відповідача і заявленою до стягнення сумою підстави для задоволення позову в частині стягнення 158 372,45 грн були відсутні;

- є необгрунтованим висновк суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Світло Груп М» 3% річних у розмірі 833,08 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 316,74 грн. Задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суд першої інстанції застосував положення ст. 625 ЦК України та послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, а також на постанову Верховного Суду від 05.09.2024 у справі № 914/2524/21. Разом з тим, на думку відповідача, наведена судова практика не підтверджує наявності підстав для автоматичного нарахування 3% річних та інфляційних втрат на будь-яку заявлену до стягнення суму збитків без встановлення факту існування грошового зобов`язання, моменту його виникнення та прострочення виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних підлягають нарахуванню у разі прострочення виконання саме грошового зобов`язання. Отже, для застосування цієї норми необхідним є встановлення не лише грошового характеру заявленої вимоги, а й наявності зобов`язання, строк виконання якого настав, та факту його прострочення боржником. У даній справі сума 158 372,45 грн не була погодженим між сторонами боргом, не випливала з умов Договору як самостійне грошове зобов`язання відповідача та не була визначена будь-яким рішенням або іншим обов`язковим актом до звернення позивача до суду. Вказана сума заявлена позивачем саме як збитки, наявність, розмір та підстави для відшкодування яких є спірними і підлягали доведенню у межах цієї справи;

- суд першої інстанції також не надав належної оцінки тому, що позивач здійснив нарахування 3% річних за період з 01.12.2025 по 02.02.2026, хоча вимога про сплату збитків датована 11.12.2025, направлена 12.12.2025 та, за твердженням самого позивача, відповідачем не отримана. Отже, визначення початку прострочення з 01.12.2025 є необґрунтованим та не узгоджується з положеннями ст. 530, 612, 625 ЦК України;

- суд першої інстанції не прийняв до розгляду відзив відповідача та зазначив про не спростування останнім доводів позивача.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду 04.06.2026, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» на рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2026 у справі № 922/435/26; розгляд Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» на рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2026 у справі № 922/435/26 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

17.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 6709), в якому заявник просить у задоволенні апеляційної скарги від 18.05.2026 ТОВ «Світло Груп М» на рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2026 у справі № 922/435/26 відмовити, а рішення господарського суду Харківської області від 28.04.2026 у справі № 922/435/26 залишити без змін.

В обґрунтування відзиву позивач зазначає наступне:

- щодо твердження відповідача, що суд першої інстанції не перевірив, чи дійсно у позивача настала саме остаточна та безповоротна втрата права на податковий кредит, а обмежився формальним висновком про наявність збитків у розмірі суми ПДВ (сторінка 4 абзац 2 апеляційної скарги від 18.04.2026). ТОВ «Світло Груп М» було зобов`язано на підставі отриманої від АТ «Оператор ринку» 01.11.2024 оплати за електричну енергію на ВДР подати для реєстрації у ЄРПН податкову накладну до 18.12.2024, однак, всупереч вимогам ПК України, Договору та Правилам РДН/ВДР, податкову накладну на загальну суму 950 234,68 грн, у тому числі ПДВ 158 372,45 грн, у зазначені терміни зареєстровано не було. Однак, ТОВ «Світло Груп М» не врахувало положення п. 198.6 статті 198 ПК ПК України, внаслідок чого АТ «Оператор ринку» було завдано збитків на суму 158 372,45 грн, оскільки не здійснило реєстрацію у ЄРПН податкової накладної на зазначену суму податку на додану вартість протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування реєстрацію податкової накладної (30.11.2024), тобто до 30.11.2025. Отже, обґрунтування апеляційної скарги відповідача, що суд першої інстанції не перевірив, чи дійсно у позивача настала саме остаточна та безповоротна втрата права на податковий кредит, а обмежився формальним висновком про наявність збитків у розмірі суми ПДВ, не відповідає дійсності, оскільки суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з правильним застосуванням норм матеріального права зробив правильні висновки щодо втрати АТ «Оператор ринку» податкового кредиту.

- щодо висновку відповідача про недоведеність факту настання реальних збитків у розумінні статті 22 ЦК України. Як зазначено в оскаржуваному рішенні «Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що станом на день звернення позивача із відповідним позовом до суду податкові накладені не зареєстровано (за твердженням позивача), що свідчить про порушення відповідачем умов договору, отже внаслідок бездіяльності відповідача, позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, а також скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 158 372,45 грн. Вказане свідчить про прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи, а відтак, наявні усі елементи складу господарського правопорушення. Отже, у даному випадку наявні всі елементи складу господарського правопорушення.» Тому судом першої інстанції повністю доведено вину відповідача, встановлено прямий причинно-наслідковий зв`язок між його бездіяльністю щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача, а тому висновок відповідача про недоведеність факту настання реальних збитків у розумінні ст. 22 ЦК України є хибним та необґрунтованим.

- щодо твердження відповідача, що висновок суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань є помилковим. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 зазначила, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Отже, момент порушення грошового зобов`язання виник з факту втрати права позивача на нарахування податкового кредиту з 30.11.2025, яке вже неможливо відновити, що і є фактом завдання відповідачем збитків позивачу у розмірі 158 372,45 грн. Таким чином, висновок відповідача про недоведеність факту настання реальних збитків у розумінні ст. 22 ЦК України не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки факт безповоротної втрати податкового кредиту позивачем наступив з 30.11.2025, а тому прийняте Господарським судом Харківської області оскаржуване рішення в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань повністю відповідає нормам матеріального права, зокрема ст. 22, 524, 533-535, 625 ЦК України, та правовій позиції Верховного Суду.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила такі обставини справи.

31.01.2024 між Акціонерним товариством "Оператор ринку" (позивач, оператор ринку) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» (відповідач, учасник) було укладено договір №914/03ВДР про купівлю-продаж електричної енергії на внутрішньодобовому ринку.

Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що за цим договором сторонами здійснюється купівля – продаж електричної енергії на внутрішньому ринку.

Згідно пунктами 6.1. – 6.2. договору визначено, що обмін документами, необхідними для здійснення та оформлення операцій купівлі – продажу електричної енергії на ВДР, здійснюється в електронній формі через програмне забезпечення ОР. Електронні документи оформлюються сторонами з накладенням КЕП їхніх уповноважених осіб у порядку, передбаченому законодавством України.

Сторони визнають, що документи, що відправляються засобами електронного зв`язку з накладенням КЕП, мають юридичну силу, породжують права та обов`язки сторін, можуть бути представлені у судових інстанціях у якості належних доказів, якщо вони були відправлені уповноваженими особами сторін за адресами, зазначеними в реквізитах до договору (пункт 6.6. договору).

03.07.2024 між сторонами укладено додаткову угоду № 1.

20.11.2024 між сторонами укладено додаткову угоду № 2.

За твердженнями позивача, відповідно до умов договору відповідачу у жовтні 2024 року реалізовано електричну енергію на ВДР на загальну суму 950 234,68 грн у тому числі ПДВ 158 372,45 грн, про що свідчить акт купівлі-продажу електричної енергії на ВДР від 31.10.2024 року на суму 950 234,68 грн., підписаний сторонами договору.

Позивачем у листопаді 2024 року сплачено у повному обсязі кошти за електричну енергію на ВДР куповану у жовтні 2024 року на загальну суму 950 234,68 грн у тому числі ПДВ 158 372,45 грн на користь ТОВ «Світло Груп М», відповідно до платіжної інструкції від 01.11.2024 № 377307.

Позивач із посиланням на пункт 201.1. статті 201 Податкового кодексу України зазначає, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний надати покупцю податкову накладну у тому числі в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її у ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 44 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України передбачено, що тимчасово, до 01.01.2028, платники податку, які здійснюють постачання, передачу, розподіл електричної та/або теплової енергії, визначають дату виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом. У разі якщо операції, визначені цим пунктом, мають безперервний або ритмічний характер постачання, платники податку: покупцям - платникам податку – можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому отримано кошти, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усієї суми отриманих коштів протягом такого місяця.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків, а саме: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. Слід зауважити, що пунктом 89 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України передбачено, що тимчасово, протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у ЄРПН здійснюється з урахуванням таких граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до 5 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 18 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Отже, за твердженнями позивача, відповідач був зобов`язаний на підставі отриманої від позивача 01.11.2024 оплати за електричну енергію на ВДР подати для реєстрації у ЄРПН податкову накладну до 18.12.2024, однак, всупереч вимогам ПК України, договору та Правилам РДН/ВДР, податкову накладну на загальну суму 950 234,68 грн, у тому числі ПДВ 158 372,45 грн, у зазначені терміни зареєстровано не було.

За твердженнями позивача, лише зареєстрована у ЄРПН податкова накладна є підставою для формування податкового кредиту.

Проте, відповідачем вказаного вище враховано не було, оскільки не здійснено реєстрацію у ЄРПН податкової накладної на зазначену суму податку на додану вартість протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування реєстрацію податкової накладної (30.11.2024), тобто до 30.11.2025, чим завдано позивачу збитків. Відтак, передбачене пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України право АТ «Оператор ринку» використати податковий кредит на суму 158 372,45 грн. для зменшення податкового зобов`язання протягом 365 календарних днів з дати складення податкових накладних, остаточно втрачено 30.11.2025.

Також, позивач зазначає, що останнім у грудні 2024 року не було включено до податкового кредиту ПДВ ТОВ «Світло Груп М» у розмірі 158 372,45 грн, про що свідчить податкова декларація з податку на додану вартість АТ «Оператор ринку» за грудень 2024 року. Скаргу на відповідача позивачем було подано в податковій декларації з податку на додану вартість АТ «Оператор ринку» за грудень 2024 року. На підтвердження здійснення оплати за придбану у відповідача у жовтні 2024 року на ВДР електроенергію позивач листом від 20.01.2025 №01-51/152 надано до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з ВПП копію платіжної інструкції від 01.11.2024 №377307 на суму 950 234, 68 грн, у тому числі ПДВ. Водночас звернення позивача зі скаргою на відповідача, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, не надає позивачу (покупцю) права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на аідповідача (продавця товару) є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом. У той же час, проведення такої перевірки не впливає на реєстрацію продавцем податкових накладних.

12.12.2025 позивачем на адресу відповідача було вимогу про сплату збитків від 11.12.2025 № 01-42/2758. Однак, як зазначає позивач, зазначену вимогу було повернуто у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Вказані обставини стали причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.

Суд першої інстанції задовольнив позов повністю, що стало підставою для звернення скаржника з апеляційною скаргою.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду зазначає про таке.

Предметом судового розгляду даної справи є вимога Акціонерного товариства «Оператор ринку» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» 159 522,27 грн, з яких: збитки у розмірі 158 372,45 грн, 3% річних у розмірі 833,08 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 316,74 грн.

Підставою позовних вимог є порушення відповідачем зобов`язань за договором № 914/03ВДР про купівлю-продаж електричної енергії на внутрішньодобовому ринку від 31.01.2024, що передбачені пунктами 4.6, 9.4 цього договору, а також порушення відповідачем податкового законодавства щодо порядку реєстрації податкових накладних у ЄРПН, у зв`язку з чим позивачу було завдано збитків шляхом втрати права на використання податкового кредиту.

Натомість предметом апеляційного розгляду є перевірка законності й обґрунтованості рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2026 у справі № 922/435/26.

Таким чином, ключовим питанням апеляційного перегляду у даній справі є перевірка правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності протиправної поведінки відповідача, збитків, завданих позивачу і наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками.

Згідно з п.1 ч. 2 ст.11 ЦК, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як вбачається із встановлених обставини у цій справі, між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі договору № 914/03ВДР про купівлю-продаж електричної енергії на внутрішньодобовому ринку від 31.01.2024.

Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що за цим договором сторонами здійснюється купівля – продаж електричної енергії на внутрішньому ринку.

Розрахунки за куплену-продану Учасником електричну енергію проводяться ОР у порядку, визначеному главою 4.3 розділу ІV Правил РДН/ВРД (п.4.4 договору).

ОР надає Учаснику Акт купівлі-продажу електричної енергії на ВРД (далі – Акт) за формою, наведеною в додатку 1 до цього Договору, та інші фінансові документи в терміни, передбачені Правилами РДН/ВРД (п.4.5 договору).

Пунктом 4.6 договору передбачено, що Учасник (відповідач) та ОР (позивач) зобов`язані надавати податкові накладні, складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог чинного податкового законодавства.

Разом з тим, п. 9.4 договору встановлено, що у випадку несвоєчасної реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них у Єдиному реєстрі податкових накладних, що призвело до втрати податкового кредиту ОР, Учасник сплачує штраф у розмірі, що дорівнює розміру втраченого податкового кредиту ОР, на підставі виставленої ОР вимоги про сплату штрафу. Штраф повинен бути сплачений Учасником не пізніше шести банківських днів з дня отримання Учасником письмового повідомлення від ОР про порушення вищезазначених умов Договору.

Пунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно з абзацом 1 пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 2 п. 201.10 ст. 201).

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня (абз. 5 п. 201.10 ст. 201).

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем (абз. 6 п.201.10 ст. 201).

Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" (абз. 7 п. 201.10 ст. 201).

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції (абз. 9 п. 201.10 ст. 201).

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків (абз 13 п. 201.10):

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період ( абз. 23 п. 201.10 ст. 201).

Отже, відповідно до абзаців 2, 23 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, яка складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку. Відсутність факту реєстрації платником податку продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

При цьому, абз. 1 п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено обов`язок продавця товарів/послуг вчасно скласти податкові накладні та зареєструвати їх у Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента, що це зобов`язання буде виконано, оскільки лише підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Відповідно до абзацу 25 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у разі невиконання продавцем покладених на нього обов`язків щодо складення та реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних покупець (платник податку на додану вартість) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця.

Разом з тим, звернення покупця товарів зі скаргою на продавця, який не виконав передбачений абз. 1 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України обов`язок, згідно з абз. 23 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на продавця (постачальника) є лише підставою для проведення його документальної позапланової перевірки контролюючим органом.

За таких обставин, проаналізувавши положення податкового законодавства, умови договору № 914/03ВДР від 31.01.2024 та матеріали цієї справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обов`язок скласти податкові накладні та зареєструвати їх в ЄРПН законом покладено на ТОВ «Світло Груп М», тобто на відповідача.

Разом з тим, в порушення положень податкового законодавства, відповідачем не було складено і не було зареєстровано в ЄРПН податкову накладну на підставі здійсненої позивачем оплати за електричну енергію на ВРД.

Так, у жовтні 2024 року відповідачу реалізовано електричну енергію на ВДР на загальну суму 950 234,68 грн, у тому числі ПДВ 158 372,45 грн, про що свідчить акт купівлі-продажу електричної енергії на ВДР від 31.10.2024 на суму 950 234,68 грн, підписаний сторонами договору. Позивачем у листопаді 2024 року сплачено в повному обсязі кошти за електричну енергію на ВДР куповану у жовтні 2024 року на загальну суму 950 234,68 грн, у тому числі ПДВ 158 372,45 грн, на користь ТОВ «Світло Груп М», відповідно до платіжної інструкції № 377307 від 01.11.2024.

Проте, відповідачем не здійснено реєстрацію у ЄРПН податкової накладної на зазначену суму податку на додану вартість протягом 365 календарних днів з дати складення цієї накладної (30.11.2024), тобто до 30.11.2025, чим завдано позивачу збитків.

Відтак, передбачене п. 198.6. ст. 198 ПК України право АТ «Оператор ринку» використати податковий кредит на суму 158 372,45 грн для зменшення податкового зобов`язання остаточно втрачено 01.12.2025.

Судом першої інстанції, також, правильно враховано правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 (п.п. 23-25), де зазначено наступне:

“23. Відшкодування ПДВ здійснюється державою в податкових правовідносинах між особою і державою. Отже, зобов`язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає саме з податкового законодавства, а не з договірних відносин, тому є податковим, а не господарським зобов`язанням. Спори, які можуть виникнути між платниками ПДВ та державою в особі уповноваженого органу - суб`єкта владних повноважень щодо суми сплаченого податку, є адміністративними і мають розглядатися судами адміністративної юрисдикції.

24. За вказаних обставин помилковим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є невиконанням відповідачем господарського зобов`язання за договором, адже обов`язок зі складання та реєстрації податкових накладних виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства.

25. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спір не підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції. Також звертає увагу, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17)”.

Проте, на думку апелянта, висновок суду першої інстанції про наявність у позивача збитків є передчасним, оскільки ґрунтується на фактичному ототожненні суми ПДВ за незареєстрованою податковою накладною із реальними майновими втратами. Посилання суду першої інстанції на положення пунктів 198.6 та 201.10 ПК України не є достатнім для висновку про наявність у позивача збитків, оскільки ці норми регулюють податкові наслідки відсутності зареєстрованої податкової накладної, але не встановлюють автоматичного цивільно правового обов`язку постачальника відшкодувати покупцю суму ПДВ як збитки. За відсутності належних і допустимих доказів реального розміру збитків, їх остаточного характеру та прямого причинного зв`язку між поведінкою відповідача і заявленою до стягнення сумою підстави для задоволення позову в частині стягнення 158 372,45 грн були відсутні.

Апеляційний суд з такими доводами відповідача не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з абзацом 1 ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні положення про відшкодування шкоди наведені у параграфі 1 глави 82 ЦК України. Так, за ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Необхідною підставою для притягнення особи до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії та/або бездіяльність цієї особи, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями/бездіяльністю і заподіяною шкодою, а довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Апелянтом вірно зазначено, що положення пунктів 198.6 та 201.10 ПК України регулюють податкові наслідки відсутності зареєстрованої податкової накладної, але не встановлюють автоматичного цивільно правового обов`язку постачальника відшкодувати покупцю суму ПДВ як збитки, однак загальні положення законодавства щодо відшкодування збитків, а також правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, прямо вказують не те, що порушення постачальником/продавцем норм податкового законодавства може призвести до реальних збитків, що будуть понесені покупцем внаслідок порушення, здійсненого постачальником/продавцем.

При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Позивачем надано достатні і належні докази, що підтверджують відсутність реєстрації накладної в ЄРПН, зокрема копію Податкової декларації на додану вартість АТ «Оператор ринку» за грудень 2024 року (а.с 30 - 35, 1т.), копію Заяви про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в ЄРПН податкової накладної (а.с 35 на звороті, 1т.) та копію квитанції №2 від 21.01.2025 про отримання податкової декларації зі скаргою контролюючим органом (а.с. 24, 1т.).

Натомість, відповідачем не надано до судів жодних доказів, які б спростували факт відсутності складення податкової накладної на суму 950 234,68 грн (у тому числі ПДВ 158 372,45 грн) та факт відсутності реєстрації зазначеної накладної в ЄРПН.

Отже, внаслідок порушення відповідачем законодавства, що регулює порядок складання і реєстрації податкових накладних в ЄРПН, позивач не зміг скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 158 372,45 грн. Порушення цього права призвело до збитків у сумі 158 372,45 грн, які позивачу довелось сплатити до державного бюджету. За умови дотримання відповідачем строків складання і реєстрації податкових накладних у позивача могла б бути реальна можливість зменшити суму податкового зобов`язання і не сплачувати до державного бюджету 158 372,45 грн.

На підставі вищевикладеного, суди дійшли висновку про те, що позовні вимоги АТ «Оператор ринку» в частині стягнення з ТОВ «Світло Груп М» шкоди, завданої порушенням відповідачем порядку складання і реєстрації податкових накладних в ЄРПН, що в свою чергу призвело до втрати позивачем права на включення суми ПДВ до складу податкового кредиту, у розмірі 158 372,45 грн є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, доводи апелянта про відсутність доказів наявності збитків у позивача колегія суддів відхиляє, оскільки вони є необґрунтованими і спростовуються матеріалами справи.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Світло Груп М» 3% річних у розмірі 833,08 грн та інфляційних нарахувань у розмірі 316,74 грн. Задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суд першої інстанції застосував положення ст. 625 ЦК України та послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, а також на постанову Верховного Суду від 05.09.2024 у справі № 914/2524/21. Разом з тим, на думку відповідача, наведена судова практика не підтверджує наявності підстав для автоматичного нарахування 3% річних та інфляційних втрат на будь-яку заявлену до стягнення суму збитків без встановлення факту існування грошового зобов`язання, моменту його виникнення та прострочення виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних підлягають нарахуванню у разі прострочення виконання саме грошового зобов`язання. Отже, для застосування цієї норми необхідним є встановлення не лише грошового характеру заявленої вимоги, а й наявності зобов`язання, строк виконання якого настав, та факту його прострочення боржником. У даній справі сума 158 372,45 грн не була погодженим між сторонами боргом, не випливала з умов Договору як самостійне грошове зобов`язання відповідача та не була визначена будь-яким рішенням або іншим обов`язковим актом до звернення позивача до суду. Вказана сума заявлена позивачем саме як збитки, наявність, розмір та підстави для відшкодування яких є спірними і підлягали доведенню у межах цієї справи.

З приводу цього колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 833,08 грн та інфляційні втрати у розмірі 316,74 грн, які були задоволені судом першої інстанції в повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Аналогічні положення викладені у ч. 4 ст. 236 ГПК України, де вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наведені в оскаржуваному рішенні правові позиції, що містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, а також у постанові Верховного Суду від 05.09.2024 у справі № 914/2524/21, є актуальними і релевантними правовими позиціями Верховного Суду щодо застосування положень ст. 625 ЦК України. Зокрема, у справі № 914/2524/21 спір стосується тих самих правовідносин що і в цій справі – стягнення збитків, індексу інфляції та 3% річних через те, що відповідач не виконав зобов`язання з реєстрації податкових накладних відповідно до вимог податкового законодавства.

Так, у постанові Верховного Суду від 05.09.2024 у справі № 914/2524/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з ч. 1 та 2 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Виходячи із систематичного аналізу вимог чинного законодавства упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Тобто, неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 відступила, зокрема, від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.02.2020 у справі № 826/17656/16 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 у справі № 686/22674/20-ц про те, що передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у виді компенсації інфляційних втрат і 3% річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв`язку із завданням шкоди, та її подальшим відшкодуванням (п. 75).

Тому, судом першої інстанції правильно застосовано правові висновки, викладені у вищенаведених постановах Верховного Суду. Апеляційний суд не вбачає підстав для застосування іншої судової практики для вирішення спору у цій справі, оскільки зазначені правові висновки є релевантними для спірних правовідносин.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (аналогічні правові висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15).

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та 3 % річних нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Отже, твердження апелянта про те, що сума збитків у розмірі 158 372,45 грн не може бути застосована для нарахування 3% річних та інфляційних втрат лише з тієї підстави, що до звернення позивача до суду вона не була погоджена сторонами, не визнавалася відповідачем як борг та не була визначена будь-яким іншим рішенням чи актом – є безпідставними.

Сам по собі факт спірності розміру та підстав відшкодування збитків не змінює їх грошової природи після встановлення судами обов`язку відповідача їх відшкодувати. Вирішуючи спір, суд встановлює наявність у відповідача обов`язку з відшкодування збитків, їх розмір та відповідний період прострочення виконання такого грошового зобов`язання. Відтак відсутність до моменту звернення до суду окремого рішення чи акту про стягнення збитків сама по собі не виключає застосування ст. 625 ЦК України.

При цьому доводи апелянта про те, що до ухвалення судового рішення між сторонами не існувало погодженого грошового зобов`язання, фактично зводяться до ототожнення моменту виникнення грошового зобов`язання з моментом його встановлення у судовому порядку. Однак таке тлумачення не відповідає вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду, відповідно до яких грошове зобов`язання може виникати незалежно від договірної природи правовідносин, а ст. 625 ЦК України застосовується до всіх видів грошових зобов`язань (як до договірних, так і до деліктних), якщо інше не встановлено законом або договором.

Отже, суд першої інстанції, встановивши наявність у відповідача грошового обов`язку з відшкодування збитків, обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст. 625 ЦК України та задовольнив вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 833,08 грн та інфляційних втрат у розмірі 316,74 грн.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат і 3% річних, наданий позивачем, суди дійшли висновку про те, що він є арифметично правильним і обґрунтованим, а тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 833,08 грн та інфляційних втрат у розмірі 316,74 грн підлягають задоволенню.

Таким чином, вищенаведені доводи апелянта колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріалами справи доведено факт завдання позивачу відповідачем збитків, що, в свою чергу, є підставою для нарахування інфляційних втрат і 3% річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України.

Як зазначає апелянт, суд першої інстанції також не надав належної оцінки тому, що позивач здійснив нарахування 3% річних за період з 01.12.2025 по 02.02.2026, хоча вимога про сплату збитків датована 11.12.2025, направлена 12.12.2025 та, за твердженням самого позивача, відповідачем не отримана. Отже, визначення початку прострочення з 01.12.2025 є необґрунтованим та не узгоджується з положеннями ст.530, 612, 625 ЦК України.

Колегія суддів зазначає, що позивач дійсно направив на адресу відповідача Вимогу про сплату збитків № 01-42/2758 від 11.12.2025 (а.с. 10 - 12, т.1), яка була відправлена 12.12.2025 (а.с. 12 на звороті), проте повернулась позивачу після спливу терміну зберігання (а.с. 13 на звороті, т.1). Вказана вимога направлена на актуальну адресу відповідача, а саме: 61166, м Харків, вул. Єніна Євгенія, буд. 9/13, 1 поверх, кімната 2. Саме цю адресу вказано у Договорі після змін, внесених Додатковою угодою №2 від 20.11.2024.

Отже, позивачем направлено лист з вимогою на дійсну адресу відповідача, що вказує на добросовісну поведінку АТ «Оператор ринку». Разом з тим, доказів того, що відповідач не зміг отримати вказаний лист через обставини непереборної сили, що не залежали від волевиявлення відповідача, матеріали справи не містять.

Проте, апеляційний суд звертає увагу апелянта на те, що направлення позивачем вимоги про сплату збитків не є тим моментом з якого починається нарахування 3% річних.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Так, відповідачем не здійснено реєстрацію у ЄРПН податкової накладної протягом 365 календарних днів з дати складення цієї накладної (30.11.2024), тобто до 30.11.2025. Отже, останнім днем виконання відповідачем зобов`язання щодо реєстрації податкової накладної було 30.11.2025 включно. 01.12.2025 позивач остаточно втратив можливість використати податковий кредит на суму 158 372,45 грн для зменшення податкового зобов`язання. Тому, саме 01.12.2025 є першим днем прострочення виконання зобов`язання ТОВ «Світло Груп М», а отже саме з цієї дати здійснюється нарахування 3% річних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Тому, доводи апелянта про те, що позивач неправомірно здійснив нарахування 3% річних за період з 01.12.2025 по 02.02.2026 не приймаються апеляційним судом, бо є необґрунтованими.

Апелянт зазначає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не прийняв до розгляду відзив відповідача та зазначив про не спростування останнім доводів позивача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2026 суд першої інстанції постановив, зокрема, відзив на позовну заяву (вх. № 8954/26 від 14.04.2026) та додані до нього документи повернути - без розгляду.

Залишення відзиву на позовну заяву без розгляду мотивовано тим, що відповідачем пропущено строк, встановлений судом першої інстанції, для подання відзиву. Клопотання про поновлення пропущеного строку заявлено не було.

Так, ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/435/26. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п`ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено відповідачу 5 строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень (Докази такого надіслання надати суду, із описом вкладеного у цінний лист, або використання електронних кабінетів у ЄСІТС). Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

14.04.2026 від представника відповідача адвоката Коломійцева Андрія Юрійовича через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8954/26).

Ухвалу суду від 23.02.2026 направлено судом першої інстанції до електронного кабінету ТОВ «Світло Груп М» в підсистемі “Електронний суд”, про що свідчить довідка суду про доставку електронного листа, з якої вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» отримало ухвалу суду 23.02.2026 о 15:37 год.

Суд першої інстанції звернув увагу на те, що зазначена довідка про доставку ухвали від 23.02.2026 в електронний кабінет апелянта, спростовує твердження представника відповідача, які викладені у наданому відзиві на позовну заяву (вх. № 8954/26 від 14.04.2026), про те, що апелянт тільки 07.04.2026 через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» отримав копію позовної заяви та копію ухвали Господарського суду Харківської області від 23.02.2026 про відкриття провадження у справі № 922/435/26.

Тому, враховуючи, що відзив на позов не містив пояснень поважності причин неподання відзиву у встановлений судом строк, взявши до уваги, що відзив на позов є заявою по суті справи, а відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не надав, поважних причин пропуску строку не навів, суд першої інстанції керуючись ст. 118 ГПК України, залишив відзив на позов (заяву по суті справи) без розгляду.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення відзиву апелянта на позовну заяву без розгляду з огляду на таке.

Відповідно до приписів ч. 8 ст. 165 ГПК України (далі - ГПК України), відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

За змістом частин 1, 2, 4 ст. 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (ч. 1 ст. 113 ГПК України).

Згідно п. 1 ч.1 ст. 178 ГПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За визначенням п. 11 ч. 6 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Апелянт отримав ухвалу Господарського суду Харківської області від 23.02.2026 через підсистему «Електронний суд» 23.02.2026 о 15:37.

Таким чином, апелянт був належним чином повідомлений про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та про необхідність подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Разом з тим, відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами. Тому, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки вже досліджених судом доказів та повторення правової позиції, яка була предметом розгляду у суді першої інстанції, однак не містять жодних нових обставин чи належних доказів, що спростовували б встановлені судами факти.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2026 у справі № 922/435/26, яке відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів ст. 129 ГПК України.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

При цьому Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії, 1987 рік, Хосце проти Нідерландів, 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини, 1981 рік; Бочан проти України, 2007 рік).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження. Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 04.05.2026 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.01.2026 №4757-IX).

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією з боку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300, БПЛА та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів, постійні масовані атаки дронів, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1 ч. 1 ст. 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Світло Груп М» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 28.04.2026 у справі № 922/435/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повна постанова складена 09.09.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук